Ухвала суду № 62401377, 06.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження №11кп/790/1229/16 Головуючий 1 інстанції: Афанасьєв В.О.

Справа №620/1013/14-к Доповідач: Протасов В.І.

Категорія: ч.2 ст.15, ч.1 ст.115,

ч.2 ст.263 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Протасова В.І.,

суддів - Гришина П.В., Глініна Б.В.,

при секретарі - Луніній О.В.,

за участю прокурора - Пресс Г.С.,

обвинуваченого - ОСОБА_1,

захисника-адвоката - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора прокуратури Харківської області, захисника ОСОБА_2 на вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17 лютого 2016 року стосовно ОСОБА_1, обвинуваченого за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А:

Зазначеним вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2

Харківської області, українець, громадянин України,

з неповною середньою освітою, неодружений,

непрацюючий, зареєстрований за адресою:

Харківська область, Кегичівський район, с.Зелена

Діброва, мешкає за адресою: Харківська область,

Лозівський район, смт.Орілька, вул.Заводська, 19-А,

кв.23, раніше судимий:

18 березня 1991 року Олександрівським районним

судом Кіровоградської області за ч.2, 3 ст.140, ч.3 ст.81 КК УРСР до 3 років позбавлення волі з конфіскацією особистого майна;

31 січня 1996 року Суворівським районним судом

м.Херсону за ч.2 ст.140 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років позбавлення волі з

конфіскацією особистого майна;

27 березня 2000 року Лозівським міськрайонним

судом Харківської області за ч.2 ст.1961 КК України

(в редакції 1960 року) до 1 року позбавлення волі;

19 грудня 1996 року Приморським районним

судом м.Маріуполя Донецької області за ст.97 КК України (в редакції 1960 року) до 2 років 8 місяців позбавлення волі;

12 березня 2003 року Кегичівським районним

судом Харківської області за ч.3 ст.185, ч.1 ст.309, ч.2 ст.307 КК України до 5 років

позбавлення волі з конфіскацією особистого

майна, 12 грудня 2006 року звільнений

умовно-достроково;

27 листопада 2007 року Кегичівським

районним судом Харківської області за ч.1, 4

ст.296 КК України до 4 років 9 місяців

позбавлення волі, -

засуджений за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України до 8 (восьми) років позбавлення волі, за ч.2 ст.263 КК України до 1 (одного) року позбавлення волі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 8 (восьми) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

ОСОБА_1 виправданий за ч.1 ст.186 КК України у звязку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.

Вирішено питання про процесуальні витрати.

Вироком встановлено, що ОСОБА_1, в невстановлений час у невстановленої особи, придбав мисливський ніж, який незаконно, без передбаченого законом дозволу, переносив, пересуваючись в межах Харківської області.

30 жовтня 2013 року, у невстановлений час, ОСОБА_1, незаконно, без передбаченого законом дозволу, перевіз ніж на залізничному транспорті до смт.Кегичівка Харківської області, де переніс до місця тимчасового мешкання ОСОБА_3 - до будинку №37 по вул.Ворошилова. Після чого, ОСОБА_1, незаконно, без передбаченого законом дозволу, переніс ніж до будинку №41 по вул.Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області, де передав його ОСОБА_4, який встромив його у землю.

31 жовтня 2013 року, приблизно о 05 годині 00 хвилин, ОСОБА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, з метою з'ясування особистих стосунків, прийшов до домоволодіння №37 по вул.Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області. Під час перебування у вказаному домоволодінні ОСОБА_1 з мотивів помсти за нібито нанесені йому раніше образи, наніс ОСОБА_3, який в той момент спав, один удар ногою в обличчя, від якого той прокинувся. Після цього, ОСОБА_1 дістав ножа, який мав при собі, та тримаючи його у двох руках, наніс ОСОБА_3 один удар в область грудної клітини. Побоюючись за своє життя та здоров'я, ОСОБА_3 підвівся та намагаючись втекти від ОСОБА_1, впав на ліжко. ОСОБА_1, тримаючи ніж у правій руці, спробував завдати ним удар в тулуб ОСОБА_3, однак в наслідок того, що ОСОБА_3 захищався, удар прийшовся в область лівого стегна. Після цього удару ОСОБА_3 підвівся з ліжка, зробив декілька кроків та, втративши свідомість впав на підлогу. ОСОБА_1 вважаючи, що виконав всі дії необхідні для позбавлення життя ОСОБА_3, оскільки він не подавав ознак життя, з місця скоєння злочину зник. Діями ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_3 було заподіяно наступні тілесні ушкодження: забита рана на обличчі; проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітини справа з локалізацією колото-різаної рани по біля грудній лінії в області проекції 6-го ребра, з пошкодженням по шляху раневого каналу нижньої долі правої легені, що ускладнилось внутрішньо плевральним кровотоком (біля 600 мл. крові із згустками) і пневмотораксом; колото-різане поранення м'яких тканин лівого стегна. За ступенем тяжкості проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітини, ускладнене гемапневматораксом відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпечності для життя. Однак, смерть ОСОБА_3 не настала з причин, які не залежали від волі ОСОБА_1, оскільки ОСОБА_3 була надана своєчасна медична допомога.

Крім того, ОСОБА_1 виправданий за обвинуваченням в тому, що 30 жовтня 2013 року, приблизно о 23 годині 00 хвилин , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, він разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прибули за місцем тимчасового мешкання ОСОБА_3 - в домоволодіння №37 по вул.Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області.

ОСОБА_1, діючи з корисних спонукань, відкрито, в присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які в той момент не розуміли протиправність його дій, заволодів бензопилою марки «Тайга», спричинивши потерпілому ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 128 грн.

В апеляційних скаргах:

-прокурор просить вирок скасувати у звязку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого. Ухвалити новий вирок, призначивши ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.186 КК України у виді 3 років позбавлення волі, за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України у виді 10 років позбавлення волі, за ч.2 ст.263 КК України у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст.70 КК України, остаточно призначити покарання у виді 12 років позбавлення волі.

Свою апеляційну скаргу прокурор обґрунтовує тим, що судом не встановлено підстави суттєвої зміни показань свідка ОСОБА_5, який на досудовому розслідуванні та під час попередніх судових засідань, давав показання, що викривають ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України. Крім того, при призначенні покарання ОСОБА_1 не в повній мірі враховано, що він неодноразово засуджений, вчинив особливо тяжкий злочин, наявність двох обтяжуючих обставин вчинення злочину в стані алкогольного спяніння та рецидив злочину;

-захисник просить скасувати вирок та призначити новий розгляд в суді у звязку з порушеннями норм матеріального та процесуального права, неповнотою судового розгляду, порушенням прав обвинуваченого, а саме не надано оцінки поясненням обвинуваченого, наданих під час одночасних допитів з іншими учасниками процесу, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Обґрунтовуючи свою скаргу він зазначає, що судом не було досліджено речові докази по справі, проте їх доля резолютивною частиною вироку було вирішено, відсутні обєктивні дані, які б підтвердили обвинувачення за ч.2 ст.263 КК України, в матеріалах справи відсутні документи, які б підтвердили повноваження прокурора, не оголошено про його заміну та розяснено право відвід, судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, окрім його допиту, при скасуванні апеляційною інстанцією вироку від 28 січня 2015 року стосовно ОСОБА_1 висновків щодо необхідності посилення покарання не висловлював, однак ОСОБА_1 призначено більш суворе покарання. Також не враховано, що обвинувачений має неповнолітню дитину.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу захисника та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, який підтримав доводи своєї апеляційної скарги з наведених підстав та заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів та правова кваліфікація його дій ґрунтуються на доказах, які були належним чином досліджені під час судового розгляду, і їм дана оцінка відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Його дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, спростовуються доказами, дослідженими в суді першої інстанції у встановленому кримінальному процесуальному порядку, і їм дана належна правова оцінка.

Так, у вироку зазначено, що обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що 31 жовтня 2013 року він не приходив до будинку братів ОСОБА_6 і жодних злочинів не вчиняв. Інших показань ОСОБА_1 не давав, оскільки відмовився від дачі показань на підставі ст.63 Конституції України.

Ці обставини, встановлені у вироку, відповідають журналу судового засідання та технічному звукозапису судового засідання, із якого також убачається, що обвинувачений ОСОБА_1 брав участь у допиті свідків та висловлював думку щодо їхніх пояснень, тобто реалізував свої права, передбачені ст.42 КПК України.

За таких обставин, колегія суддів не вважає, що право обвинуваченого на захист було порушено, а суд не дав оцінки його показанням.

Крім того, суд першої інстанції навів у вироку докази, які свідчать про доведеність обвинувачення у вчиненні ОСОБА_1 злочинів, передбачених ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України.

Так, показаннями потерпілого ОСОБА_3 встановлено, що 30 жовтня 2013 року, ввечері, ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 прийшли до нього додому за адресою - Ворошилова, 37, с.Кегичівка. У них виникла сварка з ОСОБА_1, після чого вони пішли. Вранці близько 4-5 години ОСОБА_1 разом з ОСОБА_4 повернулися. Він спав і прокинувся від болі в обличчі, побачивши що в нього летить ніж, який був в руці у ОСОБА_1 Ніж потрапив йому в грудну клітку. Він вскочив та перебіг на інше ліжко. ОСОБА_1 підійшов до нього і хотів його зарізати, але він відпихнуся від ОСОБА_1 і той потрапив ножем йому в стегно. Коли він піднявся з ліжка після першого удару ножем, ОСОБА_1 сказав «Ти ще живий? Зараз я тебе доріжу!» Після чого він намагався втекти, але добіг до коридору, де впав втративши свідомість. В цей час ОСОБА_6 та ОСОБА_4 стояли в коридорі та забігли в кімнату на його крик. ОСОБА_6 казали, що ОСОБА_1 намагався його добити, але вони йому цього не дозволили.

Згідно даним протоколу проведення слідчого експерименту від 14 січня 2014 року за участю потерпілого ОСОБА_3, в ході якого він показав та надав детальні пояснення про обставини вчинення ОСОБА_1 злочину та механізм нанесення тілесних ушкоджень ногою та ножем (т.1 а.с.65-70).

Висновком судово-медичної експертизи від 15 січня 2014 року встановлено, що у ОСОБА_3 встановлені тілесні ушкодження: забита рана на обличчі; проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітини справа з локалізацією колото-різаної рани по біля грудній лінії в області проекції 6-го ребра, з пошкодженням по шляху раневого каналу нижньої долі правої легені, що ускладнилось внутрішньо плевральним кровотоком (біля 600 мл. крові із згустками) і пневмотораксом; колото-різане поранення м'яких тканин лівого стегна. За ступенем тяжкості проникаюче колото-різане поранення передньої поверхні грудної клітини, ускладнене гемапневматораксом відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпечності для життя (т.2 а.с.88-91).

Висновком додаткової судово-медичної експертизи від 15 січня 2014 року встановлено, що характер тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_3 та механізм їх виникнення, об'єктивно відповідає судово-медичним даним в частині способу заподіяння і механізму їх утворення, встановлених слідством та свідченням потерпілого (т.2 а.с.101-103).

Згідно даним протоколу пред'явлення речей для впізнання за фотознімками від 14 січня 2014 року потерпілий ОСОБА_3 впізнав ніж, яким ОСОБА_1 завдав йому тілесні ушкодження (т.1 а.с.155-157).

Із показань свідка ОСОБА_6 вбачається, що восени 2013 року, приблизно в кінці жовтня, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та хтось третій приходили до ОСОБА_3 Після того, як вони пішли, пропала бензопила, яка належить ОСОБА_3 Він не знає хто її забрав. Він побачив ОСОБА_1 із закривавленим ножем в руці. ОСОБА_3 був поранений в області грудної клітини і ноги. Він та його брат ОСОБА_7 вимагали від ОСОБА_1 припинити свої дії, коли він намагався добивати ОСОБА_3, а той втратив свідомість.

Показаннями свідка ОСОБА_7 встановлено, що в кінці жовтня 2013 року, він прокинувся від шуму і побачив ОСОБА_1, у якого в руках був ніж в крові. ОСОБА_3 був в крові в районі грудної клітини, пішов до кухні де присів і впав. ОСОБА_6 не дав ОСОБА_1 підходити до ОСОБА_3, бо той кричав: «Його требі дорізати». ОСОБА_3 прийшов до тями вказав, що його вдарив ножем ОСОБА_1 Бензопила була у коридорі, хто її забрав він не знає.

