Рішення № 62367564, 25.10.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/71/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2016 Справа № 908/2287/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)

до відповідача ОСОБА_1 підприємства Дніпрорудненські теплові мережі (71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Комсомольська, буд. 11)

про стягнення суми

Суддя Мірошниченко М.В.

Секретар судового засідання Хилько Ю.І.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 довіреність № 14-109 від 18.04.2014 р.;

від відповідача: не зявився;

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулося в господарський суд Запорізької області із позовною заявою про стягнення з КП Дніпрорудненські теплові мережі суми 1613189,14грн., з яких: пеня в сумі 979550,79 грн., 3% річних в сумі 66742,37 грн. та втрати від інфляції в сумі 566895,98 грн.

Обґрунтовуючи позов позивач посилається на те, що на виконання умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу природного газу № 1417/15-БО-13 від 30.12.2014р., позивач протягом січня березня, жовтня-грудня 2015 р., поставив відповідачу природний газ на загальну суму 5077831,19 грн. За отриманий природний газ відповідач розрахувався несвоєчасно. За порушення строку виконання грошового зобовязання, на підставі п. 7.2 Договору відповідачу нараховано суму 979550,79 грн. пені та на підставі ст. 625 ЦК України суму 66742,37 грн. 3% річних і суму 566895,98грн. втрат від інфляції.

Посилаючись на приписи статей 11-16, 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 193, 216, 217, 231, 264, 265 Господарського кодексу України та умови договору купівлі-продажу природного газу № 1417/15-БО-13 від 30.12.2014 р., позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.08.2016 р. позовну заяву ПАТ «НАК «Нафтогаз України» прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 908/2287/16. Справу призначено до розгляду на 27.09.2016 р.

В судовому засіданні 27.09.2016 р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошено перерву на 25.10.2016 р.

Відповідач у письмовому відзиві зазначив, що порушення господарського зобовязання по договору купівлі-продажу природного газу № 1417/15-БО-13 від 30.12.2014р., в частині своєчасного проведення розрахунків за отриманий природний газ, виникло внаслідок важкого фінансового стану підприємства. Просить суд позовні вимоги позивача задовольнити частково, а саме: зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90% (до суми 96494,80 грн.). Крім того, зазначив, що за його контррозрахунком до стягнення підлягають інфляційні нарахування в сумі 532711,22 грн., 3 % річних в сумі 62128,28 грн. та пеня у розмірі 964947,99 грн.

Також, відповідач просить суд при прийнятті рішення на підставі ст. 83 ГПК України розстрочити його виконання на 12 місяців.

Відповідач процесуальним правом на участь представника в судовому засіданні 25.10.2016 р. не скористався, натомість, надіслав письмову заяву про перенесення (відкладення) розгляду справи на іншу дату у звязку із хворобою його уповноваженого представника.

Суд зазначає, що процесуальний строк вирішення спору у справі встановлений ст. 69 ГПК України і складає два місяці. Підстави відкладення розгляду справи передбачені ст. 77 ГПК України. При цьому жодного доказу у підтвердження знаходження на лікарняному (хвороби) юрисконсульта, відповідачем до суду не було надано. Крім того, в разі неможливості явки юрисконсульта відповідача (юридичної особи), відповідач згідно до ст. 28 ГПК України, мав право направити до судового засідання іншого свого представника, уповноваженого за довіреністю, однак своїм правом не скористався.

Враховуючи вказані обставини та той факт, що процесуальний строк розгляду справи спливає 29.10.2016р., що унеможливлює відкладення розгляду справи, у суду відсутні процесуальні можливості для відкладення розгляду справи. Клопотання про продовження строку, в порядку ст. 69 ГПК України, ані відповідачем, ані позивачем, заявлено не було. Крім того, клопотання про відкладення розгляду справи є процесуально не підтвердженим відповідними доказами та необґрунтованим, внаслідок чого залишено судом без задоволення.

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В даному випадку, ухвала господарського суду від 29.08.2016 р. про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 27.09.2016 р. була своєчасно направлена судом на належну адресу відповідача, доказом чого є участь представника відповідача у зазначеному судовому засіданні. Про оголошення у судовому засіданні перерви до 25.10.2016 р., судом було повідомлено представника відповідача ОСОБА_3 (довіреність № 05/002 від 04.01.2016 р.), безпосередньо у судовому засіданні, яке відбулось 27.09.2016 р.

