Ухвала суду № 62370668, 26.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2016 р. Справа № 876/5563/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Нафто-Продукт» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Нафто-Продукт» (далі - ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт») звернулося до Волинського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.07.2015 року № 0007412203, від 03.11.2015 року № 0007402203.

Вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві є неправомірними і підлягають скасуванню, оскільки висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими. Всі фінансово-господарські відносини підтверджені належним чином оформленими документами. Крім того, зазначає, що ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» правомірно віднесено до фінансових витрат за 2014 рік витрати по нарахованих відсотках за користування кредитними коштами.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року позов задоволений.

Відповідач - ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві оскаржила постанову суду першої інстанції. Вважає, що вона винесена без належного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що під час перевірки податковим органом встановлено, що контрагентом позивача - ТзОВ «Максима Групп» у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2014 року здійснено маніпулювання показниками податкової звітності, в результаті чого у жовтні 2014 року не сплачено ТзОВ «Максима Групп» податкові зобов'язання. Крім того, звертає увагу, що податковою адресою (місцезнаходженням) контрагента - ТзОВ «Максима Групп» є м. Донецьк, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р віднесено до переліку населених пунктів на території, де здійснюється антитерористична операція, а тому відсутня можливість підтвердження реальності складання податкових накладних за податковою адресою ТзОВ «Максима Групп».

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст.ст. 41, 196 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного пристрою.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві у період з 14.09.2015 року по 25.09.2015 року проведена документальна планова виїзна перевірка ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складений акт від 09.10.2015 року № 619/1/26-50-22-03/37848613, де встановлено порушення пункту 138.1, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України, а саме, заниження податку на прибуток підприємства за 2014 рік та порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 ПК України, а саме, заниження податку на додану вартість за жовтень 2014 року.

На підставі акта перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення: № 0007412203 від 03.07.2015 року - про збільшення ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, та податкове повідомлення-рішення від 03.11.2015 року № 0007402203 - про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0007402203 від 03.11.2015 року про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно із пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на формування податкової звітності з питань оподаткування податком на додану вартість виникнули відносини із ТзОВ «Максима Групп». Також встановлено, що 30 вересня 2014 року між ТзОВ «Максима Групп» (продавець) та ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу № 309, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти, а покупець зобов'язується прийняти товар від продавця та оплатити його загальну вартість на умовах даного договору. Виконання умов даного договору підтверджується первинними документами податкового обліку, а саме, податковими накладними, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Покликання апелянта на неврахування судом першої інстанції висновків акта перевірки, де встановлено, що контрагентом позивача - ТзОВ «Максима Групп» у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2014 року здійснено маніпулювання показниками податкової звітності апеляційний суд не бере до уваги, оскільки дана обставина характеризує контрагента позивача - ТзОВ «Максима груп», як платника податку, і не може братися до уваги при встановленні правомірності формування податкових зобов'язань ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт».

З цього приводу слід також зазначити, що висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню.

Щодо доводів апелянта на відсутність можливості підтвердження реальності складання податкових накладних за податковою адресою ТзОВ «Максима Групп» у зв'язку з тим, що податковою адресою (місцезнаходженням) ТзОВ «Максима Групп» є м. Донецьк, яке відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 року № 1053-р віднесено до переліку населених пунктів на території, де здійснюється антитерористична операція, апеляційний суд зазначає, що господарські відносини позивача з вказаним контрагентом не вплинули на винесення оскаржуваних повідомлень-рішень, що підтверджується актом перевірки від 09.10.2015 року № 619/1/26-50-22-03/37848613, а тому з'ясування питання про підтвердження реальності складання податкових накладних за податковою адресою ТзОВ «Максима Групп» не має значення для вирішення справи.

Інших обставин для скасування судового рішення, винесеного Волинським окружним адміністративним судом, які стосуються податкового повідомлення-рішення щодо податку на додану вартість, в апеляційній скарзі не зазначено.

Апеляційний суд відповідно до ст. 195 КАС України переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. У даному спорі таких порушень апеляційним судом не встановлено. Апелянт в судове засідання не з'явився, клопотань про дослідження доказів, які не досліджувались судом першої інстанції, не заявляв, інших доводів щодо порушення позивачем ст.ст. 185, 187 ПК України, не надав. Тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність порушення ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» ст.ст. 185, 187 ПК України.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0007412203 від 03.07.2015 року про збільшення ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються: фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Пунктом 141.1 статті 141 ПК України визначено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, включаються витрати на нарахування процентів за користування кредитами, якщо метою такого кредитування є здійснення господарської діяльності.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З наведеного вбачається, що необхідною умовою для можливості включення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат, є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (з наступними змінами та доповненнями) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкової ознаки господарської операції кореспондується з нормами ПК України.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 зазначеного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо неможливо - безпосередньо після її закінчення. Підпунктом 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, передбачено, що для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, між у ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - банк) та ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» (позичальник) були укладені договори про відкриття кредитної лінії від 08.10.2013 року № 122, від 31.10.2013 року № 122/1, від 05.11.2013 року № 122/2.

Як встановлено судом першої інстанції і не спростовано відповідачем, кошти, отримані від ПАТ «Банк інвестицій та заощаджень», були використані ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» для придбання нафтопродуктів, що відповідає господарській меті діяльності підприємства, і спрямоване на отримання прибутку, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» правомірно, відповідно до норм ПК України було віднесено до фінансових витрат нараховані відсотки за кредитними договорами.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 03.11.2015 року № 0007412203, від 03.11.2015 року № 0007402203.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладений обов'язок щодо доказування правомірності своїх рішень, не довів суду обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, обставин щодо невикористання кредитних коштів у господарській діяльності товариства, а тому, відповідно, безпідставність віднесення їх до витрат, і не довів правомірності прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення-рішення щодо порушення ТзОВ «Транс-Нафто-Продукт» вимог ст. 138 ПК України.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Оскільки ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2016 року відстрочено ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС в м. Києві сплату судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом ТзОВ "Транс-Нафто-Продукт" до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень до ухвалення судового рішення у справі, апеляційний суд приходить до висновку щодо стягнення з ДПІ у Голосіївському районі Головного управління ДФС в м. Києві судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 63181,10 грн.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року у справі № 803/774/16 - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 63181,10 грн за реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Галицькому районі м. Львова, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38007573, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО) - 825014, рахунок отримувача - 31219206781004, код класифікації доходів бюджету - 22030101, призначення платежу - судовий збір за подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич

Ухвала складена в повному обсязі 31.10.2016 року