Ухвала суду № 62405246, 26.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року № 876/2188/16 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У грудні 2015 року позивач ТзОВ «ПК «Екопродукт» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача: - № 0002332202 від 16.07.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 3854571,25 грн. (в тому числі за основним платежем 3083657 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 770914,25 грн.); - № 0002342202 від 16.07.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 3224520 грн. (в тому числі за основним платежем 2579616 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 644904 грн.); - № 0002352202 від 16.07.2015 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3324263,75 грн. (в тому числі за основним платежем 2659411 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 664852,75 грн.).

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив в позові відмовити.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.02.2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002332202, № 0002342202, № 0002352202 від 16.07.2015 р..

З цією постановою суду першої інстанції від 25.02.2016 року не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду є безпідставною та необґрунтованою, винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт в апеляційній скарзі та доповненнях зазначає, що ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «ПК «Екопродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року. За наслідками перевірки складено акт від 01.07.2015 р. № 2791/09/-15-22-03/30474971, на підставі якого винесено оскаржені податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 р. № 0002332202, № 0002342202, № 0002352202. Зазначає апелянт, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимоги: - пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14 ст.14, пп.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого відбулось заниження податку на прибуток всього в сумі 3368277 грн.; - п.57.1 ст.57 ПК України, в результаті чого збільшено авансові платежі з січня 2013 року по червень 2015 року всього в сумі 2596070 грн.; - пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого донараховано податок на додану вартість в сумі 3066824 грн. та зменшено від'ємне значення по податку на додану вартість за грудень 2014 року в сумі 113793 грн.. Вказує апелянт, що порушення п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України полягало у невключенні до складу іншого доходу сум безнадійної кредиторської заборгованості по векселях, яка обліковувалась за ліквідованими юридичними особами на суму 1810258,90 грн.. Відповідно до пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК України заборгованість ТОВ ПК «Екопродукт» по простих векселях, виданих на адресу ДП «Технотранс» в сумі 712018,90 грн., ПП Торгівельна фірма «Демус» в сумі 66480 грн., ТОВ «Капітал-Менеджмент» в сумі 78960 грн., ТОВ «Аверс МСГ» в сумі 652800 грн. є безнадійною заборгованістю у зв'язку з ліквідацією зазначених вище юридичних осіб. Також апелянт вказує, що порушення пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14 ст.14, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України полягали у безпідставному формуванні витрат на збут у розмірі 15858633 грн. за рахунок маркетингових послуг, з метою мінімізації об'єкта оподаткування з податку на прибуток. Зазначені в Акті перевірки контрагенти, в тому числі найбільші ТзОВ «Лінея» та ТОВ «Чайком», не могли надавати маркетингові. Відсутні належні документи, що підтверджують зв'язок найменувань послуг, тобто їх фактичне виконання, а надані акти приймання-передачі послуг нематеріального характеру (маркетингових послуг) та звіти про виконання маркетингових послуг, не містять чіткої інформації стосовно змісту наданих послуг, докладного опису виконаних завдань, не розкривають змісту послуг, якісних характеристик, конкретного персонального підходу до виконання завдань та обгрунтувань формування вартості таких послуг відповідно до договірних правовідносин. На думку апелянта Товариством не доведено факту отримання маркетингових послуг від інших СГ та також зв'язок витрат з господарською діяльністю платника податку, а тому Товариством безпідставно збільшено валові витрати на суму маркетингових послуг в розмірі 15858633 грн.. Також апелянт вказує, що порушення пп.57.1 ст.57 ПК України полягало у заниженні авансових платежів з податку на прибуток з січня 2013 року по червень 2015 року (термін сплати яких настав на дату складання акта перевірки) в розмірі 2579616 грн.. Це порушення пов'язано із заниженням податку на прибуток за 2012-2014 роки в сумі 3351724 грн. внаслідок порушень, відображених у розділі 3.1.1 «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» та 3.2.1 «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» акту перевірки.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржену постанову суду від 25.02.2016 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Позивач у наданих запереченнях на апеляційну скаргу просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави та межі апеляційної скарги, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що відповідачем ДПІ у м. Івано-Франківську ГУ ДФС в Івано-Франківській області в період з 12.05.2015 року по 09.06.2015 року проведено планову виїзну перевірку позивача ТзОВ «ПК «Екопродукт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року. За результатами перевірки складено Акт від 01.07.2015 р. № 2791/09/-15-22-03/30474971 (а.с. 14-47 Т.1).

