Рішення № 62391360, 27.10.2016, Апеляційний суд Чернігівської області

Дата ухвалення
27.10.2016
Номер справи
742/1732/16-ц
Номер документу
62391360
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України

Справа № 742/1732/16-ц Провадження № 22-ц/795/2052/2016 Головуючий у I інстанції - Галич А. І. Доповідач - Висоцька Н. В.Категорія - цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2016 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Губар В.С., Скрипки А.А.

при секретарі - Халимон Т.Ю.,

за участю: ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

В червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час шлюбу сторонами було почато спільний сімейний бізнес. Протягом 2011-2012 років позивач за спільною згодою з відповідачем отримав у борг у ОСОБА_5 грошові кошти в іноземній валюті про що було укладено договори позики 06.09.2011 та 07.08.2012 в письмовій формі та гроші передані під розписку.

Після розірвання шлюбу спільні виплати боргу припинилися та залишок боргу позивач вимушений був сплачувати сам, який склав 431 175, 55 грн., та який сплачено позивачем за рахунок особистих коштів в повному обсязі. Просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 215 587, 77 грн. в рахунок компенсації 1/2 частини сплачених ОСОБА_1 коштів за погашення грошових зобов»язань за договорами позики.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 15.09.2016 року позовні вимоги про стягнення коштів задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 15.09.2016 року, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду є незаконним, необґрунтованим, обставини, що мають значення для справи є недоведеними, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В скарзі заявник зазначає, що згоди на отримання позивачем в позику грошових коштів не надавала, ОСОБА_1 була необізнана, через приховування позивачем, обставин отримання в позику грошових коштів та витрачання їх на власні потреби, а не в інтересах сім»ї, була необізнана і про погашення кредиту.

Суд не дав належної оцінки поясненням сторін, а також показам свідків. Висновок суду, що сплата відсотків підтверджує згоду відповідача на позику коштів є необґрунтованими.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено, що з 31.12.1994 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 12.06.2014 року шлюб було розірвано (а.с. 4).

06.09.2011 року та 07.08.2012 року між ОСОБА_5 та позивачем ОСОБА_1 було укладено договори позики (а.с. 5, 6), а також розписки (а.с. 7), згідно з якими останній отримав позику в розмірі 40000 Доларів США, що еквівалентно 318868,00 гривень, та 10000 доларів США, що еквівалентно 79990,00 грн. під 2,5 % відповідно.

10.12.2015 року ухвалою Прилуцького міськрайонного суду визнано укладену 10.12.2015 року між сторонами мирову угоду по цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики на наступних умовах:

сторони визнають борг за договорами позики від 06.09.2011 та від 07.08.2012 у розмірі 100 000,00 грн., які відповідач ОСОБА_1 передав позивачу ОСОБА_5, про що складена відповідна розписка.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що грошові кошти позичальником були не тільки позичені, але і витрачені на потреби сім»ї, а тому 1/2 частина повернутого позивачем боргу підлягає стягненню з відповідача, оскільки такий борг виник в інтересах сім»ї, що відповідачем не спростовано.

Проте апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановленими договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Якщо інше не встановлено договором або законом (наприклад, якщо договір позики відповідає ознакам безпроцентного договору), позикодавець має право на одержання ще і процентів від суми позики. У разі коли договором не встановлено їх розмір, розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

У відповідності з вимогами ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок виникає у випадках встановлених договором або законом.

Проте, за змістом ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України).

Відповідно до положень ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов'язки. Договір, укладений одним із подружжя, створює обов'язки для другого з подружжя в разі, якщо його укладено в інтересах сім'ї, а одержане за цим договором майно фактично використано на задоволення потреб сім'ї.

В обґрунтування підстав для задоволення позову позивач послався на наявність укладення договорів позики від 06.09.2011 року та 07.08.2012 року з ОСОБА_5 на суму 40000 доларів США, що еквівалентно 318868 грн., та 10000 доларів США, що еквівалентно 79990 грн., що підтверджується також і письмовими розписками відповідно.

Як вбачається, кошти в борг отримані позивачем, тому цивільно-правова відповідальність наступає саме для нього. Той факт, що розписки написані ним і кошти отримані за час шлюбу з ОСОБА_1, не свідчить про те, що договори позики було укладено в інтересах сім'ї, кошти було використано в інтересах сім'ї, що ОСОБА_1 давала згоду на укладення таких договорів і знала про них, оскільки у договорах позики та розписках про отримання грошей, не зазначено на які цілі бралася позика.

Зазначені юридично важливі обставини позивач не довів, що є його процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Крім того, не може бути підставою для задоволення позову і посилання суду першої інстанції про обізнаність відповідачки про наявність боргу, оскільки вона приймала участь в якості третьої особи в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, за результатами якого було укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою Прилуцького міськрайонного суду від 10.12.2015 року, де сторони визнали борг за договорами позики від 06.09.2011 та від 07.08.2012 у розмірі 100 000,00 грн., які відповідач ОСОБА_1 передав позивачу ОСОБА_5, про що складена відповідна розписка.

Як вбачається у зазначеній вище справі не встановлено обставин, що вказані грошові кошти позичальником були не тільки позичені, але й витрачені на потреби сім»ї, в тому числі і на спільний бізнес, як посилається позивач.

Висновки суду першої інстанції, щодо покладення на позивача обов»язків організації фінансової сторони сімейного бізнесу, організації одержання позик для закупівлі товару, а також посилання представника позивача, що відповідачка саме в цей період виїжджала за кордон з метою закупівлі товару для бізнесу, за отримані у позику грошові кошти, як самі по собі, так і з урахуванням показів свідків та відповідача, потребують доведення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положення ст. 65 СК України регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності подружжя, а договори позики є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, встановлення обставин, які могли б лягти в основу цього рішення, не входило до предмету доказування у справі про стягнення заборгованості за договорами позики.

Таким чином, вказані договори позики не створюють обов'язку для другого з подружжя, оскільки не доведено факт використання одержаних коштів за договором позики на потреби сім'ї.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Прилуцького міськрайонного суду від 15.09.2016 року та постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки апеляційна скарга задовольняється, відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ОСОБА_4 в повернення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 2371,47 грн.

Керуючись ст. ст. 88, 303, 307, 309, 314, 316-317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 15 вересня 2016 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 в повернення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 2371,47 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді:

Попередній документ : 62391359
Наступний документ : 62391363