Рішення № 62367741, 24.10.2016, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2016 р.Справа № 916/2158/16Господарський суд Одеської області у складі:

суддя Волков Р.В.

при секретарі судового засідання Бобошко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

За позовом: Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця

в особі регіональної філії „Одеська залізниця

до відповідача: Державного закладу „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця

про стягнення 1 070 691,40 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 (за довіреністю), ОСОБА_2 (за довіреністю),

Від відповідача: ОСОБА_3 (за наказом), ОСОБА_4 (за довіреністю),

встановив:

Позивач, Публічне акціонерне товариство „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця, звернувся до господарського суду з позовною заявою до відповідача, Державного закладу „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця, про стягнення 1070 691,40 грн. заборгованості, з яких 879535,32 грн. основного боргу, 146538,88 пені, 35256,39 грн. інфляційних втрат, 9360,83 грн. 3% річних., вказуючи на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за договором поставки пара № Л-14-433дНЮ від 24.03.2014 р.

В обґрунтування своїх вимог посилається на укладення із відповідачем договору поставки пара № Л-14-433дНЮ від 24.03.2014 р., неналежне виконання відповідачем його умов в частині оплати отриманих послуг, нарахування штрафних санкцій, передбачених договором та на інші обставини, викладені в позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву (зареєстрована за вхід № 24667/16 від 10.10.2016 р.), в якому пояснює, що відповідач є бюджетною неприбутковою організацією та третім розпорядником бюджетних коштів і тому не може самостійно сплатити заборгованість, що виникла.

Також звертає увагу суду на те, що пасажирське вагонне депо регіональної філії „Одеська залізниця ПАТ „Українська залізниця постачає до лікарні пар для забезпечення гарячого водопостачання та опалення у відповідності до договору від 24.03.2014 р. № Л-14-433 дНЮ. До 01.01.2016 р. оплата рахунків за спожитий лікарнею пар проводились у вигляді взаєморозрахунків між лікарнею та Одеською залізницею. Однак, у звязку з тим, що проведена передача лікарні до підпорядкування Одеської обласної ради, проводити відповідні взаєморозрахунки Одеська залізниця вже не може.

З наданого відзиву вбачається, що Адміністрація відповідача збільшила видатки по КЕКВ 2271 до 1700000,00 грн. в кошторисі лікарні на 2016 р., про що були надані пояснення до Департаменту охорони здоров'я та соціального захисту населення Одеської обласної ради. Проте в затвердженому річному кошторисі лікарні на опалення та гаряче водопостачання було виділено лише 75000,00 грн.

Для погашення заборгованості, що виникла за спожитий пар Державним закладом „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця Регіональна філія „Одеська залізниця ПАТ „Українська залізниця має звертатись до Одеської обласної ради та Департаменту охорони здоровя та соціального захисту населення Одеської обласної ради з вимогою виділити кошти лікарні на погашення заборгованості, так як відповідні структури є першим та другим розпорядниками коштів.

Державний заклад „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця звернувся з додатковим відзивом (зареєстрований за вхід № 25861/16 24.10.2016 р.) в якому з позовними вимогами позивача частково не погодився, просив зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з лікарні, у відповідності до п. 3 ст. 83 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

24.03.2014 р. між Державним підприємством „Одеська залізниця (Постачальник) та Державним закладом „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця (Споживач) укладено договір на поставку пара № Л-14-433дНЮ (договір), за умовами, якого Постачальник бере на себе зобовязання забезпечити Споживача паром (Код ДК 016-2010-35.30.1 Пар та гаряча вода. Постачання пара та гарячої води), у межах установленого ліміту.

Відповідно до п.1.2 Договору, облік пару що відпускає, здійснюється за показниками лічильника, відповідно до фактично опалювальної площі.

Згідно п.1.3 Договору Споживач оплачує фактично використаний пар, згідно затверджених тарифів (у розмірі 1125,487 грн. за 1 Гкал з ПДВ) з урахуванням рентабельності 5% і з урахуванням ПДВ 20%, кількісний облік яких ведеться відповідно до п. 1.2 Договору.

Відповідно до п. 4.1 договору відповідач зобовязується вчасно сплачувати витрати згідно умов договору.

Згідно п.5 Договору розрахунки між сторонами за даним договором проводяться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника (Одеської залізниці) на підставі виставленого рахунку платіжними дорученнями не пізніше 5 числа кожного місяця, слідуючого за звітним.

На виконання зазначеного пункту Договору постачальником щомісячно виставлялись рахунки-фактури із зазначенням суми належної до сплати за надані послуги.

Однак, з початку поточного року позивачем виявлені грубі порушення відповідачем п. 5 Договору, що підтверджується актами звірки взаєморозрахунків. Крім того, виконання зобовязань по договору Одеською залізницею підтверджується актами виконаних робіт, які підписані та скріплені печатками сторін.

Позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу № ЛВЧД-3 від 05.04.2016 р. щодо сплати заборгованості та штрафних санкцій. Однак відповіді позивачем на вказаний лист-вимогу не отримано.

За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Крім того, позивач зазначає, що відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). За приписами ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦУ України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не впливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.193 ГК України, де зазначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем своїх зобовязань за Договором, в свою чергу відповідач взятих на себе зобовязань належним чином не виконав, у звязку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 879535,32 грн. підлягають задоволенню.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями в розумінні цього Кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення їм прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5 Договору встановлено, що при порушенні строків оплати, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочки, але не більше подвійної дисконтної ставки НБУ.

Позивачем нараховано 146538,88 пені, 35256,39 грн. інфляційних втрат, 9360,83 грн. 3% річних.

Суд, перевіривши розрахунок доданий до позовної заяви, вважає, що він є вірним.

Щодо вимог про стягнення пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.3 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

При цьому, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятком, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Відповідач у справі є неприбутковим закладом, фінансування якого здійснюється за рахунок бюджетних коштів.

Відповідно до ч.2 ст.233 Господарського кодексу України у випадку коли порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 50000,00 грн.

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, не спростовані відповідачем, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.11, 509, 526, 527, 530, 546, 549, 610, 612, 629 ЦК України, ст.ст.83, 193, 230 ГК України, ст.ст.22, 33, 35, 36, 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця до Державного закладу „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця про стягнення 1 070 691,40 грн. - задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного закладу „Дорожня дитяча клінічна лікарня ДП „Одеська залізниця (65017, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 1, код 01111138) на користь Публічного акціонерного товариства „Українська залізниця в особі регіональної філії „Одеська залізниця (65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська,19, код 40081200) 879535/вісімсот сімдесят девять тисяч пятсот тридцять пять/ грн. 32 коп. основного боргу, 50000/пятдесят тисяч/00 коп. пені, 35256/тридцять пять тисяч двісті пятдесят шість/ грн. 39 коп. інфляційних втрат, 9360/девять тисяч триста шістдесят/ грн. 83 коп. 3% річних та 16060/шістнадцять тисяч шістдесят/грн. 37 коп. витрат на сплату судового збору.

3.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області протягом десяти днів з моменту складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні 24.10.2016 року.

Повний текст рішення складений 31 жовтня 2016 р.

Суддя Р.В. Волков