Рішення № 62402824, 31.10.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2016р. Справа № 914/2325/16

За позовом:Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», м. Львів;до відповідача:Комунального підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний учбовий центр підготовки та підвищення кваліфікації робітників та інженерно технічних працівників і спеціалістів для виконання робіт з підвищеною небезпекою», м. Львів;про:стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді №1477/Г від 26.12.2012р. Суддя - Крупник Р.В. Секретар Цяпка О.І.Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 представник (довіреність б/н від 04.05.2016р.);від відповідача:ОСОБА_2 директор.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

09.09.2016р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ЛМКП «Львівтеплоенерго» до КП ЛОР «Львівський обласний учбовий центр підготовки та підвищення кваліфікації робітників та інженерно технічних працівників і спеціалістів для виконання робіт з підвищеною небезпекою» про стягнення боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді №1477/Г від 26.12.2012р.

Ухвалою суду від 12.09.2016р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 26.09.2016р. На підставі клопотання відповідача суд відклав розгляд справи на 17.10.2016р. В судовому засіданні 17.10.2016р. судом оголошено перерву до 31.10.2016р.

Представник позивача в судове засідання з'явився. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.12.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №1477/Г, відповідно до якого позивач зобовязувався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій в потрібних йому обсягах, а відповідач отримувати теплову енергію та оплачувати її в строки, визначені договором. Згідно п. 10.3. вказаного договору, такий був укладений до 01.10.2013р. У звязку з відсутністю заперечень сторін щодо його припинення, дія такого неодноразово поновлялася та відповідно станом на день розгляду договір є чинним. За умовами договору відповідач зобовязувався до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим оплачувати поставлену йому теплову енергію, однак взяті на себе зобовязання належним чином не виконав, зокрема, не здійснив оплати за теплову енергію за період з 01.12.2015р. 31.08.2016р. на суму 21984,81 грн., що слугувало підставою для звернення ЛМКП «Львівтеплоенерго». Проте, як зазначає представник, після порушення провадження у справі відповідач погасив основну суму боргу, відтак просить суд в цій частині провадження припинити, натомість решту позовних вимог, зокрема щодо стягнення з відповідача 2960,57 грн. пені, 436,05 грн. 3% річних та 980,08 грн. інфляційних втрат за неналежне виконання умов договору представник просить задоволити повністю.

Представник відповідача в судове засідання з'явився. Як вбачається із заперечень на позовну заяву №436 від 04.10.2016р., поданих 07.10.2016р. відповідач просить суд в позові відмовити, оскільки приміщення учбового центру розміщені на цокольному поверсі житлового будинку по вул. Тернопільська, 2А, однак в приміщенні відповідача відсутня система опалення, а тепломережею про яку йдеться в договорі являються труби зворотного протоку гарячої води, яка постачає теплову енергію в житловий будинок через цокольний поверх. Колишній директор учбового центру підписав договір про постачання теплової енергії в гарячій воді від 26.12.2012р. №1477/Г вимушено, у звязку з переїздом центру з вул. Липинського на вул. Тернопільську, 2А, не усвідомлюючи якість послуг, які після підписання договору буде отримувати учбовий центр. В осінньо-зимовий період температура повітря в аудиторіях понижується до 10-12 градусів, що призводить до відвідуваності закладу слухачами та перебуванням працівників на лікарняних. У звязку з цим, відповідач звертався до позивача з пропозицією (лист від 10.02.2016р. №194) створення комісії для перевірки обґрунтованості розрахунків за постачання теплової енергії, однак будучи монополістом позивач на звернення не відреагував, відтак не вчинив дій щодо належного виконання своїх зобовязань за договором. Таким чином, для обєктивного та неупередженого розгляду справи, відповідач просить суд зобовязати позивача створити комісію за участі представників відповідача для перевірки обґрунтованості розрахунків за постачання теплової енергії, зупинити провадження у справі до одержання висновків комісії щодо перевірки обґрунтованості розрахунків за постачання теплової енергії. Крім цього, в судовому засіданні представником відповідача про зменшення розміру пені у випадку, якщо суд прийде до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Розглянувши клопотання відповідача про зобовязання позивача створити комісію для перевірки обґрунтованості розрахунків за постачання теплової енергії, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження.

Як вбачається зі змісту заперечень відповідача та долучених до них документів, підставою для створення комісії являється невідповідність температурних показників у приміщенні учбового центру проведеними позивачем нарахуваннями за спожиту теплову енергію, при цьому відповідачем не додано доказів такої невідповідності, зокрема, актів за участі представників учбового центру, ЛМКП «Львівтеплоенерго», балансоутримувача будинку по вул. Тернопільській, 2А про низькі температурні показники в приміщенні цокольного поверху та доказів того, що в позасудовому порядку відповідач самостійно звертався до позивача з вимогою (а не пропозицією, викладеною в листі від 10.02.2016р. №194.) створення комісії по перевірці обґрунтованості нарахувань за теплову енергію, виходячи з температурних показників приміщення, а останній в свою чергу необгрунтовано відмовив у створенні комісії. За вказаних обставин, суд не вбачає підстав для задоволення такого клопотання відповідача.

З приводу клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до моменту одержання висновків комісії щодо перевірки обгрунтованості розрахунків за постачання теплової енергії, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави. Господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 3.16. постанови №18 від 26.12.2011р., статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Враховуючи те, що клопотання про зупинення провадження у справі ініційоване відповідачем не з підстав, передбачених ст. 79 ГПК України, суд відмовляє в його задоволенні повністю.

Разом з тим у доповненнях до заперечень №464 від 21.10.2016р., поданих 21.10.2016р. відповідач зазначає, що станом на 21.10.2016р., основна сума боргу сплачена ним у повному обсязі. Натомість у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач просить відмовити, оскільки штрафні санкції укладеним між сторонами договором не передбачені, а вимоги ст. 232 ГК України, ст. 625 ЦК України, на які посилається позивач не регулюють правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем під час укладення умов договору.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.12.2012р. між позивачем та відповідачем укладено Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №1477/Г (надалі Договір), відповідно п. 1 якого теплопостачальна організація (позивач) бере на себе зобовязання постачати споживачу (відповідачу) теплову енергію для опалення та здійснення гарячого водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач (відповідач) зобовязується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно п. 10.1., 10.4. Договору, такий набуває чинності з 01.10.2011р. та діє до 01.10.2013р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Як стверджує відповідач у повідомленні №437 від 04.10.2016р., після підписання договору, продовження його на новий строк не відбувалося.

В судовому засіданні та додаткових письмових поясненнях б/н від 23.09.2016р. позивач вказав, що у звязку з відсутністю волевиявлення сторін на відмову від продовження дії Договору, дія такого щороку пролонговувалася. Доказів протилежного відповідачем не представлено. Таким чином, судом зясовано, що станом на день розгляду справи Договір про постачання теплової енергії в гарячій воді №1477/Г від 26.12.2012р. є чинним.

В Додатку №1 до Договору визначено обєкти до котрих постачається теплова енергія, а саме: КП ЛОР «Львівський обласний учбовий центр», вул. Тернопільська, 2А, площею 343,30 кв.м.

Акт про включення системи теплоспоживання від 10.10.2015р. свідчить про те, що система теплоспоживання відповідача в опалювальному сезоні 2015/2016р. була включена на опалення. Акт підписаний повноважними представниками сторін Договору та скріплений печаткою відповідача.

За умовами п. 6.2.-6.3. Договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.

З розрахунку заборгованості, долученого до позовної заяви судом встановлено, що предметом даного спору являється, зокрема, стягнення боргу за спожиту теплову енергію за період за січень 2016р. (частково) липень 2016р.

На підставі наявних в матеріалах справи документів, зокрема, банківських виписок по рахунку, платіжних доручень судом встановлено, що заявлена до стягнення основна сума боргу 21984,86 грн. оплачена відповідачем повністю.

Положеннями п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 4 Постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» господарський суд припиняє провадження у звязку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи те, основна сума боргу була сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд прийшов до висновку, що провадження в цій частині підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а решта позовних вимог такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, нормами ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з п. 6.3. Договору, сторони чітко визначили строк оплати поставленої теплової енергії, а саме до 15 числа місяця, наступним за розрахунковим періодом.

Детально проаналізувавши наявні в матеріалах справи банківські виписки по рахунку та платіжні доручення на оплату у відповідності до встановленого Договором строку оплати, судом встановлено, що оплата одержаної відповідачем теплової енергії, здійснювалася споживачем поза строками, визначеними Договором. Таким чином, відповідач є таким, що прострочив виконання зобовязання за Договором.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних, а інфляційних у відповідності до п. 3.2. постанови Пленуму ВГС України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» суд прийшов до висновку, що такі підлягають стягненню з відповідача частково, у розмірі 308,12 грн. та 852,12 грн. відповідно. В решті цих вимог суд відмовляє.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Так, ст. 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 7.2.3. Договору, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Здійснивши перерахунок пені, суд прийшов до висновку, що пеня підлягає стягненню з відповідача повністю в заявленому розмірі.

Як вказав Пленум ВГС України в п. 4.1. постанови 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що стягнення пені за неналежне виконання умов договору, зокрема, за несвоєчасне проведення споживачем розрахунків за спожиту теплову енергію у вигляді пені передбачене п. 7.2.3. Договору, сплата 3% річних та інфляційних за порушення грошових зобовязань є способом захисту майнового права та інтересу теплопостачальної організації, судом відхиляється посилання відповідача про безпідставність стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Розглянувши вказане клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як зазначив Пленум ВГС України в пп. 3.17.4. п. 3.17. Постанови від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. 3 ст. 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З наведеного вбачається, що зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому, при застосуванні ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. Слід також враховувати, що правила ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Враховуючи те, що розмір пені, котра підлягає стягненню з відповідача є невеликим та складає 2960,57 грн., не перевищує суми основного боргу (який сплачено боржником у повному обсязі) суд не вбачає підстав для висновку про наявність виняткового випадку для того, аби скористатись наданим йому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України правом зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на викладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підтверджені належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовані, а тому підлягають до часткового задоволення.

Згідно положень п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у звязку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як вбачається з матеріалів справи, за подання до суду позовної заяви про стягнення з відповідача боргу позивачем сплачено 1378,00 грн. судового збору, згідно платіжного доручення №11759 від 07.09.2016р.

Беручи до уваги те, що провадження у справі в частині стягнення основної суми боргу було припинено звязку з відсутністю предмета спору суд зазначає, що позивачу підлягає поверненню з державного бюджету України 1106,39 грн.

Суд звертає увагу позивача, що після набрання рішенням законної сили, він вправі звернутися з відповідною заявою до господарського суду Львівської області та повернути вказану суму судового збору.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 258,24 грн. пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний учбовий центр підготовки та підвищення кваліфікації робітників та інженерно технічних працівників і спеціалістів для виконання робіт з підвищеною небезпекою» (79034, м. Львів, вул. Тернопільська, 2А; код ЄДРПОУ 03363312) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, 1; код ЄДРПОУ 05506460) 2960,57 грн. пені, 308,12 грн. 3% річних, 852,12 грн. інфляційних втрат та 258,24 грн. судового збору.

3.Провадження у справі щодо стягнення з КП ЛОР «Львівський обласний учбовий центр підготовки та підвищення кваліфікації робітників та інженерно технічних працівників і спеціалістів для виконання робіт з підвищеною небезпекою» на користь ЛМКП «Львівтеплоенерго» 21984,86 грн. боргу припинити.

4.В задоволенні решти вимог відмовити.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

6.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2016 р.

Суддя Крупник Р.В.