Ухвала суду № 62370286, 24.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

УХВАЛА

"24" жовтня 2016 р. Справа №910/13335/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі судового засідання Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Комаров М.І. (довіреність б/н від 01.03.2016 р.)

від відповідача - Цуканова С.Г. (довіреність №27-27952/16 від 22.06.2016 р.), Пухта А.О. (довіреність №040816 від 04.08.2016 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн»

на рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2016 р.

у справі №910/13335/16 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн»

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційних банк»

про зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційних банк» (надалі Фонд) про зобов'язання відповідача внести до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Міський комерційний банк» вимоги ТОВ «Компанія «Мелагрейн» на підставі наказу господарського суду м. Києва по справі № 910/24382/14 від 10.02.2015 р. на загальну суму 111808,78 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.08.2016 р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2016 р. та прийняти нове, яким позов задовольнити.

13.01.2011 р. між ТОВ «Компанія «Мелагрейн» (Клієнт) та ПАТ «Міський комерційний банк» укладено договір банківського рахунку № 23-140/ЮО, за умовами якого відповідачем відкрито поточний рахунок № 260000712401 та здійснюється його розрахунково-касове обслуговування, отримується плата за обслуговування Клієнта згідно з Тарифами на операції та послуги Банку, що є додатком до договору.

В зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за вказаним договором рішенням господарського суду міста Києва від 23.01.2015 р. у справі № 910/24382/14 стягнуто з ПАТ «Міський комерційний банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» 101164,46 грн. коштів, що знаходяться на рахунку № 260000712401, 3676,77 грн. штрафу, 534,89 грн. 3% річних, 3387,66 грн. пені, 3045,00 грн. судового збору.

10.02.2015 р. на виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2015 р. у справі № 910/24382/14 господарським судом міста Києва видано наказ.

23.02.2015 р. відділом Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в м. Києві винесено Постанову про відкриття виконавчого провадження № 46651056 та зобов'язано ПАТ «Міський комерційний банк» до 02.03.2015 р. сплатити на користь ТОВ «Компанія «Мелагрейн» 111808,78 грн.

20.11.2014 р. Постановою Правління НБУ № 732 ПАТ «Міський комерційний банк» віднесено до категорії неплатоспроможних та запроваджено тимчасову адміністрацію. 19.03.2015 р. Постановою Правління НБУ № 187 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Міський комерційний банк».

25.03.2015 р. ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві було винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження № 46651056. Оригінал Наказу господарського суду м. Києва по справі № 910/24382/14 від 10.02.2015 р., на підставі ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження», було передано Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк».

Звертаючись з позовом до суду позивач вказує, що після отримання оригіналу наказу господарського суду м. Києва по справі № 910/24382/14 від 10.02.2015 р. уповноважена особа фонду зобов'язана була включити вимоги позивача до акцептованого реєстру вимог кредиторів.

30.09.2015 р. відповідачем надано відповідь на лист позивача, в якому повідомлено про відмову у внесенні вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів у зв'язку з пропущенням строку звернення.

08.10.2015 р. позивачем було подано заяву до Уповноваженої особи Фонду про поновлення пропущеного строку пред'явлення вимог та включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів, в задоволенні якого відповідачем відмовлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню у господарських судах України.

У п. 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» зазначено, що спори з Фондом, що виникають з правовідносин, пов'язаних з виконанням його функцій, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Спір у зазначеній справі, в частині вимог до відповідача, виник між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб і ТОВ «Компанія «Мелагрейн» та пов'язаний з виконанням фондом його спеціальних функцій, тобто правовідносини, що склались, є публічно-правовими. Відтак, спір, що виник між сторонами, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 25.07.2014 р. №992/11/14-14 «Щодо виникнення у судовій практиці питань, пов'язаних з оскарженням рішень Національного банку України, рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом із тим згідно правової позиції Верховного Суду України, наведеної останнім у постанові від 16.02.2016 р. № 826/2043/15 (№ 21-4846а16) на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1 і 2 ч. 1 ст. 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Водночас суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Київський апеляційний господарський суд, відступаючи від правової позиції, викладеній у постанові від 16.02.2016 року № 826/2043/15 (№ 21-4846а16), зазначає, що цей висновок Верховного Суду України ґрунтується на аналізі спірних правовідносин між управлінням Пенсійного фонду України та банком, який має обов'язок щодо перерахування бюджетних коштів за поданою вимогою пенсійного органу, оскільки банк не виконав свій обов'язок щодо перерахування на рахунок пенсійного органу коштів зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції відчуження легкових автомобілів протягом трьох операційних днів. Тобто це рішення ухвалено у спорі щодо правовідносин, які не є подібними.

