Постанова № 62402659, 27.10.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2016 р. Справа № 917/915/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О. , суддя Камишева Л.М.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

першого відповідача - ОСОБА_1 (довіреність № 33/2 від 30.08.2016 р.);

другого відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Білогір*я молокопродукт" (вх. № 2500 П/1) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.08.16 р. у справі № 917/915/16

за позовом ТОВ "Білогір"я молокопродукт"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001", смт. Теофіполь Хмельницької області,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-Траст", м. Гадяч Полтавської області,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ "Білогіря молокопродукт" 03.06.2016 р. звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Україна 2001" та ТОВ "Фаворит-Траст", в якому просить: 1) стягнути з 1-го відповідача 105631,80 грн. збитків за договором відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р.; 9500,00 грн. штрафу за неналежне виконання п. 5.1.2 зазначеного договору та 38206,95 грн. реальних збитків; 2) стягнути з 2-го відповідача за договором поруки від 04.02.2013 р., а саме: 1000,00 грн. штрафу за неналежне виконання п. 5.1.5 договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та 500,00 грн. за неналежне виконання п. 5.1.2 договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням майна, яке знаходиться на зберіганні, на вимогу поклажодавця (позивача у справі).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.06.2016 р. у справі № 917/915/16 позовну заяву ТОВ "Білогіря молокопродукт" від 03.06.2016 р. прийнято до провадження та порушено провадження у справі.

08.06.2016 р. ТОВ "Білогіря молокопродукт" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Україна 2001" та ТОВ "Фаворит-Траст", в якому просить: 1) стягнути з 1-го відповідача 45408,62 грн. збитків за договором відповідального зберігання № 11/81 від 28.03.2013 р.; 9500,00 грн. штрафу за неналежне виконання п. 5.1.2 зазначеного договору та 16308,94 грн. реальних збитків; 2) стягнути з 2-го відповідача за договором поруки від 28.03.2013 р., а саме: 1000,00 грн. штрафу за неналежне виконання п. 5.1.5 договору відповідального зберігання № 11/81 від 28.03.2013 р. та 500,00 грн. за неналежне виконання п. 5.1.2 договору відповідального зберігання № 11/81 від 28.03.2013 р., позовні вимоги обґрунтовані неповерненням майна, яке знаходиться на зберіганні, на вимогу поклажодавця (позивача у справі).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 09.06.2016 р. у справі № 917/952/16 позовну заяву ТОВ "Білогіря молокопродукт" від 08.06.2016 р. прийнято до провадження та порушено провадження у справі.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.08.2016 р. у справі № 917/915/16 (суддя Мацко О.С.) обєднано справи № 917/915/16 та № 917/952/16 на підставі ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в зазначених справах однорідні позовні вимоги, що пред'явлені тим самим позивачем до тих самих відповідачів та з тих самих підстав. Позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Україна 2001" на користь ТОВ "Білогіря молокопродукт" 5000,00 грн. штрафу за порушення умов договору № 11/38 від 04.02.2013 р. та 5000,00 грн. штрафу за порушення умов договору № 11/81 від 28.03.2013 р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач - ТОВ "Білогіря молокопродукт" звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на порушення 1-м відповідачем вимог договорів відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р. Зазначає, що на вимогу позивача передане на зберігання обладнання 1-м відповідачем не повернуто, у вільному доступі до зазначеного обладнання відмовлено, у позивача немає жодної інформації про стан та умови зберігання обладнання. Зазначає, що виконання 1-м відповідачем своїх зобовязань по договору щодо повернення переданого на зберігання майна втратило інтерес для позивача, тому у позивача наявні правові підстави вимагати відшкодування реальних збитків та збитків у вигляді ринкової вартості втраченого майна в порядку ч. 3 ст. 612, 623 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 10.10.2016 р. о 10:30 год., зобовязано 1-го та 2-го відповідачів надати відзиви на апеляційну скаргу та викликано представників сторін в судове засідання.

Представник 1-го відповідача - ТОВ "Україна 2001" 10.10.2016 р. за вх. № 10164 та вх. № 10252 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. З посиланням на ст. 951 Цивільного кодексу України та ст. 226 Господарського кодексу України, зазначає про відсутність підстав для відшкодування позивачеві збитків, оскільки передане йому на зберігання обладнання за договорами відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р. не є втраченим, знищеним або пошкодженим. Вважає акти про виїзд на демонтаж обладнання від 22.12.2015 р. та від 23.12.2015 р. неналежними доказами в підтвердження факту втрати спірного обладнання, оскільки ці акти складені позивачем з порушенням вимог чинного законодавства України, а з їх тексту не вбачається, що представникам позивача було відмовлено в доступі до обладнання. Зазначає, що передане на зберігання майно по договорам № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р. знаходиться в тому ж стані, в якому було прийняте на зберігання та ніколи не зберігалось у місцях виїзду позивача на демонтаж -в с. Гаврилівці Теофіпольського району Хмельницької області та в с. Колки Теофіпольського району Хмельницької області. Не погоджується з визначеним розміром ринкової вартості спірного обладнання, оскільки Звіт про незалежну оцінку обладнання складено без огляду та дослідження обєктів оцінки.