В цьому Акті перевірки зазначено, що позивачем порушено вимоги: - пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14 ст.14, пп.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.10.2 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого відбулось заниження податку на прибуток всього в сумі 3368277 грн.; - п.57.1 ст.57 ПК України, в результаті чого підлягають збільшенню авансові платежі з січня 2013 року по червень 2015 року (термін сплати яких настав на дату складання акту перевірки) всього в сумі 2596070 грн.; - пп.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198 ПК України, внаслідок чого підлягає донарахуванню податок на додану вартість в сумі 3066824 грн. та зменшенню від'ємне значення по податку на додану вартість за грудень 2014 року в сумі 113793 грн..

На підставі вищевказаного Акту перевірки відповідачем 16.07.2015 року прийнято податкові повідомлення-рішення: - № 0002332202 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 3854571,25 грн. (в тому числі за основним платежем 3083657 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 770914,25 грн.); - № 0002342202 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем авансові внески з податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 3224520 грн. (в тому числі за основним платежем 2579616 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 644904 грн.); - № 0002352202 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 3324263,75 грн. (в тому числі за основним платежем 2659411 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями 664852,75 грн.) (а.с. 75-80 Т.1).

За результатами адміністративного оскарження вказані вище податкові повідомлення-рішення від 16.07.2015 року залишено без змін (а.с. 10 Т.1).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені позивачем ППР від 16.07.2015 року являються протиправними, оскільки грунтуються на безпідставних і помилкових висновках податкового органу про порушення позивачем ТзОВ «ПК «Екопродукт» податкового законодавства в частині заниження податку на прибуток, податку на додану вартість та авансових внесків з податку на прибуток, у правовідносинах щодо визначення кредиторської заборгованості за векселями та щодо визначення валових витрат за договірними зобов'язаннями по маркетингових послугах.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Із матеріалів справи, змісту Акту податкової перевірки від 01.07.2015 року та із наданих відповідачем розрахунків сум донарахувань видно, що розглядувані податкові повідомлення-рішення № 0002332202, № 0002342202, № 0002352202 від 16.07.2015 р. винесені на підставі висновків податкового органу про невключення Товариством протягом перевіреного періоду до складу доходу сум безнадійної кредиторської заборгованості в загальному розмірі 1810258,90 грн. по векселях, яка обліковувалась за 4 ліквідованими юридичними особами, та у безпідставному формуванні валових витрат у загальному розмірі 15858633 грн. за рахунок нереальних маркетингових послуг із 38 контрагентами.

Зокрема, у ППР № 0002332202 увійшли суми донарахованих податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі: 325847 грн. основний платіж і 81462 грн. штрафна санкція по вексельних розрахунках; 2757810 грн. основний платіж і 689453 грн. штрафна санкція по маркетингових послугах.

У ППР № 0002342202 увійшли суми донарахованих податкових зобов'язань по авансових внесках з податку на прибуток у розмірі: 108616 грн. основний платіж і 27154 грн. штрафна санкція по вексельних розрахунках; 2471000 грн. основний платіж і 617750 грн. штрафна санкція по маркетингових послугах.

У ППР № 0002352202 увійшли суми донарахованих податкових зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі: 2659411 грн. основний платіж і 664852,75 грн. штрафна санкція по маркетингових послугах.

Відносно віднесення сум заборгованості по векселях, яка обліковувалась за ліквідованими юридичними особами ДП «Технотранс», ПП Торгівельна фірма «Демус», ТОВ «Капітал-Менеджмент», ТОВ «Аверс МСГ» у загальному розмірі 1810258,90 грн., суд апеляційної інстанції зазначає, що реальність господарських взаємовідносин між позивачем ТзОВ «ПК «Екопродукт» і цими контрагентами не оспорюється податковим органом. Дані господарські операції відображені в бухгалтерському обліку та податковому обліку позивача.

Відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з пп.14.1.257 п.14.1 ст.14 ПК України, безповоротна фінансова допомога - це сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються «Уніфікованим законом про переказний та простий векселі», ратифікованого Верховною Радою України згідно Закону України від 06.07.1999 № 826-XIV «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі» (дата набуття чинності Україною 06.01.2000р., з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї) (далі - Уніфікований закон), ЦК України та Законами України «Про цінні папери та фондовий ринок» та «Про обіг векселів в Україні».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно з ч.1 ст.14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до ст.77 Уніфікованого закону, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо: індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42); права регресу у разі неплатежу (статті 43 - 50, 52 - 54); платежу у порядку посередництва (статті 55, 59 - 63); копій (статті 67 і 68); змін (стаття 69); позовної давності (статті 70 і 71); неробочих днів, обчислення строків і заборони пільгових строків (статті 72, 73 і 74).

Частина 1 ст. 70 глави XI «Позовна давність» Уніфікованого закону встановлює, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

Згідно ст.ст. 11, 16 Уніфікованого закону, будь-який переказний вексель, навіть виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.

При цьому векселедавець не має можливості та не зобов'язаний отримувати відомості щодо обігу виданих векселів та передачі їх векселедержателем іншим особам.

Відповідно до статей 43, 77 Уніфікованого закону, держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Вказані норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов'язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником. При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним, вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що початок перебігу позовної давності у 3 роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем, визначений настанням строку платежу за таким векселем. Тому, лише після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість за векселем трансформується у безповоротну фінансову допомогу, що зумовлює виникнення у платника - векселедавця обов'язку збільшити валовий доход на суму такої допомоги. Отже, кредиторська заборгованість позивача за простими векселями, виданими суб'єктам господарювання, які припинені шляхом ліквідації, не може вважатися безнадійною з дати реєстрації припинення зазначених суб'єктів (перших векселедержателів), оскільки векселі - як засіб платежу могли бути передані цими суб'єктами шляхом індосаменту іншим особам, які на дату настання платежу можуть пред'явити векселі до оплати.

У розглядуваній адміністративній справі податковим органом не надано суду доказів щодо залишення у ліквідованих юридичних осіб ДП «Технотранс», ПП Торгівельна фірма «Демус», ТОВ «Капітал-Менеджмент», ТОВ «Аверс МСГ» виданих позивачем ТзОВ «ПК «Екопродукт» розглядуваних 75 векселів у загальному розмірі 1810258,90 грн. (а.с. 4-17 Т.17) без подальшої передачі.

Із наданих Товариством Реєстру векселів, копій простих векселів, Актів прийому-передачі векселів та додаткових угод видно, що строк погашення за цими векселями на момент податкової перевірки ще не настав. Тому, у випадку відсутності даних про те, що вказані прості векселі до ліквідації держателів ДП «Технотранс», ПП Торгівельна фірма «Демус», ТОВ «Капітал-Менеджмент», ТОВ «Аверс МСГ» не були передані іншій стороні (кредитору, індосату) та залишені у цих підприємствах, заборгованість за такими векселями не може вважатися безнадійною кредиторською заборгованістю та створювати в позивача обов'язок включити її до інших доходів звітного періоду.

Відносно формування Товариством валових витрат у загальному розмірі 15858633 грн. та податкового кредиту на суму 3180617 грн. за рахунок маркетингових послуг із 38 контрагентами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім цього, у відповідності до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Згідно п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст.9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, всі витрати господарюючого суб'єкта мають бути здійснені саме для і в межах провадження господарської діяльності, а не з іншими цілями, та підтверджені відповідними належно оформленими первинними документами.

Відповідно до пп.138.10.3 п.138.10 ст.138 ПК України, витратами на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, є: витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Підпунктом 14.1.108 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Тобто, за своїм змістом маркетингова послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Оскільки чинним законодавством не встановлено окремого правового регулювання порядку віднесення понесених підприємством витрат на оплату маркетингових послуг до складу валових як і в інших господарських операціях для можливості їх врахування визначальним є економічна обґрунтованість, спрямованість на збільшення доходу та правильне оформлення первинних документів, якими є договори про надання послуг, акти приймання-передачі. Придбання маркетингових послуг повинно бути спрямоване на обслуговування господарської діяльності підприємства. Результат використання в господарській діяльності отриманих послуг носить в основному оціночний характер, зокрема, це покращення умов ведення бізнесу, виявлення та попередження ризиків ведення господарської діяльності, приріст попиту споживачів на продукцію товариства, що в кінцевому результаті призвело до збільшення обсягів продажу та прибутку підприємства.

Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що протягом розглядуваного періоду позивач ТзОВ «ПК «Екопродукт» мав взаємовідносини та здійснював господарські операції щодо отримання маркетингових послуг із такими суб'єктами господарської діяльності: AT «Мономах», ПІІ «Білла Україна», ПП «Верона», ПП «Галка-Микулинці», ПП «Крим-чай», ПП «Світчай», ПП «Чайна компанія Чай-ка-Мономах», ПП «Чако», ТОВ «Борол ЛТД», ТОВ «ВКФ «Мономах», ТОВ «Волинь табак», ТОВ «ВТП «ВІТО», ТОВ «ГалаТеа», ТОВ «Галка Чернігів», ТОВ «ІЛЛА», ТОВ «Клас і К», ТОВ «Компанія Гранд Маркет», ТОВ «Кофіті», ТОВ «Кримська чайна компанія», ТОВ «Лінея», ТОВ «Метро Кеш енд Кері Україна», ТОВ «Оптімал», ТОВ «Реал Гіпермаркет Україна», ТОВ «Сучасний модерн», ТОВ «ТД Любисток», ТОВ «Торгівельний будинок Амстор», ТОВ «Українська фітоаптека», ТОВ «Фонд Поділ-інвест», ТОВ «Фудмаркет», ТОВ «Фудмережа», ТОВ «Сай сіті», ТОВ «Чайний дім», ТОВ «Чайний дім», ТОВ «Чайком», ТОВ «Чако», ТОВ ВКФ «Ліа» ЛТД, ТОВ фірма «Мономах КТ», ФОП СІНГ Бірендра Кумар.

Судом першої інстанції вірно враховано, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими взаємовідносинами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти на час укладення і виконання договірних відносин щодо надання маркетингових і рекламних послуг були діючим суб'єктами господарювання.

Факти надання, отримання маркетингових і рекламних послуг та їх використання позивачем у власній господарській діяльності підтверджується такими належними первинними документами як: договори про надання послуг, додаткові угоди до цих договорів із додатками, акти приймання-передачі послуг, акти виконаних робіт, звіти про надані послуги, реєстри копій договорів та звітів про надані послуги, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, банківські виписки (а.с. 129-156 Т.1, Т.2, Т.3, Т.4, Т.5, Т.6, Т.7, Т.8, Т.9, Т.10, Т.11, Т.12, Т.13, Т.14, а.с. 1-106 Т.15, 68-99 Т.16, 77-97 Т.17).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що зазначені первинні документи повністю відповідають вимогам чинного законодавства і містять детальні описи наданих послуг. В акті перевірки не зазначено і податковим органом не обґрунтовано в чому саме первинні документи не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24 травня 1995 року. Не наведено податковим органом аналізу відносно кожного із епізодів господарських взаємовідносин щодо зазначених вище 38 суб'єктів господарювання, які надавали маркетингові послуги, а доводи зводяться лише до загальних тверджень щодо нереальності усіх договірних зобов'язань.

При цьому, в матеріалах справи немає жодних доказів, які б вказували на те, що кожен із вказаних осіб (контрагентів) не здійснював господарської діяльності чи здійснював її з порушенням вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач виконав усі передбачені законом обов'язки та має документальні підтвердження розміру понесених витрат. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) посилається як на підставу включення до складу витрат витрати та податкового кредиту за маркетингові послуги, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції також враховує, що визначальним є реальність існування господарських операцій. Платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Відносно оскаржених ППР від 16.07.2015 року №0002342202 та № 0002352202, судом першої інстанції також вірно зазначено, що відповідно до п.57.1 ст.57 ПК України, платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації. У складі річної податкової декларації платником податку подається розрахунок щомісячних авансових внесків, які мають сплачуватися у наступні дванадцять місяців. Визначена в розрахунку сума авансових внесків вважається узгодженою сумою грошових зобов'язань. При цьому дванадцятимісячний період для сплати авансових внесків визначається починаючи з березня поточного звітного (податкового) року по лютий наступного звітного (податкового) року включно. Форма розрахунку, передбачена у цьому пункті, затверджується у порядку, встановленому цим Кодексом. Податкова декларація та розрахунок щомісячних авансових внесків за базовий звітний (податковий) рік подаються протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року.

Відповідно до Порядків заповнення податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженого Наказами Міністерства фінансів України за №12313 від 28.09.2011 року, №87 від 30.12.2013, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.10.2011 року за №1215/19953 та 20.01.2014 року за №103/24880, у разі сплати авансових внесків з податку на прибуток, сума податку звітного періоду зменшується на суму авансових внесків, нарахованих упродовж зазначеного звітного періоду.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу, передбаченого п.126.1 ст.126 ПК України, та відповідно до пп.129.1.1 п.129.1 ст.129 Кодексу на суму податкового боргу нараховується пеня. У разі заниження суми грошового зобов'язання платники несуть відповідальність відповідно до п.123.1 ст.123 ПК України.

З врахуванням того, що податковим органом безпідставно збільшено позивачу грошові зобов'язання з податку на прибуток за розглядуваний період, тому являється протиправним збільшення грошових зобов'язань за авансовими внесками з податку на прибуток.

Крім цього, оскільки придбання позивачем описаних вище маркетингових послуг було здійснено з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, тому суми податку на додану вартість, нараховані при придбанні вищевказаних маркетингових послуг та підтверджені належним чином оформленими податковими накладними постачальників підлягають включенню до складу податкового кредиту за відповідні звітні (податкові) періоди.

Суд першої інстанції також вірно зазначив, що постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.05.2015 року в справі № 2а-118/12/0970 стосується договорів про надання маркетингових послуг іншими контрагентами, а рішення Верховного Суду України від 17.03.2015 року жодних висновків щодо застосування норм матеріального права не містить оскільки Верховний Суд не переглядав судове рішення по суті.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 25.02.2016 року винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2016 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Екопродукт» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено 31.10.2016 року.