Постанова № 62369660, 04.10.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04 жовтня 2016 року 16 год. 50 хв. № 826/25825/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Державної іпотечної установи (далі - позивач, ДІУ) до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" ОСОБА_1 (далі - відповідач-1, уповноважена особа Фонду) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-2, Фонд) про:

- визнання протиправними дій відповідача-1 щодо відхилення та неакцептування (не включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів) вимог позивача у розмірі 105582848,48 грн.;

- зобов'язання відповідача-1 акцептувати раніше неакцептовану вимогу позивача у розмірі 105582848,48 грн., що складається із: 26817635,37 грн. - 3% нарахованих на несплачену суму процентів за користування чужими грошовими коштами; 78765213,11 грн. інфляційних втрат, нарахованих на несплачену суму процентів за користування чужими грошовими коштами, та включити її до реєстру акцептованих вимог кредиторів;

- зобов'язання виконавчої дирекції Фонду затвердити зміни до реєстру акцептованих вимог кредиторів у публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра", Банк) після включення вимог позивача у розмірі 105582848,48 грн. до реєстру акцептованих вимог кредиторів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач-1 виконуючи владні управлінські функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, а саме, ПАТ "КБ "Надра", всупереч положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не включив до реєстру акцептованих вимог кредиторів вимоги ДІУ на суму 105582484,48 грн., чим порушив права позивача як кредитора, гарантовані Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/25825/15 (далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

Під час переходу до розгляду справи по суті представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому, на обґрунтування якого надано письмові докази, а представник відповідача-1 не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із письмовими доказами на їх обґрунтування.

Представник відповідача-2 у відповідне судове засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи відповідач-2 повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи за відсутності його представника до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши у порядку письмового провадження належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою (як кредитором) та відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (як позичальником) укладено кредитний договір №7/1 (далі - кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов'язується прийняти і використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700000000,00 грн. (далі - кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. За умовами п. 1.2 кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10 квітня 2009 року. Виходячи зі змісту п.1. 54 договору, відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються у розмірі 9,9% річних та сплачуються позичальником щомісячно, не пізніше останнього робочого дня місяця. Сплата відсотків та суми погашення основного боргу здійснюється позичальником шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора №26506301869 в ВАТ "Державний ощадний банк України", код банку (МФО) 300465, ЄДРПОУ 33304730. Остання сплата відсотків здійснюється позичальником не пізніше дати, зазначеної в п. 1.2 цього договору (тобто, 10 квітня 2009 року).

Згідно п. 3.2 даного договору за порушення взятих на себе зобов'язань з повернення суми кредиту рефінансування та/або сплати відсотків за користування кредитом рефінансування, позичальник сплачує на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несплаченого платежу за кожний день прострочення

Крім того, пп. 2.4.3 п. 2.3 зазначеного договору передбачено право кредитора вимагати дострокового погашення позичальником кредиту рефінансування протягом 30-ти робочих днів, сплати нарахованих відсотків та штрафних санкцій у випадку прострочення сплати відсотків за користування фінансовим кредитом понад 10 днів.

Згідно з умовами цього договору ДІУ надала Банку кредит для здешевлення вартості іпотечних кредитів на придбання житла, які Банк мав надати громадянам України у розмірі 700000000,00 грн. із кінцевим строком повернення до 10 квітня 2009 року, що не заперечується відповідачами.

23 березня 2009 року між вказаними сторонами було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №7/1 від 15 жовтня 2008 року, відповідно до п. 1 якої сторони погодили доповнити п. 1.1 першого розділу кредитного договору п.п. 1.1.1, 1.1.2 наступного змісту: " 1.1.1. З " 23" березня 2009 року сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов'язується повернути складає 693595080,00 грн.

1.1.2. Зміна суми кредиту рефінансування згідно з п.п. 1.1.1. не вважається достроковим погашенням відповідно до 2.3.1 Кредитного договору.".

Всупереч п. 1.2 Договору залишок кредиту рефінансування у розмірі 693695080,00 грн. повернув позивачу тільки 31 січня 2013 року.

У зв'язку з неналежним виконанням Банком свого обов'язку зі своєчасного повернення кредиту рефінансування заступником прокурора міста Києва у липні 2014 року в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державної іпотечної установи був подано позов до Господарського суду міста Києва, в якому заступник прокурора просив стягнути з ПАТ "КБ "Надра" відсотки за користування чужими грошовими коштами на суму 228140524,16 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 1 серпня 2014 року по справі №910/14247/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 жовтня 2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 12 березня 2015 року, позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДІУ задоволено повністю. Вирішено стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на користь ДІУ відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 228140524,16 грн.

Крім того, за результатами звернень ДІУ з іншими позовами до Господарського суду міста Києва про стягнення з ПАТ "КБ "Надра" відсотків за користування кредитом рефінансування, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих як на основну суму заборгованості за кредитним договором №7/1 від 15 жовтня 2008 роки, так і суми простроченої заборгованості за відсотками за користування таким кредитом, були прийняті наступні судові рішення:

- рішення від 13 серпня 2013 року та від 14 серпня 2013 року у №5011-35/14679-2012, згідно яких господарським судом вирішено стягнути з Банку на користь ДІУ 3% річних, нарахованих на суму заборгованості за основним боргом (а саме, на заборгованість по поверненню кредитних коштів, а не на заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом) за період з 30 червня 2011 року по 30 вересня 2012 року, що становить 26123909,01 грн.;

- рішення від 10 жовтня 2013 року у справі №54/267, згідно якого господарським судом вирішено стягнути з Банку на користь ДІУ інфляційні втрати в розмірі 69359508,00 та 3% річних в розмірі 28731938,00 грн., нарахованих на основну заборгованість відповідача (а саме, на заборгованість по поверненню кредитних коштів, а не на заборгованість по сплаті відсотків за користування кредитом);

- рішення від 11 вересня 2013 року у справі №34/218-22/171, згідно якого господарським судом вирішено стягнути з Банку на користь ДІУ інфляційні втрати у розмірі 19539267,00 грн., нарахованих за період з 11 лютого 2010 року по 31 березня 2010 року за прострочення сплати основного боргу, та пеню за прострочення виконання зобов'язань по поверненню кредиту за період з 11 лютого 2010 року по 28 травня 2014 року у розмірі 4168221,39 грн.

В подальшому, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року №83 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року №26 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", згідно з яким з 06 лютого 2015 року строком на три місяці запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра".

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 04 червня 2015 року №356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05 червня 2015 року №113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "НАДРА" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_1 строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно.

08 липня 2015 року позивачем до канцелярії Банку на адресу Уповноваженої особи Фонду ОСОБА_1 подано заяву про вимоги кредитора №5236/15/1 від 07 липня 2015 оку (вх. №40897 від 08 липня 2015 року) на загальну суму 438786432,77 грн., в тому числі:

- 105346878,78 грн. - заборгованість за кредитним договором №7/1 від 15 жовтня 2008 року, встановлена в судовому порядку згідно рішень Господарського суду міста Києва у справах №54/267, №5011-35/14679-2012, №34/218-22/171, №9/343-33/125;

- 227797943,24 грн. - відсотки за користування чужими грошовими коштами по кредитному договору №7/1 від 15 жовтня 2008 року, встановлена в судовому порядку згідно рішення Господарського суду м. Києва від 01 серпня 2014 року у справі №910/14247/14;

- 58439,22 грн. витрати за сплату судового збору та інформаційно-технічного забезпечення згідно рішень суду;

- 323,05 грн. заборгованість за договором про обслуговування іпотечних кредитів від 09 січня 2007 року №1;

- 26817635,37 грн. - 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 10 лютого 2010 року (дата закінчення мораторію, введеного Постановою Правління Національного банку України №59 від 10 лютого 2009 року "Про призначення тимчасової адміністрації у Відкритому акціонерному товаристві комерційному банку "Надра") до 06 лютого 2015 року (дата введення тимчасової адміністрації) на несплачену суму відсотків за користування чужими грошовими коштами (227797943,24 грн.) за період з 10 квітня 2009 року (дата виникнення зобов'язання з повернення кредиту рефінансування) по 31 січня 2013 року (фактична дата повернення кредиту рефінансування);

- 78765213,11 грн. - інфляційних втрат відповідно до ст. 625 ЦК України за період з 10 лютого 2010 року (дата закінчення мораторію) до 06 лютого 2015 року (дата введення тимчасової адміністрації) на несплачену суму відсотків за користування чужими грошовими коштами (227797943,24 грн.) за період з 10 квітня 2009 року (дата виникнення зобов'язання з повернення кредиту рефінансування) по 31 січня 2013 року (фактична дата повернення кредиту рефінансування).

Листом №26-5-27531 від 20 жовтня 2015 року відповідач-1 повідомив позивача про акцептування вимог ДІУ в частині суми 333203584,29 грн., в тому числі: 323,05 грн. - за договором про обслуговування іпотечних кредитів №1, 227797943,24 грн. - згідно рішення Господарського суду м. Києва від 01 серпня 2014 року у справі №910/14247/14, 105405318,00 грн. - згідно рішень Господарського суду міста Києва у справах №54/267, №5011-35/14679-2012, №34/218-22/171 та №9/343-33/125. У визнанні решти заявлених вимог було відмовлено через їх невідповідність балансовим даним та документам, що знаходяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду.

Позивач, вважаючи протиправними дії та рішення відповідача-1 щодо відмови в акцептуванні вимог кредитора, що виникли за кредитним договором №7/1 від 15 жовтня 2008 року в розмірі 105582848,00 грн., звернувся з цим позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

У контексті вище викладеного суд зазначає наступне.

Стосовно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, щодо того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Однак, суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.

Висновок Верховного Суду України у вище вказаних постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Суд звертає увагу на те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону №4452-VI.

Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.

Вище вказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.

Отже, враховуючи у сукупності вище викладені норми та з'ясовані обставини, а також з метою дотримання вимог ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення справи №826/25825/15 саме у порядку адміністративного судочинства.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Як зазначалося вище по тексту судового рішення, ч. 1 ст. 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 цього Закону (в редакції станом на день запровадження ліквідаційної процедури в Банку) виконавча дирекція Фонду має певні повноваження у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, зокрема: визначає умови та порядок здійснення виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків відповідно до цього Закону; делегує та відкликає всі або частину своїх повноважень колегіальним органам та/або уповноваженій особі (кільком уповноваженим особам) Фонду в обсягах, визначеним цим Законом; визначає порядок складання та затверджує реєстр акцептованих вимог кредиторів.

У відповідності до ст. 46 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду від імені Фонду виконує функції з ліквідації банку відповідно до цього Закону та приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття Фондом рішення про призначення уповноваженої особи Фонду. З дня призначення уповноваженої особи Фонду: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; 4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та застосування інших санкцій за всіма видами заборгованості банку; 5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) укладення правочинів, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому ст. 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти) будь-яким майном (коштами) банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень на майно банку не допускається. Вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Протягом трьох днів з дня призначення уповноваженої особи Фонду керівники банку (або уповноважена особа, якщо в банку здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку уповноваженій особі Фонду. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Особа, яка навмисно перешкоджає доступу уповноваженої особи Фонду до банку, його приміщень, засобів зв'язку, операційних систем, активів, книг, записів, документів, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження: 1) виконує повноваження органів управління банку; 2) приймає до свого відання майно (кошти) банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, формує ліквідаційну масу та виконує функції з управління та реалізації майна банку; 3) складає не пізніше ніж через три дні з дня свого призначення перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; 4) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; 5) у встановленому законодавством порядку вживає заходів до повернення дебіторської заборгованості банку, заборгованості позичальників перед банком та пошуку, виявлення, повернення (витребування) майна банку, що перебуває у третіх осіб; 6) звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; 7) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх; 8) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які підлягають обов'язковому зберіганню; 9) виконує повноваження, які визначені ч. 2 ст. 37 цього Закону; 10) здійснює відчуження активів і зобов'язань банку в разі, якщо це було передбачено планом врегулювання, або в інших випадках за рішенням виконавчої дирекції Фонду.

Уповноважена особа Фонду може здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та/або нормативно-правовими актами Фонду, які є необхідними для завершення процедури ліквідації банку.

Згідно з п. 4.20 гл. 4 розд. V Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 липня 2012 року №2 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 вересня 2012 року за №1581/21893 (далі - Положення №2, в редакції чинній станом на 03 серпня 2015 року), уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку складає реєстр акцептованих вимог кредиторів за формою, визначеною в додатку 3 до цього Положення, на підставі балансу банку, до якого включає вимоги кредиторів у національній валюті в розмірах, які існували на дату прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Пунктом 4.23 Положення №2 визначено, що протягом 90 днів з дня опублікування відомостей у газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" відповідно до вимог ч. 2 ст. 45 Закону уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; відхиляє вимоги в разі, якщо вони непідтверджені фактичними даними, що є в розпорядженні уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, та в разі потреби заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, установлених цим Положенням та актами Фонду.

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону №4452-VI, протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.

Суд встановив, що позивач з дотриманням вищенаведених строків надав відповідачу-1 заяву про вимоги кредитора на загальну суму 438786432,77 грн. У відповідь відповідачем-1 повідомлено позивача у невизнанні кредиторської вимоги в частині суми 105582848,48 грн.

Згідно ч.ч. 1 - 4 і 8 ст. 49 Закону №4452-VI уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.

Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними.

Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури.

Як пояснив представник відповідача-1 в тексті своїх заперечень проти позову, з метою забезпечення належного розгляду кредиторських вимог до ПАТ "КБ "Надра", наказом Уповноваженої особи Фонду ОСОБА_1 від 12 червня 15 року №438 "Про порядок опрацювання вимог кредиторів під час ліквідації" було створено комісію з числа працівників ПАТ "КБ "Надра" для попереднього розгляду заявлених вимог та надання уповноваженій особі Фонду пропозицій щодо їх акцептування чи відхилення.

Рішенням вказаної комісії від 03 серпня 2015 року встановлено та аргументовано безпідставність кредиторських вимог ДІУ в частині вимог на суму 26817635,37 грн. (3% річних, що нараховані на несплачену суму процентів за користування чужими грошовими коштами) та на суму 78765213,11 грн. (інфляційні витрати, нараховані на несплачену суму процентів за користування чужими грошовими коштами).

В тексті цього рішення від 03 серпня 2015 року, копія якого наявна у матеріалах справи, наведені наступні підстави для їх відхилення: "наслідки несвоєчасного повернення кредиту у вигляді застосування індексу інфляції та 3% річних вже застосовано у господарських справах №54/267, №5011-35/14679-2012, №34/218-22/171, №9/343-33/125 за якими постановлені судові рішення, що набрали законної сили, та за якими визнані кредиторські вимоги. Отже, кредиторські вимоги дублюються за правовим змістом повністю, а за період пред'явлення - в частині проміжку з 10 лютого 2010 року по 30 січня 2013 року.

Стягнення з Банку 228140524,16 грн. - плати за користування грошовими коштами (на яке повторно нараховується інфляція та 3% річних) вже само по собі є наслідком неповернення в строк кредиту. Зазначена сума, таким чином не становить простроченого до виконання договірного зобов'язання, на яке мають нараховуватись платежі за ст. 625 ЦК України.

Застосування індексу інфляції та 3% річних (ст. 625 ЦК України), що застосовуються до договірних зобов'язань та плат за користування чужими грошовими коштами без достатніх підстав, що за природою відбувається згідно ст. 1212 ЦК України на позадоговірній основі, є взаємовиключними платежами".

Перевіряючи обґрунтованість відмови відповідача у невизнанні зазначеної суми, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Крім того, ч. 5 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 і 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України) та проценти за позикою (ст. 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3% річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Наведений аналіз норм ЦК України викладено у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року №6-2129цс16, від 30 березня 2016 року №5-86кз16.

Дослідивши додані позивачем заяви про вимоги кредитора від 07 липня 2015 року №5236/15/1 розрахунки 3% річних (у розмірі 26817635,37 грн.) та інфляційних витрат (78765213,11 грн.), суд встановив, що сума невизнаних відповідачем-1 кредиторських вимог ДІУ у розмірі 105582848,48 грн., була розрахована позивачем за період з 11 лютого 2010 року по 05 лютого 2015 року виключно із суми 228140524,16 грн. (відсотки за користування чужими коштами, нарахованих за період з 10 квітня 2009 року по 30 січня 2013 року)

При цьому, право на отримання відсотків за користування Банком коштами ДІУ після строку закінчення дії договору №7/1 від 15 жовтня 2008 року, та розмір вказаної розрахункової суми (228140524,16 грн.) визнано в судовому порядку, а саме на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 01 серпня 2014 року у справі №910/14247/14, яке набрало законної сили 15 жовтня 2014 року в порядку, визначеному ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, сума коштів 228140524,16 грн., з якої були вирахувані кредиторські вимоги ДІУ у розмірі 105582848,48 грн., є грошовим зобов'язанням, яке виникло в силу закону та на підставі Господарського суду міста Києва від 01 серпня 2014 року у справі №910/14247/14, а не підставі кредитного договору. Оскільки обов'язок по сплаті такого грошового зобов'язання виник у Банку з 15 жовтня 2014 року (тобто, після перегляду цього рішення господарського суду першої інстанції від 01 серпня 2014 року Київським апеляційним господарським судом), то право на нарахування на свою користь інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми такого грошового зобов'язання, у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду, виникають у позивача після 15 жовтня 2014 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону №4452-VI (в редакції, що діяла станом на день направлення позивачем заяви про вимоги кредитора) під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку); 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку; 4) зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі; 5) нарахування відсотків за зобов'язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

З аналізу матеріалів справи та матеріальних норм права суд вбачає, що суми штрафних санкцій (3% річних) у розмірі 26817635,37 грн. та інфляційних витрат (78765213,11 грн.) заявлені позивачем без урахування положень ЦК України та Законом №4452-VI, а тому відповідачем-1 було прийнято правомірне рішення про їх неакцептування та відсутність правових підстав для включення вимог ДІУ в цій частині до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вусище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов Державної іпотечної установи до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" ОСОБА_1 та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову Державної іпотечної установи.

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин