Ухвала суду № 62412880, 31.10.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1792/16-ц 31.10.2016 31.10.2016 31.10.2016

Провадження №22-ц/784/2386/16

Справа №487/1792/16-ц

Провадження22 Ц- 784/2386/ 16 Головуючий першої інстанції:Кузьменко В.В.

Категорія - 48 Доповідач апеляційного суду: Галущенко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

2016 р., жовтня місяця, 31 дня, м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої: Галущенка О.І.

суддів: Самчишиної Н.В.

Серебрякової Т.В.

із секретарем: Гавор В.Б.

з участю:

позивача ОСОБА_3

відповідачки - ОСОБА_4.

представника

позивача - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за

апеляційною скаргою

ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.09.2016 р. у справі за

позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення місця постійного проживання дитини

встановила:

06.04.2016 р. ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_4 про визначення місця постійного проживання дитини.

Позивач зазначав, що від шлюбу з відповідачкою має сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розпаду сім'ї з 2013 року залишився проживати разом з нею.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.10.2014 р., яке набрало законної сили, ухвалено про визначення місця проживання сина разом з матір'ю- Січкар О.С.

На даний час син фактично проживає разом з ним, а не з матір'ю, а ухвалою Центрального районного суду від 26.02.2016 р. виконання рішення того ж суду від 31.07.2015 р. про відібрання від нього сина та передачу його матері - ОСОБА_4 відстрочено на три місяці з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Посилаючись на те, що на даний час син не бажає проживати разом з відповідачкою та наявність ряду переваг у нього щодо залишення дитини разом з ним, просив про визначення місця проживання дитини за місцем його проживання у судовому порядку.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.09.2016 р. ухвалено про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення, посилаючись на те, що суд не врахував всіх обставин, які свідчать про обгрунтованність його вимог та необхідність передачі дитини йому.

Перевіряючи законність рішення в межах оскарження, визначених ст.. 303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких установлених обставин та вимог закону.

Відповідно до правил ст. ст. 160-162 СК України, в разі відсутності згоди батьків, які проживають окремо, щодо того, з ким із них буде проживати дитина, спір вирішується виходячи з ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, віку дитини, стану здоров'я, особистої прихильності дитини до батьків та інших істотних обставин.

При цьому, перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам.

Відповідно до принципів 4, 6, 7 Декларації прав дитини від 20.11.1959 р. дитина для повного та гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння.

Вона повинна, якщо можливо, зростати під опікою та відповідальністю батьків…в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини (ратифікована Україною 27.02.91) передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Національне законодавство України з охорони дитинства також виходить із забезпечення інтересів дитини при вирішенні будь-яких питань, які стосуються її виховання, розвитку та соціалізації.

Зокрема статтями 11, 12 цього закону визначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і саме вона несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1

Після припинення сімейних стосунків з грудня 2013 року та розірвання шлюбу у судовому порядку 26.03.2014 р. син залишився проживати з відповідачкою.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.10.2014 р., яке набрало законної сили, ухвалено про визначення місця проживання сина разом з матір'ю - ОСОБА_4 та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 про визначення місця проживання дитини разом з ним.

Цим же рішення встановлено, що у матері з сином добрі стосунки

12.03.2015 року відповідач самоуправно змінив місце проживання дитини, визначене рішенням суду та забрав дитину до себе.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 31.07.2015 р. задоволено позов ОСОБА_4 та ухвалено про відібрання дитини від відповідача і передачу її матері.

Зазначене рішення не було добровільно виконано відповідачем, який не передав дитину матері, а примусове його виконання відкладено, а в подальшому ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.02.2016 р. виконання цього рішення відстрочено на три місяці з дня набрання законної сили цією ухвалою.

В той же час, за місцем проживання кожного з батьків створені належні умови проживання.

Обидва з колишнього подружжя мають самостійний дохід, позитивно характеризуються, обмежень за станом здоров'я для проживання разом з дитиною не мають.

Зазначені обставини підтверджуються поясненнями сторін, третіх осіб, характеристиками відповідних компетентних органів, актами обстеження матеріально-побутових умов, в яких фактично утримується та має утримуватися дитина, іншими матеріалами справи.

Орган опіки та піклування надав висновок з якого вбачається, що мати малолітнього ОСОБА_6, який проживає разом з батьком та родиною діда і бабусі, тривалий час з вини відповідача доступу до нього не має, через що та через неусталену психіку дитина має прихильність до батька, неадекватно реагує на присутність матері.

В цьому висновку орган опіки також не заперечував проти проживання дитини в сім'ї батька.

Суд повно та всебічно дослідив встановлені обставини справи, дав належну юридичну оцінку наданим доказам та прийшов правильного і обґрунтованого цими доказами висновку про відсутність, як виключних обставин за яких дитина має бути розлучена з матір'ю так і таких обставин, які могли б свідчити про те, що передача дитини для проживання разом з матір'ю створює реальну загрозу життю і здоров'ю малолітнього ОСОБА_6.

З врахуванням такого висновку, що відповідає обставинам справи та вимогам сімейного законодавства, судом постановлене правильне і законне рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про визначення іншого місця проживання дитини.

Доводи апелянта про неналежне відношення матері до своїх материнських обов'язків, прихильність сина до нього та кращі умови створені ним за місцем проживання для виховання та утримання сина і необхідність передачі дитини йому, не можуть бути взяті до уваги, оскільки спростовуються достовірними доказами які свідчать про те, що передача дитини на утримання матері на даний час відповідає її інтересам та відсутні виключні обставини, які могли би бути підставою для розлучення сина з матір'ю.

Посилання позивача на соціально-психологічні висновки щодо психологічного діагностування малолітнього ОСОБА_6 проведеного після ухвалення оскаржуваного рішення, не заслуговують на увагу, оскільки по-перше, стосуються обставин, які мали місце після вирішення спору щодо місця проживання дитини

По друге, з цих висновків не вбачається, що сформована за час фактичного проживання дитини разом з батьком прихильність до нього та негативне ставлення дитини до матері є тією виключною обставиною, яка дає підстави для розлучення сина з матір'ю та передачу його для проживання разом з батьком, всупереч судовому рішенню по визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу, оскільки правильність висновків суду не спростовують.

Враховуючи встановлене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, судова колегія

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15.09.2016 р.- залишити без зміни.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але з цього часу на протязі двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий: Галущенко О.І.

Судді: Самчишина Н.В.

Серебрякова Т.В.