Постанова № 62403825, 27.10.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2016 року № 813/2576/16

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді - Потабенко В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Богаченка В.С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2, згідно договору,

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області, відповідач ) та, з врахуванням уточнень до позовної заяви від 19.10.2016 року, просить суд зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у міліції, що станом на 06.11.2015 року становила 22 роки 01 місяць 6 днів та, з врахуванням цієї вислуги років, провести перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби в поліції.

При обґрунтуванні позовних вимог позивач зазначає, що станом на момент звернення до суду його вислуга років становить більше 22 років 06 місяців, що дає право у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" (додаток 11) на отримання надбавки за вислугу років в розмірі 45% посадового окладу, додаткову відпустку та відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (ст. 12) - право виходу на пенсію у зв'язку з вислугою років. При переході на службу в Національну поліцію України, вислуга років станом на 06.11.2015 року становила 22 роки 01 місяць 6 днів. Однак, відповідач зараховує ОСОБА_1 до стажу служби в поліції станом на 07.11.2015 року вислугу років 08 років 05 місяців 03 дні, а станом на 01 лютого 2015 року - 08 років 07 місяців 27 днів. Позивач вважає такі дії відповідача з приводу обчислення вислуги років неправомірними, а тому змушений звернутись до суду за захистом свого права.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та наданих суду поясненнях, підтримали, просили задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився жодного разу, заперечень на позов не подав. Зважаючи, на те, що відповідач належно був повідомлений судом про дату та час судового засідання, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у його відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю, виходячи з наведеного.

Судом встановлено, що позивач:

- з 01.09.1991 року по 29.06.1996 року навчався Львівському політехнічному інституті;

- з 16.05.1988 по 01.06.1990 року проходив дійсну строкову служба;

- з 01.04.1998 по 12.06.2009 року служив в органах податкової міліції;

- з 12.06.2009 року відряджений для подальшого проходження служби в розпорядження МВС України та, відповідно, прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України;

- 06.11.2015 року звільнений з органів внутрішніх справ України;

- 07.11. 2015 року прийнятий на службу в Національну поліцію України, де і проходить службу в даний час на посаді старшого слідчого Сихівського відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Львівській області в званні майора.

При цьому, згідно з наказом ГУ МВС України у Львівській області від 05.08.2015 року № 561 о/с вислуга років ОСОБА_1 станом на 05.08. 2015 року становить 21 рік 10 місяців 03 дні, тривалість чергової відпустки - 45 діб, надбавка за вислугу років - 35%.

Листом від 25.02.2016 року № К-36/40/05/07/16 відповідач повідомив ОСОБА_1, що згідно даних його особової справи вислуга років станом на 06.11.2015 року становила 22 роки 01 місяць 6 днів, однак, за твердженням відповідача, відповідно до норм Закону України "Про Національну поліцію", стаж служби в поліції позивача станом на 07.11.2015 року становить 08 років 05 місяців 03 дні, а станом на 01.02.2015 року - 08 років 07 місяців 27 днів.

Згідно з довідкою Сихівського районного відділу Львівського міського управління Головного управління МВС України у Львівській області від 20.04.2016 року №3417/40/01/16 з 05.08.2015 року надбавка до грошового забезпечення за вислугу років становила 35 % посадового окладу. А згідно з довідкою Головного управління Національної поліції у Львівській області №1967 від 18.04.2016 року про розмір грошового забезпечення за період з 07.11.2015 року по 31.03.2016 року позивачу виплачують надбавку за стаж служби в поліції в розмірі 20% посадового окладу.

Суд при вирішенні спору у даній справі, керувався наступним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спірні правовідносини у даній адміністративній справі врегульовані Законом України "Про Національну поліцію" № 508-VIII від 02.07.2015 року, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та іншими нормативно правовими актами.

У відповідності до ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію", стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Так, у відповідності до ч. 2 наведеної вище статті, до стажу служби в поліції зараховуються:

1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду;

2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту;

3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду;

4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції;

5) час роботи в органах прокуратури і суду осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих;

6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.

Згідно з пунктами а, б ч. 1 ст. 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", до вислуги років для призначення пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються:

а) військова служба;

б) служба в органах внутрішніх справ, поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Державній кримінально-виконавчій службі України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду.

Згідно ч. 2 ст. 17 зазначеного Закону, до вислуги років поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України при призначенні пенсії на умовах цього Закону додатково зараховується час їхнього навчання (незалежно від форми навчання) у цивільних вищих навчальних закладах, а також в інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське (спеціальне) звання, до вступу на військову службу, службу до органів внутрішніх справ, Національної поліції, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції чи Державної кримінально-виконавчої служби України або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 Закону України "Про Національну поліцію", порядок обчислення вислуги років у поліції встановлює Кабінет Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів від 02.03.2016 р. № 154 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 р. № 393" поширено дію постанови Кабінету Міністрів від 17.07.1992 року №393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" на поліцейських.

