Постанова № 62366814, 31.10.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"31" жовтня 2016 р. Справа № 906/802/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016р.

у справі № 906/802/16 (суддя Сікорська Н.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз"

про стягнення 36069,34 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2

від відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/802/16 було частково задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз" про стягнення 36069 грн. 34 коп.; стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 7181 грн. 57 коп. інфляційних втрат, 13609 грн. 65 коп. пені, 1668 грн. 47 коп. - 3% річних, 1378 грн. судового збору.

При винесені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що 25 червня 2015 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Поліссягаз» (покупець) укладено договір №15-744-ПР на купівлю - продаж природного газу (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Відповідно до п.6.1. Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов укладеного сторонами Договору, позивач поставив, а відповідач прийняв протягом липня 2015 - грудня 2015 року природний газ на загальну суму 2111918 грн. 44 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 р., 31.08.2015 р., 30.09.2015 р., 31.10.2015 р., 31.12.2015 р. (а.с.27-32).

Відповідач в супереч умовам Договору здійснив оплату за отриманий природний газ з порушенням строків оплати, а тому відповідно до п. 7.2. Договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених п.6.1. договору, з покупця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

На підставі зазначеного пункту договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 27219 грн. 30 коп. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що останній є правомірним, обґрунтованим, таким, що відповідає умовам договору, а тому вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню.

Поряд з тим суд першої інстанції враховуючи відповідні положення Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України та скрутний економічний стан відповідача, дійшов до висновку про можливість задовольнити клопотання відповідача та зменшити розмір пені до 13609 грн. 65 коп.

Відносно стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат, 3 відсотків річних суд першої інстанції перевіривши поданий розрахунок встановив, що він є арифметично вірним, обґрунтованим, вимога заявлена у відповідності до умов чинного законодавства, відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/802/16 в частині відмови в стягненні 13609 грн. 65 коп. пені, в цій частині прийняти нове рішення яким стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 13609 грн. 65 коп. пені.

На підтвердження своїх доводів вказує наступне:

вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, суд повинен зясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків;

суд першої інстанції при винесенні рішення у даній справі порушив ст. ст. 83, 233 Господарського процесуального кодексу України, та ст. 551 Цивільного кодексу України, не перевіривши співвідношення завданих збитків та заявленої до стягнення неустойки, при цьому надавши перевагу аргументам відповідача, не врахувавши ступінь виконання зобовязань та майновий інтерес позивача;

місцевий господарський суд при винесенні рішення не врахував особливі обставини щодо діяльності позивача, ступінь виконання зобов'язання відповідачем та того, що заявлена до стягнення неустойка не компенсує всіх збитків, яких зазнає позивач.

Також скаржник посилається на розяснення, які містяться в п.3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, відповідно до яких, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З урахуванням наведеного, скаржник стверджує, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення неустойки повинен був обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобовязання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Окрім того, скаржник наголошує на тому, що судом взагалі не було зясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобовязання, а також не було оцінено розмір таких збитків. Ненадання позивачем доказів отримання збитків в результаті заборгованості відповідача не означає відсутності або наявності таких збитків.

На підтвердження своїх доводів, скаржник також вказує, що Вищий господарський суд України в постановах, зазначених в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком та підставою для зменшення неустойки.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач (скаржник) вважає, що судом першої інстанції було зменшено розмір пені на 50 % за відсутності на те визначених законом підстав, у звязку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та прийняти нове, яким задоволити позов в повному обсязі.

Від відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/802/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

На підтвердження свої доводів відповідач зазначає наступне:

пунктом 3 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду приймаючи рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій;

відповідачем було вжито всіх можливих заходів для погашення основної заборгованості.

Окрім того, відповідач вказує, що за 9 місяці 2016 року ним було одержано збитків від основної діяльності - постачання газу на суму 1193000 грн.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз" вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/802/16 прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріально права, а тому підстави для його скасування відсутні.

31 жовтня 2016 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/802/16 належить скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити, а оскаржене рішення залишити без змін, з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 25.06.2015 р. між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Поліссягаз" (покупець) укладено Договір №15-744-ПР на купівлю - продаж природного газу (а.с. 19-23).

Згідно з п.1.1. Договору постачальник зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору продавець передає покупцю у загальному потоці імпортований газ (за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного га митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.

В пункті 6.1. Договору сторони погодили, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки газу. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених п.6.1. договору, з покупця стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пізніше сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору № №15-744-ПР на купівлю - продаж природного газу № 1 від 28.10.2015 р. (а.с. 24), Додаткову угоду до Договору № №15-744-ПР на купівлю - продаж природного газу № 2 від 02.11.2015 р. (а.с. 25), Додаткову угоду до Договору № №15-744-ПР на купівлю-продаж природного газу №3 від 25.11.2015 р. (а.с. 26).

На виконання умов укладеного сторонами Договору, продавець поставив, а відповідач прийняв протягом липня 2015 - грудня 2015 року природний газ на загальну суму 2111918 грн. 44 коп., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 р., 31.08.2015 р., 30.09.2015 р. , 31.10.2015 р. , 31.12.2015 р. (а.с.27-32).

Відповідач в порушення умов договору здійснив оплату за отриманий природний газ з порушенням строків оплати, встановлених договором, а тому на підставі п.7.2. Договору позивач нарахував відповідачу пеню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданий позивачем розрахунок пені є правомірним, обґрунтованим та таким, що відповідає умовам договору.

