Рішення № 62387061, 27.09.2016, Миколаївський районний суд Львівської області

Провадження №2/447/655/16 Справа №447/1434/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

(заочне)

27.09.2016 року Миколаївський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Головатий А. П.

за участю секретаря судового засідання Волківської Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соло Інвест" про захист прав споживача та визнання договору недійсним ,-

в с т а н о в и в:

05.07.2016 року позивач пред'явив позов до ТзОВ "Соло Інвест", відповідно до якого просить визнати недійсним договір фінансового лізингу, укладений між сторонами та застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом стягнення з відповідача коштів, переданих позивачем на виконання умов договору фінансового лізингу у розмірі 42380,00 гривень. В обґрунтування позову наведено наступне. Позивач в мережі Інтернет знайшов оголошення відповідача про продаж акційного автомобіля марки "Geeiy Emgrand х7" за ціною 211900,00 гривень. Він звернувся до відповідача з метою купівлі автомобіля. Представник відповідача ОСОБА_2 підтвердила, що автомобіль належить відповідачу та продається за ціною 211900,00 гривень, а також надала позивачу реквізити рахунків відповідача для внесення 20% передоплати вартості автомобіля. Позивач вніс передоплату у розмірі 42380,00 гривень. 07.06.2016 року сторони уклали договір фінансового лізингу №000853. Договір позивач не мав змоги прочитати через великий обсяг. Коли позивач повернувся додому та детально ознайомився з умовами договору побачив, що замість ціни зазначеної в оголошенні було зазначено 423800,00 гривень. За кілька днів йому зателефонувала представник відповідача та запропонувала замінити обраний ним автомобіль на автомобіль марки "Чері", вартістю 360000,00 гривень. Позивач повідомив, що його ввели в оману щодо ціни автомобіля, не погодився на заміну предмету договору та вимагав повернення внесених коштів. Однак, відповідач коштів не повернув. Коли позивач детально прочитав умови договору, він дізнався, що кошти внесені ним у розмірі 20% вартості зазначеної в оголошенні в якості передоплтати автомобіля, згідно умов договору були адміністративним платежем, що згідно умов договору становить 10% вартості предмета лізингу зазначеної у договорі, який не підлягає поверненню і не є частиною вартості автомобіля. Позивач вважає, що представниками відповідача його було введено в оману щодо істотних умов договору і якби на момент укладення договору йому було відомо реальний зміст правовідносин, згідно договору він би відмовився укладати договір на таких умовах. Крім того, у відповідача відсутня ліцензія на надання фінансових послуг.

Позивач та його представник у судове засідання не з'явилися, подали заяви про проведення судового розгляду справи у їх відсутності, зазначивши, що позов підтримують, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.

Представник відповідача в судове засідання повторно не зявився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. За таких обставин суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що сторони 07.06.2016 року уклали договір фінансового лізингу №000853.

Відповідно до умов додатку 1 до цього договору вартість предмета лізингу становить 423800,00 гривень; авансовий платіж 211900,00 гривень (50 % вартості предмета лізингу); щомісячний авансовий платіж 17658,33 гривень; адміністративний платіж 42380,00 гривень (10 % вартості предмета лізингу); комісія за передачу 12714,00 гривень (3 % вартості предмета лізингу).

На виконання договору позивач сплатив відповідачу кошти в розмірі 42380,00 гривень.

Згідно з умовами договору адміністративний платіж це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Відповідно до пункту 3.2.7 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості придбання предмета лізингу або відмови продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу й у разі необрання нового предмета лізингу лізингоодержувачем протягом року. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу всі отримані раніше авансові платежі.

Адміністративний платіж у такому випадку поверненню не підлягає.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї статті у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Проаналізувавши зміст договору, суд установив, що за невиконання своїх зобовязань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду всю суму сплаченого адміністративного платежу.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобовязань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Відповідно до пункту 10.4 договору, на момент укладання договору попередній розмір щомісячного лізингового платежу, у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визначено на момент підписання договору становить 5555,26 гривень Даний показник коригується відповідно до фактичної вартості предмета лізингу на момент його придбання та передачі лізингоодержувачу шляхом складання додаткової угоди та закріплюється у Додатку №3, який є невід'ємною частиною даного договору.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу, не погодили графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком 3 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак який до договору не додається.

При цьому згідно з пунктом 4.3 договору разом з підписаним актом приймання-передачі лізингодавець передає лізингоодержувачу графік сплати лізингових платежів (додаток 3 до договору), який сторони зобовязані підписати до моменту підписання акта приймання-передачі.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобовязань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобовязань лізингоодержувача.

Відповідно до пункту 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За такими зобовязаннями відповідає продавець.

Якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (статті 808 ЦК України).

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, тому що в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Крім того, статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Суду не надано доказів співмірності розміру адміністративного платежу (10 % вартості предмета лізингу) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обовязкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові ВС України від 08.06.2016 року у справі 6-2766цс15.

Згідно статей 1, 2 Закону "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізиногоодержувачем специфікацій та умов та передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до п.5 ч.1 ст.4 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з мстою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» відповідач повинен мати ліцензію для надання послуг з фінансового лізингу.

У Державному реєстрі фінансових установ відсутня інформація про фінансову установу відповідача або отримання ним ліцензії для здійснення фінансової діяльності.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 6 листопада 2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Отже, відповідач уклав оспорюваний договір фінансового лізингу без відповідного дозволу (ліцензії) та без мети настання правових наслідків. Що є підставою для визнання Договору недійсним згідно ч. 1 ст. 227 ЦК України та застосування наслідків недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Таку правову позицію, викладено у постанові ВС України від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15.

Оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення. З відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 1102,40 гривень в користь держави.

Керуючись ст.ст. 8, 10, 57, 58, 60, 208, 209, 212, 215, 224, 225, 226 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 230, 236, 509, 570, 628, 634, 638, 655, 691, 692, 806, 808 ЦК України, ст.ст. 1, 18, 19 Закону України "Про захист прав споживача", ст.ст. 1, 2, 6, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", суд, -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 07.06.2016 року №000853 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соло Інвест" та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соло Інвест", ЄДРПОУ 38150311, в користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, кошти у розмірі 42380 (сорок дві тисячі триста вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Соло Інвест" судовий збір у розмірі 1102,40 гривень у користь держави.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області через Миколаївський районний суд Львівської області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Суддя : Головатий А. П.