У відповідності до п. 1 вказаної постанови, до вислуги років особам, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" до вислуги років зараховуються, зокрема, військова служба в Збройних Силах, служба в податковій поліції та час навчання у вищих навчальних закладах.

Згідно п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Приписами п.п. 3-6 ч. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" зобов'язано Кабінет Міністрів України в місячний строк, крім іншого, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону та привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, ужити заходів щодо фінансового та матеріально-технічного забезпечення поліції України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їхніх сімей" від 23.12.2015 року, який набрав чинності 29.12.2015 року, пункт 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" доповнено абзацами другим та третім, згідно з якими за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Тобто, законодавець задекларував рівність і однаковість трудових та соціальних гарантій колишніх працівників міліції та поліцейських.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Закріплений у Конституції та ст. 8 КАС України принцип верховенства права полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно зі статтею 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначає Конституційний суд України, звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року (справа про постійне користування земельними ділянками).

В п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2005 від 11.10.2005 року (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) визначено: зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістових характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у рішеннях Конституційного Суду України (зокрема, у справі N 1-21/2005 11 жовтня 2005 року та інших) полягає в тому, що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція з даного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 10.12.2013 року у справі №21-348а13 та постанові від 17 грудня 2013 року у справі №21-445а13.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-1 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. В суду відсутні підстави для відступлення від правової позиції, викладеної у названих судових рішеннях.

Згідно з Конституцією України та Законом України "Про міжнародні договори і угоди", чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У відповідності до пункту 1 Закону України від 17.07.1997 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", Україна повністю визнає на своїй території дію ст. 46 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Згідно із Законом України від 23.02.2006 року "Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляді справ судами України, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та практика Європейського суду з прав людини повинні використовуватися як джерела права.

Відтак, Конвенція є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України. При цьому на законодавчому рівні діє принцип примату норм міжнародного права у випадку, якщо вони суперечать нормам національного законодавства України.

Частиною 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 13 Конвенції гарантує кожному право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо порушення передбаченого Конвенцією права було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Закріплений Конституцією України принцип верховенства права підлягає застосуванню з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою:

а) конвенційне поняття "майно" являє собою "існуюче майно" або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання" стосовно ефективного здійснення права власності (справа "Ганс-Адам ІІ проти Німеччини", заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 року п. 83);

б) засоби юридичного захисту ефективними є тоді, коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа "Мельник проти України", заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 року, щодо статті 13);

в) принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа "Броньовський проти Польщі", заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 року, п. 184).

В справі "Будченко проти України" у своїх зауваженнях заявник доводив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція "майна" не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав "законні сподівання" щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність ( рішення у справі "Ганс-Адам II проти Німеччини".

Суд нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам. У цій справі заявник працював у гірничій промисловості приблизно тринадцять років. Чинне на час подій законодавство звільняло його від оплати за спожиту електроенергію та природний газ.

Суд зазначає, що право заявника на таке звільнення було підтверджено національними органами влади та, зокрема, національними судами. Отже, заявник мав визнаний майновий інтерес за статтею 1 Першого протоколу. Суд також зазначав, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії"). Питання тлумачення та застосовування національного законодавства є, перш за все, компетенцією національних органів влади. Проте Суд повинен перевірити, чи породжує спосіб тлумачення та застосування національного законодавства наслідки, що відповідають принципам Конвенції, як вони тлумачаться у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії (№ 1)".

У справі "Клаус та Юрій Кіладзе проти Грузії" Європейський суд з прав людини встановив, що основною причиною виникнення спорів є недосконалість законодавчого регулювання соціального захисту осіб, зокрема, складнощі у визначенні пріоритетності закону, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин у зв'язку з поширенням на них дії нормативних актів однакової юридичної сили.

У справі "Кечко проти України" суд зауважив, що скарга заявника до національних органів влади щодо періоду між 1 січня та 23 червня 1999 року базувалась на спеціальних та чинних на той період часу положеннях національного законодавства. Надбавка до заробітної плати повинна була бути виплаченою відповідно до єдиної об'єктивної умови - період часу, протягом якого заявник працював вчителем. Оскільки заявником була дотримана умова 10-річного стажу, то можна сказати, що він має якщо не право, то законні сподівання на отримання зазначених коштів.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Суд, який є керівним у інтерпретації закону, відповідно до обставин справи з'ясував, що скарги мають бути розглянуті відповідно до 1 статті першого Протоколу, а саме: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. Окремо посилаючись на виплати соціальної допомоги, стаття 1 першого Протоколу не обмежує держав-учасників щодо наявності або конкретної форми схеми соціального захисту, або вибору типу чи розміру пільг, що надаються за цими схемами. Однак, якщо у державі - учаснику існує законодавство, що передбачає виплати у вигляді пільг на соціальне забезпечення, незважаючи на те, чи виплачуються такі пільги за певних умов або у вигляді попередніх виплат, таке законодавство має розглядатись як таке, що формує майнове право, яке гарантується статтею 1 першого протоколу для осіб, які задовольняють його вимоги. Суд визначив, що заяву заявників із вимогою виплати доплати до пенсії, яку не оскаржує відповідач, необхідно розглядати у рамках 1 статті першого протоколу. Доплата до пенсії у даному випадку може розглядатись як "майно" у розумінні відповідного положення Протоколу. Питанням залишається той факт чи заяви заявників стосовно того, що вони мають право на відповідний розмір доплати складають право власності у розумінні даного положення, і якщо так, то чи порушує невиплата доплати право власності заявників.

Водночас, суд нагадав, що за певних обставин "законні очікування" стосовно отримання "власності" можуть гарантуватись 1 статтею першого Протоколу. Хоча, у випадках, коли заява стосується права власності, особу, якій воно гарантовано, можна вважати як таку, як має "законні очікування", якщо у національному законодавстві існують достатні підстави для таких очікувань, наприклад якщо існує прецедент національних судів, що підтверджує їх існування (див. "Копецький проти Словаччини"). Однак законні очікування не виникають у випадках, коли існує суперечливість стосовно інтерпретації та застосування національного законодавства і скарги заявників постійно відхиляються національними судами (див. "Анхойзер-Буш Інк проти Португалії"). Суд також відзначив, що перша і найбільш важлива вимога 1 статті першого Протоколу полягає у тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним, і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Суд зазначив, що у період між квітнем і груднем 2006 року Кабінет міністрів мав визначити розмір пенсійної надбавки, що має бути виплачена заявникам. Таке рішення прийняте не було, тому у даній справі бездіяльність держави спричинила порушення прав заявників відповідно до 1 статті першого Протоколу. Урядом не було надано пояснень такої бездіяльності, що передбачало невизначеність для заявників. Таким чином, Суд не бачить причин того, чому держава не визначила розмір надбавки до пенсії заявників і вважає таке втручання незаконним (див., mutatis mutandis, "Клаус та Юрій Кіладзе проти Грузії", заява № 7975/06, від 02.02.2010; "Будченко проти України", заява № 38677/06, від 24.04.2014). Відповідно, мало місце порушення прав заявників відповідно до 1 статті Першого Протоколу у період від 02.04.2006 року і 31.12.2006 року.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на встановлені державою гарантії для поліцейських, в тому числі осіб, які раніше служили в органах внутрішніх справ, як складової їхнього правового статусу, будуються на принципі юридичної визначеності.

Крім того, як зазначає Європейський Суд справедливості у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання для поліцейських певних гарантій, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Аналізуючи наведені вище рішення Європейського суду з прав людини, суд дійшов наступного висновку.

По-перше, надбавка за вислугу років є майном позивача в розумінні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

По-друге, позивач, отримуючи надбавку за вислугу років 22 і більше років під час проходження служби в ОВС на підставі Закону України "Про міліцію", мав підставні законні сподівання на одержання такої ж в Національній поліції України.

При вирішенні вказаної справи суд, окрім наведених вище рішень Європейського суду з прав людини, застосовує також позицію даного суду, відповідно до якої держава не має права посилатись на відсутність певного нормативного акту, що визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії при врегулюванні спірних правовідносин.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ НП у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у міліції, що станом на 06.11.2015 року становила 22 роки 01 місяць 6 днів та, з врахуванням цієї вислуги років, провести перерахунок і виплату позивачу грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби в поліції, оскільки такі дії відповідача позбавляють позивача майна, на яке він має законне право.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18-19, 33-35, 69-71, 72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

позов задовольнити повністю.

Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Львівській області (код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Григоренка, 3) зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років у поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років у міліції, що станом на 06.11.2015 року становила 22 роки 01 місяць 06 днів та, з врахуванням цієї вислуги років, провести перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення в частині надбавки за стаж служби в поліції.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст виготовлено та підписано 01.11.2016 року

Суддя Потабенко В.А.