Тобто, про час та місце судового розгляду даної справи відповідач був повідомлений належним чином. Доказом обізнаності відповідача із фактом розгляду справи № 908/2287/16 в судовому засіданні 25.10.16р. також є його письмове клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, справа розглядається за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В судовому засіданні 25.10.2016р. представник позивача в повному обсязі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та підтвердив наведені у позові обставини.

Представником позивача надано письмове заперечення проти зменшення пені та проти надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

В судовому засіданні 25.10.2016 р. прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну і резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Матеріали справи свідчать, що 30.12.2014 р. між Національною акціонерною компанією Нафтогаз України (Продавцем, позивачем у справі) та КП Дніпрорудненські теплові мережі (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено договір № 1417/15-БО-13 купівлі-продажу природного газу (надалі Договір), за умовами якого Продавець зобовязався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами, організаціями, а Покупець зобовязався прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору (п. 1.1, 1.2 Договору).

Згідно із п. 3.1 Договору Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця Покупцю в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, повязану з правом власності на газ.

Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця (п. 3.3 Договору).

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобовязується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій форму мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Ціна газу узгоджена сторонами в розділі 5 Договору.

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно із п. 9.3 Договору строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Як вбачається із матеріалів справи, за період: січень березень, жовтень-грудень 2015 р., позивачем відповідачу було поставлено природний газ на загальну суму 5077831,19 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи двосторонніми актами приймання-передачі природного газу, які підписані повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств.

Відповідач за поставлений позивачем природний газ розрахувався у повному обсязі, але з порушенням строків, встановлених Договором, що підтверджується Довідкою по операціям за Договором (арк. справи 34-36).

Позовні вимоги про стягнення з КП Дніпрорудненські теплові мережі суми 1613189,14 грн., з яких: пеня в сумі 979550,79 грн., 3% річних в сумі 66742,37 грн. та втрат від інфляції в сумі 566895,98 грн., стали предметом судового розгляду у даній справі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобовязання між субєктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу приписів ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними Договору, який породив взаємні обовязки: обовязком позивача стало передання відповідачу природного газу, а обовязком відповідача прийняття газу і оплата його вартості на умовах, визначених Договором.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 статті 193 ГК України).

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать долучені до матеріалів справи копії Актів приймання-передачі природного газу, позивач належним чином виконав свої договірні зобовязання передав відповідачу природний газ на загальну суму 5077831,19 грн.

Проте, відповідач у визначені Договором строки оплату отриманого природного газу не здійснив.

Долученою до матеріалів справи Довідкою по операціям за Договором підтверджується несвоєчасна оплата відповідачем отриманого природного газу.

Отже, відповідач не виконав своє зобовязання щодо своєчасної оплати отриманого природного газу, чим порушив умови Договору та вимоги чинного законодавства.

Правові наслідки порушення грошового зобовязання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань розяснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

У пункті 30.1 статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні визначено, що переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

За змістом п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи викладене, а також приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, судом перевірено розрахунок 3% річних за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат.

Суд відзначає, що вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню. Так, за заявлений позивачем період часу, окремо, за кожним Актом приймання-передачі природного газу, належний до стягнення розмір суми 3% річних становить суму 64473,93 грн., тому в решті позовної вимоги про стягнення 3% річних слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Вимога про стягнення втрат від інфляції також підлягає частковому задоволенню.

При цьому суд виходив з наступного:

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14, індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство, врахувавши приписи постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14, листа ВСУ від 03.04.1997р. № 62-97р., дати початку порушення грошового зобовязання, суми боргу, що існувала у спірний період, дат здійснених відповідачем оплат та самостійно визначеного позивачем періоду нарахування втрат від інфляції, вимога про стягнення інфляційних втрат задовольняється судом частково - в загальному розмірі 537343,09 грн. В решті позовної вимоги про стягнення інфляційних втрат слід відмовити, як нарахованих та заявлених до стягнення необґрунтовано.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно зі ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, статтею 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Вимога про стягнення пені заявлена позивачем на підставі пункту 7.2 Договору, за змістом якого, у разі невиконання Покупцем умов пункту 6.1 цього Договору він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Розрахунок пені перевірено за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство. При цьому, суд виходив з обставин щодо виникнення спірного боргу, умов Договору, суми простроченого боргу, що існувала протягом розрахункового періоду, дати початку нарахування, дат здійснених відповідачем оплат, остаточну дату погашення відповідачем суми заборгованості та той факт, що день фактичної сплати суми боргу не включається в період часу, за період, заявлений до стягнення.

Суд відзначає, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню. Так, за період часу (з 15.02.2015 р. по 05.04.2016 р.) належний до стягнення розмір пені становить суму 956644,18 грн.

Відповідно до перерахунку, здійсненого судом, суд визнає позовну вимогу про стягнення пені доведеною і обґрунтованою на загальну суму 956644,18 грн., тому в решті вимоги про стягнення пені слід відмовити, як нарахованої та заявленої до стягнення необґрунтовано.

Разом з тим, у письмовому відзиві КП Дніпрорудненські теплові мережі просить зменшити на підставі п.3 ч.1 ст. 83 ГПК України розмір пені на 90 % до суми 96494,89 грн., проти чого позивач заперечив повністю.

В обґрунтування вказаного клопотання відповідач посилається на те, що КП Дніпрорудненські теплові мережі є єдиним підприємством, у м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, яке здійснює виробництво, транспортування та теплопостачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення населенню на території міста. Відповідно до затверджених видів діяльності, підприємство використовує природний газ виключно на виробництво теплової енергії. Основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста, які мають постійно значну заборгованість за спожиту тепло енергію. Разом з тим, підприємство відповідача не має права припиняти надання теплової енергії на обєкти споживачів, не дивлячись на наявність дебіторського боргу. Вказане, призводить до порушення термінів та обсягів оплати та виникнення боргу перед газопостачальним підприємством.

Крім того, зазначив, що відповідач станом на 06.04.2016р. у повному обсязі розрахувався за спожитий природний газ, поставлений протягом січня-березень, жовтня-грудня 2015 року, і на момент подання позивачем позову до суду у позивача були відсутні збитки, завдані порушенням зобовязання відповідачем.

Просить також прийняти до уваги, що за результатом розгляду господарської справи за аналогічними позовами ПАТ НАК Нафтобаз України до відповідача по іншим договорам купівлі-продажу природного газу, господарський суд Запорізької області по справам №№ 908/4030/13, 908/3103/14 прийняв рішення (які залишені в силі за результатом апеляційного/касаційного перегляду) про часткове задоволення позовних вимог зменшивши при цьому заявлений розмір неустойки на 90%.

На підтвердження скрутного фінансового становища підприємства відповідача до матеріалів справи надано: довідку про наявність дебіторської заборгованості окремо по кожній групі споживачів від 20.09.16 № 05/804, яка (заборгованість) станом на 1 вересня 2016 р. становить 7403391,55 грн.; довідку стосовно негативних факторів у звязку з наявною дебіторською заборгованістю підприємства від 20.09.2016р. № 05/1805; довідку про кількість споживачів теплової енергії та послуг з централізованого опалення станом на 01.01.2016р. від 20.09.2016р. № 05/1803; довідку про виконання інвестиційної програми КП Дніпрорудненські теплові мережі від 20.09.2016р. № 05/1806; звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік (форми № 2).

Присутній у судовому засіданні представник позивача проти клопотання відповідача про зменшення пені заперечив. Вказав, що Національна акціонерна компанія Нафтогаз України також перебуває у тяжкому фінансовому стані. ОСОБА_4 (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2015 р. та Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за 2015 рік, згідно яких збиток позивача за звітний період становить 25096085 тис. грн. Поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги становить 33999240тис. грн. Довгострокова заборгованість перед банками становить 34824720тис. грн. Зауважив, що основним видом діяльності позивача є закупівля та постачання природного газу на території України. Позивач є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов'язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів.

Слід зазначити, що вирішуючи питання щодо стягнення неустойки суд враховує фактичні обставини справи: причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем (викликані несвоєчасними розрахунками його контрагентів, більшу частину яких складають населення та бюджетні організації), повне погашення відповідачем основного боргу перед позивачем станом на момент звернення позивача із позовом до суду, майновий стан сторін та відзначає наступне.

Статті 614 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України передбачають, що особа за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В даному випадку, з умов Договору слідує, що газ, який постачається за цим Договором, використовується Покупцем для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами.

Зі звіту про фінансові результати за 2015 рік КП Дніпрорудненські теплові мережі вбачається, що чистий фінансовий результат (збитки) відповідача склали 640тис.грн. При цьому, станом на 01.09.2016 р. дебіторська заборгованість споживачів складає 7403391,55грн.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2015 рік НАК Нафтогаз України збиток позивача становить 25096085,00 грн.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Аналогічна норма передбачена ст. 233 ГК України. При цьому суд зауважує на відсутність факту спричинення позивачу збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем заборгованості за спожитий газ, що свідчить про можливість зменшення неустойки у вигляді пені.

Таким чином, зважаючи на особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі, неможливість самостійно впливати на своєчасність розрахунків за природний газ, приймаючи до уваги майновий стан обох сторін, суд вважає за можливе задовольнити клопотання відповідача частково і застосувати ч.3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до суми - 500000,00грн.

За таких обставин, позовна вимога про стягнення пені задовольнєються частково, в іншій частині позову про стягнення пені слід відмовити.

Розглянувши клопотання КП Дніпрорудненські теплові мережі про надання розстрочки виконання рішення суду на 12 місяців, проаналізувавши матеріали та обставини справи, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання, виходячи з наступного.

Пунктом 6 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Господарським процесуальним кодексом не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

При вирішенні питання про розстрочку виконання рішення повинні враховуватись матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, умовою надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення є наявність виключно виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто, підставою надання відстрочки є не тільки підтверджені належними доказами обставини щодо ускладнення чи об'єктивної неможливості виконання рішення суду, а і винятковість таких обставин.

Обов'язок доказування обставин щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення покладається на особу, яка звертається із заявою про надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Пунктом 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.12. № 9 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України визначено, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Наведені відповідачем підстави для розстрочки виконання судового рішення, зокрема, тяжке фінансове становище, не є тими виключними обставинами, які дають підстави для розстрочки виконання судового рішення та підтверджують неможливість чи утруднення виконання судового рішення, адже в силу приписів ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не вважається винятковою обставиною.

Окрім того, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, з дослідженням та оцінюванням доводів та заперечень як відповідача так і позивача у справі.

Крім того, відповідач просить розстрочити виконання рішення на 12 місяців, що із урахуванням довготривалості такого періоду часу, наявності інфляційних процесів в економіці, вкрай негативно вплине на майнові інтереси позивача.

Згідно наданих самим позивачем доказів, позивач у справі сам перебуває у тяжкому фінансовому становищі.

Співставлення Звітів про фінансові результати Сторін свідчить про те, що за результатом діяльності підприємства відповідача в 2015 році збиток (чистий фінансовий результат), становить суму 640 тис. грн. Порівняно з цим, збиток (чистий фінансовий результат) позивача за результатом діяльності в 2015 році склав суму 25096085,00 грн., тобто збиток позивача є більшим, аніж збиток відповідача.

В даному випадку, заявник не надав суду належних доказів того, що через обставини, на які він посилається в своєму відзиві, у нього виник скрутний матеріальний (фінансовий) стан, який утруднює чи унеможливлює виконання судового рішення по даній справі, і що станом на час звернення до суду із цим клопотанням на рахунках боржника відсутні як кошти для сплати присуджених судовим рішенням коштів так і відсутнє майно, на яке можливо було б звернути стягнення.

Отже, відповідач не довів суду наявність у нього виняткового випадку, як підстави для розстрочення виконання судового рішення по цій справі.

З огляду на вищевикладені обставини, в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення, слід відмовити.

Також відмовляючи у наданні відповідачу розстрочки, судом враховано, що позивач і відповідач є субєктами господарювання, які несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. А тому, виконання відповідачем своїх зобовязань за цим рішенням впродовж 12 місяців (тобто ще одного року) може мати негативний вплив на діяльність підприємства позивача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 23229,92 грн. судового збору (із урахуванням норми ст. 49 ГПК України, згідно з якою судовий збір може бути покладено на сторону незалежно від результатів вирішення спору, оскільки в даному випадку спір доведено до суду з вини відповідача).

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства Дніпрорудненські теплові мережі (71630, м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області, вул. Комсомольська, буд. 11, код ЄДРПОУ 32597943) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДР 20077720) суму 500000 (пятсот тисяч) грн. 00 коп. пені, суму 64473 (шістдесят чотири тисячі чотириста сімдесят три) грн. 93 коп. 3% річних, суму 537343 (пятсот тридцять сім тисяч триста сорок три) грн. 09 коп. втрат від інфляції та суму 23229 (двадцять три тисячі двісті двадцять девять) грн. 92 коп. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України (із урахуванням ч.3 ст. 51 ГПК України) 31.10.2016 р.

Суддя М.В. Мірошниченко