Ухвала суду № 62405133, 01.11.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/878/16 Головуючий у 1-й інстанції: Василенко Г.Ю. Суддя-доповідач: Пилипенко О.Є.

У Х В А Л А

Іменем України

01 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.,

при секретарі - Грабовській Т.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Миронівське відділення поліції Рокитнянського відділу поліції в Київській області, про поновлення на посаді,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2016 року позивач - ОСОБА_2, звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області, Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа: Миронівське відділення поліції Рокитнянського відділу поліції в Київській області, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене проколом № 24/12-03-1 від 24.12.2015;

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області № 54 о/с від 09.02.2016 в частині звільнення зі служби в поліції в запас Збройних сил за ст. 77, п. 1, пп. 5 (через службову невідповідність), з 10.02.2016 майора поліції ОСОБА_2 інспектора Миронівського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області;

поновити ОСОБА_2 на посаді інспектора Миронівського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10.02.2016 по день поновлення на роботі;

стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Після відкриття провадження апеляційним судом на адресу Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_3 про заміну позивача в порядку ст. 55 КАС України, в якій вона просить допустити заміну первісного позивача ОСОБА_2 його правонаступником дружиною ОСОБА_3 в частині правовідносин щодо вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, в зв'язку з тим, що ОСОБА_2 27 вересня 2016 року помер (копію свідоцтва про смерть серія І-ОК №381642 надано до справи).

У судове засідання з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, причини неявки суду невідомі, про розгляд справи були повідомлені належним чином. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року - в частині визнати нечинною та закрити провадження у справі, в іншій частині допустити правонаступництво позивача та залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ з квітня 1996 року, перебуваючи на різних посадах та в різних підрозділах.

Наказом Головного управління Національної поліції у Київській області № 1 о/с від 07.11.2015 призначений на службу на посаду інспектора Миронівського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції в Київській області з присвоєнням спеціального звання майора поліції, як такий що прибув з Міністерства внутрішніх справ України. Дана посада є нижчою ніж та, що позивач займав у Миронівському РВ ГУ МВС України у Київській області.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 23.11.2015 №16 "Про проведення атестування та створення атестаційних комісій" з метою оцінки ділових, професійних, особистих якостей поліцейських, їх освітнього та кваліфікаційного рівнів, на підставі глибокого та всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу, звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність, керуючись статтею 57 Закону України "Про Національну поліцію" та вимогами Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.11.2015 №1465, наказано, зокрема: провести атестування поліцейських Головного управління Національної поліції в Київській області; скласти списки поліцейських, які підлягають атестуванню; довести до поліцейських, які підлягають атестуванню, інформацію про час та місце проведення атестування; скласти атестаційні листи на поліцейських; підготувати для надання на засідання атестаційної комісії додаткові матеріали щодо проходження служби поліцейськими; забезпечити прибуття поліцейських на засідання атестаційних комісій у разі необхідності.

На підставі зазначеного наказу, 25.11.2015 позивачем пройдено тестування на знання законодавчої бази та загальні здібності і навички та отримано 50 балів. 11.12.2015 позивачем пройдено тестування на доброчесність.

Згідно з відомістю-протоколом засідання № 24/12-15 від 23.12.2015 атестаційною комісією ГУ НП у Київській області № 5 позивача було включено до переліку осіб, які мали проходити співбесіду 24.12.2015.

24.12.2015 атестаційна комісія за результатами розгляду матеріалів та проведеної співбесіди, більшістю голосів прийняла рішення про невідповідність ОСОБА_2 займаній посаді та його звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Не погоджуючись з висновками зазначеної атестаційної комісії, позивач оскаржив її висновок (рішення) до апеляційної комісії Північного регіону.

Згідно з даними протоколу ОП б/н, апеляційною атестаційною комісією Північного регіону 19.01.2016 було вивчено скаргу, матеріали поліцейського ОСОБА_2 та встановлено, що скарга розгляду не підлягає, оскільки останнім не набрано 60 і більше балів за професійний тест та тест на загальні здібності та навички.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 № 54 о/с ОСОБА_2, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", звільнено з 10.02.2016 зі служби в поліції (через службову невідповідність). Підставою для звільнення слугував атестаційний лист від 24.12.2015.

Вважаючи вказаний висновок та своє звільнення протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Обговорюючи правомірність вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

2 липня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VІІІ), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону № 580-VІІІ поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Частиною 1 статті 48 Закону № 580-VІІІ визначено, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції та лише за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним Законом № 580-VІІІ.

Як встановлено судом, позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ. При цьому, питання щодо відповідності особи позивача вимогам до поліцейського (які передбачені в Законі № 580-VІІІ) при прийнятті останнього до поліції не виникало.

Статтею 58 Закону № 580-VІІІ передбачено, що призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків.

Пунктом 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 580-VІІІ не передбачено процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

За таких умов, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач наказом ГУ НП в Київській області від 07.11.2015 № 1 о/с був призначений на посаду поліцейського безстроково та атестації на предмет відповідності посаді не підлягав.

У свою чергу, згідно з вимогами статті 57 Закону № 580-VІІІ атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу або для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність, або в разі вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Вказані підстави для проведення атестування є вичерпними.

Поряд із Законом України "Про Національну поліцію" правові, організаційні та фінансові засади функціонування системи професійного розвитку працівників визначаються також положеннями Законом України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників".

Так, статтею 1 цього Закону визначено, що атестація працівників - процедура оцінки професійного рівня працівників кваліфікаційним вимогам і посадовим обов'язкам, проведення оцінки їх професійного рівня.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 12.01.2012 № 4312-VI "Про професійний розвиток працівників" атестації не підлягають працівники, які відпрацювали на відповідній посаді менше одного року.

Положеннями частин першої та третьої статті 13 Закону України "Про професійний розвиток працівників" передбачено, що атестаційна комісія приймає рішення про відповідність або невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі.

В разі прийняття рішення про невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі комісія може рекомендувати роботодавцеві перевести працівника за його згодою на іншу посаду чи роботу, що відповідає його професійному рівню, або направити на навчання з подальшою (не пізніше ніж через рік) повторною атестацією. Рекомендації комісії з відповідним обґрунтуванням доводяться до відома працівника у письмовій формі.

Отже, з наведеного вбачається, що метою проведення атестування з будь-яких зазначених у статті 57 Закону № 580-VІІІ підстав є вирішення можливості в той чи інший спосіб залишення особи на службі і, як крайній захід, пропозиція щодо звільнення зі служби у зв'язку зі службовою невідповідністю виходячи з професійних, моральних і особистих якостей.

При цьому, кожна з цих трьох підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

У свою чергу, судом встановлено, що наказ ГУ НП в Київській області від 23.11.2015 № 16 "Про проведення атестування та створення атестаційний комісій" не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Згідно із твердженнями Головного управління Національної поліції в Київській області атестування позивача було проведено в порядку атестації усіх поліцейських ГУ НП в Київській області з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Такі підстави для призначення атестування суд першої інстанції оцінив критично, оскільки мета атестування, закріплена у частині першій згаданої статті, не утворює самостійної підстави для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними частиною другою статті 57 Закону № 580-VІІІ. Суд апеляційної інстанції в повному обсязі погоджується в цій частині із судом першої інстанції.

Закон № 580-VІІІ не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною 2 статті 57 Закону № 580-VІІІ.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач необґрунтовано розцінив закріплену у частині 1 статті 57 Закону № 580-VІІІ мету атестування як самостійну та достатню підставу для проведення атестування поліцейських, серед яких був і позивач, з ціллю визначення можливості їх звільнення через службову невідповідність, в той час як конкретні передумови (порушення порядку і правил несення служби тощо) для призначення атестування були відсутні та в ході судового розгляду справи відповідачем у такому контексті не доведені.

Крім того, як правильно зауважено судом першої інстанції, поняття "службова невідповідність" і звільнення за цією підставою є більш широким і таким, що охоплюється поняттям "звільнення у порядку дисциплінарного стягнення".

Аналогічна правова позиція розкрита у постанові Верховного Суду України від 11.03.2014 № 21-13а14, яка в силу положень статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права.

Судом встановлено, що питання про притягнення позивача до відповідальності в межах дисциплінарної процедури відповідачем не вирішувалось.

За вказаних обставин, позивача було протиправно та безпідставно включено до списку поліцейських, які підлягають атестуванню.

Разом з цим, порядок проведення атестування поліцейських визначено Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ від 17.11.2015 № 1465, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.11.2015 за №1445/27890 (далі - Інструкція № 1465).

Пунктом 2 розділу І Інструкції № 1465 передбачено, що керівники всіх рівнів зобов'язані забезпечити атестування на високому організаційному та правовому рівні з додержанням принципу відкритості (крім випадків, установлених законом) та об'єктивності в оцінці службової діяльності поліцейських, які атестуються.

Згідно з пунктом 11 розділу IV Інструкції № 1465 атестаційна комісія при прийнятті рішення розглядає атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського, який проходить атестування.

Відповідно до пункту 3 розділу IV Інструкції № 1465 атестаційні листи на поліцейських складають безпосередні керівники.

Прямі керівники зобов'язані всебічно розглянути зміст атестаційного листа, з'ясувати відповідність викладених у ньому даних дійсному стану справ у службовій діяльності поліцейського, який атестується, та внести до відповідного розділу атестаційного листа один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Атестаційний лист після розгляду прямими керівниками передається на розгляд до атестаційної комісії.

Відповідно до пунктів 10, 11, 12 Розділу ІV Інструкції № 1465 з метою визначення теоретичної та практичної підготовленості, компетентності, здатності якісно та ефективно реалізовувати на службі свої потенційні можливості атестаційна комісія проводить тестування поліцейського, який проходить атестування.

За результатами проведеного тестування атестаційна комісія встановлює мінімальний бал, що становить 25 балів за тестом на знання законодавчої бази (далі - професійний тест), та 25 балів за тестом на загальні здібності та навички, який в обов'язковому порядку ураховується атестаційною комісією при прийнятті рішення, визначеного пунктом 15 цього розділу.

За рішенням атестаційної комісії поліцейські, які проходять атестування, проходять співбесіду з відповідною атестаційною комісією.

Атестаційна комісія за підписом голови має право робити відповідно до законодавства запити про надання необхідних матеріалів і документів, що стосуються службової діяльності поліцейського, який атестується.

Пунктом 15 Розділу ІV Інструкції № 1465 передбачено, що атестаційні комісії на підставі всебічного розгляду всіх матеріалів, які були зібрані на поліцейського, під час проведення атестування шляхом відкритого голосування приймають один з таких висновків: 1) займаній посаді відповідає; 2) займаній посаді відповідає, заслуговує призначення на вищу посаду; 3) займаній посаді не відповідає, підлягає переміщенню на нижчу посаду через службову невідповідність; 4) займаній посаді не відповідає, підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

При цьому, відповідно до пункту 16 Розділу ІV Інструкції №1465 атестаційні комісії при прийнятті рішень стосовно поліцейського повинні враховувати такі критерії: 1) повноту виконання функціональних обов'язків (посадових інструкцій); 2) показники службової діяльності; 3) рівень теоретичних знань та професійних якостей; 4) оцінки з професійної і фізичної підготовки; 5) наявність заохочень; 6) наявність дисциплінарних стягнень; 7) результати тестування; 8) результати тестування на поліграфі (у разі проходження).

Зміст викладених положень Інструкції № 1465 свідчить, що атестування поліцейських включає два етапи: тестування та співбесіду.

Тестування передбачає професійний тест (тест на знання законодавчої бази) та тест на загальні здібності та навички.

Інструкція № 1465 не містить конкретного порядку проведення співбесіди, у той же час, виходячи з її змісту та мети атестування можна стверджувати, що під час співбесіди Атестаційна комісія повинна розглянути атестаційний лист та інші матеріали, які були зібрані на поліцейського; оцінити ділові, професійні, особисті якості поліцейського, його освітній та кваліфікаційний рівень, а також з'ясувати відповідність особи поліцейського критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465, для чого поліцейському, який проходить атестування, можуть ставитись питання.

Згідно з пунктами 20-23 Інструкції усі рішення атестаційної комісії оформлюються протоколом. У протоколі зазначаються дата і місце прийняття рішення, склад комісії, питання, що розглядалися, та прийняте рішення. У протоколі за результатами атестування серед іншого зазначається один із висновків, зазначених у пункті 15 цього розділу. Протоколи засідань атестаційної комісії підписуються головою, секретарем, присутніми на її засіданні членами комісії.

Судом встановлено, що 24.12.2015 Атестаційною комісією №5 ГУ НП в Київській області було проведено співбесіду з ОСОБА_2, результати якої оформлені протоколом.

Зі змісту даного протоколу вбачається, що членами атестаційної комісії під час проведення атестування позивача було досліджено наступні документи: атестаційний лист; декларацію про доходи; послужний список; інформаційну довідку; висновок про результати перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України "Про очищення влади"; інформацію з відкритих джерел.

Згідно з протоколом членами атестаційної комісії позивачу були поставлені питання, які стосувались професійної діяльності поліцейського та мотивації щодо подальшого проходження служби в Національній поліції та інше. Разом з тим, переліку таких питань та відповідей на них вказаний протокол не містить.

За результатом розгляду матеріалів, проведеної співбесіди та обговорення атестаційна комісія прийняла рішення, що ОСОБА_2 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

В ході судового розгляду судом встановлено, що атестаційна комісія не з'ясовувала у позивача характеру та обсягу його функціональних обов'язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ та поліції, не встановлювала результатів службової діяльності та рівня теоретичних і практичних знань у контексті займаної ним посади.

Як вбачається з матеріалів справи, начальником сектора Миронівського відділення поліції ГУ НП в Київській області підполковником поліції Притулою С.Г. складено атестаційний лист на ОСОБА_2, в якому зазначено, що ОСОБА_2 займаній посаді відповідає, а за період служби характеризується позитивно. Дисциплінований, принциповий у вирішенні службових питань. Здатний працювати над усуненням особистих недоліків. Має почуття особистої відповідальності, стійкість моральних принципів. Сміливий, рішучий працівник.

Отже, з атестаційного листа та інших матеріалів вбачається, що позивач характеризується виключно позитивно, безпосередні начальники позивача вважають його таким, що відповідає займаній посаді.

Жодних відомостей про те, яким саме вимогам, що пред'являються до особи, яка перебуває на посаді, яку обіймав позивач, він не відповідає, у чому саме проявляється така невідповідність протокол засідання атестаційної комісії та висновок (рішення) комісії не містять. Протокол засідання атестаційної комісії та висновок (рішення) не містять жодних мотивів чи обґрунтувань, які покладено в основу висновку комісії про службову невідповідність позивача.

Разом з цим, до повноважень членів атестаційної комісії не входить вирішення правомірності та обґрунтованості покладення на поліцейського будь-яких функцій та завдань у межах окремого структурного підрозділу Національної поліції. Компетенція атестаційної комісії при проведенні співбесіди та прийнятті рішення обмежена закріпленими в Інструкції № 1465 чіткими критеріями, які враховуються комісіями при прийнятті того чи іншого рішення. Положення зазначеної Інструкції не наділяють атестаційні комісії повноваженнями визначати відповідність особи займаній посаді на підставі власних уявлень про завдання та обов'язки, які мають виконувати поліцейські на певних посадах.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміст протоколу та досліджені судом докази не дають підстав вважати, що атестаційною комісією рішення про службову невідповідність ОСОБА_2 приймалось на підставі повного та всебічного розгляду всіх матеріалів, що були надані до атестування, і що за результатами розгляду цих матеріалів були встановлені обставини, що свідчать про невідповідність особи позивача критеріям, визначеним пунктом 16 Розділу ІV Інструкції №1465. Матеріали справи не містять доказів, які б спростували наведені у атестаційному листі ОСОБА_2 факти про достатню кваліфікацію і професійні навики позивача.

Крім того, процедура проведення співбесіди, як етапу атестування, повинна бути достатньо прозорою з тим, щоб і сама особа, яка проходить співбесіду, керівники органів поліції, які реалізовують її результати та суд, перевіряючи законність проведеного атестування, могли з'ясувати фактичні підстави, покладені в основу прийнятого атестаційною комісією рішення.

Оскільки негативне рішення атестаційної комісії тягне за собою правові наслідки у вигляді звільнення особи зі служби через службову невідповідність, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Проте з матеріалів справи неможливо встановити, яким саме критеріям не відповідав позивач, що в сукупності призвело до прийняття рішення про службову невідповідність.

Натомість матеріали, що були на розгляді атестаційної комісії, характеризують позивача виключно з позитивного боку, свідчать про його високий професійний рівень, а також про достовірність даних щодо матеріального стану позивача.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що рішення Атестаційної комісії №5 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом від 24.12.2015, про те що ОСОБА_2 займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність, не ґрунтується на вимогах Інструкції № 1465 та прийняте атестаційною комісією без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо повноважень атестаційної комісії суд становив наступне.

Положеннями частини третьої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що атестування проводиться атестаційними комісіями органів (закладів, установ) поліції, що створюються їх керівниками. Порядок проведення атестування поліцейських затверджується Міністром внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Інструкції № 1465 у Національній поліції України створюються атестаційні комісії органів поліції, персональний склад яких затверджується наказом керівника відповідного органу за погодженням із Національною поліцією України.

Як вже зазначалось, атестаційна комісія, яка здійснювала атестацію позивача, утворена згідно з наказом Головного управління Національної поліції України від 23.11.2015 № 16, а її персональний склад визначений наказом Головного управління Національної поліції України від 21.12.2015 № 68.

Зі змісту наказу № 68 вбачається, що всупереч вимогам пункту 2 розділу ІІ Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, персональний склад атестаційної комісії не погоджувався з Національною поліцією України, таким чином, склад комісії сформований з порушенням вимог законодавства і є неповноважним.

Пунктом 24 Розділу ІV Інструкції № 1465 встановлено, що за результатами атестування висновки, зазначені в протоколі атестаційної комісії, заносяться до атестаційного листа, який підписується головою та секретарем комісії та в місячний строк направляється до керівника, якому надано право на призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції.

Відповідно до пункту 28 Розділу ІV Інструкції № 1465 керівники органів поліції, яким надано право призначення поліцейського на посаду та звільнення з посади або зі служби в поліції, зобов'язані через 15 календарних днів з дня підписання атестаційного листа з висновками, визначеними підпунктом 3 або 4 пункту 15 цього розділу, забезпечити його виконання шляхом видання відповідного наказу.

Отже, атестаційний лист, у якому міститься висновок атестаційної комісії про невідповідність особи поліцейського займаній посаді підлягає обов'язковому виконанню шляхом видання наказу про звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Оскільки судом визнано протиправним та скасовано рішення атестаційної комісії №5 ГУ НП в Київській області, оформлене протоколом від 24.12.2015, яке слугувало єдиною підставою для видання наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 09.02.2016 року №54 о/с "По особовому складу" в частині звільнення ОСОБА_2, то і останній є протиправним.

Згідно з частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

З огляду на те, що судом встановлено, що позивача було протиправно звільнено зі служби в поліції, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції, проте вважає необхідним рішення суду першої інстанції в цій частині визнати нечинним, а провадження у справі закрити, з огляду на наступне.

Статтею 203 КАС України передбачено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Судом встановлено та підтверджується Свідоцтвом про смерть серія І-ОК №381642, що позивач ОСОБА_2 27 вересня 2016 року помер. Наведена обставина є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України.

Судом апеляційної інстанції також встановлено, що судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а смерть позивача є обставиною, яка стала підставою для закриття провадження у справі настала після його ухвалення.

За таких умов, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене проколом № 24/12-03-1 від 24.12.2015; визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 54 о/с від 09.02.2016 в частині звільнення зі служби в поліції в запас Збройних сил за ст. 77, п. 1, пп. 5 (через службову невідповідність), з 10.02.2016 майора поліції ОСОБА_2 інспектора Миронівського відділення поліції Рокитнянського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області; та поновлення ОСОБА_2 на посаді, визнати нечинною, а провадження у справі в цій частині закрити, у зв'язку із неможливостю правонаступництва.