Ухвалою від 10.10.2016 р., у звязку з відсутністю відзиву 2-го відповідача та неявкою представника 2-го відповідача в судове засідання, розгляд апеляційної скарги відкладено на 27.10.2016 р. Зобовязано позивача: надати документальні підстави виїзду на демонтаж обладнання по договору № 11/38 від 04.02.2013 р. в с. Гаврилівка Теофіпольського району Хмельницької області та по договору № 11/81 від 28.03.2013 р. в с. Колки Теофіпольського району Хмельницької області, докази щодо місця зберігання майна по вказаним договорам, докази відсутності майна в натурі, докладні обґрунтування суми заявлених вимог. Зобовязано 1-го відповідача: надати докази щодо місця зберігання майна та знаходження майна по договорами відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., правові обґрунтування в підтвердження підстав неповернення обладнання, прийнятого на зберігання по вказаним договорам. Зобовязано 2-го відповідача надати відзив на апеляційну скаргу та забезпечити явку свого представника в судове засідання.

У звязку з відпустками судді Гетьмана Р.А. та судді Россолова В.В., 25.10.2016 р. автоматизованою системою розподілу апеляційних скарг між суддями у справі № 917/915/16, яку обєднано зі справою № 917/952/16, здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Камишева Л.М.

Позивач - ТОВ "Білогіря молокопродукт" вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 р. не виконав, витребувані судом апеляційної інстанції документи не надав, свого представника в судове засідання 27.10.2016 р. не направив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням № 6102219487010 (т. 2 а.с. 72).

Представник 1-го відповідача - ТОВ "Україна 2001" на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 10.10.2016 р. надав 27.10.2016 р. за вх. № 10876 довідку № 2692 від 25.10.2016 р. (т. 2 а.с. 77-79 справи № 917/915/16), згідно з якою передане на зберігання майно по договору № 11/38 від 04.02.2013 р. (холодильна установка обємом 1200 л, модель HGM 036S10G, серія ТЕ 240322892, компресор МТЗ-36, центрифуга та кран нержавійка), яке було прийняте на зберігання по акту прийому-передачі обладнання від 04.02.2013 р., зберігається в господарському приміщенні ТОВ "Україна 2001" в с. Михнівка Теофіпольського району Хмельницької області та знаходиться у тому ж стані, в якому було прийняте на зберігання, та передане на зберігання майно по договору № 11/81 від 28.03.2013 р. (холодильна установка обємом 550 л, модель CAL 4517Z, компресор МТ-45 та кран нержавійка), яке було прийняте на зберігання по акту прийому-передачі обладнання від 28.03.2013 р., зберігається в господарському приміщенні ТОВ "Україна 2001" в с. Волиця-Польова Теофіпольського району Хмельницької області та знаходиться у тому ж стані, в якому було прийняте на зберігання.

Другий відповідач - ТОВ "Фаворит-Траст" вимоги ухвали суду апеляційної інстанції від 10.10.2016 р. не виконав, відзив на апеляційну скаргу позивача не надав, свого представника в судове засідання 27.10.2016 р. не направив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим рекомендованим повідомленням № 6102219487036 (т. 2 а.с. 73 справи № 917/915/16).

Враховуючи, що позивач та 2-й відповідач були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, з метою запобігання невиправданого затягування судового процесу й порушення прав інших учасників судового процесу стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, що суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., учасником якої є Україна, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представників позивача та 2-го відповідача за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника 1-го відповідача в судовому засіданні, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, між ТОВ Білогіря молокопродукт (поклажодавцем) та ТОВ Україна 2001 (зберігачем) укладено договори відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., за умовами яких зберігач зобовязався безоплатно зберігати передане поклажодавцем на відповідальне зберігання обладнання.

Відповідно до умов п. 1.4 Договорів відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., строк зберігання починається з моменту їх підписання сторонами та закінчується з моменту повернення обладнання поклажодавцю, але в будь-якому випадку не пізніше 31.12.2013 р.

В п. 8.1 Договорів відповідального зберігання зазначено, що вони набирають чинності з моменту їх підписання та діють до 31.12.2013 р. Договір продовжує свою дію, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншій стороні про бажання припинити дію договору.

Сторони встановили в п.2.1 договорів, що прийом-передача обладнання на зберігання здійснюється за актом прийому-передачі обладнання на зберігання, який підписується обома сторонами та є додатком до договорів.

Позивач та 1-й відповідач надали до матеріалів справи свої копії договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та акту прийому-передачі обладнання від 04.02.2013 р. до зазначеного договору, в яких міститься суперечлива інформація щодо переданого на зберігання майна по договору № 11/38 від 04.02.2013 р.

Так, відповідно до наданої позивачем копії Договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. (т. 1 а.с. 13-15 справи № 917/915/16) його Пунктом 1.1. передбачено передання позивачем 1-му відповідачу на відповідальне зберігання наступного обладнання:

- холодильна установка модель HGM 036S10G, Серія ТЕ 240322892, компресор МТЗ-36, обємом 1200 л;

- кран нержавійка -1 шт.;

- центрифуга 1 шт.;

- вагончик для приймального пункту;

- насос молочний HGM-7 1 шт.;

- центрифуга ЦЛУ-1 1шт.

наданій позивачем копії акту прийому-передачі обладнання від 04.02.2013 р. до зазначеного Договору (т. 1 а.с. 16 справи № 917/915/16) містяться відомості про передання позивачем 1-му відповідачу на відповідальне зберігання зазначеного обладнання в повному обсязі.

Натомість, відповідно до наданої 1-м відповідачем копії договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. (т. 1 а.с. 74-76 справи № 917/915/16) п. 1.1. якого та акті приймання передачі обладнання до нього,які підписані представниками сторін та завірені печатками, визначено інше обладнання, що передано першому відповідачу:

- холодильна установка модель HGM 036S10G, Серія ТЕ 240322892, компресор МТЗ-36, обємом 1200 л;

- кран нержавійка -1 шт.;

- центрифуга 1 шт.

При цьому позивач в позовній заяві зазначає, що він передав на відповідальне зберігання 1-му відповідачу по договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. на зберігання майно, перелік якого наведений в п. 1.1. наданої ним до матеріалів справи копії цього Договору та копії Акту приймання-передачі обладнання до нього, а саме:

- холодильна установка модель HGM 036S10G, Серія ТЕ 240322892, компресор МТЗ-36, обємом 1200 л;

- кран нержавійка -1 шт.;

- центрифуга 1 шт.;

- вагончик для приймального пункту;

- насос молочний HGM-7 1 шт.;

- центрифуга ЦЛУ-1 1шт.

Тобто, наполягає на передачі обладнання в повному обсязі, з врахуванням : вагончику для приймального пункту, насосу молочного HGM-7- 1шт,центрифуги ЦЛУ- 1, які відсутні в примірнику договору №11/38 від 04.02.2013 р. та акті прийому- передачі що надані до матеріалів справи першим відповідачем.

Також в матеріалах справи наявні надані позивачем копії договору відповідального зберігання № 11/81 від 28.03.2013 р. та акту прийому-передачі обладнання від 28.03.2013 р. до цього Договору. Так в копії договору № 11/81 від 28.03.2013 р. в пункті 1.1. передбачено передання позивачем 1-му відповідачу на відповідальне зберігання наступного обладнання:

- холодильна установка модель CAL 4517Z, Серія б/н, компресор МТ-45, обємом 550 л, 220 Вт;

- кран нержавійка 1 шт.;

- контейнер сітка 1 шт.;

- центрифуга ЦЛУ-1 1шт.

Натомість в копії акту прийому-передачі від 28.03.2013 р. до договору № 11/81 від 28.03.2013 р. містяться відомості про передання позивачем 1-му відповідачу на відповідальне зберігання лише частини обладнання, визначеного п. 1.1. Договору , а саме:

- холодильної установки модель CAL 4517Z, Серія б/н, компресор МТ-45, обємом 550 л, 220 Вт;

- крану нержавійки 1 шт.

При цьому позивач в позовній заяві ( т. 1 а.с. 2-8 справи № 917/952/16) посилається на те, що він передав 1-му відповідачу на відповідальне зберігання за договором № 11/81 від 28.03.2013 р. за актом приймання передачі по цьому договору обладнання в повному обсязі з врахуванням відсутніх в акті прийому-передачі: центрифуги ЦЛУ-1 1шт. та контейнеру сітки 1 шт.;

Разом з тим, 1-м відповідачем не заперечується сам факт передачі йому на зберігання на підставі договорів № 11/38 від 04.02.2013 р. № 11/81 від 28.03.2013 р. певного обладнання.

Так, в наданій представником 1-го відповідача до суду апеляційної інстанції довідці № 2692 від 25.10.2016 р.,зазначено відомості про те, що ТОВ Україна 2001 на підставі договору № 11/38 від 04.02.2013 р. по акту прийому-передачі обладнання від 04.02.2013 р. до цього договору отримало на зберігання: холодильну установку обємом 1200 л, модель HGM 036S10G, серія ТЕ 240322892, компресор МТЗ-36; центрифугу 1-шт. та кран нержавійку, а на підставі договору № 11/81 від 28.03.2013 р. по акту прийому-передачі обладнання від 28.03.2013 р. до цього договору отримало на зберігання: холодильну установку обємом 550 л, модель CAL 4517Z, компресор МТЗ-45 та кран нержавійку.

Тобто 1-й відповідач підтверджує факт отримання від позивача на відповідальне зберігання саме того обладнання, яке відповідає відомостям щодо його передачі на зберігання, що містяться в наданих ним копіях Договору відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та акту приймання-передачі до нього, а також копії акту приймання передачі до договору відповідального зберігання № 11/81 від 28.03.2013 р. Розбіжність в кількості переданого обладнання пояснює допискою представниками ТОВ «Білогір*я молокопродукт» в своїх примірниках, вже після підписання договору та акту прийому-передачі, додаткового обладнання, яке фактично не передавалось.

Згідно з частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов"язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Згідно зі статтею 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Обовязок зберігача повернути передане на зберігання обладнання поклажодавцю після закінчення терміну зберігання або на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання не закінчився також визначено сторонами в пунктах 3.1, 3.2 договорів відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р.

Так, за умовами п. 3.5. договорів № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для поклажодавця час.

Згідно з п. 4.2 договорів № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні.

В позовних заявах у даній справі позивачем зазначено, що, починаючи з серпня 2015 року позивач неодноразово усно звертався до 1-го відповідача з повідомленнями про намір повернути передане на зберігання майно по договорам відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., але 1-й відповідач обладнання не повернув.

Позивач 01.10.2015 р. листами за вих. № 578/2(т. 1 а.с. 17 справи № 917/915/16 але в опису відсутня вимога по договору №11/38 від 4.02.2013 а.с.18 ) та за вих. № 562 (а.с. 17 справи № 917/952/16) направив на адресу 1-го відповідача ОСОБА_2 про повернення переданого на зберігання обладнання за договором № 11/81 від 28.03.2013 р. в стислі строки та надання вільного доступу представникам позивача для проведення демонтажу зазначеного обладнання за адресами його розташування, а саме: в с. Гаврилівка Хмельницької області та в с. Колки Хмельницької області, але 1-й відповідач відповіді на вимоги позивача не надав, обладнання позивачу не повернув.

Позивач повторно звернувся до 1-го відповідача з Вимогами від 17.12.2015 р. за вих. № 688/5 (т. 1 а.с. 20 справи № 917/915/16) та за вих. № 688/10 (а.с. 20 справи № 917/952/16), в яких вимагав повернути передане на зберігання за договорами № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р. обладнання в строк до 25.12.2015 р. та надати вільний доступ представникам позивача для проведення демонтажу обладнання за адресами його розташування, а саме: в с. Гаврилівка Хмельницької області та в с. Колки Хмельницької області. Зазначені повторні вимоги 1-й відповідач отримав, що підтверджується відповідними експрес-накладними ТОВ «Нова пошта» (т. 1 а.с. 23 справи № 917/915/16 та а.с. 23 справи № 917/952/16), проте відповіді не надав, обладнання позивачу не повернув.

З метою повернення переданого на зберігання обладнання, на підставі наказу ТОВ Білогір'я молокопродукт від 04.12.2015 р. № 192 Про виїзд на демонтаж обладнання, позивачем створено комісію у складі трьох працівників товариства, яку делеговано 23.12.2015 р. прибути для демонтажу холодильного обладнання за місцезнаходженням обладнання, а саме: в с. Гаврилівка Хмельницької області та в с. Колки Хмельницької області.

Демонтаж обладнання здійснено не було, про що позивачем складено Акт від 23.12.2013 р. про виїзд на демонтаж обладнання за договором № 11/38 від 04.02.2013 р. в с. Гаврилівка Хмельницької області (т. 1 а.с. 25 справи № 917/915/16) та Акт від 22.12.2013 р. про виїзд на демонтаж обладнання за договором № 11/81 від 28.03.2013 р. с. Колки Хмельницької області (а.с. 25 справи № 917/952/16).

Зважаючи на наведене, позивач зазначає, що в діях 1-го відповідача має місце грубе свідоме порушення своїх зобов'язань, зокрема п.п. 3.1., 3.2., 3.5. Договорів відповідального зберігання щодо повернення обладнання, на час подання позову обладнання позивачу не повернуто, у вільному доступі до нього відмовлено, жодної інформації про умови зберігання та стан обладнання перший відповідач не надає.

З огляду на це, позивач зазначає, що виконання першим відповідачем своїх зобов'язань за Договорами щодо повернення обладнання втратило для ТОВ Білогір'я молокопродукт інтерес та у зв'язку з цим позивач просить стягнути з першого відповідача збитки, завдані порушенням обовязку з повернення майна зі зберігання у розмірі105631,80 грн. - за договором відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та в розмірі 45408,62 грн. - за договором відповідального зберігання № 11/81 від 28.03.2013 р., виходячи з ринкових цін за аналогічне обладнання станом на день подання позову.

Також позивач в позовних заявах зазначає, що витребування спірного майна із відповідального зберігання було зумовлено намірами останнього здійснити продаж належного йому обладнання третій особі -ТОВ КМЗ-Капітал, з яким було укладено попередні договори купівлі-продажу обладнання № 5 та №11 від 06.08.2015р. з додатковими угодами (арк.26-31 справи №917/952/16, арк.26-31 справи №917/915/16). Позивач зазначає, що внаслідок неповернення 1-м відповідачем обладнання із відповідального зберігання позивач не зміг укласти з ТОВ «КМЗ-Капітал» основні договори купівлі-продажу обладнання, внаслідок чого зазнав реальні збитки у вигляді витрат на сплату штрафів на суму забезпечувального платежу (завдатку) в розмірі 46 671,49 грн. та плати за користування грошовими коштами ТОВ КМЗ-Капітал за ставкою 25 % за весь час користування у сумі 7 844,40 грн., а всього реальних збитків на суму 54 515,89 грн. Саме цю суму позивач також просить стягнути з першого відповідача.

Крім того, між Позивачем, як кредитором та другим Відповідачем, як поручителем укладено договір поруки без номера від 04.02.2013р. (арк.справи 917/915/16 - 32) та договір поруки від 28.03.2013р. (арк.справи 917/952/16 - 32) (в забезпечення виконання боржником 1-м відповідачем зобовязань по договорам відповідального зберігання №11/38 та 11/81 відповідно).

Згідно з пунктом 2.1. Договорів поруки, порукою забезпечується зобовязання ТОВ Україна 2001 відшкодувати ТОВ Білогіря молокопродукт збитки, завдані будь-якими діями боржника, що спричинили неповернення обладнання його власнику, в тому числі , але не виключно втратою, знищенням або псуванням обладнання, переданого на відповідальне зберігання, у розмірі повної вартості такого обладнання або в частині нанесеної шкоди. А також сплатити в повному обсязі на користь кредитора штрафні санкції та додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, відсотки тощо), понесені останнім, відповідно до умов основного Договору.

Згідно пункту 3.1. Договорів поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за належне виконання боржником забезпеченого зобовязання у розмірі, визначеному у пункті 3.2. Договору поруки.

Згідно 3.2. Договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором за пунктом 2.1. Договору поруки у вигляді обовязку з виконання зобовязання боржником за основним договором на суму, що дорівнює 1500,00 грн.

10.05.2016р. позивач звернувся до 2-го відповідача з вимогою №1/05 про необхідність виконання зобовязань (зокрема, стосовно сплати штрафних санкцій), які повинен сплатити відповідач-1 , і за виконання яких 2-й відповідач поручився. Як зазначає позивач, 2-й відпоповідач ухиляється від сплати, не виконуючи таким чином свої зобовязання по Договору поруки, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення з 2-го відповідача 3 000,00 грн. (штраф у розмірі 1 000,00 грн. згідно п.5.1.5 Договору №11/38, штраф у розмірі 500,00 грн. згідно п.5.1.2 договору №11/38, штраф у розмірі 1 000,00 грн. згідно п.5.1.5 договору №11/81, штраф 500,00 грн. згідно п.5.1.2 договору №11/81).

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступні підстави.

Згідно з частиною 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов"язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно зі статтею 938 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ст. 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно зі статтями ст. 948, 949 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання. Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Згідно зі ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Як вже зазначалось вище, окрім норми ст. 951 Цивільного кодексу України обовязок зберігача повернути передане на зберігання обладнання поклажодавцю після закінчення терміну зберігання або на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання не закінчився також визначено сторонами в пунктах 3.1, 3.2 договорів відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р.

Так, за умовами п. 3.5. договорів № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання у будь-який зручний для поклажодавця час.

Згідно з п. 4.2 договорів № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повного або часткового повернення обладнання, яке знаходиться на зберіганні.

Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ч. 1 статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобовязання.

Виходячи з наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, завданих порушенням договірного зобовязання потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

При цьому, враховуючи положення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, яка встановлює обовязок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та положення статті 614 Цивільного кодексу України, яка встановлює презумпцію вини порушника зобовязання, позивач повинен довести наявність протиправної поведінки, шкоди та причинного звязку між протиправною поведінкою і шкодою, а відповідач- відсутність своєї вини у заподіянні збитків.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України закріплено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Положеннями ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, в розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу Ураїни, статті 193 Господарського кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу(ч. 2 статті 193 ГК України).

Відповідно до ч. 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Виходячи з наведених норм, в разі порушення першим відповідачем умов Договорів відповідального зберігання щодо повернення обладнання позивач має право на відшкодування завданих таким правопорушенням збитків лише в разі наявності внаслідок цього шкоди у вигляді втрати, пошкодження чи знищення речей.

Втім, як правомірно встановлено господарським судом першої інстанції, позивачем не доведено, що обладнання, яке за Договорами відповідального зберігання було прийнято першим відповідачем на зберігання, є втраченим, знищеним або пошкодженим, а тому з урахуванням вимог ч. 2 статті 224, ч. 1 статті 225 Господарського кодексу України, статті 951 Цивільного кодексу України відсутні підстави для стягнення збитків в розмірі ринкової вартості обладнання.

Так , як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, Довідками вих.№1945 від 10.08.2016р. та вих.№1946 від 10.08.2016р. (арк.241 справи №917/915/16 та арк.158 справи №915/952/16) відповідач підтверджує, що прийняте ним на зберігання обладнання дійсно знаходиться у нього на даний час.

Як вбачається з наданої апеляційному господарському суду Довідки ТОВ "Україна 2001" № 2692 від 25.10.2016 р. (т. 2 а.с. 77-79 справи № 917/915/16) та підтвердив представник 1-го відповідача в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, передане на зберігання майно по договору № 11/38 від 04.02.2013 р. (холодильна установка обємом 1200 л, модель HGM 036S10G, серія ТЕ 240322892, компресор МТЗ-36, центрифуга та кран нержавійка), яке було прийняте на зберігання по акту прийому-передачі обладнання від 04.02.2013 р., зберігається в господарському приміщенні ТОВ "Україна 2001" в с. Михнівка Теофіпольського району Хмельницької області та знаходиться у тому ж стані, в якому було прийняте на зберігання, та передане на зберігання майно по договору № 11/81 від 28.03.2013 р. (холодильна установка обємом 550 л, модель CAL 4517Z, компресор МТ-45 та кран нержавійка), яке було прийняте на зберігання по акту прийому-передачі обладнання від 28.03.2013 р., зберігається в господарському приміщенні ТОВ "Україна 2001" в с. Волиця-Польова Теофіпольського району Хмельницької області та знаходиться у тому ж стані, в якому було прийняте на зберігання.

Причиною неповернення спірного майна зі зберігання 1-й відповідач в поясненнях по справі, відзивах на позов та на апеляційну скаргу зазначає не обставини щодо його втрати , знищення чи пошкодження, а те, що він скористався правом притримання цього майна з метою забезпечення виконання позивачем своїх зобовязань зі сплати заборгованості за поставлене молоко, яку було стягнуто рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.01.2016 р. у справі № 924/1876/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2016 р.

Будь-які відомості про пошкодження, втрату чи знищення спірного обладнання в матеріалах справи відсутні і на будь-які обставини, які можуть свідчити про це сторони не посилались.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що майно (обладнання) для нього є втраченим через те, що він відповідно до ч. 3 статті 612 Цивільного кодексу України відмовився від прийняття виконання зобовязання з його повернення першим відповідачем, оскільки відмова від виконання зазначеного зобовязання не є відмовою від речових прав на майно.

Отже, позивачем не доведено наявність шкоди у вигляді втрати, знищення чи пошкодження обладнання, яке було прийнято на зберігання 1-м відповідачем по договорам № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., тому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з 1-го відповідача збитків у розмірі ринкової вартості цього обладнання.

Колегія суддів також відхиляє як такі, що суперечать чинному законодавству доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування господарським судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 951 Цивільного кодексу України, в яких позивач безпідставно зазначає, що предметом регулювання зазначеної статті є не відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязань за договором зберігання, а стягнення збитків, завданих втратою(нестачею) або пошкодженням речі.

Так, стаття 951 Цивільного кодексу України розміщена в Параграфі 1 - Загальні положення про зберігання, Глави 66 - Зберігання, Книги пятої Цивільного кодексу України -Зобовязальне право, а тому стосується регулювання саме зобовязальних відносин, що виникають з договору зберігання і за своєю назвою та змістом ця стаття регулює питання відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві зберігачем у зазначених договірних правовідносинах, є спеціальною нормою, яка визначає склад збитків, що підлягають відшкодуванню поклажодавцеві внаслідок порушення зберігачем договору зберігання.

Господарський суд першої інстанції правомірно врахував, що окрім недоведення позивачем самої шкоди у вигляді втрати, пошкодження чи знищення обладнання, останнім не доведено й дійсна ринкова вартість такого обладнання, тобто розмір імовірної шкоди.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги належності та допустимості доказів.

Так відповідно до частини першої цієї статті суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною другою цієї статті передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу Україн судами першої інстанції» наголошено, що будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості.

Наданий позивачем на підтвердження такої вартості звіт про незалежну оцінку обладнання, виконаний на його замовлення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, який має сертифікат субєкта оціночної діяльності № 335/15 від 23.04.2015 р., виданий Фондом державного майна України, не є належним та допустимим доказом у справі, зважаючи на наступне.

У Звіті зазначено про те, що оцінювач провів огляд оцінюваних обєктів, в той час як підтверджують самі сторони та вбачається з матеріалів справи, у позивача на час складання Звіту і на даний час відсутній доступ до спірного обладнання і воно знаходилось і знаходиться на зберіганні у ТОВ «України 2001», а відтак не могло бути оглянуто оцінювачем ОСОБА_3, враховуючи при цьому, що Звіт складено в м. Полтава, в той час як за поясненнями позивача всі його потужності знаходяться у Хмельницькій області і в матеріалах справи відсутні докази, що позивач має ще один такий самий комплект обладнання

Окрім цього при визначенні розміру збитків, виходячи з ринкової ціни обладання у Звіті безпідставно зазначено, що його виробником є компанії «Alfa Laval» і «Mueller» та використано комерційні пропозиції двох компаній, а саме: ТОВ «АСТРА-МІЛК» та ТОВ «ІВ-ХОЛДІНГ» із привязкою ціни обладнання цих виробників до курсу євро в комерційних пропозиціях зазначених компаній, оскільки з наявних у матеріалах справи документів, в тому числі договорів відповідального зберігання та актів приймання передачі до них не вбачається країна виробника спірного обладнання, відсутні відомості щодо року випуску обладнання, його стану, ступеню зносу, фірми виробника.

Таким чином Звіт містить недостовірну інформацію щодо проведення оцінювачем огляду спірного майна і визначення внаслідок такого огляду суттєвих характеристик обладнання, що були покладені в основу визначення його ринкової вартості.

До того ж, позивач до складу збитків включив вартість майна, яке зазначено в п. 1.1. Договору № 11/81 від 28.03.2013 р., але ним не було передано 1-му відповідачу, оскільки не зазначене в акті приймання-передачі до цього Договору, а саме вартість центрифуги ЦЛУ-1 1шт та контейнера сітки 1 шт., що додатково свідчить про необґрунтованість розміру імовірної шкоди.

Щодо позовних вимог про стягнення з 1-го відповідача 54 515,89 грн. реальних збитків, завданих внаслідок неможливості укладення основних Договорів купівлі-продажу обладнання з ТОВ "КМЗ-КАПІТАЛ" на виконання укладених з цією особою Попередніх Договорів, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в їх задоволенні, оскільки, як обґрунтовано послався місцевий господарський суд, протиправна поведінка 1-го відповідача у вигляді неповернення переданого на зберігання майна не є перепоною для укладення позивачем основних Договорів купівлі-продажу спірного обладнання з третьою особою та не перешкоджає здійсненню ним відчуження спірного майна, у звязку з тим, що поклажодавець, залишаючись власником майна має всі права власника, у тому числі і права відчуження і укладення договорів купівлі-продажу спірного майна не потребує його передання.

Так, відповідно до п. 6 попередніх договорів про укладення договору купівлі-продажу обладнання № 5 від 06.08.2015 р. та № 11 від 06.08.2015 р., покупець є обізнаним про місце перебування обладнання. Також умови попередніх договорів не встановлюють обов'язку поклажодавця спочатку витребувати обладнання із відповідального зберігання, а лише потім його відчужувати, та не ставлять в залежність витребування майна із відповідального зберігання, а потім здійснення його реалізації.

Стаття 182 Господарського кодексу України, виходячи з її назви та змісту регулює особливості укладання попередніх господарських договорів, визначаючи в ч. 5 , що відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до цієї статті за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором(частина 1).

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів (ч. 2) .

