Рішення № 62401329, 27.10.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: 22-ц/790/3455/16 Головуючий І інстанції Лях М.Ю.

Справа № 640/11441/15-ц Доповідач Міненкова Н.О.

Категорія: сімейні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого : Міненкової Н.О.

суддів : Кругової С.С.

ОСОБА_1

за участю секретаря : Лашакової Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи Садівниче товариство «Яблонька», гаражно будівельний кооператив «Центральний» про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої приватної власності на його частину та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи Садівниче товариство «Яблонька», гаражно будівельний кооператив «Центральний» про визнання права особистої приватної власності, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою в якій після уточнення позовних вимог остаточно просила виділити у володіння ОСОБА_2 пайовий внесок у вигляді гаражного боксу № 12, площею 21,6 кв.м., який знаходиться в гаражно будівельному кооперативі «Центральний» та визнати за нею право особистої приватної власності на пайовий внесок у вигляді гаражного боксу № 12, площею 21,6 кв.м., який знаходиться в гаражно будівельному кооперативі «Центральний»; виділити у користування ОСОБА_4 двоповерхову цегляну будівлю з підвальним приміщенням розміром 6х8 м., яка знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області та автомобіль марки Mitsubishi державний номер АХ 9601АН; стягнувши з відповідача ОСОБА_4 на її користь 85550 гривень, що складається з вартості 1/2 частини двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м, яка знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області в розмірі 23825 гривень та 1/2 частину вартості автомобіля марки Mitsubishi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 61725 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з 21.04.1972 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбу, який було розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31.05.2010 року за ініціативною відповідача. Під час шлюбу ними було набуте майно, що належить їм на праві спільної сумісної власності, відносно якого була домовленість про його розподіл в натурі у добровільному порядку. Як вказує позивачка, останні роки їх спільне майно знаходилось у користуванні відповідача, оскільки вона за сімейними обставинами періодично виїздила за межі України.

Коли вона приїхала до м. Харкова у травні 2015 року вона встановила, що частиною їх спільного майна відповідач розпорядився на власний розсуд, а частиною відмовив у користуванні ним. У звязку з виникненням конфлікту, розподілити спільне майно у добровільному порядку за взаємною згодою сторони не можуть, тому звернулася до суду з позовною заявою про поділ спільного майна подружжя.

Відповідач ОСОБА_4 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з зустрічною позовною заявою в якій після уточнення остаточно просив виділити йому у власність садовий будинок літ. «А-1» з господарськими будівлями та спорудами: сарай літ. «Б», літній душ літ. «В», вбиральня літ «Г», огорожа № 1, свердловина літ. «К», розташований за адресою: Харківський район, с. Циркуни, садівниче товариство «ФЕД»; визнати його особистою приватною власністю автомобіль марки Mitsubishi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, набутий у 2007 році; виділити у власність ОСОБА_2 двоповерхову цегляну будівлю з підвальним приміщенням розміром 6х8 у садівничому товаристві «Яблунька» за адресою: Харківська область, Зміївський район, смт. Зідьки; виділити у власність ОСОБА_2 пайовий внесок у ГБК «Центральний». В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначив, що дійсно зі ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.04.1972 року, від шлюбу народився син ОСОБА_6, у 2000 році їх родина виїхала до США на постійне місце проживання, де він тяжко захворів та через декілька місяців повернувся до України, дружина з сином не повернулися до України і по теперішній час постійно проживають у США, проте його колишня дружина залишається зареєстрованою в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач за зустрічним позовом зазначав, що родинні стосунки припинились з 2001 року, і з цього часу не відновлялись, вони мали окремий бюджет, окремо вели господарство. Не заперечує, що за час перебування у шлюбу ними було набуте спільне майно, не заперечував розподілити його відносно того майна яке було придбане за період перебування у шлюбі, до припинення шлюбних відносин, тобто з 21.04.1972 року по 2001 рік, при цьому відійшовши від рівності часток у бік зменшення такого розміру ОСОБА_2 виходячи з того, що на час припинення сімейних відносин з 2001 року та виїзду за межі України він своїми коштами та працею добудував 50% садівничого будинку у садівничому товаристві «ФЕД», проводив ремонти, утримував та сплачував всі необхідні платежі, з урахуванням постійного користування та проживання у м. Харкові.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та визнання права особистої приватної власності та його частину задоволено частково.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину вартості будівельних матеріалів і конструкціїдвоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м., яка знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину вартості будівельних матеріалів і конструкцій двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 , яка знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину пайового внеску в гаражно будівельному кооперативі «Центральний» у вигляді гаражного боксу № 12, площею 21,6 кв.м.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину пайового внеску в гаражно будівельному кооперативі «Центральний» у вигляді гаражного боксу № 12, площею 21,6 кв.м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину автомобіля марки Mitsubishi Colt 1,3 комплектації, кузов № ХМСХNZ34A5F083754 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на1/2 частину на автомобіля марки Mitsubishi Colt 1,3 комплектації, кузов № ХМСХNZ34A5F083754 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

Відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог щодо визнання за ним права власності на будинок у садівничому товаристві « ФЕД», на автомобіль марки Mitsubishi.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, яка ухвалою АСХО від 22.04.2016 залишена без руху, у звязку із не сплатою суми судового збору в розмірі 731.05 грн., та не поданням заяви про поновлення строків на подачу апеляційної скарги.

Ухвала від 22 квітня 2016 року про залишення апеляційної скарги без руху була отримана ОСОБА_4 30.04.2016 року ( т.2 а.с. 4).

Ухвалою судової колегії від 22 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 визнано неподаною та повернуто апелянту. (а.с.30 .2) Ухвала направлена для відома повернулася без вручення у звязку із закінченням терміну зберігання (а.с.54 т.2).

22.08.2016 року ОСОБА_4 направив письмове клопотання про зменшення судового збору, а 29 серпня 2016 року направив письмове клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та подав апеляційну скаргу, зазначаючи, що справа за його апеляційною скаргою призначалася до слухання, він був присутнім в судовому засіданні, а тому вважав, що скарга прийнята та буде розглядатися. Просив поновити строк на подачу апеляційної скарги, враховуючи його конституційне право на оскарження судового рішення.

Ухвалою судової колегії від 29 серпня 2016 року поновлено строк на подачу апеляційної скарги. Заяву про зменшення сплати суми судового збору задоволено частково. Відстрочено ОСОБА_4 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга ОСОБА_2 надійшла до апеляційного суду 10 травня 2016 року і ухвалою судової колегії від 13 травня 2016 року була залишена без руху, у звязку із не сплатою судового збору та не подачею заяви про поновлення строків на апеляційне оскарження рішення, яка в цей же день була отримана її представником і 30 травня 2016 року недоліки апеляційної скарги були усунені. Ухвалою від 02 червня провадження по апеляційній скарзі було відкрито та ухвалою від 09 червні 2016 року справу призначено до розгляду на 16 червня 2016 року.

Справа відкладалась у звязку із неодноразовою неявкою в судове засідання представника ОСОБА_4 ОСОБА_7, ОСОБА_4, неявкою ОСОБА_2, а також у звязку із відпустками суддів.

Ухвалою судової колегії від 29 серпня було відкрито апеляційне провадження по апеляційній скарзі ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року по справі розглядаються дві апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 в особі свого представника ОСОБА_3 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить, рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року змінити, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі. Провести реальний розподіл спільного майна подружжя, з виплатою їй відповідачем компенсації за майно. В обґрунтування скарги зазначає, що рішення постановлено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає частковій зміні.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення скасувати та задовольнити його позовні вимоги щодо визнання за ним права власності на ? частину садового будинку в садівничому кооперативі «ФЕД» з господарськими будівлями та визнати за ним права власності на автомобіль, так як автомобіль був придбаний ним за особисті кошти після припинення шлюбних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21.04.1972 року по 31.05.2010 року, який розірвано заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 31.05.2010 року. Зі змісту рішення суду вбачається, що шлюбно сімейні відносини між сторонами припинені з грудня 2001 року. Спільний бюджет сторони не ведуть, майнового спору між ними немає (а.с.8 т.1).

Задовольняючи частково позовні вимоги, як за основними так і за зустрічними позовами суд першої інстанції виходив з того, що під час розгляду справи сторони по справі не досягли згоди щодо добровільного поділу майна, не погодились із жодним варіантом поділу майна і відмовились від добровільної виплати грошової компенсації за частку у праві власності на це майно.

Судова колегія погоджується з доводами суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про розподіл цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8, що знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області шляхом визнання за сторонами права власності за кожним на 1/2 частину вартості будівельних матеріалів і конструкцій зазначеної будівлі. Згідно висновку субєкта оціночної діяльності ТОВ «Міжнародний інститут оцінки «ЛОТ», сертифікат №-264/15 від 31.03.2015 року станом на дату оцінки 12 жовтня 2015 року ринкова вартість обєкта оцінки матеріали від розібрання двоповерхового цегляного будинку з підвальним приміщенням розміром 6х8, що знаходиться: Харківська область, Зміївський район, Садівниче товариство «Яблонька», власник ОСОБА_4 становить 47650,00 грн. без урахування ПДВ. (а.с. 106.т.1). Суд правильно виходив з того, що даний обєкт не добудований, не прийнятий в експлуатацію, а тому розподілу підлягає саме вартість будівельних матеріалів, які пішли на його будівництво, а саме по 23825 грн. кожному.

Вимоги про виплату компенсації за неподільне майно суд обґрунтовано відхилив, так як сторони не досягли згоди з цих питань. Судова колегія з цими висновками суду погоджується.

За нормами статей 69, 70 Сімейного кодексу України (далі СК України) дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

При поділі майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, пята статті 71 СК України).

У разі недосягнення такої згоди між подружжям може застосовуватися стаття 365 ЦК України за наявності для цього відповідних підстав і суд може присудити одному з подружжя річ у натурі, а іншому грошову компенсацію з підстав, передбачених цією статтею.

Положеннями статті 365 ЦК України встановлено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у звязку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобовязань перед відповідачем.

Проте поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Звертаючись у суд позивачка ОСОБА_2 просила виділити у користування ОСОБА_4 двоповерхову цегляну будівлю з підвальним приміщенням розміром 6х8 м., яка знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області та автомобіль марки Mitsubishi державний номер АХ 9601АН; стягнути з відповідача ОСОБА_4 на її користь 85550 гривень, що складається з вартості 1/2 частини вартості двоповерхової цегляної будівлі з підвальним приміщенням розміром 6х8 м, що знаходиться у садівничому товаристві «Яблонька» Зміївського району Харківської області в розмірі 23825 гривень та1/2 частину вартості автомобіля марки Mitsubishi, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 в розмірі 61725 гривень. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у цій частині позовних вимог, що не позбавляє сторони вирішити питання шляхом продажу цього майна та отримання грошових коштів відповідно до рівних часток, які визначив суд.

Відповідно до частин другої, четвертої, пятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

При поділі майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосуванню підлягають положення частин четвертої, пятої статті 71 СК України щодо обовязкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

ОСОБА_2 в уточнених позовних вимогах просила виділити у її володіння пайовий внесок у вигляді гаражного боксу за №-12 площею 21,6 кв.м. у Гаражно будівельному кооперативі «Центральний». Визнати за нею право власності на пайовий внесок у вигляді гаражного боксу і припинити на нього право спільної сумісної власності подружжя.

ОСОБА_4 в зустрічному позові не заперечував проти цих позовних вимог та не заперечував передати ОСОБА_2 пайовий внесок у ГБК.

Суд ці вимоги задовольнив та визнав за кожним із подружжя право власності на пайовий внесок у вигляді гаражного боксу за №-12 площею 21,6 кв.м. у Гаражно будівельному кооперативі «Центральний».

Судова колегія вважає, що рішення в цій частині підлягає скасуванню з відмовою в позові.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.1998 року (під час шлюбу сторін) між ОСОБА_4 та ГБК «Центральний» укладено договір про прийом ОСОБА_4 у члени ГБК (а.с. 215 т.1). За договором ОСОБА_4 забовязався сплатити пайовий внесок в сумі 1 743,83 грн.

Згідно з довідкою ГБК «Центральний» ОСОБА_4 належить пайовий внесок у вигляді гаражного боксу №-12, загальною площею 21,6 кв.м. Гаражі та земельна ділянка у 2010 році були приватизовані і належать на праві власності ГБК «Центральний (а.с.12) , згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно номер витягу 26341155 від 08.06.2010 року (а.с. 14 т.1), свідоцтво про право власності індексний номер 25857669 від 21.08.2014 року.( а.с.15-19т.1).

Судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджується, що сторони набули право на пайовий внесок у Гаражно будівельному кооперативі «Центральний», але на час виплати паю діяв Закон «Про власність, яким передбачалося набуття права власності на обєкт нерухомості у разі сплати ГБК пайового внеску. Гаражно будівельний кооператив «Центральний» набув право власності на гараж, пайовий внесок за який було сплачено зі спільних коштів подружжя на підставі рішення господарського суду Харківської області у справі №-27/371-09 від 25.11 2009 року і 08.06. 2010 року зареєстрував право власності у тому числі і на гаражний бокс №-12( а.с.14 т.1). По справі ГБК «Центральний» притягнуто до участі у справі у якості третьої особи.

Судова колегія вважає, що сторони обрали неправильний спосіб захисту прав шляхом визнання права власності на пайовий внесок у вигляді гаражного боксу за №-12 площею 21,6 кв.м. у Гаражно будівельному кооперативі «Центральний». Крім того, як вбачається з зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 не заперечував передати право на пай ОСОБА_2, а тому ці питання за відсутності спору сторони можуть вирішити у ГБК «Центральний».

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_4 права власності на будинок в садівничому товаристві «ФЕД» суд першої інстанції виходив з того, що право власності на будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 у 2015 році на підставі свідоцтва про право власності, після розірвання шлюбу і позивач не надав жодного доказу на підтвердження того, що будинок було збудовано під час шлюбу.

Судова колегія не може погодитися з даним висновком суду першої інстанції, так як з матеріалів справи вбачається, що згідно з державним актом про право приватної власності на землю, виданого 19.06.1996 року на ім.,я ОСОБА_2, остання є власником земельної ділянки площею 0,06 га, яка розташована на території Циркунівської с/р в садовому товаристві «ФЕД», ділянка №0-244. Землю передано для садівництва.( а.с. 219 т.1) На цей час сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно з довідкою, на земельній ділянці розташована капітальна 2-поверхова споруда площею 49 кв.м( а.с.216 т.1). В період з 2003 по 2011 рік членські внески за дільницю №-244 у садовому товаристві «ФЕД» вносив ОСОБА_4М.( а.с.174) . Садовий будинок складається з садового будинку літ «А-1», сараю літ «Б», літнього душу літ. «В», вбиральні літ. « Г», огорожі №-1, свердловини літ «К», загальною площею 75,7 кв.м., житловою площею 23,4 кв.м. Ринкова вартість будинку визначена в сумі 237650 грн. без ПДВ( а.с.216-219 т.1) .

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 зазначав, що готовність будівлі на 2001 рік складала 50%, яку він особисто добудував . Представник ОСОБА_2 підтвердив в судовому засіданні, що зазначений будинок було збудовано під час шлюбу подружжя, але за кошти ОСОБА_2, яка 26.05. 2015 року отримала на себе свідоцтво про право власності на вищезазначений будинок. Свідоцтво про право власності у даному провадженні ОСОБА_4 не оскаржувалося і не надавалися докази на підтвердження позовних вимог щодо визнання за ним права власності на вказану будівлю та визначення більшої частки у звязку з добудовою будинку за особисті кошти.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Сімейного Кодексу вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на імя одного із подружжя не спростовує презумції належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно було придбане у шлюбі, але за її особисті кошти, у цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, про те, що річ була придбана на кошти дружини( чоловіка), про те, що річ була куплена на її( його), не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною.

Судова колегія погоджується з висновками суду про недоведеність зустрічних позовних вимог в цій частині і рішення в цій частині залишає без змін, що не є перешкодою для звернення до суду , надання доказів і обґрунтувань заінтересованою стороною.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог щодо визнання права власності на автомобіль Mitsubishi Colt за ОСОБА_4, як таким, що було придбано за його особисті коштипісля фактичного припинення шлюбних відносин, суд першої інстанції зазначив, що останній не довів придбання автомобіля за особисті кошти і критично віднісся до того, що в рішенні суду про розірвання шлюбу було зазначено про фактичне припинення шлюбних відносин з 2001 року.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у який беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно із заочним рішенням від 31 травня 2010 року в судовому засіданні встановлено, що шлюбно - сімейні відносини між сторонами припинені з грудня 2001 року, спільний бюджет сторони не ведуть, майнового спору між ними немає.( а.с. 8 т.1).

Відповідно до статті 57 Сімейного Кодексу заінтересована особа повинна довести, що майно було придбано під час зареєстрованого шлюбу, але в період, коли подружжя спільно не проживало, не вело спільного господарства, проживало окремо.

Сторонами не заперечувалось, що є рішення суду, яким встановлено, що подружжя спільно не проживає з 2001 року. Спірний автомобіль було придбано в 2006 році під час окремого проживання. Доводи представника позивачки про те, що на придбання автомобіля були використані кошти отримані відповідачем у вигляді її пенсії, яку він отримував на підставі виданої нею довіреності, а також від продажу автомобіля «Жигулі» не підтверджується жодним доказом. В судовому засіданні ОСОБА_4 пояснював, що отримані пенсійні кошти він передавав позивачці, коли вона приїздила до України, а щодо автомобіля «Жигулі», то це був службовий автомобіль і за спільні кошти подружжя він не придбавався.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що висновок про віднесення автомобіля Mitsubishi Colt , до майна, що було придбано за спільні кошти подружжя є необґрунтованим і не підтверджений доказами.

Підлягають стягненню з ОСОБА_4 судові витрати, сплата яких була відстрочена ухвалою судової колегії від 29 серпня 2016 року( а.с.81 т.2).

Керуючись ст.ст. 303, 304,307,313,308, 313,317,319 ЦПК України судова колегія,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 31 березня 2016 року змінити, скасувавши його в частині:

- задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 і ОСОБА_4 права власності по ? частині пайового внеску в гаражно будівельному кооперативі «Центральний» у вигляді гаражного боксу №-12, площею 21,6 кв.м.

- задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 і ОСОБА_4 права власності по ? частині на автомобіль марки Mitsubishi Colt 1,3 комплектації, кузов № ХМСХNZ34A5F083754 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випускуі цих частинах позовних вимог ОСОБА_2 відмовити;

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання за ним права власності на автомобіль марки Mitsubishi Colt 1,3 комплектації, кузов № ХМСХNZ34A5F083754 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль марки Mitsubishi Colt 1,3 комплектації, кузов № ХМСХNZ34A5F083754 державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року випуску.

В іншій частині рішення суду залишити без змін

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір на користь держави за подачу апеляційної скарги в сумі 731 грн. 05 коп. (сімсот тридцять одна грн.., 05 коп.).

Рішення набирає законної сили після його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий - Н.О. Міненкова

Судді - С.С. Кругова

ОСОБА_1