Постанова № 62370051, 28.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28 жовтня 2016 року 13 год. 50 хв. № 826/6610/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві та Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (далі - відповідач-1), треті особи: ОСОБА_2 (далі - третя особа-1, ОСОБА_2.), ОСОБА_3 (далі - третя особа-2, ОСОБА_3) та Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - третя особа-3, Святошинська РДА), про:

- визнання протиправною реєстрації малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язання відповідача-1 вчинити дії щодо скасування проведеної 17 березня 2015 року реєстрації місця проживання.

В обґрунтування позову зазначено про порушення відповідачем-1 процедури реєстрації місця проживання ОСОБА_4 з огляду на відсутність надання власником/ співвласником квартири письмової згоди встановленого зразка для реєстрації місця проживання останньої.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/6610/16 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні, а також, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, допущено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та Святошинську РДА.

Під час переходу до розгляду справи по суті представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано доказах, а третя особа-1 та її представник просили відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-1 у судові засідання не прибув, хоча про дати час та місце судового розгляду справи сторона відповідача-1 повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача-1 до суду не надійшла.

Третя особа-2 (її представник) та представник третьої особи-3 у судові засідання також не прибули, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи треті особи 2, 3 повідомлені належним чином. При цьому, до суду через канцелярію надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності третьої особи-2. Заява про розгляд справи за відсутності представника третьої особи-3 до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

У подальшому, відповідними ухвалами суду змінено процесуальний статус Святошинської РДА (далі - відповідач-2) із третьої особи на відповідача, визнано поважними причини пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом та відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи-1 про закриття провадження у справі.

У ході розгляду справи у порядку письмового провадження до суду через канцелярію від відповідача-2 надійшли письмові заперечення проти позову, які судом долучено до матеріалів справи для врахування при прийнятті у справі судового рішення по суті.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно наявного у матеріалах справи свідоцтва про право власності на житло від 15 грудня 1997 року №5032, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_3

Відповідно до довідки від 23 вересня 2015 року №1211, виданої філією №801-804 комунального підприємства «Дирекція з утримання та обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», у вказаній вище квартирі проживають та зареєстровані 2 (дві) особи: ОСОБА_1, яка є власником 1/2 квартира з 10 лютого 1984 року та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4.), племінниця, з 17 березня 2015 року (без пред'явлення свідоцтва про народження).

Із копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року у справі №759/3689/15-ц вбачається, що позивач 06 квітня 2004 року надала згоду на реєстрацію та вселення ОСОБА_5 при умові звільнити приміщення на першу вимогу. Проте, коли власники квартири звернулись з проханням звільнити житло, ОСОБА_5, який проживав зі своєю дружиною та дітьми, відмовився її звільняти та зареєстрував в зазначеній квартирі свою неповнолітню доньку ОСОБА_4

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до Святошинського районного суду міста Києва із позовною заявою щодо усунення перешкод у здійсненні права власності, вселення та виселення.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року, позовні вимоги задоволено частково: усунуто ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перешкоди у користуванні спірним приміщенням шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_6; вселено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у вищезазначену квартиру; у задоволенні позовних вимог про виселення неповнолітньої ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішуючи дану справу, суд враховує положення ч. 1 ст. 72 КАС України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відтак, обставини зазначені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року по справі №759/3689/15-ц не підлягають доказуванню при розгляді даної адміністративної справи.

У ході розгляду зазначеної справи вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони реєстрації осіб до квартири АДРЕСА_1 відповідно до ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2015 року.

Крім того, позивач зверталась до начальника Святошинського РВ ГУ ДМС України в місті Києві із заявою, в якій зазначила про наявність спору щодо користування вказаної вище квартири між нею та ОСОБА_5, та у зв'язку із чим просила не реєструвати сторонніх осіб у вищезазначеній квартирі (зареєстрована 23 лютого 2015 року №30).

Не зважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як співвласники житлового приміщення не надавали згоду на реєстрацію неповнолітньої ОСОБА_4, відповідачем 17 березня 2015 року проведена реєстрація її місця проживання в квартирі АДРЕСА_1.

Суд погоджується з доводами позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних норм і обставин.

Так, відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон) відповідно до Конституції України.

Згідно зі ст. 14 Закону, рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 3 Закону, реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

Частиною 6 Закону передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її законний представник подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно зі ст. 11 Закону, реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері реєстрації фізичних осіб, затверджує відповідно до закону порядок реєстрації місця проживання та місця перебування осіб в Україні, зразки документів, необхідних для реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання та місця перебування.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 22 листопада 2012 року №1077, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за №2109/22421, затверджено Порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів (далі - Порядок).

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів. Реєстрація місця проживання особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

Згідно п. 2.2 Порядку, для реєстрації місця проживання особа або її законний представник подає до територіального підрозділу ДМС України, а після утворення центрів надання адміністративних послуг (далі - центр) - до відповідного центру:

- письмову заяву про реєстрацію місця проживання (додаток 5);

- документ, до якого вносяться відомості про місце проживання, крім випадків, установлених п. 2.8 цього розділу;

- квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати;

- талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні (у разі зміни місця проживання в межах України). Талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні не подається у разі оформлення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання;

- документи, що підтверджують:

право на проживання в житлі - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання. У разі реєстрації місця проживання у центрі договір оренди житлового приміщення може бути засвідчено адміністратором центру;

право на перебування або взяття на облік у закладі/установі - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи (додаток 6), копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 28 грудня 2011 року №574 «Про деякі питання діяльності центру обліку бездомних громадян», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 січня 2012 року за №84/20397;

проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини, зразок якої наведено в додатку 7 до цього Порядку;

військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України, якщо реєструється місце проживання дитини, яка не досягла 16-річного віку;

заява про зняття особи з реєстрації місця проживання, форма якої наведена в додатку 8 до цього Порядку (у разі здійснення реєстрації місця проживання з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

Суд зазначає про те, що як вже зазначено вище, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 13 березня 2015 року у справі №826/3689/15-ц вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони реєстрації осіб до квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч.ч. 9 та 10 ст. 153 Цивільного процесуального кодексу України, ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про протиправність дій з боку відповідача-1 щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_4 під час дії заборони для вчинення таких дій, встановлених ухвалою суду про вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства вбачається, що оскільки власниками/співвласниками квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надавалась обов'язкова згода на реєстрацію місця проживання ОСОБА_4, у відповідача-1 відсутні підстави для реєстрації місця проживання останньої.

Судом встановлено, що позивач зверталась до начальника Святошинського РВ ГУ ДМС України в місті Києві із заявою, в якій просила не реєструвати сторонніх осіб у вищезазначеній квартирі.

Дана заява зареєстрована 23 лютого 2015 року за вх. №30, проте не була взята до уваги під час проведення реєстрації місця проживання ОСОБА_4, що відбулась 17 березня 2015 року.

З метою належного захисту прав позивача, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставин та беручи до уваги зазначені вище правові норми, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача-1 щодо реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання ГУ ДМС у місті Києві вчинити дії щодо скасування проведеної 17 березня 2015 року місця проживання ОСОБА_7, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» №888-VIII від 10 грудня 2015 року, який набрав чинності 29 грудня 2015 року, зокрема, внесено зміни до Закону.

Так, із 04 квітня 2016 року органом реєстрації є виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку (ч. 1 ст. 3 Закону).

Враховуючи передачу повноважень щодо реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання фізичних осіб, судом був замінений процесуальний статус Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації із третьої особи на співвідповідача.

При цьому, беручи до уваги, що відповідні повноваження Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації щодо скасування проведеної реєстрації місця проживання ОСОБА_4 є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, суд враховує положення обов'язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі Олссон проти Швеції (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року.

При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Тобто, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 ст. 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також, Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційне законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічна позиція, на думку суду, підлягає застосуванню і щодо випадків вчинення суб'єктами владних повноважень протиправних дій.

Відповідно, оскільки дії відповідача-1 щодо проведення реєстрації місця проживання визнані судом протиправними, а визначених законом інших підстав для вчинення вказаних дій під час розгляду справи встановлено не було, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання відповідача-2, як органу, який станом на момент прийняття рішення у справі наділений відповідними повноваженнями, скасувати проведену 17 березня 2015 року реєстрацію місця проживання ОСОБА_4.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві та Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_2 та ОСОБА_3, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві щодо реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1.

3. Зобов'язати Святошинську районну в місті Києві державну адміністрацію вчинити дії щодо скасування проведеної 17 березня 2015 року реєстрації місця проживання ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за адресою: АДРЕСА_1.

4. Присудити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) здійснений нею судовий збір у розмірі 551,21 грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять одна копійка) солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в місті Києві (код ЄДРПОУ 37768863) та Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37395418).

Копії постанови направити сторонам та третім особам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин