Ухвала суду № 62404524, 27.10.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2016 р. м. Київ К/800/50095/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Шипуліної Т.М., Юрченко В.П.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника відповідача Прокопчука О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_5 до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - Державна податкова інспекція, контролюючий орган) від 10.06.2015 року № 4906-17/551, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» в розмірі 2 602,25 грн. та від 10.06.2015 року № 4905-17/552, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» в розмірі 3 783,32 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.06.2015 року № 4906-17/551 в частині нарахування суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який підлягає сплаті фізичною особою, яка є власником об'єкту житлової нерухомості, у розмірі 1 612,06 грн. та від 10.06.2015 року № 4905-17/552 в частині нарахування суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який підлягає сплаті фізичною особою, яка є власником об'єкту житлової нерухомості у розмірі 2 358,82 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині задоволення позовних вимог обґрунтовано висновком про те, що розрахунок ставки податку для позивача, здійснений контролюючим органом із застосуванням розміру ставки 2,7% мінімальної заробітної плати, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства та є протиправним, натомість відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог суд дійшов висновку про правомірність розрахунку суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно із застосуванням розміру ставки в 1%, що відповідає вимогам норм податкового законодавства, чинного на час виникнення спірних відносин.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог скасовано та в цій частині прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення суду обґрунтовано тим, що контролюючим органом цілком правомірно визначено розмір податкового зобов'язання на нерухоме майно позивачу виходячи зі ставки податку 2,7%, оскільки застосуванню підлягає показник сумарної (загальної) площі двох окремих об'єктів нерухомого майна позивача.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У доводах касаційної скарги позивач зазначає про помилковість методики відповідача щодо визначення йому розміру податку на нерухоме майно.

У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є власником двох житлових будинків:

- загальною площею 300,4 кв.м., житловою площею 129,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1;

- загальною площею 205,3 кв.м., житловою площею 146,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2.

10 червня 2015 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення № 4906-17/551, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 2 602,25 грн. та № 4905-17/552 про визначення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 3 783,32 грн.

Позивач, не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних вище податкових повідомлень-рішень, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Так, відповідно до пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 265.2.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 265.3 ст. 265 Податкового кодексу України базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток.

У разі наявності у платника податку - фізичної особи більше одного об'єкта оподаткування, в тому числі різних видів (квартир, житлових будинків або квартир і житлових будинків), база оподаткування обчислюється виходячи з сумарної житлової площі таких об'єктів з урахуванням норм пп. 265.4.1 п. 265.4 цієї статті.

Пунктом 265.4 ст. 265 Податкового кодексу України встановлено пільги із сплати податку, зокрема, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 250 кв. метрів; в) для різних видів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 370 кв. метрів.

Відповідно до пп. 265.5.1 п. 265.5 ст. 265 Податкового кодексу України ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

А пп. 265.5.2 п. 265.5 ст. 265 Податкового кодексу України, врегульовано, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах:

а) не більше 1% - для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв.м., або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв.м.;

б) 2,7% - для квартири/квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв.м., або житлового будинку/будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв.м.;

в) 1% - для різних видів об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких не перевищує 740 кв.м.;

г) 2,7% - для різних видів об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна житлова площа яких перевищує 740 кв.м.

З 01 квітня 2014 року набрала сили нова редакція ст. 265 Податкового кодексу України, відповідно до якої протягом періоду з 01 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року розмір ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не змінився, проте законодавцем було внесено зміни до бази оподаткування, а саме, з 01 квітня 2014 року оподаткуванню податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є не житлова площа нерухомості, а її загальна площа.

Таким чином, виходячи із системного аналізу норм Податкового кодексу України суд апеляційної інстанції цілком правомірно дійшов висновку, що починаючи з квітня 2014 року при визначенні бази оподаткування двох житлових будинків позивача необхідно виходити із їх сумарної площі, яка перевищує 500 кв.м. та, відповідно, застосовувати ставку податку 2,7%, оскільки законодавцем у абзаці «б» пп. 265.5.2 п. 265.5 ст. 265 Податкового кодексу України поняття «будинок» вжито не лише в однині, але й у множині «будинків», а також визначено «загальна площа яких», що також вказує на сумарність визначення загальної площі будинків позивача.

Крім того, на підтвердження саме застосування в даному випадку сумарної загальної площі будинків свідчить також

пп. 265.3.4 п. 265.3 ст. 265 Податкового кодексу України, яким визначено, що при наявності у платника податку - фізичної особи більше одного об'єкта оподаткування, в тому числі різних видів (квартир, житлових будинків або квартир і житлових будинків), база оподаткування обчислюється виходячи з сумарної загальної площі таких об'єктів з урахуванням норм п. 265.4.1 п. 265.4 цієї статті;

абзац «б» пп. 265.7.1 п. 265.7 ст. 265 Податкового кодексу України, згідно якого обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку більше одного об'єкта житлової нерухомості одного виду, в тому числі їх часток, податок обчислюється виходячи із сумарної загальної площі таких об'єктів, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» пп. 265.4.1 п. 265.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.

Таким чином, визначення розміру ставки податку для фізичних осіб у розмірі 1% або 2,7% передбачено в залежності від загальної площі відносно всіх об'єктів нерухомого майна, які перебувають у власності платника податків, а не кожного з об'єктів нерухомого майна окремо.

Отже враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції цілком правомірно дійшов висновку, що оскільки житлова площа (для періоду з 01 січня 2014 року по 31 березня 2014 року) житлових будинків, які перебувають у приватній власності позивача, не перевищує 500 кв.м., то відповідно контролюючий орган зобов'язаний визначити позивачу суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки із застосуванням правил абзацу «а» пп. 265.5.2 п. 265.5 ст. 265 Податкового кодексу України, тобто із застосуванням ставки податку в розмірі 1% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня звітного (податкового) року, а починаючи з 01 квітня 2014 року суму податку на нерухоме майно контролюючий орган має визначити виходячи із застосуванням правил абзацу «б», тобто із застосуванням ставки податку в розмірі 2,7% мінімальної заробітної плати, оскільки загальна плаща двох житлових будинків позивача перевищує 500 кв.м.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 2.4. Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 листопада 2012 року № 1236, до податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) з наведенням у ньому дати та номера декларації (уточнюючого розрахунку) відповідного звітного періоду, щодо якого здійснюється розрахунок податкового зобов'язання, а також іншої інформації, необхідної для визначення грошового зобов'язання.

Таким чином, правильність нарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме застосовані контролюючим органом розмір ставки податку, базу оподаткування, можливо встановити (визначити) виходячи з розрахунку податкового зобов'язання, що додається до податкового повідомлення - рішення.

Проте, судами попередніх інстанцій під час вирішення спору наведене вище враховано не було, оскільки матеріали справи не містять вищезазначеного розрахунку, що не дає змоги суду касаційної інстанції прийти до висновку про правильність визначення позивачеві сум податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у справі № 816/2682/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Т.М. Шипуліна

В.П. Юрченко

Повний текст виготовлено 31.10.2016 року.