Рішення № 62401837, 31.10.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 жовтня 2016 р. Справа № 902/754/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного малого підприємства «Геліка»

(вул. Чехова, 35-А/2, м. Вінниця, 21034)

до: Приватного підприємства «Поділля техмонтаж»

(вул. 40-річчя Перемоги, 43 А, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210)

про стягнення 19 455,13 грн.

при секретарі судового засідання Жиляк С.І.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне мале підприємство «Геліка» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Поділля техмонтаж» 14 726,64 грн. основного боргу, 280,82 грн. три відсотки річних, 3659,06 грн. пені та 788,61 грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги мотивовано тим, що на підставі укладеного 25.06.2015 року між сторонами договору поставки № 314 позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 65 726,64 грн., за який останній провів часткові розрахунки.

Договором № 124 Б укладеним 16.07.2015 року сторони погодили, що заборгованість відповідача за договором поставки № 314 від 25.06.2015 року становить 39 726,64 грн. зі строком оплати до 14 серпня 2015 року.

В подальшому позивачем, в рамках договору поставки № 314 від 25.06.2015 року, поставлено відповідачу товар на суму 9 328,80 грн., який оплачено останнім в повному обсязі.

Водночас, станом на 26.08.2016 року за відповідачем рахується заборгованість за договором поставки № 314 від 25.06.2015 року, поставленим за накладною № 2491 від 25.06.2016 року, в розмірі 14 726,64 грн..

Неналежне виконання договірних зобов’язань зі сторони відповідача призвело до звернення до суду з даним позовом та нарахування штрафних санкцій, обумовлених договором та законом.

Ухвалою суду 01.09.2016 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/754/16 з призначенням до розгляду на 15.09.2016 року та зобов'язано сторін надати докази, необхідні для вирішення спору в даній справі.

Ухвалою суду від 15.09.2016 року розгляд справи відкладено на 11.10.2016 року з підстав невиконання сторонами вимог суду в частині надання доказів та неявки представника відповідача в засідання суду.

Ухвалою суду від 11.10.2016 року розгляд справи відкладено вдруге з призначенням до розгляду на 31.10.2016 року з аналогічних підстав.

На визначену судом дату представник позивача не з'явився. Причини неявки суду не повідомив. Відповідач також не скористався правом участі в засіданні суду, визначених судом доказів не надав. При цьому суд зважає, що ухвала про порушення провадження у справі повернута до суду відділенням поштового зв’язку з написом наступного змісту: «за закінченням терміну».

Враховуючи наведене суд приймає до уваги такі положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В абзаці 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

25 червня 2015 року між Приватним малим підприємством «Геліка» (позивач, за договором Постачальник) та Приватним підприємством «Поділля техмонтаж» (відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № 314 (надалі Договір). (а.с. 11,12)

Згідно з предметом цього Договору, Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов’язується прийняти й оплатити товар, визначений у п. 1.2 цього Договору (надалі іменується Товар).

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість та ціна товару, визначаються у відповідних рахунках та видаткових накладних, згідно замовлень. Рахунки на оплату дійсні протягом терміну вказаного в самому рахунку на момент надання. В іншому випадку рахунок пере виставляється на новий (п. 1.2. Договору)

Якість Товару повинна відповідати нормативно-технічним умовам Держспоживстандарту України (п. 3.1. Договору)

Розрахунок здійснюється шляхом попередньої оплати, в розмірі 100% вартості Товару. Оплата здійснюється в національній валюті України в безготівковому порядку (п. 4.1. Договору)

Днем оплати вважається день надходження коштів на рахунок Постачальника (п. 4.1. Договору)

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року, а в частині оплати та поставки замовлених меблів – до його повного виконання. В разі відсутності претензій між сторонами, Договір може бути пролонгований на 1 рік (п. 7 Договору).

Як встановлено судом, 25.06.2016 року позивачем виставлено відповідачеві рахунок № 2491 на оплату товару вартістю 65 726,64 грн.. (а.с. 14)

Відповідач 25.06.2015 року перерахував на рахунок позивача 2 000,00 грн. (а.с. 15)

В рамках Договору позивач за видатковою накладною № 2129 від 15.07.2015 року поставив відповідачу товар вартістю 65 726,64 грн. (а.с. 16)

В рахунок оплати поставленого за видатковою накладною № 2129 від 15.07.2015 року товару відповідач 16.07.2015 року перерахував на рахунок позивача 24 000,00 грн. (а.с. 17)

16.07.2015 року між сторонами укладено договір № 124 Б, умовами якого визначено суму боргу за рахунком № 2491 від 25.06.2015 року в розмірі 39 726,64 грн. (а.с. 13) (новація)

Відповідно до п. 2.2. цього Договору відповідач (покупець) зобов’язався здійснити оплату за поставлений товар до 15 серпня 2015 року .

Договір набуває чинності з моменту його підписання, і діє до його повного виконання в частині оплати та поставки замовлених меблів, тобто з 16 липня 2015 року по 14 серпня 2015 року. (п. 5.1. Договору)

Судом встановлено, що після укладення Договору № 124 Б відповідачем перераховано на рахунок позивача 25 000,00 грн. (а.с. 18, 19, 23).

Таким чином, товар поставлений за видатковою накладною № 2129 від 15.07.2015 року, оплачений відповідачем частково, в сумі 51 000,00 грн..

З метою проведення розрахунків за товар позивач направив на адресу відповідача претензію № 338 від 07.12.2015 року , яка отримана останнім 28.12.2015 року, однак залишена без відповіді та реагування (а.с. 24-26)

Окрім того, 11.08.2015 року позивачем виставлено рахунок № 3449 на оплату товару вартістю 9 328,80 грн., який відповідачем оплачено 01.09.2015 року. (а.с. 20, 21)

За видатковою накладною № 2988 від 01.09.2015 року позивачем поставлено відповідачу товар на суму 9 328,80 грн. (а.с. 22)

З урахуванням встановлених обставин, станом на день розгляду справи, заборгованість відповідача за Договором становить 14 726,64 грн..

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті сировини.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов’язання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем виконувались не належним чином.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, позивачем правомірно заявлено до стягнення 14 726,64 грн. боргу.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 280,82 грн. – 3% річних, 3659,06 грн. - пені та 788,61 грн. – інфляційних нарахувань.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.

Відповідно до 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору № 124 Б визначено, що при несвоєчасному погашенню боргу, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочки непогашеного боргу.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинному законодавству.

Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені судом виявлено помилку в періоді нарахування.

Так, в позовній заяві позивач визначає період нарахування з 06.01.2016 року по 26.08.2016 року. Визначаючись з періодом прострочення платежу позивач виходив з дати отримання відповідачем претензії (28.12.2015 року + 7 днів (ст. 530 ЦК України).

При цьому позивачем не враховано, що за змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Виходячи зі строку виконання зобов’язання, встановленого Договором № 124 Б, останнім днем виконання зобов’язання є 14 серпня 2015 року. Відтак, прострочення зобов’язання настає 15 серпня 2015 року, відповідно нарахування пені має здійснюватись саме з цієї дати, і виходячи з положень ст. 232 Господарського кодексу України, по 15 лютого 2016 року.

Здійснивши перерахунок пені за допомогою системи «ЛІГА ЗАКОН», в межах періоду визначеного позивачем, судом отримано 725,87 грн. (розрахунок додається).

За таких обставин пеня в розмірі 2 933,19 грн. заявлена безпідставно та не підлягає задоволенню.

При перевірці 3% річних судом виявлено помилку в бік заниження, оскільки за визначений в розрахунку період сума 3% річних становить 283,24 грн. (розрахунок додається). При цьому задоволенню підлягає сума 3% річних в межах заявлених вимог.

При перевірці інфляційних нарахувань судом виявлено помилку в бік завищення, оскільки за визначений в розрахунку період сума інфляційних нарахувань становить 713,31 грн. (розрахунок додається).

За таких обставин інфляційні нарахування в розмірі 75,30 грн. заявлені безпідставно та не підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, заявлені позивачем до стягнення позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Поділля техмонтаж » (вул. 40-річчя Перемоги, 43 А, смт. Стрижака, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ36605968) на користь Приватного малого підприємства «Геліка» (вул. Чехова, 35-А/2, м. Вінниця, 21034, код ЄДРПОУ 13319677) 14 726 (чотирнадцять тисяч сімсот двадцять шість) грн. 64 коп. – боргу; 280 (двісті вісімдесят) грн. 82 коп. – 3% річних; 725 (сімсот двадцять п’ять) грн. 87 коп. – пені; 713 (сімсот тринадцять) грн. 31 коп. – інфляційних нарахувань та 1 164 (одну тисячу сто шістдесят чотири) грн. 91 коп. – витрат зі сплати судового збору.

3. В позові в частині стягнення 2 933,19 грн. пені та 75,30 грн. інфляційних нарахувань відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 02 листопада 2016 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Чехова, 35-А/2, м. Вінниця, 21034)

3 - відповідачу (вул. 40-річчя Перемоги, 43 А, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, 23210)