Постанова № 62366758, 31.10.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2016 р. Справа№ 910/5891/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Чеботарьова І.Г. - дов. №14-124 від 13.05.2014р.

від відповідача: Мицько Р.М. - дов. № 135/16 від 01.02.2016р.

розглянувши апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р.

у справі № 910/5891/16 (суддя Князьков В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна

компанія "Нафтогаз України"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної

компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 259 662 965, 29 грн.

В судовому засіданні 31.10.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 195 003 885,02 грн. інфляційних втрат та 64 659 080,27 грн. - 3% річних у зв'язку із несплатою заборгованості за договором постачання природного газу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки природного газу № 06/09-9 від 23.01.2009р. в частині оплати поставленого природного газу, внаслідок чого відповідачу були нараховані штрафні санкції. Зазначену заборгованість у розмірі 7 106 762 887,76грн. стягнуто за рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015р. у справі №910/9915/13.

Разом з тим, відповідачем зазначена заборгованість сплачена лише 30.07.2014р., у зв'язку з чим позивач просить стягнути відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у розмірі 195 003 885,02 грн. та 3% річних у розмірі 64 659 080,27 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. у справі №910/5891/16 позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" інфляційну складову боргу у сумі 195 003 884, 34 грн., 3% річних в сумі 64 529 242, 75 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 206 596, 64 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Апелянт зазначає про неврахування судом порушення позивачем ч.2 ст.13 ЦК України та п.2.2 ст.2 Закону України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію», оскільки нараховані позивачем після припинення дії (30.06.2012) вказаного Закону інфляційні втрати та 3% річних на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем у період з 01.01.1997р. по 01.01.2011р. підлягали списанню в обов'язковому порядку за прямою вказівкою закону, незалежно від періоду її нарахування.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача 01.07.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гаврилюк О.М., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 01.09.2016р.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції склад колегії суддів змінювався, у відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався, по справі оголошувалась перерва, останній раз на 31.10.2016р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 31.10.2016р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 31.10.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 23.01.2009р. між сторонами укладено договір №06/09-9 поставки природного газу теплопостачальним підприємствам (надання послуг з опалення та гарячого водопостачання для населення), додаткову угоду № 1 від 17.11.2009р. до цього договору, згідно з умовами яких позивач зобов'язався передати відповідачу протягом 2009 року імпортований природний газ, за наявності його обсягів, для потреб підприємств теплоенергетики, теплових електричних станцій і централей та котелень промислових підприємств, зокрема блочних (модульних) котелень (в обсягах, що використовуються на виробництво теплової енергії для населення) в обсязі до 9800000000 м3 згідно погодженого графіку, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

Згідно п. 2.1 договору постачальник передає покупцеві природний газ у I кварталі 2009 року до 4 570,0 млн. м3, у ІІ кварталі - до 910,0 млн. м3, у ІІІ кварталі - до 440,0 млн. м3, у ІV кварталі - до 3 880,0 млн. м3.

Ціна природного газу та тариф, сума договору на транспортування визначені розділом 4 договору.

Згідно п. 5.1 договору розрахунки за газ та послуги з його транспортування покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті України шляхом перерахування на рахунок постачальника протягом місяця, в якому здійснюється постачання газу. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі акту приймання-передачі газу не пізніше 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Строк дії договору відповідно до умов п. 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і діє в частині поставки газу з 1 січня до 31 грудня 2009 р., в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору та додаткової угоди позивачем передано відповідачу протягом 2009 року 12682171245 м3 природного газу та надано послуг з його транспортування загальною вартістю 7106762887,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами передачі-приймання природного газу №№ 01/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1 від 31 січня 2009 р., 01/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1/1 від 26 лютого 2009 р., 02/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1, 02/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-2 від 28 лютого 2009 р., /201/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1/2, 02/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1, 03/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1 від 31 березня 2009 р., 01/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-2, 02/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-2, 03/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-2, 04/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-2 від 26 листопада 2009 р., 04/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1/1, 04/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1 від 30 квітня 2009 р., 05/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-1, 05/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 31 травня 2009 р., 06/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 30 червня 2009 р., 07/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 31 липня 2009 р., 08/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 31 серпня 2009 р., 09/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 30 вересня 2009 р., 10/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 31 жовтня 2009 р., 11/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 30 листопада 2009 р., 12/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н-11/09 від 9 грудня 2009 р., 12/09-НГУ-ІМП/ТКЕ-Н від 31 грудня 2009р., двостороннім актом звіряння розрахунків станом на 31 грудня 2012 р. та не заперечується сторонами.

Всупереч умов цього договору відповідач частково оплатив одержаний природний газ та послуги з його транспортування, заборгувавши позивачу станом на 19 березня 2013 р. 1 579 689 712,03 грн.

Після звернення позивача до суду з позовом у справі №910/9915/13, відповідачем було оплачено вартість отриманого природного газу - заявлена до стягнення сума боргу в розмірі 1579689712,03 грн.