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції враховує наступні норми чинного законодавства

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт прострочення виконання зобовязання відповідачем.

Так, відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ураховуючи положення наведеної норми права, слід відзначити, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання згідно договору було виконано несвоєчасно.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних та інфляційний втрат, заявлена на підставі статті 625 ЦК України, відповідає вимогам законодавства.

Відповідно, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим.

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 р. інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

З урахуванням того факту, що в даному випадку має місце прострочення виконання відповідачем договірного зобовязання, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність позовних вимог в частині стягнення інфляційних та відсотків річних за визначені позивачем періоди прострочення.

При цьому, перевіривши відповідні розрахунки, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо їх правильності, відповідності фактичним обставинам, умовам договору та нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення 1668 грн. 47 коп. 3 % річних та 7181 грн. 57 коп. - інфляційних підлягають до задоволення. Колегією суддів враховано, що нарахування 3% річних, інфляційних здійснено позивачем по кожному періоду наявності заборгованості з урахуванням розміру боргу за вказаний період та здійснених відповідачем платежів (а.с. 16-18).

За наведених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних у заявленому позивачем розмірі як таким, що узгоджується із нормами діючого законодавства та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Зясовуючи питання про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 27219 грн. 30 коп., колегія суддів зважає на таке.

У пункті 7.2. Договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити неустойку (штраф, пеню).

Як убачається з матеріалів справи, відповідач в судовому засіданні просив суд, зважаючи на скрутний матеріальний стан, в якому опинився відповідач, ступінь виконання ним свого зобовязання перед позивачем та причини його невиконання, зменшити розмір заявленої позивачем пені посилаючись зокрема на витяг з наказу № 6-5 від 29.06.2016 р. (а.с. 66).

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України передбачено, що якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з врахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п.3.17.4 Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що при вирішенні питання зменшення розміру пені необхідно було врахувати загальну економічну ситуацію в країні та високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни та взяти до уваги майновий стан відповідача, зокрема, що внаслідок скрутного фінансового стану підприємства з 01 липня 2016 року для працівників встановлено неповний робочий тиждень з понеділка по середу, до стабілізації фінансового стану (витяг з наказу № 6-5 від 29.06.2016 р. (а.с. 66), виходячи з насутпного.

Загальна економічна ситуація в країні та високий ступінь інфляційних процесів в економіці країни впливає на фінансовий стан як на відповідача, так і на позивача.

Окрім того, наданий відповідачем витяг з наказу № 6-5 від 29.06.2016 р. не свідчить про важкий фінансовий стан на підприємстві в 2015 році, коли було необхідно виконувати зобов'язання по оплаті за куплений газ, так само про це і не свідчить звіт про фінансові результати за 9 місяців 2016 року, доданий відповідачем до апеляційної скарги.

В той же час, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду бере до уваги той факт, що відповідач погасив заборгованість перед відповідачем в повному обсязі, строк пропущення виконання зобов'язань є невеликим, що підтверджується розрахунком наданим позивачем (а.с. 16-18), відповідно до якого найбільш великим терміном прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті є 33 дні, за інші місяці період прострочення становить від 1 до 7 днів.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань по вчасній оплаті за куплений природний газ, позивачу було заподіяно збитків, однак сума ця збитків таком компенсується нарахованими інфляційними в сумі 7181 грн. 57 коп. та 3 % річними в сумі 1668 грн. 47 коп.

З огляду на встановлені в ході розгляду спору обставини господарської діяльності відповідача, враховуючи баланс інтересів сторін, адекватність обсягу і міри відповідальності відповідача за допущене прострочення грошового зобов'язання, фінансовий стан останнього, відсутність тяжких наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, а також враховуючи, що основний борг перед позивачем відсутній, з метою виконання судового рішення, судом першої інстанції було обґрунтовано задоволено клопотання відповідача та зменшено розмір пені на 50% до 13609 грн. 65 коп.

Стягнення 50% від правомірно заявленої неустойки та задоволення позовних вимог в частині основного боргу, трьох процентів річних та інфляційних суд вважає достатнім для забезпечення права позивача на компенсацію за затримку відповідачем оплати отриманого товару.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з тим, що в даному випадку, зменшивши розмір пені на 50% від заявленої позивачем суми, судом першої інстанції було дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір неустойки у вказаному розмірі.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

При цьому, доводи скаржника про необґрунтоване зменшення судом першої інстанції розміру пені, що підлягає стягненню за порушення строків оплати за природний газ є такими, що не можуть бути прийнятті до уваги колегією суддів, оскільки судом першої інстанції, при вирішенні даного питання було досліджено ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші фактори, які вплинули на можливість своєчасної оплати відповідачем вартості поставленого природного газу.

В той же час, посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України в аналогічних справах за 2012 - 2014 роки, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки зі змісту п. 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 вбачається, що питання про зменшення неустойки (штрафу, пені) вирішується господарським судом в кожному окремому випадку з врахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, що також підтверджується практикою Вищого господарського суду України за 2014 рік, зокрема, постановами у справі №23/5014/1705/2012 від 8 травня 2014 року та у справі № 918/1330/13 від 5 лютого 2014 року.

Отже, враховуючи наведене вище, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваного рішення господарського суду в частині відмови в стягненні 13609 грн. 65 коп. пені.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Житомирської області від 26.09.2016 р. у справі № 906/802/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" без задоволення.

2. Справу № 906/802/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.