Постанова № 62405153, 25.10.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5132/16 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І.

Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Шутовської І Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника позивача громадянина Ірану ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом громадянина Ірану ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві, в якому просив:

визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 121-16 від 09.03.2015 про відмову у визнанні громадянина Ірану ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Ірану ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду вмотивовано тим, що позивачем не доведено реальності загрози його життю чи ймовірності стати жертвою переслідувань з релігійних мотивів в країні походження.

Не погоджуючись із зазначеною постановою представником позивача - ОСОБА_4 подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, представник позивача зазначає, що у разі повернення в Іран, позивачу загрожує реальна небезпека за участь у християнській релігійній громаді, аж до смертної кари.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Заслухавши суддю-доповідача, думку представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Ісламської Республіки Іран, народився в м. Тегеран, одружений, має малолітню дитину, за національністю - фарс, за віросповіданням - християнин (бабтист).

Згідно відомостей анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач 01 вересня 2011 року покинув країну постійного проживання та цього ж дня літаком прибув до України, надавши паспорт громадянина Ісламської Республіки Іран серія НОМЕР_1 та ID-карту серія НОМЕР_2 (а.с. 43-45, 53).

27 квітня 2015 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві з заявою - анкетою про визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту № 97 (а.с. 41). На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально; до органів міграційної служби України звернувся вперше; до органів міграційних служб інших країн не звертався; освіти не має.

В обґрунтування вимог заяви посилається на те, що він не може повернутися до країни походження у зв'язку зі зміною релігії Ісламу на Християнство, за що на батьківщині його можуть вбити та зазначає, що дядько його дружини, знаючи про факт зміни позивачем релігії, пообіцяв повідомити про це владі як тільки останній повернеться на батьківщину.

Рішенням Державної міграційної служби України від 09 березня 2016 року № 121-16 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про що направлено повідомлення від 22.03.2016 №96 (а.с. 8, 38).

Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Статтею 14 Загальної декларації прав людини встановлено, що кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статтею 9 зазначеного Закону визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями частини 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року № 3, згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців (далі-Керівництво) особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у березні 2015 року пройшов процедуру хрещення у церкві «Храм Спасіння», про що йому видано свідоцтво про хрещення від 02.03.2015 № 408 (а.с. 46).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року у позивача та його дружини ОСОБА_7 народилася дитина ОСОБА_8, яка є громадянином України, що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3.

Крім того, як вбачається з протоколу співбесіди від 17 серпня 2015 року позивач пояснив мотиви зміни своєї релігії на Християнство та в силу своєї обізнаності розказав порядок проведення процедури хрещення, назвав основні християнські свята, тощо.

Колегія суддів бере до уваги доводи апелянта, з посиланнями на доповідь Міжнародної конференції з Прав Людини «Прихована сторона Ірану: Дискримінація щодо етичних релігійних меншин» від 21.10.2010 про те, що мусульмани, що перейшли з Ісламу дуже часто стають об'єктами переслідування та поганого поводження через їх релігійні переконання. Окрім незаконних вбивств, ново-обернених Християн регулярно затримують і тримають протягом тривалого часу під вартою.

Відповідно до статей 3 та 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши особову справу позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача об'єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, за ознаками релігії в країні походження.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржувана постанова суду першої інстанції скасуванню з постановленням нової про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача громадянина Ірану ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2016 року- скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позовом громадянина Ірану ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 121-16 від 09.03.2016.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Ірану ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 31 жовтня 2016 року.

Головуючий суддя Н.В. Безименна

Судді В.О. Аліменко

А.Ю. Кучма

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.