Ухвала суду № 62388464, 26.10.2016, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/140/15-ц

Провадження № 4-с/515/3013/16

Татарбунарський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року Татарбунарський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тимошенка С.В.

за участю: секретаря Коренчук О.Е.

заявника ОСОБА_1

державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Татарбунари Одеської області мате- ріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1, третя особа без самостійних ви- мог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3, до Лиманської сільсь- кої ради Татарбунарського району Одеської області про визнання незаконним рішення субєкта владних повноважень та визнання права на приватизацію земельної ділянки, а також скаргу ОСОБА_4 на протиправну бездіяльність посадових осіб виконавчої служби та пос- танову про відмову у відкритті виконавчого провадження,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 24.03.2016 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Лиманської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3, про визнання незаконним рішення субєкта владних повноважень та визнання права на прива- тизацію земельної ділянки відмовлено.

Але рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 01.06.2016 р. зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішен- ня, яким визнано протиправним та скасовано рішення Лиманської сільської ради за № 531-VІ від 12.07.2013 р., зобовязано Лиманську сільську раду розглянути питання про надання безоплатно у власність ОСОБА_1 земельних ділянок (кадастрові номери № 040653500152 та № 0406535 00199) площею по 0,02 га кожний, а всього 0,04 га, для індивідуального дачного будівництва, які розташовані на території Лиманської сільської ради в курортній зоні "Катранка" в дачному коопе- ративі «Золокари». В іншій частині позовних вимог відмовлено. Крім того, з Лиманської сільської ради на користь ОСОБА_1А стягнуто судовий збір у розмірі 510 грн.56 коп.

На підставі зазначеного рішення апеляційним судом 25.07.2016 р. було видано виконавчий ли- ст, що видно з його копії (а.с.6).

Постановою державного виконавця Татарбунарського районного відділу ДВС Головного тери- торіального управління юстиції в Одеській області від 01.09.2016 р. ОСОБА_1 відмовлено у відкритті виконавчого провадження за вказаним виконавчим листом на підставі ст.18 Закону Ук- раїни «Про виконавче провадження», а саме через відсутність ідентифікаційного коду субєкта го- сподарської діяльності боржника для юридичних осіб (копія на а.с.5).

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на протиправну бездіяльність посадових осіб вико- навчої служби Татарбунарського районного відділу ДВС щодо відмови у відкритті виконавчого провадження, вважаючи оскаржувану постанову такою, що порушує його права та законні інтере- си, просив визнати протиправною бездіяльність зазначеного відділу ДВС у звязку із ухиленням від виконання вимог законодавства щодо виконання судового рішення та приписів Закону «Про виконавче провадження», скасувати постанову державного виконавця від 01.09.2016 р. та зобовя- зати відділ державної виконавчої служби вирішити питання про прийняття до виконання та від- криття виконавчого провадження за зазначеним виконавчим документом. Обгрунтовуючи скаргу, ОСОБА_1 посилався на наступне.

Оскільки рішення апеляційного суду Одеської області від 01.06.2016 р. Лиманською сільською радою у добровільному порядку не було виконано, він звернувся до Татарбунарського районного суду, який видав йому відповідні виконавчі листи. З метою примусового виконання згаданого су- дового рішення він 10.08.2016 р. звернувся до відділу ДВС з заявою про відкриття виконавчого провадження та надіслав на адресу відділу відповідні виконавчі документи. Орган ДВС безпід- ставно ухилявся від покладеного на нього обовязків всупереч приписам Конституції України та Закону України "Про виконавче провадження", тривалий час не отримував рекомендовану пош- тову кореспонденцію (її відправлено ним 10 серпня, а отримано відділом 31 серпня поточного ро- ку). Постановою державного виконавця Абрамович Л.О. від 01.09.2016 р. відмовлено у відкритті виконавчого провадження з підстав, що не передбачені чинним законодавством. А саме, в обгрун- тування своїх доводів посадова особа послалась на відсутність у виконавчих документах ідентифі- каційного коду боржника, фактично не погодившись з діями суду, що видав виконавчий лист, та вважаючи їх такими, що не відповідають вимогам закону. Проте, відсутність у виконавчому доку- менті ідентифікаційного коду боржника не є підставою для відмови у відкритті виконавчого про- вадження. Оскаржувану постанову державним виконавцем винесено 01 вересня поточного року, а відправлено йому, всупереч вимогам ч.2 ст.26 Закону "Про виконавче провадження", не наступ- ного дня. а тільки 07.09.2016 р. Протиправна бездіяльність зазначеного органу ДВС є тривалим по-

рушенням, продовжується й на цей час та позбавляє його можливості примусового виконання судового рішення з метою захисту порушених прав. Посилаючись на поважність причин пропуску строку на звернення з даною скаргою, просив поновити його.

ОСОБА_1 , який належним чином повідомлявся про розгляд його скарги, у судове засідання не зявився, надіслав додаткові поясння з приводу пропуску процесуального строку на звернення зі скаргою, не заперечував протирозгляду справи за нявними у справі матеріалами без його участі.

Державний виконавець Абрамович Л.О. у судове засідання не зявилася, надала до суду заяву . в якій просила розглянути справу на підставі наявних матеріалів без її участі у зв'язку з неможли- вістю її явки, підримавши всі аргументи і доводи, викладені у запереченнях на скаргу.

Зазначені заперечення були надані до суду начальником Татарбунарського районного відділу ДВС ОСОБА_5, в яких зазначена посадова особа просила відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_4, посилаючись на те, що 01.09.2016 р. державним виконавцем винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження за виконавчим листом № 515/140/15-ц про стягнен- ня судового збору з Лиманської сільської ради на користь ОСОБА_1 - на підставі п.3 ст.18 За- кону України «Про виконавче провадження», якою передбачені вимоги до виконавчих докумен- тів, що подаються на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, так у викона- вчому документі зазначаються повне найменування (для юридичних осіб), ідентифікаційний код субєкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стя- гувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню. Відповідно до п.3.3 ч.3 Інструк- ції з примусового виконання рішень, відсутність коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законода- вством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юри- дичній особі такого коду.

Дослідивши матеріали справи, матеріали, долучені до скарги, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги з оглядом на наступне.

Згідно з ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на території України.

Відповідно до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, обовязковість рішень суду.

За змістом ч.ч.1-3 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали за- конної сили, є обовязковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх обєднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Отже, обовязковий характер судового рішення, постановленого іменем держави, підкреслює ав торитет судової влади і сприяє утворенню в державі режиму верховенства права.

Судове рішення від 01.06.2016 р., яке набрало чинності і є остаточним, залишається невикона- ним, що порушує права і законні інтереси ОСОБА_1

У відповідності до п.3 ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я

та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код

суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), інди-

відуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб-плат-

ників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий

документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню,

зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Отже, зазначеною нормою Закону передбачено, які відомості зазначаються, а не повинні бути зазначені у виконавчому документі обов'язково.

Крім того, у п.3 ч.1 ст.18 згаданого Закону визначено, що індивідуальний ідентифікаційний но-

мер номер стягувача та боржника за наявності, а також інші дані, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зазначаються у виконавчому документі,

якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ.

Заперечуючи проти скарги, начальник відділу державної виконавчої служби, посилаючись на ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 р.) зазначала, що у виконавчому документі, який подається на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, повинно бути зазначено ідентифікаційний код субєкта, господарської діяльності стягува- ча та боржника.

Але таке вільне тлумачення приведеної норми Закону начальником відділу державної виконав- чої служби не є вірним, воно суб'єктивне, крім того, воно може слугувати підставою для прийнят- тя незаконних рішень, зокрема, відмови у відкритті виконавчого провадження, що й було зроблено її підлеглим працівником ОСОБА_6 тільки на підставі того, що у виконавчому документі не було зазначено ідентифікаційний код субєкта господарської діяльності боржника - Лиманської сільської ради Татарбунарського району.

Але ці відомості не були відомі апеляційному суду Одеської області, який виніс рішення, на пі- дставі якого видано виконавчий документ і у виконанні якого було відмовлено зазначеним дер- жавним виконавчцем.

За впевненістю суду, відсутність у виконавчому документі посилання на ідентифікаційний код боржника не була і не могла бути підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Якщо припуститися того, що ця обставина робила неможливим виконання судового рішення, хоча це не так, то державний виконавець міг зробити запит до суду, на території юрисдикції якого розташований відділ ДВС, про надання зазначеного коду, або самостійно звернутися до ЄДРПОУ, доступ до якого відділ має.

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04. 1999 р.), примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 11 зазначеного Закону передбачено обов'язки і права державних виконавців. Так, дер- жавний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового вико- нання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Він, зокрема, зді- йснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в до- кументі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим доку- ментом і цим Законом.

Проте, державний виконавець Абрамович Л.О. не виконала ці вимоги Закону, що явилось резу- льтатом прийняття незаконного рішення про відмову у відкритті виконавчого провадження.

За впевненістю суду, виконавче провадження за виконавчим листом 515/140/15-ц, виданим 25. 07.2016 р. апеляційним судом Одеської області, має бути відкрито, для цього вбачаються законні підстави, а тому постанова державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провад- ва- ження (ВП № 52083847) від 01.09.2016 р. підлягає скасуванню.

У своїх запереченнях начальник відділу ДВС посилалась на п.3.3 ч.3 Інструкції з примусового виконання рішень, згідно якого, відсутність коду за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законода- вством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юри- дичній особі такого коду.

Проте, зазначена Інструкція є підзаконним актом, який за субординацією нормативних актів пе- ребуває на нижчому ступені від Закону "Про виконавче провадження".

Як встановлено судом, оскаржувану постанову державним виконавцем винесено 01 вересня по-

точного року, що видно з її копії (а.с.5).

В обгрунтування доводів щодо пропуску строку звернення ОСОБА_1 до суду зі скаргою відділом ДВС надано поштове повідомлення про вручення заявнику копії оскаржуваної постано- ви (а.с.14).

Але поштове повідомлення не містить підпису особи, що її отримала, записано що 13.09.2016 р. поштове відправлення отримано ОСОБА_3.

Заявник у своїх поясненнях зазначив, що мешкає та зареєстрований у м.Одеса, на час розгляду цивільної справи він був зареєстрований у м.Ізмаїл. 13 вересня поточного року він не перебував у м.Ізмаїл, оскільки там не мешкає, крім того, 13 вересня він приймав участь у судовому розгляді в Одеському окружному адміністративному суді, що підтверджується наданими матеріалами (а.с. 19, 20,21). Фактично він отримав копію оскаржуваної постанови у м.Ізмаїл 25.09.2016 р.

У суду відсутні підстави сумніватися у правдивості свідчень заявника..

Відповідно до ч.2 ст.385 ЦПК України, пропущений з поважних причин строк для подання ска- рги може бути поновлено судом.

Суд вважає, що строк звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця заявни- ком пропущено з поважної причини. А тому його має бути поновлено.

Оскільки судом не досліджувалась діяльність всього відділу ДВС, а тільки дії державного вико- навця ОСОБА_6 у зв'язку з ухваленням оскаржуваної постанови, то судове рішення має сто- суватись дій саме зазначеної посадової особи, а не взагалі відділу. в якому вона працює.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.ст.11, 19, 23, 26 За- кону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 р.), постановою № 6 Пле- нуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07. 02.2014 р. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного ви- конавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», ст.ст.58-60, 208-210, 213, 383, 386, 387 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Поновити ОСОБА_1 строк для подання зазначеної скарги.

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Татарбунарського районного відділу держа- вної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_7 щодо відмови у відкритті виконавчого провадження.

Скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (ВП № 52083847), ви- несену 01 вересня 2016 року державним виконавцем Татарбунарського районного відділу держав- ної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_8, за виконавчим листом у справі № 515/140/15-ц, виданим 25 липня 2016 року апеляційним судом Одеської області.

Зобовязати державного виконавця Татарбунарського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області ОСОБА_6 вирі- шити питання про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом у справі № 515/140/ 15-ц, виданим 25 липня 2016 року апеляційним судом Одеської області.

Ухвалу суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом пяти днів з дня її оголошення, а особами, без участі яких було оголошено ухвалу - протягом пяти днів з отримання копії ухвали.

Суддя Тимошенко