Ухвала суду № 62409306, 27.10.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/4436/13-ц Головуючий у І інстанції Чернишова Є. Ю.Провадження № 22-ц/780/4999/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 57 27.10.2016

УХВАЛА

Іменем України

27 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Таргоній Д.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря - Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк», публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа: відділ державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції про скасування арешту,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог, просив виключити 12/100 частин адміністративної будівлі (гаражі, насосні станції), що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м., та належить йому на праві власності, з переліку арештованого майна, накладеного на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції у Київській області від 26 червня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; скасувати арешт з 12/100 частин адміністративної будівлі (гаражі, насосні станції), що зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер запису про обтяження 2351115 від 03 вересня 2013 року, номер запису про обтяження 1625467 від 12 липня 2013 року, номер запису про обтяження 313216 від 11 березня 2013 року, номер запису про обтяження 39844 від 24 січня 2013 року.

В обгрунтування позову ОСОБА_3 послався на те, що 20 жовтня 2011 року у забезпечення виконання зобов'язання за договором позики у розмірі 325 176 грн. між ним та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір. Предметом іпотеки є 12/100 частин адміністративного будинку (гаражі, насосні станції), що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м. Рішенням Фастівського міськрайонного суду від 26 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 серпня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено в частині стягнення з ОСОБА_2 боргу в сумі 331 269 грн. 17 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнано за ним право власності на предмет іпотеки: 12/100 частин адміністративного будинку (гаражі, насосні станції), що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м. Зазначав, що на спірне майно накладено арешт на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції від 26 червня 2013 року, у зв'язку з чим він позбавлений можливості реалізувати своє право власності на належну йому частину у цьому майні.

Вказана справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Виключено 12/100 частин адміністративної будівлі (гаражі, насосні станції), що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м., з переліку арештованого майна, накладеного на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції від 26 червня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Знято арешт з 12/100 частин адміністративної будівлі (гаражі, насосні станції), що знаходиться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м., що зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, номер запису про обтяження - 2351115 від 03 вересня 2013 року, 1625467 від 12 липня 2013 року, 313216 від 11 березня 2013 року, 39844 від 24 січня 2013 року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги позивача про скасування арештувідповідають положенням ст.16 ЦК України та є обґрунтованими.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти у сумі 325 176 грн., що на день укладання договору еквівалентно 40 800 доларів США, на строк до 20 жовтня 2012 року. Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мелещенко О.М. та зареєстрований в реєстрі за № 2057.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, 20 жовтня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку ОСОБА_3 12/100 частин адміністративного будинку (гаражі, насосні станції), що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м., що належать ОСОБА_2 на праві власності. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мелещенко О.М. та зареєстрований у реєстрі за №2060 (т.1 а.с.8-11).

Оскільки ОСОБА_2 не виконав взяті на себе зобов'язання за договором позики та не повернув кошти у строки, встановлені договором позики, ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

По справі встановлено, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 20 серпня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено в частині стягнення з ОСОБА_2 боргу у сумі 331 269 грн. 17 коп. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та визнано за ОСОБА_3 право власності на предмет іпотеки: 12/100 частин адміністративного будинку (гаражі, насосні станції), що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м. (а.с.69-72, т.1).

З листа начальника відділу державної виконавчої служби Фастівського МРУЮ у Київській області від 11 липня 2013 року вбачається, що 12/100 частин адміністративного будинку (гаражі, насосні станції), що знаходяться по АДРЕСА_1, загальною площею 531,3 кв.м., були описані та арештовані на підставі постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Фастівського міськрайонного управління юстиції від 26 червня 2013 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.12, т.1).

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Частиною 1 ст.321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» судам роз'яснено, що за правилами, установленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються на праві власності на описане майно або на праві володіння ним.

По справі встановлено, що 12/100 частин адміністративного будинку по вул. Кірова, 22 у м. Фастові належить позивачу на праві власності, що підтверджується рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 02 липня 2013 року, яке набрало законної сили.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що накладення арешту на 12/100 частин адміністративного будинку порушує право власності позивача ОСОБА_3 на вказане майно, оскільки в подальшому може призвести до реалізації спірного майна з метою погашення боргу відповідача.

Згідно з ч.5 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що чинне законодавство не обмежує можливих способів звільнення майна з-під арешту залежно від порядку його накладення та наявності чи відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет застави, оскільки відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду, рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Вказана норма закону прямо вказує на те, що рішення суду про зняття арешту з нерухомого майна, є прямою підставою для виключення з Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт майна і не потребує інших додаткових рішень суду.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про скасування арешту.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не з'ясував, що на даний час в суді розглядається справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування перевищеної вартості предмета іпотеки, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду про наявність правових підстав для задоволення позову про скасування арешту.

Матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Ураховуючи наведене та положення ст.308 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді