Рішення № 62398012, 31.10.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 жовтня 2016 р. Справа № 918/948/16

Господарський суд Рівненської області у складі судді Войтюка В.Р., розглянувши матеріали справи за позовом: Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до відповідача 1: Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка

до відповідача 2: Малого підприємства "Співдружність"

про визнання недійсним договору про співпрацю та зобов'язання звільнити займану земельну ділянку

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача 1: ОСОБА_1 (наказ від 29 грудня 2001 року);

Від відповідача 2: ОСОБА_2 (директор);

Від органу прокуратури: ОСОБА_3;

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Дубенської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1: Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка та відповідача 2: Малого підприємства "Співдружність" з позовом про визнання недійсним договору №5 від 13 грудня 2013 року про співпрацю, укладений між Вищим професійним училищем №25 смт. Демидівка та Малим підприємством "Співдружність" та застосувати наслідки недійсності договору шляхом зобов'язання Малого підприємства "Співдружність" звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку він займає на підставі договору від 13 грудня 2013 року.

Позовні вимоги аргументувавши тим, що між відповідачами, на думку позивача, укладено вчинено удаваний правочин, оскільки училищем фактично передано МП "Співдружність" у платне користування земельну ділянку, при цьому не уклавши договору оренди земельної ділянки. Також позивач вважає, що спірний договір суперечить положенням статті 96 Земельного кодексу України у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням. Разом з тим ВПУ №25 не вчинено жодних дій щодо погодження вказаного договору, зокрема спірний договір не містить погодження Міністерства освіти і науки України.

Ухвалою суду від 31 серпня 2016 року судом порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 20 вересня 2016 року.

19 вересня 2016 року Міністерством освіти і науки України подано пояснення по справі, відповідно до змісту яких позивач просить суд задоволити позов.

Ухвалою суду від 20 вересня 2016 року розгляд справи відкладено на 03 жовтня 2016 року.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 17 жовтня 2016 року.

17 жовтня 2016 року відповідачем 2 подано відзив на позов, відповідно до змісту якого останній просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2016 року розгляд справи відкладено на 31 жовтня 2016 року.

В судове засідання представник позивача не з'явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник відповідача 1 позовні вимоги не визнав.

В судовому засіданні представник відповідача 2 позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві на позов.

В судовому засіданні представник органу прокуратури підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

13 грудня 2013 року між Малим підприємством "Співдружність" (відповідач 2) та Вищим професійним училищем №25 смт. Демидівка (відповідач 1) укладено договір про співпрацю №5 (надалі договір), відповідно до предмету якого відповідач 2 як власною сільськогосподарською технікою, так і належною навчальному закладу , працюючими на ній механізаторами, майстрами виробничого навчання будуть здійснювати ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці, що належить навчальному закладу.

При цьому навчальний заклад залишає за собою право проводити виробниче навчання учнів на даній техніці під керівництвом майстрів виробничого навчання з метою напрацювання необхідних професійних навиків та вмінь учнів навчального закладу в умовах реального сільськогосподарського виробництва із застосуванням сучасних агротехнологій і техніки. Результати даної співпраці розглядатимуться в майбутньому як основа для заключення угоди про утворення навчально-виробничого комплексу.

ВПУ №25 смт. Демидівка надає земельну ділянку сільськогосподарського призначення для спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 95 гектарів за інтенсивними технологіями.

Прокурор вважає, що оскільки основними умовами договору є передача земельної ділянки у користування і здійснення відповідної оплати за таке користування щорічно, відповідачами укладено договір про спільну діяльність з метою приховання фактичного надання в оренду земельної ділянки.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності, а згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Право оренди відповідно до п. 2 ч. 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" є речовим правом, яке підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень і відповідно до статті 125 Земельного кодексу України виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність, сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників у просте товариство або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно статті 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

У державному акті на право постійного користування землею зазначено, що землю ВПУ №25 надано у постійне користування для ведення учбового господарства.

Здійснення суб'єктивного права постійного землекористування, яке виникло у встановленому порядку, допускає реалізацію належних конкретному землекористувачеві його земельних прав і додержання ним покладених на нього обов'язків згідно з правовими приписами і правилами.

Право володіння земельною ділянкою землекористувачем - це юридично забезпечена можливість утримувати її як свою власну (наприклад, забороняти доступ на земельну ділянку інших осіб).

Право користування земельною ділянкою - це юридично забезпечена можливість суб'єкта здійснювати господарське та інше безпосереднє використання земельної ділянки з метою отримання доходів та інших благ матеріального та нематеріального характеру від корисних властивостей землі. При чому користування наданою земельною ділянкою є не лише правом, алей й обов'язком землекористувача. При цьому він повинен забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Право самостійного господарювання на землі полягає в тому, що конкретний землекористувач за своїм волевиявленням, самостійно визначає напрями своєї виробничої та іншої діяльності, спосіб використання земельної ділянки в межах ї цільового призначення та умов надання земельної ділянки.

У відповідності до статті 70 Господарського кодексу України, підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність (виробничу, комерційну та інші види діяльності) на умовах і в порядку встановленими Кодексом та іншими законами.

З положень спірного договору слідує, що ВПУ №25 смт. Демидівка надає земельну ділянку сільськогосподарського призначення для спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва при цьому навчальний заклад залишає за собою право проводити виробниче навчання учнів на даній техніці під керівництвом майстрів виробничого навчання з метою напрацювання необхідних професійних навиків та вмінь учнів навчального закладу в умовах реального сільськогосподарського виробництва із застосуванням сучасних агротехнологій і техніки.

Згідно статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Разом з тим матеріали справи не містять доказів передання МП "Співдружність" земельної ділянки у володіння і користування. Більше того умови спірного договору містять саме положення про надання земельної ділянки, а не передання в користування, відтак аналіз правовідносин сторін договору свідчить про ведення ними саме спільної діяльності.

Метою спільної діяльності сторін за договором є ведення товарного сільськогосподарського виробництва з проведенням виробничого навчання учнів.

При оренді землі у володіння та користування орендаря переходить певна земельна ділянка, що прямо вбачається з положень статтею 13 Закону України "Про оренду землі" та ст. 93 Земельного України, натомість в спірних правовідносинах земля з володіння та користування ВПУ №25 не вибувала.

Надавши право доступу до земельної ділянки для сільськогосподарського обробітку землі, ВПУ №25 продовжував володіти та користуватись земельною ділянкою.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено істотні умови для договору оренди землі, а саме:

- об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

- строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Проте спірний договір не містить умов щодо кадастрового номеру земельної ділянки, місце її розташування, індексацію орендної плати, відповідальність за її несплату, що спростовує доводи прокурора про вчинення (укладення) сторонами договору оренди землі.

Згідно розяснень висвітлених в пункті 25 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними " від 06.11.2009 року № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Згідно статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 цієї статті передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено зокрема те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Також позивач вважає, що спірний договір суперечить положенням статті 96 Земельного кодексу України у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно положень статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані зокрема забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Суд зазначає, що вказані посилання позивача необґрунтовані, зокрема матеріали справи не містять доказів використання вказаної земельної ділянки не за цільовим призначенням що передбачено актом на постійне користування, більше того згідно умов спірного договору МП "Співдружність протягом дії договору зобов'язується не змінювати цільове призначення земельної ділянки.

Також слід зазначити, що положеннями договору передбачено надання земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з виробничим навчанням учнів в умовах реального сільськогосподарського виробництва.

Щодо тверджень позивача про те, що ВПУ №25 не вчинено жодних дій щодо погодження вказаного договору з Міністерством освіти і науки України суд зазначає, що пунктом 2.2. Статуту Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка передбачено, що Вище професійне училище є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штампи печатки із своїм найменуванням. Вище професійне училище має право укладати цивільно-правові угоди, а згідно положень пункту 1.6. Статуту, Міністерство освіти і науки України здійснює контроль за дотриманням вимог статуту.

Разом з тим, саме ВПУ №25 надано земельну ділянку в постійне користування, тобто навчальний заклад має відповідні права на володіння та користування земельною ділянкою, а оскільки передання (відчуження) права володіння та користування в даному випадку не відбулося, матеріали справи не містять доказів що свідчать про перевищення директором ВПУ №25 повноважень при укладенні спірного договору, суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним згідно частини 2 статті 203 ЦК України.

Відтак і позовна вимога про зобов'язання Малого підприємства "Співдружність" звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку він займає на підставі договору від 13 грудня 2013 року суд не підлягає до задоволення, слід зазначити, що позивачем взагалі не надано доказів зайняття МП "Співдружність" земельної ділянки площею 95 га, матеріали справи не містять доказів передання такої земельної ділянки МП "Співдружність".

Згідно зі статтею 43 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статті 32 ГПК України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм статей 32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку що в задоволенні позову слід відмовити.

Судовий збір на підставі статті 49 ГПК України слід залишити за позивачем.

Керуючись статтями 43, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити.

повне рішення складено 02 листопада 2016 року

Суддя Войтюк В.Р.

Віддруковано 5 примірники:

1 - до справи;

2 - позивачу рекомендованим (35600, м. Дубно, вул. І. Франка, 10);

3 - позивачу рекомендованим (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 10);

4 - відповідачу рекомендованим (35200, смт. Демидівка, вул. Миру, 144а).

5 - відповідачу рекомендованим (45625, с. Тарасове, вул. Набережна, 5).