Рішення № 62374737, 26.10.2016, Київський районний суд м. Полтави

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/1770/14-ц

Провадження № 2/552/1053/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2016 року Київський районний суд м. Полтава в складі судді - Миронець О.К., за участю секретаря судового засідання Ваніної ЮА., представника позивача ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Київського районного суду м. Полтави обєднану цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями та діями органів місцевого самоврядування з цивільною справою за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, виконавчого комітету Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Полтавської міської ради про визнання протиправним, скасування розпорядження виконкому Полтавської міської ради та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом та просить суд визнати протиправними та скасувати розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради відділу обліку, розподілу та приватизації житла №96 від 20.03.2013 рокупро передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_8, рішення реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_8, визнання за нею права користування квартирою та зобов»язання ЖЕО №2 Полтавської міської ради зареєструвати її у вказаній квартирі, зобов»язати ОСОБА_8 передати їй ключі від квартири.

13.06.2014 року ОСОБА_7 доповнила позовні вимоги та просила визнати незаконним рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 44 від 11.02.2013 року про переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_2. Посилалась на те, що вона проживала та була квартиронаймачем квартири АДРЕСА_3 . 06.12.1984 року після закінчення учбового закладу вона була направлена на роботу в Сахалінську область, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі, уклавши строкову трудову угоду. На спірну квартиру оформила броню та отримала охоронне свідоцтво. Переукладаючи трудову угоду вона постійно продовжувала термін охоронного свідоцтва на спірну квартиру. Останнє охоронне свідоцтво було видане їй25.09.2009 року по 06.11.2012 року. На даний час в квартирі проживає та зареєстрований її син, ОСОБА_8, відповідач по справі, який її у квартиру не пускає, з приводу цього, 03.04.2013 року, вона зверталась до Київського РВ ПМУ УМВС України , але ОСОБА_8 продовжує перешкоджати їй у користуванні квартирою. Їй також стало відомо, що ОСОБА_8 приватизував квартиру тільки на своє ім»я, чим порушив її права, як особи, яка має право на користування квартирою. Посилалась на те, що строк охоронного свідоцтва закінчився 6 листопада 2012 року. Отже за нею зберігалось право на житло у спірній квартирі до 6 травня 2013 року, але 11.02.2013 року виконавчий комітет Київської районної у м. Полтаві ради, без її згоди прийняв рішення про зміну особового рахунку на спірну квартиру. З зазначених підстав просила задовольнити її позовні вимоги.

13.05.2016 року позивач доповнила свої вимоги та просила визнати незаконним рішення виконавчого комітету Київського районного в м. Полтаві ради №44 від 11.02.2013 року про переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_4 з ОСОБА_9 на ОСОБА_8, визнати незаконними та скасувати розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради, відділу обліку №96 від 25.03.2013 року, визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 та стягнути судові витрати по справі.

24.05.2016 року представник позивача остаточно уточнив позовні вимоги та просить суд визнати незаконним рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №44 від 11.02.2013 року про переоформлення особового рахунку на квартиру АДРЕСА_5. Визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради, відділу обліку, розподілу та приватизації житла №96 від 25.03.2013 року. Визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_5 та стягнути судові витрати.

Відповідно до ухвали Київського районного суду м. Полтава від 26.05.2016 року обєднано цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради, Полтавської міської ради, Управління майном міста виконавчого комітету Полтавської міської ради про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями та діями органів місцевого самоврядування з цивільною справою №552/1770/14 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, виконавчого комітету Полтавської міської ради та інших осіб про визнання незаконними розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради, скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Позивач ОСОБА_7 просить суд стягнути з відповідачів виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради, Полтавської міської ради, Управління майном комунальної власності міста на її користь 5300 гривень витрати на правову допомогу та 300000 гривень моральної шкоди. 24.11.2015 року позивачем ОСОБА_7 подано уточнення до позову згідно яких вона просить стягнути з відповідачів 124145 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди, доходів, які вона б могла реально одержати, якби її право не було порушено незаконними діями відповідачів, стягнути з відповідачів 5300 гривень витрат на правову допомогу, 300 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги обґрунтовуючи тим, що незаконними діями відповідачів щодо приватизації квартири їй була завдана моральна шкода, оскільки вона позбавлена права на житло та змушена була проживати в знайомих або на вулиці.

Відповідно до ухвали Київського районного суду м. Полтави від 19.05.2016 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено ОСОБА_10 та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ЖЕО №2.

В судове засідання позивач не зявилась, від неї надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача - Управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради, що залучене до участі у справі в якості співвідповідача ухвалою суду від 26.06.2014 року позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні. пояснила, що передача ОСОБА_8 квартири у власність проведена з дотриманням вимог ЗУ « Про приватизацію державного житлового фонду», позивач є громадянином ОСОБА_11 Федерації та не має права на одержання квартири у власність на підставі вказаного закону. Окрім того позивач в установлений законом строк, після закінчення охоронного свідоцтва на житло, не повернулась до України, не зверталась в компетентні установи з метою отримання громадянства України.

Представник відповідача - виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради що залучений до участі у справі в якості співвідповідача ухвалою суду від 26.06.2014 року в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Представник відповідача виконавчого комітету Полтавської міської ради в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав викладених в запереченні.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не зявився, його представник позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_12 позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Відповідач ОСОБА_10 та його представник в судове засідання не зявились після оголошеної перерви, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили.

Представник третьої особи ЖЕО №2 в судовому засіданні позов не визнала та просила суд відмовити в його задоволенні.

Позивач звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами зазначила реєстраційну службу Полтавського міського управління юстиції як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги.

Ухвалою суду від 20.05.2014 року у зв»язку з тим, що зазначена третя особа не є юридичною особою, до участі у справі було залучене Полтавське міське управління юстиції у Полтавській області.

Полтавське міське управління юстиції у Полтавській області, яке залучене до участі у справі як третя особа, що не заявляє самостійні вимоги свого представника у судове засідання не направила.

Суд заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи встановив наступне.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що позивач проживала та була зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1 та у зв»язку з направленням на роботу в Сахалінську область, що прирівнюється до районів Крайньої Півночі, за нею була заброньована житлова площа в двокімнатній квартирі АДРЕСА_6, що підтверджується охоронним свідоцтвом від 08.12.1984 року. В період з 08.12.1984 року по 06.11.2012 року, за ОСОБА_7 вказана житлова площа зберігалась на підставі її бронювання. За час бронювання спірної квартири квартиронаймачем цієї квартири спочатку був батько позивача - ОСОБА_13 06.04.1994 року квартиронаймачем квартири стала позивач. За заявою позивача та рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради №138 від 20.04.1999 року квартиронаймачем спірної квартири стала її мати - ОСОБА_9 12.02.2013 року квартиронаймачем спірної квартири став відповідач ОСОБА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради № 44 від 12.02.2013 року. Відповідач ОСОБА_8 є сином позивача ОСОБА_7

Рішенням № 577 від 13.11.2012 року виконавчий комітет Київської районної у м. Полтаві ради відмовив ОСОБА_7 в продовженні охоронного свідоцтва.Вказане рішення є чинним на час розгляду справи.

22.02.2013 року ОСОБА_8 звернувся до органу приватизації із заявою про оформлення у приватну власність квартири. До заяви було додано довідку від 22.02.2013 року про склад сім»ї.

Оскільки ним були надані всі необхідні документи і сумнівів в їх достовірності не було, 25.03.2013 року ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на підставі розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради відділу обліку, розподілу та приватизації житла № 96 від 25.03.2013 року.

Як вбачається із довідки про склад сім»ї наймача спірної квартири на час видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме спірну квартиру, ОСОБА_8 був зареєстрований у квартирі один.

Відповідно до рішення Київського районного суду м. Полтави від 09.03.2016 року визнано недійсною довідку № 1/559 від 15.02.2013 року та довідку № 1/643 від 22.02.2013 року видані комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація №2» Полтавської міської ради.

Статтею 76 ЖК України передбачено, якщо наймач та члени його сім'ї не повернулись у заброньоване жиле приміщення протягом шести місяців після закінчення строку дії броні, договір найму жилого приміщення за позовом наймодавця може бути розірвано в судовому порядку.

Отже із наведених вище доказів вбачається, що дія охоронного свідоцтва на житлову площу у спірній квартирі на ім»я позивача закінчилась 6 листопада 2012 року.

Бронювання жилого приміщення регулюється Житловим Кодексом, а також Правилами бронювання жилих приміщень, затвердженими Кабінетом Міністрів Української РСР від 9 вересня 1985 р. за № 342, розпорядженням Кабінету Міністрів України «Про бронювання та придбання жилих приміщень для осіб, які мають право на громадянство при поверненні в Україну» від 24 січня 1997 р. за № 44-р.

Отже, після закінчення дії охоронного свідоцтва за позивачем , як членом сім»є наймача, протягом 6 місяців зберігалось право на повернення у спірну квартиру, однак в установлений законом строк вона своє право на повернення у квартиру не використала.

Посилання позивача на те, що її перебування в Україні підтверджується штампом прикордонної служби в її паспорті від 28.03.2013 року не свідчить про її дійсні наміри повернутись на постійне місце проживання в Україну, вихід із громадянства РФ та отримання громадянства України.

Із паспорту позивача, який виданий 08.05.2008 року ТП УМФС Росії по Сахалінській області в Углегорському районі, вбачається, що вона є громадянином ОСОБА_11 Федерації.

Також судом не прийняті до уваги доводи позивача про неприязні стосунки із сином ОСОБА_8, оскільки він отримав паспорт громадянина ОСОБА_11 Федерації, що свідчить про їх спілкування.

На позивача поширюється дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 січня 1997 р. N 44-р "Про бронювання та придбання жилих приміщень для осіб, які мають право на громадянство при поверненні в Україну" (зі змінами, внесеними розпорядженням від 22 грудня 1997 р. N 742) оскільки в ньому передбачено бронювання жилих приміщень за особами, які постійно проживали в Україні, нині проживають і працюють у районах Крайньої Півночі й у прирівняних до них місцевостях ОСОБА_11 Федерації та при поверненні в Україну мають право на її громадянство.

.Таким чином, позивач після закінчення строку дії охоронного свідоцтва на спірну квартиру мала змогу визначитись щодо свого громадянства, повернутись в Україну за зареєструвати своє місце перебування на України в установленому законом порядку.

За захистом свого порушеного права позивач звернулась до суду лише 29 березня 2014 року, тобто після закінчення шестимісячного строку, який встановлений статтею 76 ЖК України, якою передбачено, що саме у цей строк за позивачем зберігалось право на повернення у заброньоване нею жиле приміщення.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач ОСОБА_8 відповідно до договору купівлі-продажу продав спірну квартиру ОСОБА_10

У відповідності до ч.2ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбаченихКонституцією Українита Законами України. Тобто приватизація була здійснена у відповідності до норм чинного законодавства, а тому підстави визнавати розпорядження виконавчого комітету Полтавської міської ради відділу обліку, розподілу та приватизації житла №96 від 20.03.2013 рокупро передачу квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_8 недійсним відсутні.

З цих же підстав суд відмовляє позивачеві у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_5.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідачів 124145 гривень в рахунок відшкодування майнової шкоди, тобто упущеної вигоди, 5300 гривень витрат на правову допомогу, 300 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди не підлягають до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

2. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

3. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 року до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що орган приватизації діяв відповідно до своїх повноважень, а отже підстави для стягнення упущеної вигоди та моральної шкоди відсутні. Крім того, факт заподіяння моральної шкоди з боку органів державної влади не підтверджено жодним доказом.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі судові витрати на правову допомогу та судовий збір не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 60,212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_7 в задоволенні її позову в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Миронець О.К.