Аналогічна правова позиція щодо правовідносин, які не є подібними, наведена й в ухвалі Верховного Суду України від 20.09.2016 р. у справі № 819/2132/15.

Приймаючи рішення про припинення провадження у справі, Київський апеляційний господарський суд керувався наступним.

На час розгляду цієї справ існує певна неоднозначність, що склалась у практиці розгляду судами адміністративної та господарської юрисдикцій справ за участю Фонду, яка, зокрема, обумовлюється спробою органічного поєднання під час правозастосування судовими інституціями різних юрисдикцій трьох спеціалізованих законів, що регламентують суспільні правовідносини на стадіях запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації банківської установи.

При цьому основним спеціальним законом, що регламентує спірні правовідносини у справі, що розглядається та, відповідно, має пріоритет, - є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Так згідно ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Натомість Закон України «Про банки і банківську діяльність», широко застосовуючи термін «ліквідація банку», як процедуру припинення функціонування банку як юридичної особи, уникає вживання терміну «банкрутство», що вказує на некоректність ототожнення як вказаних термінів так і процесів, пов'язаних з банкрутством господарюючих суб'єктів та ліквідацією банківських установ.

Разом із тим Згідно ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно п.п. 4) та 5-4) ч. 1 ст. 2 вищезазначеного Закону вкладником є фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п.4)). Тоді як кредитором (до яких у цій справі відноситься й позивач) є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до банку щодо його майнових зобов'язань (п. 5-4).

Відповідно до ст. 3 цього Закону, яка визначає правовий статус Фонду, останній є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Фонд є економічно самостійною установою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в Національному банку України.

Органи державної влади та Національний банк України не мають права втручатися в діяльність Фонду щодо реалізації законодавчо закріплених за ним функцій і повноважень. Взаємодія Фонду з Національним банком України та органами державної влади здійснюється в межах, визначених цим Законом, іншими актами законодавства.

Керівними органами Фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція.

Реорганізація та ліквідація Фонду здійснюються на підставі окремого закону.

Разом із цим, згідно ч. 8 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Відповідно до п. 2) ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації, зокрема, не здійснюється примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

Відповідно до п.п. 1) та 6) ч. 1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1)). Тоді як адміністративним позовом є звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах (п.6)).

Згідно ст. 4 КАС України правосуддя в адміністративних справах здійснюється адміністративними судами. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 1) ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори та, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Колегія Київського апеляційного господарського суду вважає, що при визначенні судової юрисдикції серед іншого, важливе значення мають предмет та підстави позову.

З матеріалів справи вбачається, що підставою виникнення правовідносин позивача з банківською установою є договір банківського рахунку № 23-140/ЮО. Вказані правовідносини є господарсько-правовими.

Натомість обраний позивачем спосіб захисту порушеного права пов'язаний з судовим примусом відповідача, наділеного, згідно спеціального законодавчого акта, відповідними владними дискреційними повноваженнями, здійснити певні юридично значимі дії, пов'язані, з виконанням Фондом адміністративно-розпорядчих функцій в частині формування ним реєстру акцептованих вимог кредиторів на стадії ліквідації банківської установи за наявності рішення ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві про закінчення виконавчого провадження № 46651056, прийнятого на підставі ч. 5 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

З урахуванням вищенаведеного процедура ліквідації банку є спеціальною процедурою, що розпочинається згідно відповідного рішення НБУ, та здійснюється Фондом, як особою публічного права, що наділена певними адміністративно-розпорядчими функціями за відсутності законодавчо закріпленої вимоги про відкриття провадження господарським судом справи про банкрутство відповідної банківської установи.

Згідно ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно до п.п. 2) та 7) ч. 1 ст. 12 ГПК України Господарським судам зокрема підвідомчі: справи про банкрутство (п.2)), а також справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником (7)).

Відповідно до ч. 9 ст. 16 ГПК України (визначає виключну підсудність справ господарським судам) справи у майнових спорах, передбачених п. 7) ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зі змісту позову вбачається, що вимоги останнього є вимогами немайнового характеру.

За наведених обставин, а також з огляду на предмет і підстави позову, колегія суддів приходить до висновку, що спір, який виник між сторонами підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України провадження у справі підлягає припиненню.

Керуючись ст.ст. 80, 86 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Рішення у справі №910/13335/16 від 23.08.2016 р. за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційних банк» про зобов'язання вчинити дії, - скасувати.

2. Провадження у справі №910/13335/16 щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Мелагрейн» на рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2016 р. - припинити.

3. Матеріали справи №910/13335/16 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Київський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк