Рішення № 62402476, 21.10.2016, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2016 Справа № 917/1198/16

По позову Диканської районної спілки споживчих товариств, 38500, Полтавська область, смт. Диканька, вул. Куйбишева, 2

До відповідача Диканська селищна рада, 38500, Полтавська область, смт. Диканька, вул. Незалежності, 133

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. Диканський районний центр зайнятості, 38500, смт. Диканька Полтавської області, вул. Дружби, 5А

2. Полтавський обласний центр зайнятості, 36000, м. Полтава, вул. Сінна, 45

Про визнання недійсними пунктів 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради від 05 липня 2016 року "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування" ( в редакції заяви про уточнення позовних вимог №б/н та дати , вх. №11579 від 19.09.2016р., а.с. 85)

Суддя БУНЯКІНА Ганна Іванівна

Представники:

від позивача - Ганзя О.І., Семенко Б.М. (див. протокол )

від відповідача - Лях І.П., Борових С.Ф. (див. протокол )

від третіх осіб: 1 - відсутні; 2 - Комаревцева М.О. ( див. протокол)

В судовому засіданні 21.10.2016р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення, дотримуючись приписів ст. 85 ГПК України ( в редакції Закону України №2453-ІУ) з залученням її до матеріалів справи.

Суть спору: Розглядається позовна заява Диканської районної спілки споживчих товариств про визнання недійсними пунктів 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради від 05 липня 2016 року "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування" ( в редакції заяви про уточнення позовних вимог №б/н та дати , вх. №11579 від 19.09.2016р., а. с. 85).

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що рішенням Диканської селищної ради ( в оспорюваній частині) позивача - Диканську районну спілку споживчих товариств позбавлено права постійного користування двома земельними ділянками в смт. Диканька: (1) площею 0,24 га - по вул. Дружби, 5-а та (2) площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а, що зазначені в Державному акті на право постійного користування землею за №17 від 04.04.1996р., виданому Диканському об'єднанню громадського харчування, правонаступником якого є саме він (позивач - Диканська РСС).

При цьому, за твердження позивача, рада не дотрималася приписів норм чинного законодавства, а саме: ст. 13 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки за цими нормами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування в частині припинення прав юридичних та фізичних осіб, у тому числі прав на постійне користування земельними ділянками. З огляду на це та відповідно до п. 1.2.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. ( зі змінами і доповненнями) Диканська РСС має право, виходячи з положень ст. 152 ЗК України, захиститися в господарському суді як постійний землекористувач у спосіб щодо оцінки оспорюваного рішення відповідача на предмет відповідності його (рішення) чинному законодавству.

Відповідач на позов відреагував відзивом від 08.08.2016р., вх. №9941 від 10.08.2016р. ( а.с. 25-28) та доповненнями до відзиву від 23.09.2016р. №823/02-19, вх. №11806 від 26.09.2016р. (а.с. 98-100), відхиливши вимоги позивача з посиланням на те, що: а) вимоги позивача є безпідставними, так як прийнятим спірним рішенням не порушуються права позивача, б) останній не надав належних та допустимих доказів набуття права постійного землекористувача, в) сам факт реорганізації СП «Об'єднання підприємств громадського харчування» в 2002 році шляхом приєднання майнового комплексу останнього до РСС-позивача не є автоматичним переходом права користування землею до правонаступника, г) частина 1 ст. 120 ЗК України ( в редакції від 25.10.2001р., яка була чинною до 20.06.2007р.) приписувала, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти, а частина два цієї норми визначала, що підставою переходу права користування земельною ділянкою до нового власника житлового будинку, будівлі, споруди, розташованих на цій земельній ділянці, є договір оренди.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши документальні докази, суд - в с т а н о в и в:

Відповідно до рішення Диканської селищної ради народних депутатів від 29.03.1996р. №112 Диканському об'єднанню громадського харчування для виробничої діяльності та торгівлі в постійне користування було надано 0,28 га землі згідно з планом землекористування, про що засвідчує Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ПЛ №002349 (а.с. 12-13), зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 04.04.1996р. за № 17. План зовнішніх меж землекористування (а.с. 13-14), що є невід'ємною частиною Державного акту, містить план-схему двох земельних ділянок: площею 0,24 га та площею 0,04 га в смт. Диканька.

На виконання постанови правління Укоопспілки №182 від 13.09.2002р. та постанови правління ООС (протокол засідання №19 від 16.09.2002р.) «Про реформування споживчої кооперації» за постановою правління Диканського районного споживчого товариства №86 від 26.12.2002р. було ліквідоване СП «Об'єднання підприємств громадського харчування» шляхом приєднання до райспоживспілки із активами та пасивами підприємства.

Згідно п. 2 розділу І «Загальні положення» Статуту Диканської районної спілки споживчих товариств, затв. постановою правління Диканської РСС від 24.11.2003р., райспоживспілка-позивач є правонаступником спільних підприємств, в т.ч. СП «Об'єднання підприємств громадського харчування».

Наведені обставини жодна зі сторін не спростовує.

Навпаки, (1) приведене вище, (2) той факт, що Диканська районна спілка споживчих товариств не має інших правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що знаходяться в смт. Диканька по вул. Дружби (до перейменування - Дзержинського), 5-а та по вул. Пушкіна, 1-а, (3) за твердженням відповідача - автоматичний перехід права постійного користування земельною ділянкою до правонаступника за чинним законодавством не передбачено ( див. описову частину оспорюваного рішення ради, а.с. 10), послугувало підставою для прийняття рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради «Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування» №2 від 05.07.2016р.

За рішенням №2 від 05.07.2016р. рада-відповідач вирішила, зокрема:

- припинити право постійного користування Диканської районної спілки споживчих товариств (РССТ), як правонаступнику реорганізованого шляхом приєднання Диканського об'єднання громадського харчування, двома земельними ділянками в смт. Диканька: (1) площею 0,24 га - по вул. Дружби (Дзержинського), 5-а та (2) площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а, що зазначені в Державному акті на право постійного користування землею ІІ - ПЛ №002349, виданому Диканському об'єднанню громадського харчування та який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 04.04.1996р. за № 17 (п.1 рішення);

- перевести зазначені дві земельні ділянки до земель запасу селищної ради ( п. 2 рішення);

- визначити термін до 12 липня 2016 року для Диканської райспоживспілка щодо передачі за актом приймання передачі зазначених земельних ділянок Диканській селищній раді, як власнику земель комунальної власності (п. 3 рішення);

- встановити місячний термін Диканській РССТ для подання до селищної ради документів для оформлення права користування земельними ділянками в смт. Диканька: (1) площею 0,24 га - по вул. Дружби (Дзержинського), 5-а та (2) площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а (п. 5 рішення).

Не погоджуючись з рішенням Диканської селищної ради від 05 липня 2016 року "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування", Диканська районна спілка споживчих товариств звернулася до суду з даним позовом (в редакції заяви про уточнення позовних вимог №б/н та дати , вх. №11579 від 19.09.2016р.).

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, оскільки земля є об'єктом цивільних прав і обов'язків і використовується в господарській діяльності на підставі цивільно-правових угод. До таких справ слід відносити справи, пов'язані із захистом права власності або користування землею, в яких, захищаючи свої цивільні права і охоронювані законом інтереси, беруть участь суб'єкти господарської діяльності; якщо предметом спору є право власності на земельну ділянку або право користування нею, в тому числі відновлення порушеного права третьою особою, яка на підставі рішень владних органів претендує на спірну земельну ділянку, то такий спір є спором про право і незалежно від участі в ньому органу, яким земельна ділянка надана у власність або у користування, повинен вирішуватися в порядку господарського судочинства (п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого господарського суду № 01-8/218 від 08.04.2008 р.).

Ця правова позиція закріплена і в п. 1.2 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р. (зі змінами і доповненнями).

Оскільки заявлені в цьому провадженні позовні вимоги випливають із відносин власності (постійного землекористування), що мають приватноправовий характер, вимога про визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування є похідною від права землекористування, участь у справі відповідача, який в інших правовідносинах є суб'єктом владних повноважень, та оскарження його рішення не змінюють правову природу спірних правовідносин і не перетворюють спір у публічно-правовий.

Таким чином, зазначений спір зводиться до вирішення питання про право користування суб'єкта господарювання земельною ділянкою, а отже, не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи), наведене у пункті 1 частини 1 статті 3 КАС України. Компетенція адміністративних судів, установлена статтею 17 зазначеного Кодексу, на цей спір не поширюється.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України (який діяв під час набуття Диканським об'єднанням громадського харчування права постійного землекористування) надання земельних ділянок у користування здійснюснюється на підставі рішень обласних, районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів за проектами відведення цих ділянок.

Право власності або право постійного користування землею, згідно ст. 23 Земельного кодексу України 1990 року, що діяв до 01.01.2002р., посвідчується державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Як вбачається з матеріалів справи, Диканське об'єднання громадського харчування (СП «Об'єднання підприємств громадського харчування»), правонаступником якого є позивач, мав правові підстави для постійного землекористування земельними ділянками загальною площею 0, 28 га, які знаходяться в смт. Диканька по вул. Дзержинського, 5-а та по вул. Пушкіна, 1-а для обслуговування виробничих приміщень (будівель громадського харчування).

Відповідно до пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року, що набрав чинності з 01.01.2002р., громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Набуття права власності на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні, в загальному порядку, не передбачає встановлення обмеження щодо строків набуття цього права. Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 2 квітня 2002 року № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення й п. 6 Постанови Верховної ради України від 18.12.1990 р. № 563-XII "Про земельну реформу", в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

При цьому за приписами п. 3, п. 4 ст. 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки, власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Докази про те, що постійний землекористувач-позивач добровільно відмовився від спірної земельної ділянки, підтвердження не знайшли.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

При цьому п. 10 ст. 148 Земельного кодексу України передбачає, що у разі незгоди користувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Знаходження ж об'єктів нерухомості на земельній ділянці, в разі зміни ними (об'єктами нерухомості) власників підпадає під дію регулювання ст. 120 Земельного кодексу України, за ч. 2 якої якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Спірні земельні ділянки знаходяться в зоні громадської забудови смт. Диканька, а вірніше під об'єктами нерухомості, які перейшли у власність до позивача в складі майнового комплексу при реорганізації СП «Об'єднання підприємств громадського харчування» шляхом приєднання до Диканської районної спілки споживчих товариств, а отже на останню поширюються положення ч. 2 ст. 120 ЗК України.

В даному випадку органом місцевого самоврядування прийнято рішення про переведення до земель запасу селищної ради двох земельних ділянок, які перебувають, як у постійному користуванні позивача (на яких розміщені заклади громадського харчування), так і Диканського районного центру зайнятості (Державний акт на право постійного користування землею І-ПЛ №001562 від 24.12.2003р., а.с. 118-121), для обслуговування приміщень, без вилучення їх, що за загальними положеннями суперечить вимогам ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України.

Відповідачем не надано суду доказів: а) добровільного звернення позивача щодо переоформлення чи припинення права постійного землекористування на спірну земельну ділянку, б) настання будь-якого з юридичних фактів, передбачених п. "б"-"д" ст. 141 Земельного Кодексу України, в) наявності судового рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки із постійного користування позивача.

Переведення (без приведення вмотивувань) Диканською селищною радою до земель запасу селищної ради спірних земельних ділянок, які є в зоні громадської забудови селища Диканька, а отже припинення органом місцевого самоврядування права постійного землекористування земельною ділянкою (п. 2 спірного рішення) не відповідає основним принципам земельного законодавства, викладеним у ст. 5 Земельного Кодексу України, в якій встановлено забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави та забезпечення гарантій прав на землю, та ст. 153 Земельного Кодексу України, в якій визначені гарантії права власності на земельну ділянку.

При цьому ст. 154 та ст. 155 Земельного Кодексу України містить пряму заборону щодо втручання органів місцевого самоврядування без рішення суду у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження та встановлено відповідальність органів місцевого самоврядування за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою, та за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок.

Спірні земельні ділянки і на даний час використовуються, як Диканською районною спілкою споживчих товариств для обслуговування приміщень громадського харчування, так і Диканським районним центром зайнятості для обслуговування офісного приміщення цього центру, що було придбане за нотаріально посвідченим Договором купівлі-продажу нежитлового приміщення, що по вул. Дзержинського, 5-а в смт. Диканька, укладеним між Диканським спільним підприємством «Об'єднання підприємств громадського харчування» та Полтавським обласним центром зайнятості 27.06.2002р.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заперечення відповідача, викладені в відзиві на позов та доповненнях до нього, є необґрунтованим, з огляду на вищевикладене, та не приймаються судом.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального Кодексу України підприємства, установи, організації мають право звернення з позовом до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України здійснюється шляхом : визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно із ст. 155 Земельного Кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" ( зі змінами і доповненнями) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

На підставі матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ( в редакції наведених змін та уточнень) підтверджуються як поданими доказами, так і нормами права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити .

2. Визнати недійсними пункти 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради від 05 липня 2016 року "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування", як такі, що суперечить законодавству.

СУДДЯ Г.І. БУНЯКІНА

Повний текст рішення складено 31.10.2016р.