Ухвала суду № 62397796, 01.11.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/1298/16

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Бойка А.В., Танасогло Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом в якому заявлено вимоги Державній міграційній службі України, а саме: визнання протиправним та скасування рішення від 30 грудня 2015 року № 912-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року частково задоволено позовні вимоги, а саме: визнано частково протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 912-15 від 30 грудня 2015 року щодо відмови позивачу у визнанні його особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано повторно розглянути заяву позивача про визнання його особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням рішення суду по країні походження позивача.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції не відповідає встановленим обставинам справи, так як перебуваючи на Батьківщині та поза її межами позивач не зазнавав та не зазнає жодних переслідувань за будь-якими ознаками, а звернення позивача за захистом в Україні направлене виключно на тимчасову легалізацію свого положення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином Сирії.

При цьому, позивач виїхав з м. Хомс (Сирія) до м. Аккар (Ліван) у червні 2014 року, де перебував протягом місяця, після чого вибув кораблем до м. Марсін (Туреччина) де перебував протягом двох місяців, до України позивач потрапив нелегально 12 вересня 2014 року на вантажному кораблі з Туреччини.

В свою чергу, 17 вересня 2014 року позивач звернувся із заявою до ГУ ДМС в Одеській області про надання йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду особової справи позивача, управлінням у справах біженців ГУДМС України в Одеській області 11 вересня 2015 року складено висновок про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

На підставі матеріалів особової справи позивача, 30 грудня 2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 912-15, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись з прийнятим рішення повивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок щодо протиправності висновку міграційного органу про відмову у наданні позивачу статусу особи, що потребує додаткового захисту, без належного дослідження інформації по країні походження такої особи, з огляду на наступне.

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, регулюється ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" - в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з п. 195 "Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року)" - у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 16 березня 2012 року № 3, суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судовою колегією встановлено, що згідно наданої позивачем інформації він є громадянином Сирії, який не може та не бажає користуватися захистом своєї країни, оскільки не може повернутись до неї через військові дії та побоювання бути призваним до армії.

В обґрунтування своїх позовних вимог, особою надано інформацію по країні походження від міжнародних організацій та видань, що підтверджує великий рівень невибіркового насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії, що дає серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю протягом будь-якого відрізка часу у Сирії, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує її життю або особистій недоторканності

Колегія вважає, що при розгляді справ щодо надання статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, необхідно враховувати інформація про країну походження особи, зокрема Сирії, яка до того ж належить до загальновідомої інформації.

В даному випадку, міграційним органом не взято до уваги інформацію по країні походження позивача, а саме того факту, що на теперішній час в Сирії триває громадянська війна з участю у конфлікті інших держав, у якій масово та систематично порушуються права людини та основні свободи.

Тому, колегія суддів вважає передчасним оскаржуване рішення міграційного органу, так як воно прийнято без дослідження інформації по країні походження позивача.

При цьому, позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності у зв'язку з ситуацією загальнопоширеного насильства в ній.

В свою чергу, позивачу не може бути наданий статус біженця, оскільки за матеріалами особової справи не вбачається переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, є безпідставними посилання позивача на побоювання бути призваним в армію, як на підставу надання йому притулку, так як в країнах, де військова служба є обов'язковою, факт ухилення від цього обов'язку або непокора, як правило, визнаються порушенням, за яке законом передбачена відповідальність, а тому побоювання переслідування або покарання за ухилення від призову самі по собі не є обґрунтованими підставами вважати позивача біженцем.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 185, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державну міграційну службу України.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через 5 днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: А.В. Бойко

Т.М. Танасогло