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку(ч. 3).

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні(4.)

Відповідно до статті 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Колегія суддів зазначає, що умовами Попередніх договорів передбачено укладення основних Договорів купівлі-продажу спірного рухомого майна, які за своєю правовою природою є консенсуальними, а не реальними, оскільки закон не повязує момент їх укладення з моментом передання речі. Для укладення цих договорів достатньо досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами, а передання майна стосується виконання вже укладених договорів, у звязку з чим неукладення позивачем таких Договорів з третьою особою не могло бути обумовлено протиправною поведінкою 1-го відповідача щодо неповернення обладнання з відповідального зберігання.

Щодо позовних вимог про стягнення з першого відповідача штрафу на підставі п. 5.2.1. Договорів відповідального зберігання, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх часткове задоволення, зважаючи на наступне.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Пунктом 5.1.2 Договору зберігання передбачено, що у разі неповернення зберігачем обладнання поклажодавцю, на першу вимогу останнього, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф в розмірі 5000,00 грн та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати (в т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по монтажу-демонтажу обладнання тощо) в повному обсязі.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував штраф у розмірі 10000,00 грн по кожному Договору у зв'язку з тим, що він по двічі звертався до першого відповідача з вимогою про повернення обладнання (лист №562 від 01.10.2015 р. та лист №688/10 від 17.12.2015 р. - по договору №11/81, лист №578/2 від 01.10.2015 р. та лист №688/5 від 17.12.2015 р. - по договору №11/38 ), і кожного разу вимоги залишились без задоволення.

Як зазначалось вище, статтею 953 Цивільного кодексу України та умовами Договорів встановлено обовязок зберігача повернути передану на зберігання річ поклажодавцю на першу вимогу останнього.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 532 Цивільного кодексу України якщо місце виконання зобовязання з передачі майна не встановлено у договорі, виконання провадиться за місцем зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобовязання.

Із суті зобовязань сторін у спірних правовідносинах вбачається, що необхідними умовами виконання першим відповідачем свого обовязку за Договорами відповідального зберігання з повернення майна за першою вимогою позивача є: повідомлення останнього про місце зберігання обладнання (з матеріалів справи вбачається, що таке місце не визначене в Договорах відповідального зберігання та актах приймання- передачі обладнання, тобто невідомо позивачу), прибуття до цього місця позивача для того, щоб забрати вказане майно, надання позивачу доступу до майна.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно з частиною 2 цієї статті відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або Договором.

Виходячи зі змісту цих норм, вина у невиконанні (порушенні) зобовязання це невжиття особою всіх залежних від неї заходів для належного виконання зобовязання або для запобігання заподіянню шкоди.

Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджується отримання першим відповідачем ОСОБА_2 позивача про повернення обладнання зі зберігання, їх невиконання та відсутність відповідей на них, неповідомлення позивача про місцезнаходження майна і про час виконання обовязку з його повернення, в тому числі час надання доступу до майна для його демонтажу, що свідчить про порушення першим відповідачем з його вини зобовязання за Договором відповідального зберігання щодо повернення майна на першу вимогу позивача.

Колегія суддів відхиляє посилання 1-го відповідача, що неповернення спірного майна здійснюється ним правомірно,а саме через застосування притримання цього майна з метою забезпечення виконання позивачем своїх зобовязань зі сплати заборгованості за поставлене молоко, яку було стягнуто рішенням господарського суду Хмельницької області від 19.01.2016 р. у справі № 924/1876/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.04.2016 р. та постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2016 р.

Так, відповідно до частини 1 статті 594 Цивільного кодексу України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

Притриманням можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 597 Цивільного кодексу України вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості відповідно до статті 591 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення зобовязання вчиняється у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність.

З наведених норм вбачається, що притриманням є спосіб забезпечення грошових зобовязань, за яким кредитор здійснює правомірне володіння річчю, що підлягає передачі боржнику чи вказаній ним особі відповідно до існуючих цивільно-правових відносин між ним та боржником (основне зобовязання, що забезпечується), з правом кредитора, в разі невиконання зобовязання у строк, здійснити її притримання у себе, з подальшим задоволенням своїх вимог з вартості притримуваної речі.При цьому притримання є одностороннім правочином, спрямованим на забезпечення виконання зобовязань, для якого законом статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено письмову форму, недодержання якої має наслідком його нікчемність.

Натомість 1-м відповідачем не надано жодного доказу вчинення ним правочину з притримання спірного майна, а тому ним не спростовано протиправність дій з неповернення цього майна зі зберігання.

Оскільки п. 5.1.2 спірних Договорів відповідального зберігання передбачено штраф за не виконання саме першої вимоги, а не кожної, задоволенню підлягає позовна вимога про стягнення з відповідача лише 5000,00 грн. штрафу за невиконання саме першої вимоги позивача, Заперечення відповідача у тій частині, що позивачем не подано належних доказів направлення йому вимоги №578/2 від 01.10.2015 р. по договору №11/38, і вона ним не отримувалася, не є підставою для відмови у позові в цій частині, оскільки факт отримання іншої вимоги від 17.12.2015р., яка в такому випадку і є першою отриманою вимогою ним не заперечено і не спростовано.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що в юридичному розумінні передбачена пунктом 5.1.2. Договорів перша вимога за своїм змістом означає не кількість таких вимог, а необхідність її задоволення в першочерговому порядку, оскільки це суперечить суті зобовязань сторін, з якої не вбачається будь-якої черговості задоволення певних вимог поклажодавця, а тому за змістом п. 5.2.1. Договорів під першою вимогою поклажодавця розуміється його вимога повернути майно, що отримана зберігачем вперше.

Господарський суд першої інстанції правомірно відхилив посилання першого відповідача на відсутність правових підстав для нарахування штрафу через припинення дії Договорів зберігання, обґрунтовано пославшись, що оскільки п. 8.1 вказаного Договорів передбачено, що вони набирають чинності з моменту їх підписання і діють до 31 грудня 2013 року, однак продовжують свою дію, якщо жодна зі сторін не повідомить письмово іншу сторону про бажання припинити дію Договорів, а докази письмового повідомлення від однієї із сторін про припинення дії Договорів суду не надано, Договори є такими, що не припинили свою дію.

Також п. 5.1.5 Договорів передбачено, що за порушення вимог п. 3.5 Договорів, яким передбачено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця надати йому можливість вільного доступу до обладнання і перевірки умов зберігання (та/або використання) у будь-який зручний для поклажодавця час, зберігач сплачує на користь поклажодавця штраф у розмірі 1000,00 грн та відшкодовує понесені поклажодавцем витрати (в. т.ч., але не обмежуючись транспортні витрати, витрати по демонтажу-демонтажу обладнання тощо) у повному обсязі.

В обґрунтування позовних вимог на підставі вказаного пункту Договорів позивач вказує на те, що 22 грудня 2015 p. TOB Білогір'я молокопродукт було створено комісію, яку делеговано для демонтажу холодильного обладнання за адресою: с. Колки, Хмельницької області - по договору №11/81 та с.Гаврилівка Хмельницької області - по договору №11/38. Відповідач 1 попереджався про це двічі листами № 562 та №578/2 від 01.10.2015р., № 688/10 та №688/5 від 17.12.2015р. Не дивлячись на це у доступі до обладнання членам комісії було категорично відмовлено, що підтверджується складеними позивачами ОСОБА_4 про виїзд на демонтаж та відеодоказами, долученими до матеріалів справи та дослідженими у засіданні 25.08.2016р.

Як обґрунтовано встановив господарський суд першої інстанції що жодного доказу того, що місцем зберігання обладнання є вказані населені пункти (с.Колки та с.Гаврилівка), позивачем не подано. Згідно з наведеними вище довідками відповідача, обладнання, яке останнім було прийнято на зберігання згідно з Договорами відповідального зберігання, ніколи не зберігалось в с. Колки та с.Гаврилівка.

Як вже зазначалось вище, через невизначеність місця виконання зобовязання за Договорами відповідального зберігання, відповідно до вимог абзацу ч. 1 статті 532 Цивільного кодексу його повернення мало відбуватись за місцем зберігання, яке також не визначене Договорами відповідального зберігання та Актами приймання передачі до них.

Таким чином у 1-го відповідача виникало зобовязання забезпечити доступ до обладнання саме в місці його зберігання.

З матеріалів справи не вбачається підстав виїзду на демонтаж обладнання в с. Гаврилівка Хмельницької області та в с. Колки Хмельницької області. Як вже зазначалось, ні у Договорах, ні в Актах приймання-передачі обладнання, ні в будь-яких інших документах, наявних у матеріалах справи, окрім як в наданій 1-м відповідачем апеляційному господарському суду на вимогу ухвали останнього Довідці, не зазначено місце зберігання вказаного майна. Позивачем господарському суду апеляційної інстанції також не надано доказів того, що місцем зберігання обладнання є вказані населені пункти (с. Колки та с. Гаврилівка).

Як вже зазначалось, згідно з наданою 1-м відповідачем довідкою № 2692 від 25.10.2016 р. (т. 2 а.с. 77-79 справи № 917/915/16), обладнання, яке останнім було прийнято на зберігання згідно з Договорами відповідального зберігання, ніколи не зберігалось в с. Колки та с. Гаврилівка, а зберігається в господарських приміщеннях ТОВ "Україна 2001" в с. Михнівка Теофіпольського району Хмельницької області та в с. Волиця-Польова Теофіпольського району Хмельницької області.

Щодо позовних вимог про стягнення з другого відповідача штрафу у розмірі 2000,00 грн. штрафу (по 1000,00 грн. по кожному з договір) на підставі п. 5.1.5 договорів відповідального зберігання № 11/38 від 04.02.2013 р. та № 11/81 від 28.03.2013 р., господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в їх задоволенні, обґрунтовано пославшись на наступні підстави.

Згідно зі ст. 553 ЦК України, за договором поруки, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

За змістом ст. 554 ЦК України, при порушенні боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлена додаткова (субсидіарна) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, відсотків, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, що спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Пунктом 6.1 Договорів поруки передбачено, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту припинення дії Основного Договору, окрім випадків, визначених в ст. 559 ЦК України.

Враховуючи положення вищенаведеної статті 559 ЦК України, положення договору зберігання та договору поруки, порука є такою, що припинила свою дію, у звязку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з другого відповідача заборгованості за наведеними договорами поруки в сумі 1500,00 грн. по кожному Договору.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни цього рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25 серпня 2016 року у справі № 917/915/16, обєднаній зі справою № 917/952/16, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.11.2016 року.

Повний текст постанови складено 01.11.16

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Івакіна В.О.

Суддя Камишева Л.М.