Постанова № 62368480, 26.10.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року справа № 813/6447/15

18 год. 15 хв.зал судових засідань №6

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

секретар судового засідання Жовковська Ю.В.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області, Франківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та зобов'язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі ГУ МВС України у Львівській області), Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі ГУ НП у Львівській області), в якому із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:

визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача з займаної посади;

поновити позивача на службі в органах внутрішніх справ в ГУ НП у Львівській області на посаді, що є рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України (далі Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області);

стягнути з ГУ НП у Львівській області на користь позивача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 06.04.2016 суд у справі здійснив заміну первинного відповідача ГУ НП у Львівській області належним відповідачем Франківським РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач ГУ МВС України у Львівській області протиправно звільнив позивача із займаної посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, у звязку зі скороченням штатів, без зясування можливості подальшого використання позивача на службі, тобто з порушенням абз.8,10 п.8 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 (далі Положення). Позивач зазначає, що він подав рапорт про прийняття його на службу в ГУ НП у Львівській області. Проте, у задоволенні вказаного рапорту позивачу відмовлено, у звязку з зазначенням на ньому резолюції «заперечую» ОСОБА_5 начальником сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області. Позивач вважає, що наявність такої резолюції не може бути підставою для відмови в задоволенні його рапорту. Позивач наголошує на тому, що ГУ НП у Львівській області є правонаступником ГУ МВС України у Львівській області, а тому його необхідно працевлаштувати відповідно до п.9 розділу 11 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідач ГУ МВС України у Львівській області подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України» визначено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи МВС України, в тому числі і ГУ МВС України у Львівській області. Відповідач зазначає, що позивач не скористався своїм правом на подачу заяви для прийняття на службу в поліцію, у звязку з чим правомірно звільнений на підставі п.64 Положення через скорочення штатів. Відповідач вважає, що в нього відсутні підстави для забезпечення працевлаштування позивача.

Відповідач ГУ НП у Львівській області подав до суду заперечення на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Заперечення обґрунтовані тим, що ГУ НП у Львівській області не є правонаступником ГУ МВС України у Львівській області. Між позивачем та ГУ НП у Львівській області не виникало жодних правовідносин, а тому ГУ НП у Львівській області не порушувало прав позивача, у звязку з чим не може бути відповідачем у справі.

Відповідач Франківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області заяви про визнання позову або заперечень на позовну заяву до суду не подав.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили з підстав, наведених у письмових запереченнях. Просили суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач Франківський РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області явку представника в судові засідання не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про час, дату і місце розгляду справи, заяв про розгляд справи без участі представника не подав.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково, виходячи з такого.

Позивач ОСОБА_4 перебував на службі в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС.

Позивач подав рапорт від 06.11.2015 на імя т.в.о. начальника ГУ НП у Львівській області ОСОБА_6 про прийняття його на службу в органи Національної поліції. На вказаному рапорті міститься резолюція «заперечую», накладена ОСОБА_5 начальником сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області (а.с.4).

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с «По особовому складу» позивача звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС в запас Збройних Сил України на підставі п.64 «г» Положення з 06.11.2015.

Спір між сторонами виник щодо правомірності звільнення позивача з посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС.

Суд, вирішуючи спір по суті, виходить з наступного.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі Положення).

Так, пунктом 64 «г» вказаного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і начальницького складу звільняються зі служби в запас через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання їх на службі.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодекс законів України про працю (надалі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду трудових спорів (з подальшими змінами) при розгляді трудових спорів, пов'язаних із звільненням за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності штату працівників, чи додержані власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють звільнення працівника, які є докази зміни в організації виробництва і праці, того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник чи уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне звільнення.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше, ніж за два місяці.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію України» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

ОСОБА_7 опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України» та відповідно до його Прикінцевих та перехідних положень набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 07.11.2015, крім, зокрема, п. п. 8, 11 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, які набрали чинності з дня, наступного за днем опублікування Закону, тобто 07.08.2015.

Так, в пункті 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачено, що з дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

З врахуванням змісту наведеної норми, суд вважає, що у відповідача ГУ МВС України у Львівській області відсутній обов'язок щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення.

Відповідно до п. п. 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним вказаним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування вказаного Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані у вказаному пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Отже, Законом України «Про Національну поліцію України» передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, зокрема прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті необхідно також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 включно. ОСОБА_7 норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Оцінюючи доводи відповідачів щодо ліквідації ГУ МВС України у Львівській області, суд зазначає наступне.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19.01.2016 у справі № 810/1783/13а, ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У вказаному акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з вказаним, при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 вказаного Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано, зокрема, ГУ МВС України у Львівській області.

При цьому, в Законі України «Про Національну поліцію», постанові Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 чи інших нормативно-правових актах не зазначено про відмову держави від виконання завдань та функцій, які покладались на органи міліції.

Таким чином, в межах спору фактично мала місце реорганізація зазначеного правоохоронного органу, оскільки відповідна функція держави не ліквідована.

Крім того, суд вважає, що вказане правонаступництво підтверджується, зокрема, тотожністю завдань міліції і поліції, встановлених ст.3 Закону України «Про міліцію» та ст.2 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно, ліквідація обласних управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України.

Суд також враховує, що в постанові від 27.05.2014 у справі № 21-108а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи.

Пунктами 8-11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» не передбачено порядку пропонування працівникам міліції посад в органах Національної поліції.

Враховуючи таку обставину та наведену правову позицію Верховного Суду України щодо обов'язку роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи, суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства, а саме ст.49-2 Кодексу законів про працю України, частиною 3 якої передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, суд дійшов до висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Суд встановив, що ГУ МВС України у Львівській області у встановлений законодавством строк не запропонувало позивачу жодної посади в новостворених органах Національної поліції.

Враховуючи, що обов'язок запропонувати посаду відповідно до змісту наведеної норми та правової позиції Верховного Суду України лежить саме на роботодавцеві, суд вважає помилковим посилання відповідачів на ту обставину, що позивач у встановлений строк з рапортом щодо звільнення з органів внутрішніх справ в порядку переведення до поліції та з заявою про прийом на службу в поліцію не звертався.

Суд критично оцінює доводи відповідачів про те, що позивач не виявив бажання проходити службу в Національній поліції, оскільки такі спростовуються копією рапорту від 06.11.2015, що наявна в матеріалах справи (а.с.4). ОСОБА_7 рапортом позивач довів до відома відповідача про бажання продовжувати службу в Національній поліції України.

16.03.2016 допитаний в якості свідка заступник начальника карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_8 підтвердив, що він разом з позивачем та іншими працівниками Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області 09.11.2015 писав рапорт про переведення на службу до Національної поліції України. З показів свідка ОСОБА_9, допитаного 15.06.2016, вбачається, що особовий склад Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області 09.11.2015 одночасно писав рапорти про переведення на службу до Національної поліції України в актовому залі в присутності начальника відділу кадрів.

Свідки ОСОБА_10 начальник кадрової служби Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області та ОСОБА_5 начальник сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, допитані в судових засіданнях 24.06.2016 та 02.06.2016 відповідно, підтвердили, що позивач подавав рапорт про переведення на службу до Національної поліції України. Свідки зазначили, що такий рапорт поданий позивачем з пропуском строку, встановленого Законом України «Про Національну поліцію України», а тому в задоволенні вказаного рапорту позивачу відмовлено. ОСОБА_5 підтвердив, що поставив на вказаному рапорті позивача резолюцію «заперечую», у звязку з пропуском строку його подання. Зі слів ОСОБА_10 вказана резолюція не вплинула на результати розгляду рапорту позивача.

З огляду на встановлені обставини, суд не бере до уваги довідку відповідача від 02.02.2016 №113/10-2016, видану про те, що заяв позивача про прийом на службу до ГУ НП у Львівській області не надходило (а.с.60).

Суд зазначає, що відсутність рапорту позивача в матеріалах особової справи, а також відсутність його реєстрації не свідчить беззаперечно про неподання позивачем такого документу, а може вказувати на неналежне виконання обов'язків особами, що його прийняли.

Суд наголошує на тому, що реалізація виявленого бажання, про яке йдеться у пункті 9 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію», повинна гарантуватись встановленим законом порядку переведення та створення державного органу, в який особа має намір переводитись.

Так, підпункт «з» пункту 64 згаданого Положення викладено у новій редакції - у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації - яка дозволяла перевести позивача в Національну поліцію.