На момент прийняття судом першої інстанції 08.06.2016р. оскаржуваного рішення у даній справі, рішення Господарського суду м.Києва від 20.10.2015р. про припинення провадження у справі №910/9915/13 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1 579 689 712,03 грн. не набрало законної сили, оскільки було залишено в силі постановою КАГС лише 29.06.2016р., у зв'язку з чим посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні у відповідності до ст.35 ГПК України на встановлення судом у справі №910/9915/13 факту неналежного виконання відповідачем свого зобов'язання зі сплати боргу за договором є безпідставним.

Задовольняючи позов частково, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач мав правові підстави для нарахування інфляційних витрат та 3 % річних у період, коли грошове зобов'язання не виконувалось відповідачем, а тому застосування положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" не можливо застосовувати до нарахування 3% річних та інфляційних, які не є штрафними санкціями.

Одночасно судом в резолютивній частині рішення не вирішено питання щодо решти заявлених позовних вимог.

Однак колегія суддів не погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, вважає його помилковим виходячи з наступного.

Позивачем заявлено до стягнення 64 659 080,27 грн. - 3% річних (за період з 20.03.2013р. по 30.07.2014р.) та 195 003 885,02 грн. інфляційних втрат (за період з червня 2013р. - липень 2014р.) у зв'язку із несплатою заборгованості за договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

04.06.2011р. набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" № 3319-VI від 12.05.2011 р.

Дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно п. 2.2 ст. 2 вказаного Закону підлягає списанню заборгованість, у тому числі встановлена судовим рішенням, з пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року до 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Положеннями ст. 2 Закону передбачено як списання заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій нарахованих на заборгованість за природний газ.

Однак, на відміну від списання заборгованості за природний газ ДК "Газ України" перед НАК "Нафтогаз України", яка відповідно до п. 2.1.1 Закону та п. 9 Порядку обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій визначена п.2.2 не містить таких обмежень.

А тому, сума списання заборгованості із сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, в силу положень п. 6, 7 Порядку, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

При цьому, положення п.2.1 Закону носить імперативний характер, що передбачає обов'язок суб'єктів, визначених у ст.1 Закону, а не право на списання.

Посилання ж у п. 2.2. ст.2 Закону на "підприємства, визначені у статті 1 цього Закону", означає, що до цих підприємств належить, зокрема, і ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

А тому, враховуючи імперативний характер норми, а також ту обставину, що списання сум заборгованості з пені, штрафних та фінансових санкцій визначених п.2.2 Закону не обмежено, а визначається у відповідних договорах, позивач, як учасник процедури визначений у ст. 1 Закону зобов'язаний самостійно списати заборгованість відповідача з штрафних та фінансових санкцій і не обмежений діями відповідача щодо списання.

Таким чином, за зазначеним Законом відповідач мав право списати заборгованість з пені, штрафних та фінансових санкцій, які нараховані на заборгованість за газ, спожитий у період з 01.01.1997р. до 01.01.2011р.

Вказаний Закон втратив чинність 30.06.2012р.

Отже, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних на заборгованість за природний газ, спожитий у період з 01.01.1997р. по 01.01.2011р., після втрати чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позбавляє відповідача права на списання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3 ст.13 ЦК України).

Згідно ч. 4 ст. 14 ЦК України, особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст.15 ЦК України).

Згідно п. 6 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до п. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Наявні матеріали справи, вимоги позивача, викладені в позовній заяві, свідчать про те, що позивач мав намір як під час дії Закону, так і після закінчення строку його дії, стягнути з відповідача на свою користь інфляційні та 3% річних.

Отже, за умови належного здійснення позивачем права на нарахування штрафних та фінансових санкцій, що є предметом даного спору, у період до 30.06.2012р., відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності цим Законом, оскільки здійснення прав у такий спосіб всупереч вимог ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України, порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до непередбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб'єкта паливно-енергетичного комплексу.

Отже, виходячи з засад розумності та справедливості, з огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення позову щодо стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем у період до 01 січня 2011р.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові ВГСУ від 29.03.2016р. у справі №910/6416/13, від 18.05.2016р. у справі №910/9899/13, від 25.05.2016р. у справі №910/6858/13, від 09.06.2016р. у справі №910/6403/13.

Одночасно колегія суддів не вбачає підстав для застосування судом наслідків спливу строку позовної давності відповідно до ст.267 ЦК України, про що відповідачем було заявлено в суді першої інстанції, оскільки відсутність правових підстав для стягнення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних є самостійною підставою для відмови в позові.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з викладених у ній підстав, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. у справі №910/5891/16 підлягає скасуванню у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до ст. 49 ГПК України у зв'язку з відмовою у позові, судовий збір за подання позовної заяви покладається на позивача, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 227 370,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 49, 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. у справі №910/5891/16 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. у справі №910/5891/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 31301827) 227 370,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

6. Матеріали справи №910/5891/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.Г. Майданевич

С.А. Гончаров