Водночас, в частині вимог про стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу на адресу суду Київського апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_3 про заміну позивача в порядку ст. 55 КАС України.

Як встановлено ст. 55 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступну правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу, в тому числі, на стадії виконання судових рішень.

Відповідно до ст.1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Водночас, за правилами ч. 3 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди у випадку, якщо таке право було присуджено судом спадкодавцеві за його життя.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 1227 ЦК України члени сім'ї або інші спадкоємці можуть претендувати на отримання суми коштів, яку спадкодавцю відповідач повинен сплатити як середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Наведений висновок узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеному в постанові від 14.06.2016 у справі №2а-3490/10/1870, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.09.2016 у справі №761/29785/14-а.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий i відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним i безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський Суд з прав людини у постанові від 29 липня 2010 року у справі «Стрельцов и другие военные пенсионеры из Новочеркасска против Российской Федерации» визнав, що громадяни мають право на підтримання скарг своїх померлих родичів у межах статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Вказаного висновку Європейський Суд з прав людини дійшов виходячи з того, що право на отримання заробітної плати і прирівняних до неї платежів, пенсій та інших грошових сум, які виплачуються в якості засобів для існування і підлягали виплаті, проте не були отримані громадянином за життя, належать членам сім'ї померлої особи.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

На підставі викладеного, враховуючи, що судом встановлено протиправність звільнення позивача з посади, апеляційний суд вважає, що правовідносини по даній справі допускають правонаступництво в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент смерті перебував у шлюбі із ОСОБА_3, мав дочку ОСОБА_5 та проживав із ними однією сім'єю. Наведене підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1, свідоцтвом про народження ОСОБА_5 серії НОМЕР_2, довідкою виконавчого комітету Пустовітської сільської ради Миронівського району Київської області від 24.10.2016 №521.

За таких умов, суд вважає необхідним допустити правонаступництво позивача у справі з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 у частині позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

В пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Головного управління Національної поліції в Київській області від 02 червня 2016 року № 3404/1091011, загальна сума нарахованого грошового забезпечення за останні повні два місяця роботи грудень 2015 року - січень 2016 року становить 12320,00 грн.

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за цей період складає 62 дня. Так, судом було враховано, що графік роботи (режим праці) позивача не передбачав вихідних днів, тому при обчисленні тривалості вимушеного прогулу суд виходив з кількості календарних днів.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 198,71 грн. (12320,00 грн. / 62 дні = 198,17 грн.)

Судом встановлено, що позивача звільнено 10.02.2016 року. Вимушений прогул з 11.02.2016 по 09.08.2016 року дорівнює 181 дню, а отже заробітна плата за цей період становить 35966,51 грн. (181 день * 198,71 грн. = 35966,51 грн.).

Отже, судом першої інстанції було правильно встановлено, що з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сума середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10 лютого 2016 року по 09 серпня 2016 року у розмірі 35 966,51 грн.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції допущено процесуальне правонаступництво позивача, вказана сума підлягає стягненню на користь ОСОБА_3.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, проте виникли обставини, які є підставами для закриття провадження в частині та встановлення правонаступництва позивача у справі. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року - в частині визнати нечинною, а провадження у справі закрити та в частині залишити без змін, допустивши правонаступництво позивача.

Керуючись ст.ст. 55, 157, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Атестаційної комісії Головного управління Національної поліції в Київській області, оформлене проколом № 24/12-03-1 від 24.12.2015; визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Київській області № 54 о/с від 09.02.2016; та поновлення ОСОБА_2 на посаді - визнати нечинною, а провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року - залишити без змін.

Заяву ОСОБА_3 про встановлення правонаступництво - задовольнити.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 10 лютого 2016 року по 09 серпня 2016 року у розмірі 35 966,51 грн. - допустити правонаступництво позивача з ОСОБА_2 на ОСОБА_3.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б. Глущенко

С.Б. Шелест

Головуючий суддя Пилипенко О.Є.

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.