Рішення № 62370127, 18.10.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2016Справа №910/14396/16

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срібне коло"

до 1) Приватного акціонерного товариства "Позняки- Жил-Буд"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фартал ЛТД"

про визнання договору недійсним та повернення майна з чужого незаконного володіння

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: Монтян Т.М. - за довіреністю;

від відповідача-1: Бабич О.Д. - за довіреністю;

від відповідача-2: Свистович Р.С. - за довіреністю;

Обставини справи :

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срібне коло" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Позняки-Жил-Буд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фартал ЛТД" про визнання договору недійсним та повернення майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення господарських судів у справі 38/71, які набрали законної сили і якими відповідачу-1 відмовлено у задоволенні позову щодо визнання права власності на групу приміщень №1-1 (далі по тексту - Приміщення), площею 269,5 кв.м., на 19-му (горищному) поверсі секції 3 в будинку по вул. Срібнокільська, 14-А в м. Києві (далі по тексту - Будинок) і якими, на думку позивача, Приміщення визнане допоміжним приміщенням Будинку, яке є спільною сумісною власністю співвласників Будинку.

З цих підстав, позивач просив задовольнити позов, зокрема:

1) Визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення №1-1, загальною площею 269,5 м. кв. розташоване на 19 горищному поверсі, секції 3, за адресою вул. Срібнокільска, 14 а, в м. Києві укладений між ПрАТ «Позняки- Жил-Буд» та ТОВ «Фартал ЛТД» 30 грудня 2013 року.

2) Витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Фартал ЛТД» нежитлове приміщення №1-1, загальною площею 269,5 м. кв. розташоване на 19 горищному поверсі, секції 3, за адресою: вул. Срібнокільска, 14 а, в м. Києві, та передати його співвласникам багатоквартирного в особі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібне коло».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 07.09.2016 року.

06.09.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 року відкладено розгляд справи на 27.09.2016 року.

В судовому засіданні 27.09.2016 року оголошено перерву до 29.09.2016 року.

В судовому засіданні 29.09.2016 року оголошено перерву до 18.10.2016 року.

В судовому засіданні 18.10.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представники відповідача-1 та відповідаач-2 позовні вимоги не визнали та просили суд в їх задоволенні відмовити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 18.10.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача-1 та відповідача-2, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.12.2014 року між Приватним акціонерним товариством "Позняки- Жил-Буд" (далі по тексту - відповідач-1, ПрАТ "Позняки- Жил-Буд", продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фартал ЛТД" (далі по тексту - відповідач-2, покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за №6127 (далі по тексту - Договір купівлі-продажу), за умовами якого (п.1. Договору купівлі-продажу) ПРОДАВЕЦЬ передає, а ПОКУПЕЦЬ приймає у власність належне ПРОДАВЦЮ на праві приватної власності нежиле приміщення №1-1, загальною площею 269,5 (двісті шістдесят дев'ять цілих два десяти) кв.м., що розташоване на 19 горищному поверсі секції 3, яке знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Срібнокільська, будинок 14 А (чотирнадцять літера «А»), (надалі - "нежиле приміщення"), та зобов'язується сплатити за нежитлові приміщення грошову суму, зазначену у цьому Договорі.

В обґрунтування своїх вимог Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Срібне коло" (далі по тексту - позивач) посилається на рішення господарських судів у справі 38/71, які набрали законної сили і якими відповідачу-1 відмовлено у задоволенні позову щодо визнання права власності на групу приміщень №1-1 (далі по тексту - Приміщення, спірне приміщення), площею 269,5 кв.м., на 19-му (горищному) поверсі секції 3 в будинку по вул. Срібнокільська, 14-А в м. Києві (далі по тексту - Будинок) і якими, на думку позивача, Приміщення визнане допоміжним приміщенням Будинку, яке є спільною сумісною власністю співвласників Будинку, в зв'язку з чим просить суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу та витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Фартал ЛТД» нежитлове приміщення №1-1, загальною площею 269,5 м. кв. розташоване на 19 горищному поверсі, секції 3, за адресою: вул. Срібнокільска, 14 а, в м. Києві, та передати його позивачу.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав передбачених ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно з п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» передбачено, що слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону

Відповідно до п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 ЦК України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 ГК України тощо). Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

02.09.1998 року між Адміністрацією Президента України (далі по тексту - сторона-1) та Повним товариством "Позняки- Жил-Буд" (перейменовано в Приватне акціонерне товариство "Позняки- Жил-Буд"; відповідач-1, сторона-2) укладено Договір про участь в будівництві житлового будинку на ділянці "Є-3" в 10-му мікрорайоні житлового масиву "Позняки" Харківського району м. Києва (далі по тексту - Договір, договір від 02.09.1988 року), предметом якого у відповідності до п. 2.1. є участь у будівництві житлового будинку згідно з проектно-кошторисною документацією (далі - об'єкт) за адресою: Україна, м. Київ, ділянка "Є-3" в 10-му мікрорайоні житлового масиву "Позняки" Харківського району.

Відповідно до п. 2.3. Договору, сторони встановлюють такий порядок розподілу часток власності при завершенні будівництва об'єкту на умовах, передбачених договором:

- п. 2.3.1. забезпечення потреб міської Ради народних депутатів, органів державної влади здійснюється сторонами спільно, від загального обсягу будівництва;

- п. 2.3.2. площа, що залишається після виконання умов п. 2.3.1. розподіляється наступним чином: Адміністрація Президента України отримує у власність 10% площі, ця доля залишається незмінною незалежно від необхідності виконання обов'язків перед третіми особами; позивач отримує у власність 90% площі, ця доля залишається незмінною незалежно від залучення до дольової участі у будівництві третіх осіб; кількість квартир їх тип та поверхи визначаються додатковою угодою після затвердження робочого проекту.

Таким чином будівництво будинку та спірного приміщення у його складі здійснювалось на підставі Договору від 02.09.1988 року.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що відповідач-1 забезпечує фінансування будівництва об'єкту, з урахуванням можливості залучення до дольової участі у будівництві третіх осіб. І надалі, як передбачає п. 9.3. Договору, позивач, при необхідному сприянні Адміністрації Президента України, забезпечує передачу житла третім особам, що брали дольову участь у будівництві згідно з їх долями, зафіксованими в договорах.

Згідно п. 9.1. Договору Адміністрація Президента України і відповідач-1 в установленому порядку пред'являють державній комісії всі необхідні документи по закінченому будівельному об'єкту для здійснення прийняття об'єкту в експлуатацію.

Відповідно до п. 9.2. Договору Адміністрація Президента України і відповідач-1, після приймання об'єкту державною приймальною комісією передають експлуатуючій організації завершений будівництвом об'єкт, проектно-кошторисну і технічну документацію, розроблену до початку та в процесі будівництва, акт державної приймальної комісії з усіма додатками.

Згідно п. 9.3. Договору, відповідач-1 при необхідному сприянні Адміністрації Президента України, забезпечує передачу житла третім особам, що брали дольову участь у будівництві згідно з їх долями, зафіксованими в договорах.

28.09.2000р. Управлінням Держархбудконтролю м. Києва зареєстровано за №204 акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будівництво житлового будинку секція 3, Харківський район, ж.м. "Позняки" 10-й мікрорайон, ділянка Є-3.

Відповідно до вказаного акту приймальною комісією вирішено відповідно до положення про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у м. Києві, на підставі позитивних висновків органів державного контролю і нагляду в будівництві та архітектурі про надання дозволу на експлуатацію об'єкта, що додаються, закінчений будівництвом та підготовлений до експлуатації - житловий будинок - ж.м. "Позняки" 10-й мікрорайон ділянка Є-3, секція " 3", Харківський район, м. Києва, прийняти в експлуатацію.

08.01.2001р. Управлінням держархбудконтролю м. Києва зареєстровано за №291 акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будівництво житлового будинку секція 1 та 2, ж.м. "Позняки" 10-й мікрорайон (ділянка Є-3); Харківський район, вул. Срібнокільська, 14-а.

Відповідно до вказаного акту приймальною комісією вирішено відповідно до Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у м. Києві, на підставі позитивних висновків органів державного контролю і нагляду в будівництві та архітектурі про надання дозволу на експлуатацію об'єкта, що додаються, закінчений будівництвом та підготовлений до експлуатації - житловий будинок (секції " 1" та " 2") по вул. Срібнокільскій, 14-а, в 10-му мікрорайоні ж.м. "Позняки" (ділянка Є-3) в Харківському районі м. Києва прийняти в експлуатацію (без вбудовано-прибудованих приміщень нежитлового призначення).

23.01.2001р. між Державним управлінням справами та відповідаечм-1 укладена додаткова угода №2 до Договору та Додаткової угоди №1, відповідно до якої сторони погодили змінити п. 2.3.1. Додаткової угоди №1 від 06.05.1999р. до Договору, виклавши його в такій редакції: " 2.3.1. Адміністрація Президента України отримує у власність квартири згідно з переліком, що додається, загальною площею 805,25 кв.м., у тому числі - в будинку, будівництво якого є предметом цього договору - квартири загальною площею 528,70 кв.м., в будинку, що будується за адресою Старонаводницька, 2-20 в Печерському районі м. Києва квартири загальною площею 276,55 кв.м. Ця доля залишається незмінною незалежно від необхідності виконання обов'язків перед третіми особами та змін в проектній документації.".

23.01.2001р. між відповідачем та Державним управлінням справами складено акт про те, що позивач передав, а Державне управління справами прийняло 8 квартир загальною площею 805,25 кв.м. на виконання умов Договору та Додаткової угоди від 23.01.2001р.

14.02.2001р. Головне управління житлового забезпечення направило лист №044/98-448 на адресу позивача, в якому повідомило, що розрахунки по житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Срібнокільська, 14-А, позивачем проведені повністю.

31.07.2001р. Управлінням держархбудконтролю м. Києва зареєстровано за №187 акт про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, будівництво напівпідземної автостоянки до житлового будинку по вул. Срібнокільська, 14-а з вбудованими приміщеннями до житлового будинку ж.м. "Позняки" 10-й мікрорайон (ділянка Є-3); Харківський район, вул. Срібнокільська, 14-а.

Відповідно до вказаного акту приймальною комісією вирішено відповідно до Положення про порядок приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у м. Києві, на підставі позитивних висновків органів державного контролю і нагляду в будівництві та архітектурі про надання дозволу на експлуатацію об'єкта, що додаються, закінчений будівництвом та підготовлений до експлуатації напівпідземна автостоянка до житлового будинку по вул. Срібнокільскій, 14-а, в 10-му мікрорайоні ж.м. "Позняки" (ділянка Є-3) в Харківському районі м. Києва прийняти в експлуатацію (з вбудованими приміщеннями до житлового будинку).

Таким чином, після закінчення будівництва будинку, частину площ передано відповідачем-1 Київській міській раді, 805,25 кв.м. квартир передані Державному управлінню справами, а проінвестовані квартири і нежилі приміщення передані інвесторам.

Вищевикладені факти встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 03.11.2015 року у справі №38/71, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2016 року та постановою Вищого Господарського суду України від 23.05.2016 року.

Суд звертає увагу, що жодним з вищевказаних судових рішень не визнавалися спірні приміщення допоміжними.

Під час розгляду справи №38/71 були призначені судові експертизи.

Так, згідно висновку комісійної судової будівельно-технічної експертизи №5888/11-42 від 28.12.2012р. та відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 14.09.2015р. №17095/14-42 приміщення №1 площею 7,4 кв.м., що входить до складу групи приміщень №159а, розташованої на 1 поверсі секції 1; приміщення №3-1 площею 6,0 кв.м., що входить до складу групи приміщень №3, розташованої на 1 поверсі секції 2; приміщення №1 площею 6,1 кв.м., що входить до складу групи приміщень №159, розташованої на 1 поверсі секції 3; приміщення №3, що належить до групи приміщень №158, має площу 9,7 кв.м., розташоване на 1 поверсі секції 3 даного будинку призначені для розміщення контрольно-комутаційних пристроїв інженерних мереж, а також забезпечення функціонування інфраструктури даного житлового будинку шляхом розміщення відповідних служб та їх окремих спеціалістів (охорони, експлуатаційних служб) або майна мешканців будинку, і є допоміжними приміщеннями житлового будинку № 14-А по вул. Срібнокільській в м. Києві, забезпечують потреби усіх власників квартир та власників нежитлових приміщень, та відповідно являються їх спільною власністю.

Висновок експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 14.09.2015р. №17095/14-42 про те, що група приміщень №1-1, яка складається із приміщення №1, площею 269,5 кв.м, та розташована на " 19-му (горищному) поверсі" секції 3 будинку №14-А по вул. Срібнокільській в м.Києві, не забезпечує експлуатацію будинку та побутове обслуговування його мешканців і не відноситься до допоміжних приміщень даного житлового будинку, а є нежитловими приміщеннями (для використання їх як творчих майстерень художників та архітекторів).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ст. 35 ГПК України).

Таким чином, статус спірних Приміщень як нежитлових, та таких що є окремими об'єктами цивільно-правових відносин, підтверджується наступними доказами: договором генпідряду б/н від 28.04.1999, договором про участь в у будівництві житлового будинку від 02.09.1998, актами про прийняття закінченого будівництвом об'єкту в експлуатацію, висновком №5888/11-42 комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 28.12.2012 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, висновком судової експертизи №17095/14-42 від 14.09.2015 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, доказами сплати позивачем пайового внеску за спірні Приміщення як за нежитлові.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 22 Постанови Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (далі по тексту - Постанова №5), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред'явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв'язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння (п. 23 Постанови №5).

Згідно з п. 24 Постанови №5, під час розгляду позову про витребування майна відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.

Згідно з абзацом 2 п. 25 Постанови №5, до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Відповідно до п. 26 Постанови №5, відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК. Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.

Суд звертає увагу, що нормами ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння, а не будь-яких третіх особі.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що спірне Приміщення було або є його власністю або власністю співвласників Будинку, перебувало у його володінні або у володінні співвласників Будинку, вибуло з його володіння і з його власності або власності співвласників Будинку поза його (їх) волею, а також не надав жодних доказів, що позивач як власник (представник співвласників) ніс будь-які витрати пов'язані з реалізацією права власності, володіння чи утримання спірного Приміщення (сплата земельного податку, податку на нерухомість відмінну від змельної ділянки, комунальних послуг тощо), то позовні вимоги позивача (про витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Фартал ЛТД» нежитлове приміщення №1-1, загальною площею 269,5 м. кв. розташоване на 19 горищному поверсі, секції 3, за адресою: вул. Срібнокільска, 14 а, в м. Києві, та передати його співвласникам багатоквартирного в особі Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібне коло») не підлягають задоволенню.

Також суд зазначає, що при укладанні сторонами Договір купівлі-продажу нежилого приміщення від 13.12.2014 року сторонами (відповідачем-1 та відповідачем-2) не було порушено приписів ст. 203 та 215 ЦК України, твердження позивача про недійсність оспорюваного договору спростовується наявними в матеріалах справи документами та нормами чинного законодавства України, а тому в суду відсутні правові підстави для визнання Договору недійсним.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, суддя -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 01.11.2016 року.