Ухвала суду № 62384221, 20.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 759/7754/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/6272/2016 Головуючий у суді першої інстанції: Сенька М.Ф. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Білич І.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого судді: Білич І.М.

Суддів: Поліщук Н.В., Шахової О.В.

при секретарі: Горбачовій В.С.

за участю представника позивача Васильчикова І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

в с т а н о в и л а :

Позивач звертаючись в травні 2015 року до суду з вищевказаним позовом, ставив питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, що був укладений у серпні 2007 року з відповідачем. Обгрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач станом на березень місяць 2015 року внаслідок неналежного виконання умов договору допустив заборгованість за кредитом та відсоткам, які в добровільному порядку не сплатила. Тому просили задовольнити заявлені позовні вимоги.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 2 грудня 2015 року позов було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» 29003,12 доларів США та 22512,59 гривень на погашення заборгованості за кредитним договором від 22.08.2007 року №5604652, що виникла станом на 23.03.2015 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 лютого 2016 року заяву представника відповідача про перегляд заочного рішення у вищевказаній справі було залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду представник відповідача подав апеляційну скаргу. Де ставив питання про його скасування та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Вказуючи при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні представник позивача не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення.

Відповідач та представник відповідача про розгляд справи були повідомлені належним чином, повторно не заявившись в судове засідання представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи з підстав зайнятості в розгляді іншої справи.

Колегія суддів враховуючи повторність неявки, а також те, що суд розглядає справи протягом розумного строку, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність в порядку положень ст. 305 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Так судом при розгляді справи було встановлено, що 22.08.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 5604652, відповідно до якого банк надав, а позичальник прийняла 60 000 доларів США під 12,90% річних, на строк до 22.08.2022 року.

Кредит видавався за цільовим призначенням на розсуд позичальника, під зобов'язання останнього сплатити проценти за користування кредитом та повернути кредит в порядку та у строки, обумовлені договором (пункти 1.1., 1.2.,3.2.1. договору).

У разі порушення строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та (або) сплати процентів за користування кредитом, позичальник, відповідно до пункту 5.2. договору, зобов'язався сплатити на вимогу банку пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, від суми прострочених виконанням зобов'язань за кожен день прострочення.

Сторони погодили в договорі штрафи, що можуть бути накладені на позичальника у разі неналежного виконання ним певних зобов'язань за договором (пункти 5.4, 5.5. договору).

Відповідно до пунктів 3.5.7., 3.5.8. договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту або частини кредиту, разом з нарахованими процентами, в тому числі і у разі порушення зобов'язань за договором.

На письмову вимогу позивача про дострокове повернення кредиту від 12.01.2015 року відповідач не відреагувала.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за кредитом, процентів та пені, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 525 ЦК України, та зазначав, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору. А тому, з урахуванням вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник повинен повернути кредит та сплатити визначені умовами договору додаткові витрати. А тому вимоги позивача про стягнення заборгованості, вважав доведеними та такими що підлягають задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні вимог в частині стягнення суми штрафів за порушення відповідачем обов'язків передбачених п.п. 4.3.2 - 4.3.6 кредитного договору та штрафів за порушення обов'язків щодо поновлення дії договорів страхування, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не дослідив факту надання ОСОБА_4 коштів за кредитним договором.

У той же час, як вбачається із умов кредитного договору укладеного між сторонами, а саме п. 2.3.2 було визначено, що надання кредиту відбувається шляхом перерахування суми кредиту з позичкового рахунку № 220371735 в відділення № 3 філії ПУМБ у м. Києві, МФО 322755, який відкривається банком для обліку сум, наданих позичальнику в кредит за цим договором, на картковий рахунок позичальника № 26252974346067, відкритий в валюті кредиту, що відкривається позичальнику банком.

Відповідно до даних меморіального валютного ордеру № 340874752 від 22.08.2008 року банк в особі філії виконав умови зазначеного вище пункту договору.

Відтак, звертаючись до суду та вказуючи на зазначені вище доводи як підставу для скасування судового рішення, відповідач не надала до суду доказів на підтвердження неотримання нею коштів у спосіб визначений умовами договору.

Хоча у відповідності до положень ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень.

Не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не аналізував розрахунку заборгованості наведеного позивачем, а формально застосував його. Між тим, доданий банком розрахунок є неповним та виключає можливість перевірити правильність обрахування дійсної заборгованості відповідача. Адже розрахунок містить інформацію про нарахування відсотків та погашення заборгованості починаючи з 2014 року, в той же час відповідач сплачує позивачу кошти починаючи з 2007 року. Не маючи розрахунків заборгованості за кредитним договором та її погашення в період з 2007 року по 2014 рік, на думку відповідача, не можливо перевірити правильність визначення розміру дійсної заборгованості і відповідно правильно вирішити справу.

Так як особа, що подала апеляційну скаргу є стороною договору, відтак не була позбавлена можливості протягом всього часу його дії ( починаючи з 2007 року) контролювати хід повернення кредитних коштів та їх зарахування банком. Відсутність контрозрахунку заборгованості вказує на відсутність такого контролю з боку відповідача. Відтак підстав вважати, наданий до суду позивачем розрахунок заборгованості таким, що не відповідає реальним матеріалам кредитної справи відповідача нема.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що заочне рішення постановлено судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з доводів викладених у апеляційній скарзі нема.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 2 грудня 2015року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: