Ухвала суду № 62371035, 26.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 року Справа № 876/10373/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В.,Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Федчук М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області про скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

10.06.2015 року позивач звернувся до суду з позовом про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.10.2012р. №ВП 32403285 та постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.10.2012р. №ВП 32403317.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем винесено постанови про стягнення з боржника виконавчого збору з тих підстав, що боржником у наданий державним виконавцем термін для самостійного виконання рішення суду не виконано. Позивач зазначає, що державним виконавцем відповідні постанови про відкриття виконавчого провадження позивачем не одержані і не направлялись йому рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення. Крім того, позивачем добровільно виконано рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 729 400,53 гривень та 3012,00 гривень судових витрат по справі, що підтверджується листом ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» від 26.09.2012 року.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.10.2012р. №ВП 32403285 та постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.10.2012р. №ВП 32403317.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначається, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи, 18 квітня 2012 року Заліщицьким районним судом Тернопільської області видано виконавчий лист по справі № 2-1579/11/1905 за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення солідарно з ОСОБА_1, жителя АДРЕСА_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1 в користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» розподільчий рахунок № 290911787 в ТОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» м.Тернопіль, МФО 338501, 729 400 грн. 53 коп..

Також 18 квітня 2012 року Заліщицьким районним судом Тернопільської області видано виконавчий лист посправі № 2-1579/11/1905 за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про стягнення солідарно із ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя АДРЕСА_2, ідентифікаційний № НОМЕР_2 в користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» 3012 гривень судових витрат.

03 травня 2015 року головним державним виконавцем другого відділу ДВС Заліщицького РУЮ на підставі заяви стягувача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відкрито виконавче провадження по примусовому виконанні виконавчих листів за вищезазначеним рішенням суду.

Зокрема, боржнику встановлено строк для добровільного виконання рішення суду до 07 травня 2012 року та попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк виконання буде проводитись у примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

15.10.2012 р. у виконавчому провадженні ВП № 32403317 та 22.10.2012р. у виконавчому провадженні №ВП 32403285, Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Тернопільській області державної виконавчої служби прийняті оскаржувані постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів того, що станом на момент винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору від 15. 10.2012 року, та 22.10.2012 року позивач був у визначеному законом порядку повідомленим про відкриття виконавчого провадження від 03.05.2012 за ВП № 32403317, та від 22.10.2012р. за №ВП 32403285, та про необхідність виконати судове рішення у строк, визначений в постановах державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, до 07 травня 2012 року.

Відтак, суд прийшов до висновку, що державний виконавець передчасно розпочав здійснення заходів примусового виконання виконавчого документу, не з'ясувавши обставин отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження боржником, яка передує вчиненню будь-яких дій стосовно примусового виконання рішення, що призвело до порушення прав боржника, зокрема, позбавлення його права добровільно виконати рішення.

Зазначені висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, відповідають дійсним обставинам справи та є правильними з огляду на наступне.

Відповідно до стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч.2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документу виносить постанову про відкриття виконавчого провадження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Відповідно до ст. 28 Закону у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Наведені правові норми зобов'язують боржника добровільно виконати рішення у строк, встановленим державним виконавцем та повідомити про таке виконання у цей же термін. В свою чергу, дані норми, у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, зобов'язують державного виконавця на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення, тобто вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Обов'язок щодо примусового виконання виконавчого документу та стягнення виконавчих витрат виникають у державного виконавця після закінчення строку на добровільне виконання виконавчого документу.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 21.05.2012 №5 «Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010 №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

Сплив строку, наданого для добровiльного виконання рiшення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збiр стягується на пiдставi постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рiшення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дiї, спрямованi на примусове виконання, якi в цьому випадку не вчинялися взагалі, а позивач подав відповідачу докази невчасного отримання постанови про відкриття виконавчого провадження та навів ґрунтовні обставини, що перешкоджають провадженню таких дій.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не мав можливості самостійно виконати рішення суду у встановлений в постанові строк, оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження він не отримав.

Крім того, позивачем надано лист ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» № 20-114-1/3197 від 26.09.2012 року., згідно якого встановлено, що боржником повністю виконано зобов'язання за кредитним договором в сумі 729 400,53 гривень та 3012,00 гривень судових витрат по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2015 року у справі № 819/1655/15 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст

виготовлено 31.10.2016 року.