Нова редакція згаданого підпункту набрала чинності 07.11.2015, з моменту опублікування, а звільнення позивача відбулось з 06.11.2015, що є передчасним, оскільки на час звільнення не існувало правового механізму, який би дозволяв позивачу реалізувати своє право щодо переведення, відповідно до вимог наведених пунктів розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

На дату звільнення позивача 06.11.2016 Головне управління Національної поліції у Львівській області створено не було, тому бажання з приводу проходження служби в поліції позивач міг реалізувати лише після створення відповідного органу.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що звільнення позивача відбулось передчасно, а тому порушило його право на працю в частині гарантій на зайняття певних посад у порядку, визначеному розділом ХІ Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при вивільненні працівників міліції (зокрема, створення територіальних органів впродовж місяця, з дня набрання чинності згаданим Законом), то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації таких правил.

В іншому випадку, що має місце у спірних правовідносинах, держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Таким чином, суд дійшов до висновку про відсутність достатніх і належних правових підстав в ГУМВС України у Львівській області для прийняття наказу від 06.11.2015 №831о/с «По особовому складу» в частині звільнення позивача з займаної посади. А тому, оскаржений наказ в частині звільнення ОСОБА_4 з посади є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до положень ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідач ГУ МВС України у Львівській області з 06.11.2015 перебуває у стані припинення.

Суд бере до уваги, що ГУ МВС України у Львівській області з 06.11.2015, хоча й перебуває у стані припинення, проте станом на час розгляду справи запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про припинення юридичної особи ГУ МВС України у Львівській області не внесено. Крім вказаного, суд враховує те, що саме на ГУ МВС України у Львівській області покладено обовязок працевлаштувати позивача.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позивача необхідно поновити на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області з 07.11.2015.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті позивачу, суд зазначає таке.

Згідно з ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 N 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати». ОСОБА_7 постановою визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Суд звертає увагу, що день звільнення позивача 06.11.2015 був останнім робочим днем. Тому, тривалість вимушеного прогулу позивача, який утворився внаслідок винесення протиправного наказу ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №831о/с «По особовому складу», потрібно обраховувати з 07.11.2015 по 26.10.2016, що становить 242 робочих дні.

Згідно з довідкою про доходи від 31.05.2016 (а.с.183) грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2015 року становило 5210,70грн. з врахуванням обовязкових платежів та податків. Відповідно середньоденна заробітна плата позивача становила 121,18грн.

З огляду на наведене, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу становить 29325,56грн. (121,18грн. х 242 робочі дні) з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Згідно з довідкою про доходи від 31.05.2016 (а.с.183) середньомісячне грошове утримання позивача становить 2605,35грн.

З огляду на вказане, з відповідача Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за один місяць в розмірі 2605,35грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.256 КАС України рішення суду в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допускається до негайного виконання.

Щодо вимоги позивача про поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ в ГУ НП у Львівській області на посаді, що є рівнозначною, вищою або нижчою щодо посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області, то в задоволенні такої необхідно відмовити, з огляду на таке.

Суд встановив, що рапорт позивача про призначення його на посаду органах Національної поліції у встановленому п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України» в порядку та строк до ГУ НП у Львівській області не надходив та відповідно не розглядався. Позивач не працював в ГУ НП у Львівській області, а тому відсутні правові підстави для поновлення його на роботі у вказаному органі.

Разом з цим, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог у відповідності до ч.2 ст. 11 КАС України для повного захисту прав позивача та зобовязати ГУ НП у Львівській області розглянути рапорт позивача від 06.11.2015 про прийняття на службу до органів Національної поліції України відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України».

Таким чином, із врахуванням встановлених обставин у справі та доказів, якими вони обґрунтовуються, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню лише в частині позовних вимог щодо визнання протиправним і скасування наказу в частині звільнення позивача, поновлення на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У відповідності до норм ст. 94 КАС України судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 14, 69-71, 86, 87, 94, 159, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №831о/с від 06.11.2015 «По особовому складу» в частині звільнення ОСОБА_4 з посади старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського районного відділу ЛМУ ГУМВС.

Поновити ОСОБА_4 на посаді старшого оперуповноваженого сектору карного розшуку Франківського районного відділу ЛМУ ГУМВС з 07 листопада 2015 року. Постанову суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_4 допустити до негайного виконання.

Стягнути з Франківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 26.10.2016 в розмірі 29325,56грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства. Постанову суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 2605,35грн. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства допустити до негайного виконання.

Зобовязати Головне управління Національної поліції у Львівській області розглянути рапорт ОСОБА_4 від 06.11.2015 про прийняття на службу до органів Національної поліції України відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію України».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови суду складений та підписаний 31 жовтня 2016 року.

СуддяА.Г. Гулик