Рішення № 62367367, 24.10.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

_______________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.10.2016 Справа №905/2507/16

Суддя господарського суду Донецької області Кротінова О.В.,

при секретарі судового засідання Хадієвій М.Ф.,

розглянув справу за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра, м.Київ, ЄДРПОУ 20025456, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра ОСОБА_2,

до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства ДТЕК Донецькобленерго, м.Краматорськ Донецької області, ЄДРПОУ 00131268,

про стягнення 1 924,87 грн.

за участю представників:

від позивача: не зявився,

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра, м.Київ, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра ОСОБА_2, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства ДТЕК Донецькобленерго, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 1 924,87 грн., у тому числі заборгованість у розмірі 1747,24грн., інфляційне збільшення боргу, розрахунок згідно ст.625 Цивільного кодексу України 134,35грн., 3% річних, розрахунок згідно ст.625 Цивільного кодексу України, - 43,28 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання із відповідачем договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р., сплату на виконання умов означеного договору суми на підставі виставлених рахунків Публічним акціонерним товариством ДТЕК Донецькобленерго, розірвання договору з 19.10.2015р., виникнення заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 1 747,24 грн., яка по теперішній час не сплачена, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Враховуючи наявність прострочення сплати відповідачем зазначеної суми позивачем нараховано та предявлено до стягнення 3% річних та інфляційні витрати.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав у копіях: договір про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р. разом із додатковою угодою №б/н від 19.10.2015р. до нього, акт звірки взаємних розрахунків №2483 від 08.10.2015р., лист ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра №1-5-4562 від 19.04.2016р. на адресу ОСОБА_1 акціонерного товариства ДТЕК Донецькобленерго.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст.11, 509, 525, 526, 536, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст.20, 173, 174, ч.1 ст.175, ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 12, 15, 54-57, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

12.09.2016р. від представника позивача отримано із супровідним листом №13-4-9236 від 08.09.2016р. у копіях: меморіальні ордери №0003 від 09.01.2015р., №10 від 18.02.2015р., №1 від 31.03.2015р., №8 від 05.05.2015р., №4 від 20.05.2015р., рахунки №30/2483 від 26.12.2014р., від 27.01.2015р., від 26.02.2015р., від 26.03.2015р., від 28.04.2015р., від 26.06.2015р., від 24.07.2015р., рахунок за електроенергію №30/2483 за лютий 2015р., платіжні доручення №1 від 10.07.2015р., №20471 01 від 17.08.2015р..

Також представником позивача подано заяву №13 4 9235 від 08.09.2016р. про здійснення розгляду справи за його відсутності, у задоволенні якої судом відмовлено, про що відображено в ухвалі господарського суду Донецької області від 15.09.2016р.

03.10.2016р. надійшов лист-пояснення від представника позивача №13-4-9645 від 28.09.2016р., у якому заявлену до стягнення суму у розмірі 1 747,24грн. визначено як суму переплати за непоставлену електричну енергію із посиланням на приписи ст.693 Цивільного кодексу України.

Керуючись ст.22 Господарського процесуального кодексу України наведене визначення правової природи заявлених вимог та правої підстави їх заявлення прийнято судом, справа розглядається з урахуванням викладеного.

У листі-поясненні №13-4-9645 від 28.09.2016р. висловлено прохання про розгляд справи за відсутності представника ПАТ КБ Надра та до нього додано опис вкладення у цінний лист, датований 28.09.2016р., а також копію додатка №5 від 28.12.2007р. до договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р. Порядок розрахунків (для усіх споживачів, крім бюджетних установ та організацій, підприємств житлово - комунального господарства та підприємств, які надають послуги щодо забезпечення комунально - побутових потреб населення).

Означене клопотання задоволено судом, про що відображено в ухвалі господарського суду Донецької області від 04.10.2016р.

04.10.2016р. представником відповідача через канцелярію господарського суду Донецької області подано відзив б/н від 04.10.2016р. на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги не визнано у повному обсязі, відповідач не вважає себе боржником, оскільки, по-перше, в силу приписів ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються, виконане за договором до його розірвання поверненню не підлягає, якщо інше не встановлено законом або договором по-друге, не має місто прострочення виконання ним грошового зобовязання за договором, адже зобовязанням відповідача є постачання електричної енергії у межах спірних правовідносин, по-третє, стверджує про наявність прострочення позивача, у розумінні ч.1ст.613 Цивільного кодексу України , з огляду на відмову останнього за власною ініціативою від отримання електричної енергії шляхом розірвання договору, отже у відповідача не настало прострочення, зобовязання з постачання електричної енергії не може бути виконано внаслідок дії позивача. Також, свідчить про неправомірність нарахування інфляційних витрат та 3% річних, виходячи з визначень ст.625 Цивільного кодексу України та того, що у відповідача не має перед позивачем за договором №2483 від 28.12.2007р. грошового зобовязання.

До відзиву додано у копіях: опис вкладення у цінний лист, датований 04.10.2016р., фіскальний чек №7576 від 04.10.2016р.

24.10.2016р. представником відповідача подано пояснення №б/н від 24.10.2016р., де останній вказує на розірвання договору відповідно до листа позивача, проведення 01.10.2015р. технічної перевірки та здійснення відключення від постачання електричної енергії, під час зазначеної перевірки зафіксовано покази приладу обліку, що є більшими ніж зафіксовано в останньому акті приймання-передавання товарної продукції за вересень 2015р., дане свідчить про споживання електроенергії за розрахунковий період жовтня 2015р. (з 18.09.2015р. по 01.10.2015р. - дата відключення) вартістю 299,29грн. Таким чином кредиторська заборгованість позивача станом на 10.06.2016р. складала 1 447,95грн. та була сплачена відповідачем на поточний рахунок позивача. Зауважено, що акт звірки розрахунків, на який посилається позивач, на суму 1 747,24 грн. підписано сторонами станом на 01.10.2015р., ще до проведення остаточного розрахунку.

До пояснень №б/н від 24.10.2016р. додано у копіях: банківська виписка за 10.06.2016р., акт прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за жовтень 2015р., акт технічної перевірки розрахункових засобів обліку до 1 кВ №200639 від 01.10.2015р., лист ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра №112 від 30.09.2015р., довіреність на представника ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра ОСОБА_4

Представник позивача у судове засідання 24.10.2016р. не зявився.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.10.2016р. заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі; пояснив, що до 01.10.2015р. позивачем спожито активної електроенергії на суму 299,29 грн., оскільки розрахунковий місяць встановлено Споживачу з 18 числа місяця до такого ж числа наступного місяця, дані обсяги відносяться до звітності жовтня 2015р., а відтак, з відрахуванням цієї суми від засвідченої у акті звірки, залишок становить 1447,95 грн., який повернуто відповідачем ОСОБА_1 акціонерному товариству Комерційний банк Надра у червні 2016р.

Як зазначено в п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч.1 ст.77 ГПК України. При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Так, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, а також належне забезпечення з боку суду можливості позивача та відповідача для реалізації своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення поштою (іншим належним засобом звязку) відповідних доказів до суду, з огляду на таке суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи та існуючою можливість розглянути спір за наявними в справі матеріалами, у цьому судовому засіданні.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку щодо такого.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2007р. між Відкритим акціонерним товариством Донецькобленерго (нині-Публічне акціонерне товариство ДТЕК Донецькобленерго) (Постачальник) та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк Надра (нині Публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра) (Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії №2483, згідно з умовами якого Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 9 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Оцінивши даний господарський договір, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання норм статті 275, 276 Господарського кодексу України, ст.712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України, Закону України Про електроенергетику, а також Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України № 28 від 31.07.1996р. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведеними нормами матеріального права кореспондується стаття 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

Одночасно, статтею 662 Цивільного кодексу України встановлений обовязок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 654 Цивільного кодексу України регламентує, що зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Як визначено п.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Як вбачається з п.п. 1, 2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони та якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

При цьому, ч.1 ст.181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Пунктом 9.5 договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р., що підписаний та скріплений печатками з обох сторін, останні погодили строк дії правочину. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Договір може бути розірвано і в інший термін за ініціативою будь-якої сторони у порядку, визначеному законодавством України (абз.2 п.9.5 договору).

Матеріали справи містять додаткову угоду №б/н від 19.10.2015р. до означеного договору, відповідно до змісту якої, сторони погодили розірвання договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р. з 19.10.2015р., при цьому зафіксували останні покази лічильника за станом на 01.10.2015р. як 066860,7 кВт.

Разом з цим, позивачем суду представлено копії рахунків на передоплату за електроенергію у кількості 1200 кВт/год на лютий 2015р. №30/2483 від 26.12.2014р. в сумі 951,88грн. (з урахуванням кредиту), на передоплату за електроенергію у кількості 1 200кВт/год на березень 2015р. №30/2483 від 27.01.2015р. в сумі 1 819,84грн. (з урахуванням кредиту), на передоплату за електроенергію у кількості 1100 кВт/год на квітень 2015р. №30/2483 від 26.02.2015р. в сумі 1 225,66грн. (з урахуванням кредиту), на передоплату за електроенергію у кількості 1 100кВт/год на травень 2015р. №30/2483 від 26.03.2015р. в сумі 1 831,10грн., на передоплату за електроенергію у кількості 1 100кВт/год на червень 2015р. №30/2483 від 28.04.2015р. в сумі 1 849,45грн., на передоплату за електроенергію у кількості 1 000кВт/год на серпень 2015р. №30/2483 від 26.06.2015р. в сумі 802,95грн. (з урахуванням кредиту), на передоплату за електроенергію у кількості 1 000кВт/год на вересень 2015р. №30/2483 від 24.07.2015р. в сумі 1 109,71грн. (з урахуванням кредиту).

Як вбачається зі змісту та номеру цих розрахункових документів, та що не заперечується сторонами, складені на виконання і у межах укладеного між ними договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р.

Сума передоплати за переліченими рахунками сплачена позивачем у повному обсязі, про що свідчать меморіальні ордери №0003 від 09.01.2015р., №10 від 18.02.2015р., №1 від 31.03.2015р., №8 від 05.05.2015р., №4 від 20.05.2015р., платіжні доручення №1 від 10.07.2015р., №20471 01 від 17.08.2015р..

У рахунку за активну електроенергію №30/2482 за лютий 2015р. відображено кредит відповідача у розмірі 2420,37 грн.

Беручи до уваги наявну у справі копію акту звірки взаємних розрахунків №2483 від 08.10.2015р. за договором №2483 від 28.12.2007р. за станом на 01.10.2015р. рахується кредиторське зобовязання відповідача у сумі 1 747,24 грн.

Дане дає підстави для висновку про постачання в означений період споживання електроенергії в обсязі меншому, ніж було оплачено відповідачем. Окрім того, слідує, що перелічені суми попередньої оплати внесено позивачем за спірним правочином у межах його дії та рахується за ним відповідачем.

Як свідчить акт приймання-передавання товарної продукції (електроенергії) за жовтень 2015р., що складено та підписано з боку обох сторін 15.10.2015р., з врахуванням п.1 додатку №5 до договору №2483 від 28.12.2007р., споживачем за розрахунковий період з 18.09.2015р. - за станом на 01.10.2015р. використано активну енергію в обсязі 164 кВт/год вартістю 299,29 грн., з огляду на що Публічним акціонерним товариством ДТЕК Донецькобленерго списано з кредиторської суми заборгованості означену вартість спожитої електроенергії в рахунок оплати цієї суми.

Внаслідок цього сума попередньої оплати, на яку не відбулось постачання електричної енергії, становить 1 447,95 грн. і ця сума переплати за послугу постачання електроенергії у межах укладеного договору.

З огляду на встановлене, суд приймає твердження відповідача у цій частині, оскільки останні відповідають дійсним обставинам справи.

Пунктом 4.5 додатку №5 Порядок розрахунків, що є невідємною частиною договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р. передбачено, що розрахунки за електричну енергію здійснюються до початку розрахункового періоду шляхом перерахування Споживачем на поточний рахунок із спеціальним режимом використання попередньої оплати заявленого на розрахунковий період обсягу споживання електричної енергії, включаючи податок на додану вартість. Рахунок для здійснення попередньої оплати Постачальник надає Споживачу разом з остаточним рахунком за період, що на 2 місяці передує розрахунковому.

Пункт 4.8 наведеного додатку визначає, що у разі, якщо за підсумками розрахункового періоду вартість спожитої електроенергії менше ніж сума оплати, що надійшла за такий календарний місяць, залишок коштів зараховується як попередня оплата Споживача на наступні розрахункові періоди. Зазначений пункт діє виключно за умови відсутності заборгованості споживача за попередні розрахункові періоди.

Положення зазначеного пункту також поширюються на порядок здійснення та зарахування оплат за перетікання реактивної електроенергії.

Відтак, проаналізував викладене, вбачається перерахування позивачем певної суми коштів відповідачу як попередньої оплати на виконання умов договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р. у межах дії цієї угоди, і складовою цієї суми є означені вище 1447,95 грн.

Разом з цим, факт перерахування грошових коштів у якості передоплати за договором про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р. сторонами підтверджено та визнано відповідачем наявність суми кредиторської заборгованості саме по цьому договору.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене, правовою підставою перерахування зазначеної грошової суми є договір про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р., яким обумовлена попередня оплата за активну електроенергію, що підпадає під правове регулювання ст.693 Цивільного кодексу України.

Одночасно, з огляду на викладені обставини, не використаною сумою передоплати є 1447,95 грн.

Отже, відповідачем означена сума отримана у межах та на підставі договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р., тобто при наявності достатніх правових підстав.

Враховуючи зазначене, суд частково відхиляє доводи відповідача у цій частині та визнає вимоги позивача на підставі ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України юридично вірними у межах спірних правовідносин щодо суми 1447,95 грн..

Одночасно слід зауважити на такому.

Стаття 693 Цивільного кодексу України Попередня оплата товару визначає передумови виникнення такого обовязку як попередня оплата та строк його виконання, а також підстави, за яких можлива вимога її повернення та правові наслідки невиконання цього.

Так, ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України встановлює право вимоги покупця передати оплачений товар або повернути суму попередньої оплати, у разі, якщо такий товар йому не поставлено в строк.

Визначене цією нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми передоплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.

При цьому, з наведеної норми матеріального права не вбачається повязаність виникнення права вимоги лише з порушенням зобовязання з поставки товару у строк за винних дій продавця.

Аналіз приведених положень чинного законодавства, у контексті спірних правовідносин, має наслідком визначити застосування ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи ч.4 ст.653 Цивільного кодексу України, як правову підставу повернення суми невикористаної попередньої оплати у звязку з фактичним її невикористанням у строки визначені договором, відмовою Споживача від зобовязання (розірвання договору про постачання електричної енергії №2483 від 28.12.2007р.), тобто відсутність потреби у виконанні цього обовязку у майбутньому, з огляду на певні обставини, внаслідок якої (відмови) припинились зобовязання Постачальника перед Споживачем з постачання електричної енергії.

З даного виходить, що вказівка відповідача на відсутність відмови з його боку постачати електроенергію позивачу, розірвання договору поставки електричної енергії з ініціативи останнього та неможливість виконання зобовязань з постачання електричної енергії внаслідок дій позивача, не може бути розцінена судом як обставина, що свідчить про кваліфікацію правовідносин як безпідставне збагачення, чи за наявності яких позовні вимоги є неправомірними.

Твердження відповідача стосовно відсутності зобовязання та підстав повернення виконаного за договором до його розірвання, спростовуються матеріалами справи, оскільки, вартість оплаченої, але не поставленої електроенергії на суму 1447,95грн., що безпосередньо у межах спірної угоди, внесення попередньої оплати передувало припиненню договору та охоплювалось його дією, підпадає під правове регулювання ст.693 Цивільного кодексу України та підлягає поверненню з дотриманням вимог означеної норми чинного законодавства.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Частина 2 ст. 693 Цивільного кодексу України повязує момент виникнення обовязку продавця повернути покупцю суму попередньої оплати із висуненням вимоги про це останнім.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріали справи містять вимогу №1-5-4562 від 19.04.2016р. про повернення грошових коштів у сумі 1 747,24 грн..

Щодо факту отримання вказаного звернення відповідач заперечень не надав.

Доказів протилежного у розумінні Господарського процесуального кодексу України суду не представлено.

Згідно із ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписом ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду, згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Як вже було зазначено вище, за приписом ст.693 Цивільного кодексу України, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Проте, за викладених обставин, враховуючи факт не поставки відповідачем електроенергії на суму 1447,95 грн., а також припинення договірних відносин між сторонами, суд дійшов висновку про наявність у останнього права вимагати від відповідача повернення перерахованої попередньої оплати, але саме в означеній сумі.

Разом з цим, відповідачем суду представлено копію банківської виписки ОСОБА_1 акціонерного товариства «Перший Український ОСОБА_5» з рахунку відповідача за 10.06.2016р., з якої вбачається повернення грошових коштів у сумі 1447,95грн.на рахунок позивача.

Дане вказує на відновлення порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача до порушення провадження по даній справі за станом на день подачі позову 22.08.2016р. (дата поштового штемпелю, що міститься на конверті у якому позов надійшов до суду).

Відтак, оскільки на дату звернення позивача із розглядуваним позовом повернуто позивачу дійсну суму невикористаної попередньої оплати, спірне зобовязання у зазначеному розмірі виконано.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про те, що вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 акціонерного товариства ДТЕК Донецькобленерго на користь ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра суми в розмірі 1747,24 грн. задоволенню не підлягають.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення нарахованих інфляційних витрат згідно ст.625 Цивільного кодексу України у розмірі 134,35грн. та 3% річних на підставі зазначеної статті в сумі 43,28 грн., суд зауважує на такому.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України прострочення боржником грошового зобовязання тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана норма передбачає можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Визначаючи правову природу грошового зобов'язання, необхідно, перш за все виходити з правил ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (р.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань №14 від 17.12.2013р.

Натомість стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок містить інформаційний лист Вищого господарського суду України «Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011р. №01-06/249 «Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів» №01-06/1837/15 від 20.10.2015р.

З огляду на викладене, згадана ст.625 Цивільного кодексу України до спірних правовідносини не застосовується.

Виходячи з визначеного вище, доводи представника позивача, як і твердження відповідача, не змінюють зміст заявлених вимог, а відтак не впливають на кваліфікацію спірних правовідносин.

Таким чином, у задоволенні вимог позивача до відповідача про стягнення 3% річних у розмірі 43,28 грн. та інфляційних втрат у розмірі 134,35 грн. слід відмовити у повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням норм статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра, м.Київ, в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційний банк Надра ОСОБА_2, до відповідача, ОСОБА_1 акціонерного товариства ДТЕК Донецькобленерго, м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 1 924,87 грн., у тому числі заборгованість у розмірі 1747,24грн., інфляційне збільшення боргу, розрахунок згідно ст.625 Цивільного кодексу України 134,35грн., 3% річних, розрахунок згідно ст.625 Цивільного кодексу України, - 43,28 грн., відмовити.

2. В судовому засіданні 24.10.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

4. Повний текст рішення складено та підписано 31.10.2016р.

Суддя О.В. Кротінова