Ухвала суду № 62414968, 02.11.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/746/2016(м)

263/8819/16-ц

Категорія 53 Головуючий у 1 інстанції Шатілова Л.Г.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Пономарьової О.М.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до споживчого кооперативу «Молодіжний житловий комплекс «Машинобудівник» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 серпня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до Споживчого кооперативу «Молодіжний житловий комплекс «Машинобудівник» (далі СК «МЖК «Машинобудівник») про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в період з 08 травня 2013 року по 17 червня 2016 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді бухгалтера. Наказом № 7 від 13 червня 2016 року вона була звільнена з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. У день звільнення відповідач повний розрахунок з нею не провів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 1343,19 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 111,50 грн. та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також у відшкодування моральної шкоди 1 000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково. Стягнуто зі Споживчого кооперативу «Молодіжний житловий комплекс «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату у розмірі 1343,19 грн. та компенсацію за невикористані 2 дні відпустки у розмірі 111,50 грн., а всього 1454,69 грн. Стягнуто зі Споживчого кооперативу «Молодіжний житловий комплекс «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 4 369,62 грн., з утриманням Споживчим кооперативом «Молодіжний житловий комплекс «Машинобудівник» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Додатковим рішенням цього ж суду від 19 жовтня 2016 року стягнуто зі Споживчого кооперативу «Молодіжний житловий комплекс «Машинобудівник» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 200 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм права. Вважає, що суд першої інстанції невірно розрахував суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме, взяв до розрахунку кількість робочих днів замість загальної кількості календарних днів з 18 червня 2016 року до 10 серпня 2016 року.

В іншій частині рішення не оскаржується.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2, заперечення проти апеляційної скарги представників СК «МЖК «Машинобудівник» ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що позивачка в період з 08 травня 2013 року по 17 червня 2016 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем та працювала на посаді бухгалтера, наказом № 7 від 13 червня 2016 року вона була звільнена з 17 червня 2016 року з роботи на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, що підтверджується записом у трудовій книжці.

У день звільнення 17 червня 2016 року відповідач повний розрахунок заробітної плати з позивачем не провів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість по заробітній платі за період з 01 червня 2016 року по день звільнення 17 червня 2016 року в розмірі 1343,19 грн. Крім того, при звільненні позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані 2 дні відпустки у розмірі 111,50 грн.

Приписами ч.7 ст. 43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України визначає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною першою статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Невиплата відповідачем позивачу оплати праці за роботу здійснена з вини відповідача, який не виконував вимоги ст.30 Закону України «Про оплату праці», що потягнуло за собою порушення права позивача на оплату праці.

Відповідно до п.п. 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

В судовому засіданні апеляційного суду представники СК «МЖК «Машинобудівник» визнали, що при звільненні ОСОБА_5 повний розрахунок з нею проведений не був, оскільки первинні бухгалтерські документи утримувала у себе колишній голова правління кооперативу. Тому, з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, виходячи з кількості робочих днів затримки розрахунку - 38 (з 18 червня 2016 року до 10 серпня 2016 року) та п'ятиденного графіку роботи позивача, кооператив вважає правильним.

Зі справи також вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становила 114,99 грн. Ця обставина визнана відповідачем в судовому засіданні апеляційного суду та не підлягає доказуванню з урахуванням вимог ч.1 ст.61 ЦПК України.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та норм матеріального права, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

ОСОБА_2, не погоджуючись з судовим рішенням, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважає, що загальна сума середнього заробітку повинна вираховуватися шляхом множення середньоденної заробітної плати - 114,99 грн., на 54 календарні дні, розраховані з 18 червня 2016 року до 10 серпня 2016 року.

Однак, з цими доводами колегія суддів погодитися не може.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством,- на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Тому, розрахунок середнього заробітку, проведений судом першої інстанції, виходячи з кількості робочих днів затримки розрахунку, є правильним та таким, що відповідає нормам матеріального права.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Використання календарних днів при проведенні розрахунку з працівником передбачено п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, і проводиться у разі нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

З цих питань судове рішення ОСОБА_2 не оскаржується.

Відтак, апеляційний суд вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні, і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Т.Г.Ігнатоля

О.М.Пономарьова