Рішення № 62367163, 27.10.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 жовтня 2016 р. Справа № 902/679/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", м.Київ

до: Закритого акціонерного товариства науково-виробнича фірма "Елекомс", м.Вінниця

про стягнення заборгованості 44 948,31 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 2032 від 28.12.2015 р., паспорт серії АА № 120768 виданий Гніванським МВМ УМВС України у Вінницькій області 22.02.1996 р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства науково-виробнича фірма "Елекомс" про стягнення заборгованості 44 948,31 грн за договором № 888311-224 від 19.04.2010 р. з яких 38 755,01 грн боргу, 1 935,52 грн інфляційних втрат, 591,28 грн 3 % річних, 3 666,49 грн пені.

Ухвалою суду від 11.08.2016 р. (суддя Говор Н.Д.) порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 08.09.2016 р.

Ухвалою суду від 08.09.2016 р. в зв'язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено до 06.10.2016 р.

Указом Президента України № 424/2016 від 29.09.2016 р. суддю Говор Н.Д. звільнено з посади судді.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 03.10.2016 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/679/16 за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 04.10.2016 р. справу прийнято до свого провадження та призначено засідання на 06.10.2016 р.

Ухвалою суду від 06.10.2016 р. розгляд справи відкладено до 27.10.2016 р.

26.10.2016 р. представником позивача через канцелярію суду подано ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач до суду 27.10.2016 р. не з'явився, витребуваних доказів не подав, причин неявки та неподання витребуваних доказів не повідомив, хоча про час та день розгляду справи його було повідомлено завчасно та належним чином - ухвалами суду від 04.10.2016 р. та від 06.10.2016 р. надісланих за адресою місцезнаходження відповідача - вул. К. Маркса, 8, м. Вінниця, 21034, факт отримання яких останнім підтверджується наявними у справі рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 213400412732 та № 2103400412708.

Враховуючи наведене суд приймає до уваги такі положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В абзаці 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає, що станом на 27.10.2016 р. від відповідача не надійшло жодних письмових пояснень, відзиву, клопотань чи заяв по суті спору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити з підстав, визначених в позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

19.04.2010 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір № 888311-224 про взаємоз'єднання телекомунікаційної мережі оператора з телекомунікаційною мережею ВАТ "Укртелеком" та угоду про виконання робіт із взаємоз'єднання до договору № 888311-224 (а.с.11-13, 40-42, т.1).

Згідно п. 1.3 договору та п.1.2 угоди до договору предметом договору є послуги, що можуть надаватися після встановлення взаємоз'єднання.

Відповідно до п.3.14 та п.3.15 угоди сторони складають та підписують акти здавання-приймання наданих у звітному місяці послуг.

Підписані сторонами акти здавання-приймання наданих послуг є достатньою підставою для оплати рахунків за надані послуги.

Згідно п.3.16 угоди оплата сторонами рахунків проводиться не пізніше останнього числа місяця, що настає після звітного періоду.

Рахунки за отримані послуги сплачуються шляхом простого банківського переказу на розрахункові рахунки сторін.

Також розрахунки між сторонами за цим договором можуть проводитися шляхом зарахування зустрічних однорідних фінансових вимог.

Для здійснення такої форми розрахунку сторони підписують протокол проведення розрахунків, в якому відображають вартість послуг, наданих за звітний період, та суму перевищення, що належить до сплати стороною, визначеною боржником, у встановлені строки.

Форму протоколу проведення розрахунків наведено в додатку № 27 до договору.

За період з вересня 2015 р. по березень 2016 р. позивачем були надані відповідачу телекомунікаційні послуги на суму 105 920,93 грн (акти здавання-приймання наданих позивачем послуг, які містяться в матеріалах справи), за якими відповідач провів розрахунок на суму 67 165,52 грн шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та проведення оплати грошовими коштами, в результаті чого заборгованість становить 38 755,01 грн, що підтверджується протоколами проведення розрахунків із зарахуванням однорідних зустрічних вимог за послуги надані за Договором №888311-224 від 19.04.2010 р. (а.с.82-84, 90, 96, 102, 108, 114, 120, т.1).

Відповідач свої зобов'язання за договором та угодою в строки і в сумі визначених в договорі та угоді не виконав і за період з вересня 2015 р. по березень 2016 р. заборгував позивачу суму 38 755,01 грн по причині несплати якої позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов таких висновків.

З огляду на предмет і характер зобовязань взятих сторонами в договорі та угоді, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються главою 63 "Послуги. Загальні положення", ст. 901, 903, 907 ЦК України (договір про надання послуг).

Відповідно до вказаних статей за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї статі застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки , зокрема з договорів та інших правочинів.

Господарські зобов'язання можуть виникати, відповідно до ст. 174 ГК України, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст.525, 526, ч.1 ст. 530 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства , а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлено строк (термін ) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо не встановлений строк , кредитор має право вимагати його в будь - який час.

Як вказувалось судом вище умовами п.3.16 угоди передбачено, що оплата сторонами рахунків проводиться не пізніше останнього числа місяця, що настає після звітного періоду.

Так як відповідач не виконав свого обов'язку по проведенню розрахунків у строки визначені договором та угодою, то він є таким що прострочив виконання зобов'язання, а тому є боржником.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що за порушення строків оплати Сторона - боржник повинна сплатити пеню у розмірі однієї облікової ставки НБУ України від простроченої суми за кожен день прострочення, починаючи з моменту порушення зобов'язання по оплаті та до повного погашення (сплати) простроченого платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні позивачем періодів прострочення боржника, що потягло за собою невірне визначення кінцевих сум за вказаними вимогами.

Зокрема позивачем при наданні розрахунку не враховано положення п.3.16 угоди якою передбачено, що оплата сторонами рахунків проводиться не пізніше останнього числа місяця, що настає після звітного періоду.

Крім того із долученого до матеріалів справи розрахунку вбачається, що в останньому невірно визначалась кінцева дата закінчення періоду прострочення боржника, оскільки п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Таким чином вірним являється розрахунок, який не включає дату сплати заборгованості відповідачем.

Виходячи з наведеного, суд прийшов до висновку про початок періоду прострочення за рахунком від 30.09.2015 р. виходячи з заборгованості в сумі 8179,10 грн (враховуючи здійснену 01.10.2015 р. оплату в сумі 8 764,67 грн) - з 01.11.2015 р. по 27.03.2016 р., заборгованості в сумі 5 421,83 грн (враховуючи здійснену 28.03.2016 р. оплату в сумі 2 757,27 грн) з 28.03.2015 р. по 30.04.2016 р., заборгованості в сумі 2543,76 грн (враховуючи здійснену 01.05.2016 р. оплату в сумі 2 878,07 грн) з 01.05.2016 р. по 18.07.2016 р.; за рахунком від 31.10.2015 р. виходячи з заборгованості в сумі 6 666,06 грн (враховуючи здійснену 01.11.2015 р. оплату в сумі 8 540,41 грн) - з 01.12.2015 р. по 18.07.2016 р.; за рахунком від 30.11.2015 р. виходячи з заборгованості в сумі 5 552,49 грн (враховуючи здійснену 01.12.2015 р. оплату в сумі 8 804,54 грн) - з 01.01.2016 р. по 18.07.2016 р.; за рахунком від 31.12.2015 р. виходячи з заборгованості в сумі 6 192,54 грн (враховуючи здійснену 01.01.2016 р. оплату в сумі 9 118,73 грн) - з 01.02.2016 р. по 18.07.2016 р.; за рахунком від 31.01.2016 р. виходячи з заборгованості в сумі 5 225,94 грн (враховуючи здійснену 01.02.2016 р. оплату в сумі 9 513,02 грн) - з 01.03.2016 р. по 18.07.2016 р.; за рахунком від 29.02.2016 р. виходячи з заборгованості в сумі 5 687,58 грн (враховуючи здійснену 01.03.2016 р. оплату в сумі 7 988,38 грн) - з 01.04.2016 р. по 18.07.2016 р.; за рахунком від 31.03.2016 р. виходячи з заборгованості в сумі 6 886,64 грн (враховуючи здійснену 01.04.2016 р. оплату в сумі 8 800,83 грн) - з 01.05.2016 р. по 18.07.2016 р.

При перерахунку сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені з врахуванням допущених позивачем помилок судом отримано 585,02 грн 3 % річних, 1 908,77 грн інфляційних втрат та 3 626,52 грн пені в зв'язку з чим в стягненні 6,26 грн 3 % річних, 26,75 грн інфляційних втрат, 39,97 грн пені слід відмовити, як заявлених безпідставно.

При цьому при перерахунку судом брались до уваги визначені позивачем періоди в тому випадку коли використання останніх не призводило до збільшення розміру позовних вимог за відсутності відповідної заяви зі сторони останнього, а в інших випадках суд приймав до уваги ті періоди, які визначались судом з врахуванням наведених вище мотивів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідачем не подано до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови в стягненні 3 % річних, інфляційних втрат, пені, як заявлених безпідставно.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

27.10.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Закритого акціонерного товариства науково-виробничої фірми "Елекомс", вул. К.Маркса, 8, м.Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код-20110825) на користь Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком", бульвар Шевченка, 18, м.Київ, 01601 (ідентифікаційний код - 21560766) - 38 755 грн 01 коп. боргу, 585 грн 02 коп. 3 % річних, 1 908 грн 77 коп. інфляційних втрат, 3 626 грн 52 коп. пені та 1 375 грн 76 коп. сплаченого судового збору.

3. В частині вимог про стягнення 06 грн 26 коп. 3 % річних, 26 грн 75 коп. інфляційних втрат, 39 грн 97 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 01 листопада 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу ЗАТ НВФ "Елекомс" - вул. К. Маркса, 8, м. Вінниця, 21034.