Рішення № 62373989, 01.11.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Максимчук З.М., Шеремет А.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Сарненського районного суду від 9 вересня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором кредиту,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Сарненського районного суду від 9 вересня 2016 року Публічному акціонерному товариству комерційному банкові "Приватбанк" (далі - ПАТ "Приватбанк" або банк) відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором кредиту.

У поданій на рішення апеляційній скарзі позивач покликався на його незаконність через порушення судом норм процесуального та матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося, що банк відповідно до умов кредитного договору має право змінювати ліміт без жодних погоджень клієнта, оскільки це визначено п. 3.2. і 3.3. Умов та Правил надання банківських послуг.

Судом не враховано правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, згідно з якою письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Тобто є доведеним як факт укладання договору, так і факт отримання грошових коштів.

Вважав, що банк звернувся із позовом про стягнення лише тих коштів, які були фактично отримані відповідачем.

Посилаючись на наведене та бувши переконаним у неправильному застосуванні судом норм ст.ст. 60, 61, 212-214 ЦПК України, ст.ст. 1054-1056 ЦК України, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У поданих запереченнях на апеляційну скаргу відповідач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи і доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем своїх вимог до ОСОБА_2, оскільки матеріали справи містять інші суми кредиту, ніж про це зазначеного в кредитному договорі, а тому і відсутності підстав для задоволення позову.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що 15 жовтня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір у розмірі 1 000 гривень сукупного встановленого кредитного ліміту у 10 000 гривень на платіжну картку зі сплатою 24 відсотків за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Кредитний договір складається з заяви клієнта №0614031500067987962, Правил користування платіжною карткою, Тарифів банку та Умов і Правил надання банківських послуг (а.с. 6-6, зв.; 7-12, зв.).

Вважаючи, що відповідач порушив кредитні зобов'язання, ПАТ КБ "Приватбанк" у березні 2016 року звернувся з позовом до суду, вимагаючи стягнути із відповідача на його користь 47 378, 58 гривень заборгованості, з яких: 9 987, 08 гривні складають заборгованість за кредитом, 34 112, 72 гривень - заборгованість за процентами за користування кредитом, 546, 47 гривень - заборгованість за пенею і комісією за користування кредитом, 500 гривень - штраф (фіксована частина), 2 232, 31 гривні - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст.ст. 1054, 1050, 526, 527, 530 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Заперечення ОСОБА_2 проти позову з покликанням на те, що вона одержала у банку лише 1 000 гривень з базовою відсотковою ставкою за кредитним лімітом у 3 відсотки на місяць (або 36 відсотків річних) на увагу не заслуговують і спростовуються змістом розрахунку заборгованості за договором б\н від 15.10.2008 року, укладеного між сторонами (а.с. 3-5). Звідти видно, що починаючи з 21 вересня 2010 року відповідач перевищила розмір у 1 000 гривень кредиту і підвищила кредитний ліміт у межах 2 568, 95 гривень. Згодом неодноразово знімала з платіжної картки і користувалася сумою кредиту, близькою до встановленого кредитного ліміту - 10 000 гривень.

Правовою позицією, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12, встановлено, що за змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наявність вини позичальника, який одержав кредитні кошти за договором та не довів, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язань за цим договором згідно зі ст. 614 ЦК України, є підставою для покладення на нього цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

Згідно з абз. другим ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України висновок щодо застосування норм права, що викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Оскільки ОСОБА_2 не спростувала вимог позивача, тому позов підлягає до задоволення, однак у неповному обсязі. Під частковим задоволенням позову колегія суддів розуміє стягнення заборгованості за кредитом, зменшення розміру заборгованості за процентами за користування кредитом та стягнення пені і комісії без стягнення двох видів штрафу.

Так, частина 2 ст. 616 ЦК України передбачає право суду зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Збитками в тлумаченні ст. 22 ЦК України є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) або доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На а.с. 3-5 міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором від 15.10.2008 року, звідки видно, що перше порушення зобов'язання і несплату чергової частини кредиту відповідачем було допущено у лютому 2010 року.

Даний факт давав банку законне право звернутися до суду з позовом про стягнення з позичальника кредитної заборгованості. Згодом прострочення виконання кредитного зобов'язання допускалися ОСОБА_2 неодноразово. Натомість, зловживаючи своїми правами кредитора, ПАТ КБ "Приватбанк" пред'явив позов лише у березні 2016 року, що призвело до значного збільшення розміру заборгованості за процентами за користування кредитом.

Через винне зволікання банку у судовому захисті своїх суб'єктивних цивільних прав нарахування позивачем 34 112, 72 гривень заборгованості за процентами слід розуміти як зловживання своїми правами.

Оскільки ПАТ КБ "Приватбанк" навмисно сприяв збільшенню розміру цих збитків, тому відповідно до ч. 2 ст. 616 ЦК України 34 112, 72 гривень заборгованості за процентами підлягають зменшенню до 10 000 гривень, що є співмірним розміру заборгованості за кредитом.

Приходячи до такого переконання, апеляційний суд ураховує, що справедливість, добросовісність та розумність згідно з п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Щодо одночасного стягнення пені та штрафів, то колегія суддів зважає на правову позицію, що висловлена Верховним Судом України в своїй постанові від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15. Так, цивільно-правова відповідальність - це покладання на правопорушника заснованих на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов'язку нової, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нової додаткової. Покладання на боржника нових додаткових обов'язків як міри цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у разі стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, тому їх одночасне застосування за одне і те ж порушення - термін виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України про заборону подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь банку 546, 47 гривень пені та комісії. Натомість 500 гривень штрафу (фіксована часина) і 2 232, 31 гривень штрафу (процентна складова) до стягнення не підлягають.

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на наведені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Спонуканнями для ухвалення нового рішення - про часткове задоволення позову відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, що потягло помилкове незастосування норм матеріального права.

В силу вимог ст. 88 ЦПК України 1 378 гривень судового збору за пред'явлення позову і 1 515, 80 гривень судового збору за подання апеляційної скарги, а всього 2 893, 80 гривень, підлягають стягненню з відповідача на користь ПАТ КБ "Приватбанк".

На підставі ст.ст. 614, 1054, 1050, 526, 527, 530, 616, 22 ЦК України, постанов Верховного Суду України від 14 листопада 2012 року у справі №6-122цс12 та від 21 жовтня 2015 року у справі №6-2003цс15, керуючись ст.ст. 3, 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" задовольнити частково.

Рішення Сарненського районного суду від 9 вересня 2016 року скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (код ЄДРПОУ: 14360570; рах.№29092829003111; МФО: 305299) 9 987 (девять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім) гривень 8 копійок заборгованості за кредитом, 10 000 (десять тисяч) гривень заборгованості за процентами за користування кредитом, 546 (п'ятсот сорок шість) гривень 47 копійок пені і комісії, 2 893 (дві тисячі вісімсот дев'яносто три) гривні 80 копійок судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: