Ухвала суду № 62379677, 26.10.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/5748/16

Головуючий у першій інстанції Погрібний М. О.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів: Комлевої О.С., Фальчука В.П.,

з участю секретаря судового засідання - Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 15.06.2016 року,

встановила:

24.05.2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить поділити між ним та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частини вказаної квартири, припинивши право власності відповідачки на вказану частину квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що під час перебування у шлюбі, за спільні кошти на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 08.09.2006 року сторонами була придбана зазначена квартира, в якій вони постійно проживали однією сім'єю. Право власності на квартиру було оформлено на відповідачку. Після розірвання шлюбу та ведення спільного господарства, він залишився проживати в зазначеній квартирі, де проживає по теперішній час, будучи в ній зареєстрованим. В грудні 2015 року він дізнався про те, що на свою частину вказаної квартири йому необхідно отримати правовстановлюючі документи. Тому, на підставі ст. ст. 60 ч.1, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України просив його позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 15.06.2016 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та не правильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 обґрунтовує тим, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, встановивши, що спірна квартира являється особистою приватною власністю ОСОБА_3, оскільки остання з зустрічними позовними вимогами про визнання майна особистою приватною власністю до суду не зверталася. Крім того зазначив, що в ході судового розгляду відповідачка надала пояснення, що саме з метою поліпшення житлових умов сім'ї вона продала спадковий будинок і однокімнатну квартиру, а придбала спірну квартиру, уклавши відповідні договори, тобто вчинила правочини в інтересах сім'ї, тому, на думку ОСОБА_2, районний суд повинен був застосувати ч.3 ст. 61 СК України, визнавши квартиру об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Також ОСОБА_2 вказує на те, що судом першої інстанції не встановлено той факт, що фактично спірну квартиру придбано за більші кошти, ніж зазначено в договорі купівлі-продажу, на придбання квартири були затрачені особисто отримані позивачем та накопичені подружжям грошові кошти, не враховано те, що відповідачем не надано доказів що саме за кошти від реалізації належних їй на праві власності житлових приміщень була придбана спірна квартира.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач і відповідачка проживали однією сім'єю в зареєстрованому шлюбі з 09.12.2000 року до березня 2012 року, після чого їхній шлюб був розірваний рішенням Суворовського районного суду м. Одеси 30.03.2012 року (а.с.7).

Під час спільного проживання в шлюбі, у сторін у ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4.

Після реєстрації шлюбу позивач і відповідачка проживали в квартирі АДРЕСА_3, яка на праві власності належала ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3), на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 06.08.1997 року, що в судовому засіданні підтвердили сторони по справі.

Для поліпшення житлових умов своєї сім'ї, відповідач ОСОБА_3, 04.05.2006 року за нотаріально посвідченим договором, продала за 8 000 гривень, отриманий в спадок після смерті матері, житловий будинок, розташований в Одеській області, Ширяївському районі, селі Миколаївка. Також, в цьому ж році, а саме, 08.09.2006 року, відповідачка фактично продала належну їй однокімнатну квартиру АДРЕСА_3 за 8 500 гривень, оформивши відчуження квартири договором дарування на прохання покупця.

В цей же день, 08.09.2006 року, відповідач ОСОБА_3 придбала у свою власність двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 6 600 гривень, про що був оформлений договір купівлі-продажу в тій же нотаріальній конторі, що і відчуження зазначеної вище однокімнатної квартири.

Вищевикладені факти підтверджуються наданими відповідачкою копіями нотаріально посвідчених договорів: купівлі-продажу від 04.05.2006 року, договору дарування від 08.09.2006 року та договору купівлі-продажу від 08.09.2006 року, копією паспорта громадянки України відповідачки, з якого видно, що до придбання спірної квартири, вона постійно проживала в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 (а.с.16-18,19-20, 21-24, 29-30).

Суд першої інстанції зазначив, що будь-які обґрунтування та допустимі докази, які б свідчили про те, що спірна квартира являється спільною сумісною власністю позивача і відповідачки, позивач суду не надав.

Крім того будь-які допустимі докази, які б заперечували та спростовували доводи відповідачки та надані нею докази в підтвердження обґрунтувань невизнання позивних вимог, позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні не зазначив та не надав.

Врахувавши вказані обставини керуючись ст. 60, 61 ЦПК України, ст. 57 ч.1, п.п.1-3 СК України з посиланням на пункт 24 Пленуму Верховну Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», в якому зазначено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто, суд першої інстанції дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1, придбана відповідачкою в період знаходження шлюбу з позивачем, але за особисті кошти і являється її особистою приватною власністю, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.

Докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, спростовується резолютивною частиною оскаржуваного рішення, висновки суду, що спірна квартира являється особистою приватною власністю ОСОБА_3 зроблені саме на вирішення вимог позивача про поділ майна.

Крім того, колегія суддів вважає, що посилання позивача на позбавлення можливості подання доказів на підтвердження своїх вимог є необґрунтованими, оскільки відповідно ч. 1 ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати свої докази суду до або підчас попереднього судового засіданні у справі, а якщо попереднє судове засідання не проводилось - до початку розгляду справи по суті, тоді як в порушення зазначеної норми позивач не надав будь-яких доказів. Крім того колегія суддів зауважує, що позивач не надав таких доказів і до суду апеляційної інстанції, а в ході розгляді справи повідомив, що будь-які докази щодо невідповідності ціни спірної квартири у нього відсутні.

Таким чином доводи апеляційної скарги є лише припущеннями позивача не підтвердженими жодним доказом.

Відповідно до ч. 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 11 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 15.06.2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.С.Комлева

В.П.Фальчук