Із показань свідка ОСОБА_4 вбачається, вони разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 вживали спиртні напої. Ходили утрьох до братів ОСОБА_6, у яких проживав ОСОБА_3 Між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відбувся конфлікт, ОСОБА_1 декілька разів вдарив по обличчю ОСОБА_3 Вони забрали бензопилу, яку віднесли до нього додому, хто саме це зробив не знає. Після цього, він та ОСОБА_1 повернулися до братів ОСОБА_6 коли вже світало, де він спілкувався з ОСОБА_6, а ОСОБА_1 зайшов у зал будинку, звідки вибіг ОСОБА_3 в крові, кров у нього йшла з району живота, та впав. Слідом вийшов ОСОБА_1 з великим ножем в руці. Коли вони уходили, ОСОБА_1 дав йому ніж, яким він порізав ОСОБА_3, сказавши «на ОСОБА_3 збивай ніж». Він всунув цей ніж в землю на вул.Ворошилова.

Показання потерпілого ОСОБА_3,свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, які є послідовні в ході досудового та судового слідства, узгоджуються з іншими обєктивними доказами.

Згідно протоколів огляду місця події від 31 жовтня 2013 року поблизу вулиці Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області було виявлено та вилучено металевий ніж, рукоятка якого перемотане ізолентою синього кольору, який згідно протоколу огляду від 27 грудня 2013 року було оглянуто (т.1 а.с.130-145, т.2 а.с.127-128).

Висновками судово-імунологічної експертизи встановлено, що на одязі ОСОБА_1 та клинку ножа знайдено кров, походження якої від потерпілого ОСОБА_3 не виключається (т.2 а.с.8-10, 17-19, 46-49, 65-70).

Згідно висновку судово-трасологічної експертизи від 23 січня 2014 року встановлено, що відповідність пошкодження футболки, в яку був одягнений ОСОБА_3, характеру заподіяння йому удару ножем, яке співпадає за локалізацією з колото-різаним пораненням в області 6-го ребра справа між білягрудинною та середньо-ключичною лініями потерпілого, утворюючи єдиний колото-різаний канал (т.2 а.с.110-113).

Висновком експертизи холодної зброї від 06 листопада 2013 року, ніж, вилучений 31 жовтня 2013 року поблизу вулиці Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області, відноситься до мисливських ножів та є колючо-ріжучою холодною зброєю (т.2 а.с.157-162).

Доводи апеляції прокурора про те, що суд не прийняв в якості доказів показання свідків, які вони давали слідчому під час досудового слідства, є безпідставними, оскільки відповідно до положень ч.4 ст.95 КПК України, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору або посилатися на них.

Разом з тим, суд вияснив причини протиріч в показаннях свідків під час досудового слідства і в суді, надав оцінку показанням свідка ОСОБА_5 зіставивши їх з показаннями потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_6 і дав їм належну оцінку, яка наведена у вироку, і з якою погоджується колегія суддів.

Наведеними доказами суд повно і обєктивно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано прийшов до висновку про винність ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено. Його дії правильно кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115, ч.2 ст.263 КК України.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника про неповноту судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність в матеріалах справи документів, які б підтвердили повноваження прокурора, не оголошення про його заміну та розяснено право відводу, є безпідставними, оскільки в матеріалах справи є постанова від 14 липня 2015 року про зміну групи прокурорів, яка була долучена до матеріалів справи за клопотанням прокурора у підготовчому судовому засіданні (т.4 а.с.121-124).

Не узгоджуються з вимогам процесуального закону і доводи захисника про незаконність вироку у звязку з не дослідженням в суді речових доказів.

Не один з доказів не має наперед визначеної сили, у тому числі і речові докази. Судом досліджені відповідні протоколи огляду, в яких наведено докладне описання речей і предметів, визнаних постановами слідчого речовими доказами.

Ці процесуальні документи складені належним чином у відповідності з положеннями КПК України, а у учасників судового розгляду, у тому числі захисника і обвинуваченого, не виникло зауважень під час дослідження цих доказів.

Отже немає підстав для сумніву в належності і допустимості зазначених доказів, якими суд встановив фактичні обставини справи.

Відповідно до вимог ч.4 ст.374 КПК України у резолютивній частині вироку зазначаються рішення щодо речових доказів і документів, таким чином доводи захисника про те, що суд необґрунтовано, без їх дослідження, вирішив долю речових доказів є безпідставними.

Не ґрунтуються на матеріалах справи і доводи апеляційної скарги захисника про здійснення за відсутності потерпілого судового провадження, оскільки згідно журналу судового засідання потерпілий ОСОБА_3 був допитаний та в матеріалах справи є його заява про подальший розгляд справи за його відсутності (т.4 а.с.133).

Висновок суду про недоведеність вини обвинуваченого за ч.1 ст.186 КК України також є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_1 за ч.1 ст.186 КК України не ґрунтуються на доказах наданих суду і досліджених в судовому засіданні з додержанням вимог кримінального процесуального закону.

Із вироку суду вбачається, що судом перевірялося доведеність обвинувачення, предявлене органом досудового розслідування ОСОБА_1 за ч.1 ст.186 КК України і суд дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_1 здійснив відкрите викрадення чужого майна (грабіж).

При цьому суд виходив з наступного.

ОСОБА_1 пояснював, що злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, не вчиняв та відмовився від дачі показань на підставі ст.63 Конституції України.

В якості доказів вчинення ОСОБА_1 злочину орган досудового розслідування посилався на показання потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які були присутніми в будинку та повинні були бачити відкрите викрадення бензопили, жоден із яких не вказав, що саме ОСОБА_1 вчинив відкрите викрадення бензопили, яка належить ОСОБА_3, хто саме забирав бензопилу ні свідки, ні потерпілий не бачили і не знають.

Цими показаннями підтверджується тільки факт знаходження бензопили та ОСОБА_1 в будинку №37 по вул.Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області.

Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в будинок, де знаходилась бензопила, мали доступ і інші особи, крім обвинуваченого і хто саме з них заволодів чужим майном стороною обвинувачення не доведено.

Інші докази протокол огляду місця події від 31 жовтня 2013 року, в ході якого в будинку №40 вул.Ворошилова смт.Кегичівка Харківської області (тобто не за місцем проживання обвинуваченого) було виявлено та вилучено бензопилу марки «Тайга» (т.1 а.с.145-146), та висновок судово-товарознавчої експертизи від 07 листопада 2013 року (т.2 а.с.135-139), який встановлює вартість бензопили марки «Тайга», самі по собі, так і у сукупності з іншими доказами, не підтверджує факт відкритого викрадення бензопили саме ОСОБА_1

Відповідно до вимог ст.17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність того, що кримінальне правопорушення за ч.1 ст.186 КК України вчинено обвинуваченим, а тому ОСОБА_1 обґрунтовано виправданий на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, по справі не встановлено.

Наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи про необхідність застосування більш суворого покарання є непереконливими.

Суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, дотримався вимог ст.65 КК України і в повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів та ступінь суспільної небезпеки, дані про особу обвинуваченого, із яких вбачається, що він на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше неодноразово судимий і знов вчинив особливо тяжкий злочин, що свідчить про його стійку антисоціальну спрямованість.

Обставиною, яка помякшує покарання, визнано наявність у ОСОБА_1 захворювання на туберкульоз.

Обставинами, які обтяжують покарання, визнано рецидив злочину та вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного спяніння.

Однак, задовольняючи частково апеляційну скаргу захисника, колегія суддів виходить з того, що відповідно до вимог ч.2 ст.416 КПК України, при новому розгляді в суді першої інстанції допускається посилення покарання тільки за умови, якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у звязку з необхідністю посилення покарання.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 раніше було засуджено за вказані злочини вироком Зачепилівського районного суду Харківської області від 28 січня 2015 року за ч.1 ст.186 КК України до двох років позбавлення волі, за ч.2 ст.263 КК України до двох років позбавлення волі, за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України до восьми років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання вісім років позбавлення волі.

Цей вирок було скасовано ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2015 року і призначено новий судовий розгляд у звязку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, порушенням права на захист обвинуваченого, а не у звязку з необхідністю посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин.

Оскарженим вироком, при призначенні обвинуваченому покарання, судом було застосовано принцип часткового складання покарань і остаточне покарання визначено вісім років та шість місяців позбавлення волі, тобто призначено більш суворе покарання всупереч вимогам ч.2 ст.416 КПК України.

Таким чином, відповідно до положень п.3 ч.1 ст.409 КПК України, вирок підлягає зміні в цій частині.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 408, п.3 ч.1 ст.409, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу захисника задовольнити частково.

Вирок Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 17 лютого 2016 року стосовно ОСОБА_1 змінити.

Вважати його засудженим до покарання:

-за ч.2 ст.15 та ч.1 ст.115 КК України вісім років позбавлення волі;

-за ч.2 ст.263 КК України один рік позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_1 призначити вісім років позбавлення волі.

В решті вирок залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, що тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.

Головуючий

Судді: