Рішення № 62367638, 25.10.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2016р. Справа№ 914/2115/16

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Черменєвій В.С.,

розглянувши матеріали справи:

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ,

до Відповідача: Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго», Львівська область, Золочівський район, м.Золочів,

про стягнення заборгованості

ціна позову: 45641,48 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність від 14.01.2016р. №14-10);

Відповідача: ОСОБА_2 представник (довіреність від 30.09.2016р. № 132)

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» про стягнення 2512,02 грн. трьох відсотків річних та 43129,46 грн. інфляційних втрат; ціна позову: 45641,48 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.08.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 30.08.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах Господарського суду Львівської області у даній справі від 30.08.2016 року, від 20.09.2016 року та від 04.10.2016 року, в тому числі у звязку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконання ним вимог ухвали суду у даній справі, зокрема щодо подання відзиву на позовну заяву.

Представникам ОСОБА_3 по явці оголошено права і обовязки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України. Окрім цього, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровано чи оголошено Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвали про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення по суті справи з обґрунтуванням наявності підстав для задоволення позову.

Представник Відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог усно заперечила, просила суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в тому числі з причин та підстав, зазначених у клопотанні від 04.10.2016р. вх.№39505/16, яке просила вважати відзивом на позовну заяву.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі, окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1,2 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань в порядку ст.38 ГПК України представниками ОСОБА_3 протягом розгляду справи не заявлялось.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судових засіданнях суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників ОСОБА_3, суд встановив наступне:

03.09.2012 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (правонаступником якої є Позивач) (Продавець) та Міським комунальним підприємством «Золочівтеплоенерго» (Відповідач, Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №13/387-ТЕ-21 (далі Договір), відповідно до п.1.1 якого, Продавець зобовязується передати у власність Покупцю у 2012 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ (надалі газ) на умовах Договору.

Газ, що передається за Договором, використовуються Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (п.1.2).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що Продавець передає Покупцеві з 01.09.2012 року по 31.12.2012 року газ обсягом до 400 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

МісяцьОбсягМісяцьОбсягЛипень0Жовтень100,0Серпень0Листопад150,0Вересень0Грудень150,0ІІІ квартал0ІV квартал400,0Відповідно до п.3.3 Договору, приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу.

У п. 5.1 Договору зазначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ та послуги з його транспортування установлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України (НКРЕ).

Згідно п.п. 5.2. та 5.3. Договору, ціна за 1000куб.м газу становить 1091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування ПДВ.

До оплати за 1000куб.м. природного газу 1091,00 грн., крім того ПДВ 20% 218,20 грн., всього з ПДВ 1309,20 грн.

Відповідно до п.6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Приписами п. 7.2 Договору встановлено, що у разі невиконання Покупцем умов п. 6.1 Договору, Продавець має право не здійснювати поставку газу Покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання Покупцем п. 6.1 Договору, він у безспірному порядку зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

У відповідності до п.9.3 Договору, строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Згідно п.11.1 Договору, цей Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками ОСОБА_3 та скріплення їх підписів печатками ОСОБА_3, поширює свою дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 01.09.2012 року і діє в частині поставки газу до 31.12.2012р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Договір підписано уповноваженими представниками та скріплено відтисками печаток юридичних осіб ОСОБА_3 Договору.

Також Додатковою угодою від 03.12.2012 року до Договору Сторонами погоджено з 01.10.2012 року в пункті 2.1. Договору обсяги, що передаються за Договором в четвертому кварталі 2012 року викласти в наступній редакції:

МісяцьОбсягЖовтень50,0Листопад80,0Грудень80,0ІV квартал130,0

Решту умов Договору залишено без змін. вказану Додаткову угоду підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб ОСОБА_3 Договору.

На виконання умов Договору Позивачем протягом періоду з жовтня по грудень 2012 року включно поставлено Відповідачу відповідно до підписаних та скріплених відбитками печаток ОСОБА_3 приймання-передачі природного газу від 31.10.2012 року, 30.11.2012 року, 31.12.2012 року природний газ в обсязі 225,473 тис. м. куб. на загальну суму 295189,25 грн. з урахуванням податку на додану вартість в розмірі 49198,21 грн.

При цьому суд зазначає, що підписання Відповідачем актів приймання-передачі природного газу, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема ст.9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Згідно доводів Позивача, Відповідач прострочив оплату за поставлений у жовтні-грудні 2012 року природний газ, у звязку з чим Позивачем нараховано Відповідачу 2512,02 грн. 3% річних та 43129,46 грн. інфляційних втрат за період з 18.08.2014 року по 16.09.2015 року.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.09.2014 року у справі №914/2265/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» про стягнення 102680,26 грн. позовні вимоги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» задоволено частково, вирішено стягнути з МКП «Золочівтеплоенерго» на користь ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 62 902,10 грн. основного боргу, 12 363,21 грн. пені, 20 504,64 штрафу, 3 993,51 грн. три проценти річних, 2 816,57 грн. грн. інфляційних нарахувань та 2 051,60 грн. судового збору за порушення порядку і строку здійснення оплат поставленого за Договором природного газу за період з 14.11.2012 року по 17.04.2014 року.

Вказане Рішення не оскаржувалось, 19.09.2014 року набрало законної сили в порядку, встановленому статтею 85 ГПК України, та, у відповідності до приписів ч.5 ст.124 Конституції України і ч.1 ст. 115 ГПК України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

На виконання зазначеного Рішення суду Господарським судом Львівської області 19.09.2014 року видано наказ про примусове виконання рішення.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2512,02 грн. 3% річних та 43129,46 грн. інфляційних втрат за період з 18.08.2014 року по 16.09.2015 року, нарахованих за порушення порядку та строку оплати поставленого Позивачем та отриманого Відповідачем природного газу за Договором.

19.09.2016 року Відповідачем подано клопотання (вх. №37145/16), у якому вказує на неповне врахування Позивачем здійснених Відповідачем оплат заборгованості з оплати поставленого природного газу, а також на арифметичні помилки Позивача у розрахунках трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Як вбачається із долученої Відповідачем до вказаного клопотання Інформації про виконавче провадження ВП №45592632, з Відповідача на користь Позивача стягнуто наступні кошти: 21.01.2015 року 1265,58 грн.; 20.02.2015 року 784,20 грн.; 12.03.2015 року 162,52 грн., 571,36 грн. та 694,23 грн.; 16.03.2015 року 622,11 грн.; 17.03.2015 року 883,78 грн.; 15.09.2015 року 208,24 грн.; 23.09.2015 року 217,19 грн.

Також, 04.10.2016 року відповідачем подано клопотання (вх. №39505/16), у якому просить суд долучити до матеріалів справи контррозрахунок суми трьох відсотків річних та інфляційних втрат, нарахованих Позивачем Відповідачу за порушення порядку і строку здійснення платежів за поставлений за Договором природний газ.

З поданого розрахунку вбачається, що, на думку Відповідача, сума нарахованих трьох відсотків за період з 18.04.2014 року по 16.09.2015 року повинна становити 2429,08 грн., інфляційних втрат а вказаний період 29505,74 грн.

Окрім того, у вказаному клопотанні Відповідач вказує на те, що прострочення оплати поставленого за Договором природного газу відбувалось поза волею Відповідача, оскільки він не наділений правом самостійного встановлення тарифу на теплоносії, а також тим, що Відповідач є неприбутковою організацією, у нього наявна значна дебіторська заборгованість за поставлені контрагентам теплові носії, які виробляються із придбаного за Договором природного газу. З підстав наведеного Відповідач просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до з ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зазначено, що зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобовязань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок.

В силу положень ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

У ч.1 ст.612 Цивільного Кодексу України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно пункту 9 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 року № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 №5011-32/5219-2012). Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р. у справі №10/25, від 04.07.2011р. у справі №13/210/10, від 12.09.2011р. у справі №6/433-42/183, від 14.11.2011р. у справі №12/207, від 23.01.2012р. у справі №37/64.

Крім того суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України); саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум; отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання; однак водночас слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються.

Згідно з ст.ст. 611, 625 ЦК України, ст.230 ГК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.10.2013р. №14 (у чинній редакції) встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).

Згідно пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

При перевірці розрахунку інфляційних нарахувань судом взято до уваги положення п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (із змінами та доповненнями), відповідно до якого, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши правильність проведеного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такий Позивачем проведено невірно, оскільки ним не враховано стягнення грошових коштів в межах примусового виконання наказу господарського суду Львівської області від 19.09.2014 року про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 03.09.2014 року у справі №914/2265/14, здійснених за період з 21.01.2015 року по 16.09.2015 року, а також того, що день часткової оплати боргу є днем, в якому сума боргу зменшилась на здійснену часткову оплату (аналогічна позиція відображена у п.п.1.4, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»), а відтак, невірно розраховано періоди прострочення у відповідності до динаміки змін сум боргу.

Здійснивши перерахунок сум, які належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати поставленого за Договором природного газу суд встановив, що сума трьох відсотків річних за порушення порядку і строку оплати поставленого за Договором природного газу становить 2428,14 грн., інфляційних втрат 22748,25 грн.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених Сторонами розрахунків, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2512,02 грн. трьох відсотків річних та 43129,46 грн. інфляційних втрат підлягають до задоволення частково шляхом стягнення 2428,14 грн. трьох відсотків річних та 22748,25 грн. інфляційних втрат, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

25.10.2016 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 31.10.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 760,10 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 20, 22, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 193, 216, 218 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 509, 526, 527, 530, 610-612, 627, 629, 632, 714 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2.Стягнути з Міського комунального підприємства «Золочівтеплоенерго» (80700, Львівська область, Золочівський район, м.Золочів, вул.Шевченка, буд.28; ідентифікаційний код 20808336) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького, буд.6,; ідентифікаційний код 20077720) 2428,14 грн. трьох відсотків річних, 22748,25 грн. інфляційних втрат та 760,10 грн. судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.