Постанова № 62366679, 26.10.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

26.10.2016 справа №908/2066/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників: від позивача: не зявивсявід відповідача:ОСОБА_5 за довіреністюрозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» м. Запоріжжяна рішення господарського суду Запорізької області від16.09.2016р.по справі№908/2066/16 (суддя Мойсеєнко Т.В.)за позовом:Приватного підприємства «ЕЛТІЗ» с. Лукашеве, Запорізький район, Запорізька областьдо відповідача: проТовариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» м. Запоріжжя стягнення 451 728,96грн. В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «ЕЛТІЗ» с. Лукашеве, Запорізький район, Запорізька область звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» м. Запоріжжя про стягнення основного боргу у сумі 336691,00 грн., 3% річних 4142,68 грн., інфляційних витрат 15850,19 грн., пені 48375,99 грн., неустойки - 46669,10 грн. (з урахуванням клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог від 16.09.2016р.).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.09.2016р. позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури «Лідер електрик» на користь Приватного підприємства «Елтіз» основного боргу в сумі 336691,00 грн., 3% річних в сумі 4142,68 грн., інфляційних витрат в сумі 15367,65 грн., пені в сумі 48375,99 грн., неустойки в сумі 46669,10 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6768,69 грн. В задоволені іншої частини позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» м. Запоріжжя не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2016р. по справі №908/2066/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні.

Скаржник зазначає про те, що позивачем по справі не надано жодного доказу, який би підтвердив отримання відповідачем видаткових накладних №1267 від 25.12.2015р. та №268 від 16.03.2016р.

Крім того, апелянт зазначає про те, що відмітка на видаткових накладних «отримано склад №1» означає не факт отримання видаткової накладної, а факт отримання продукції за найменуванням та кількістю.

Також скаржник зауважує, що у позивача не було жодної підстави для нарахування 3% річних, інфляційних витрат, пені та неустойки, оскільки жодних доказів які б підтверджували факт виконання позивачем свого зобовязання з передання видаткової накладної не надано, у звязку з чим відсутнє прострочення з оплати заборгованості.

Представник відповідача у судове засідання прибув, підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судове засідання не прибув, направив відзив на апеляційну скаргу.

Однак, оскільки зазначений відзив не містить підпису представника відповідача, тому зазначений відзив разом з доданими до нього документами підлягає поверненню відповідачу.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2015р. між Приватним підприємством «Елтіз» (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» (Покупець) укладено договір поставки №906/ДПС-15 відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобовязується поставити, а покупець зобовязується прийняти та оплатити продукцію в кількості, асортименті і за ціною, погодженою сторонами у специфікаціях (додатках) до цього договору, підписаних сторонами на кожну партію продукції.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що найменування, асортимент, кількість, ціна одиниці та загальна вартість продукції, строки поставки та оплати погоджуються сторонами в специфікаціях до цього договору, які підписуються уповноваженими представниками сторін і є його невідємними частинами. Сторони в специфікаціях до цього договору можуть передбачити умови, які відрізняються від умов, передбачених цим договором.

Згідно з п. 4.2 Договору сторони погодили місце поставки: Запорізька обл., Запорізький р-н, с. Лукашеве, вул. Перспективна, 4/А.

Відповідно до п. 4.3 Договору визначено, що разом із продукцією, але не пізніше дати поставки, постачальник зобовязується надати покупцю оригінали документів: рахунок-фактура, видаткова накладна на відпуск товару, товарно-транспортна накладна, паспорт на виріб, сертифікат и походження і відповідності (у разі, якщо продукція підлягає обовязковій сертифікації) та податкова накладна, яка надається в електронному вигляді.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що оплата продукції покупцем здійснюється на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: 60% - авансовий платіж від ціни партії продукції, яка поставляється, та кінцева оплата в розмірі 40% від ціни партії продукції не пізніше пяти днів до планової дати відвантаження партії продукції. У специфікаціях на партію продукції можуть бути вказані інший порядок розрахунків, який не суперечить діючому законодавству України, в даному випадку пріоритетним є порядок розрахунків, вказаний в специфікаціях. Відвантаження партії продукції здійснюється виключно після повної оплати цієї партії продукції.

Пунктом 5.3 договору визначено, що інші умови оплати за даним договором, можуть додатково погоджуватись сторонами на кожну конкретну партію продукції в специфікаціях до даного договору.

Згідно з п. 12.1 договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2015 року. Дію даного договору може бути призупинено за ініціативою будь-якої із сторін на підставі обовязкового письмового повідомлення іншої сторони за 30 календарних днів до дати його зупинення. Якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не виявить бажання його розірвати, договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

Сторонами підписано Специфікацію №2 від 01.04.2015р. до Договору, якою передбачено поставку продукції: трансформатор ТСЗ 630/10-УЗ 10/0,4 Д/Yн-11 в кількості 10 шт. за ціною 154000,00 грн. без ПДВ, загальною вартістю з ПДВ 1848000,00 грн. Умови оплати: 50% передоплата 30.06.2015 р. (5000,00 грн. для розміщення замовлення у виробництво), 50% відстрочка платежу на 30 календарних днів після відвантаження. Умови поставки: самовивіз, с. Лукашево, вул.Перспективна, 4А. Строки поставки: 5 штук відвантаження після розміщення у виробництво, 5 штук через 35 днів від дати попереднього відвантаження.

Договір та Специфікація №2 до нього підписані обома сторонами та скріплені печатками підприємств без заперечень.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України.

Згідно з статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно ст.ст. 526, 527 Цивільного кодексу України боржник зобовязаний виконати свій обовязок та зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору та Специфікації №2 від 01.04.2015р. за видатковими накладними №1267 від 25.12.2015р. та №268 від 16.03.2016р. позивач поставив трансформатори ТСЗ-630/10-УЗ 10/0,4 Д/Yн-11 в кількості 10 шт., а відповідач прийняв товар на підставі довіреностей від 21.12.2015р. №211208 та від 16.03.2016р. №160313 на загальну суму 1848000,00грн., які підписані обома сторонами без жодних зауважень, містять всі необхідні відомості про продукцію, а також містить відомості про фактичне отримання продукції. Тобто, за своїми ознаками така накладна є підтвердженням передачі позивачем та приймання відповідачем спірної продукції, виходячи з приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, саме в дату складання цих видаткових накладних.

Відповідно до п. 1 Специфікації №2 від 01.04.2015р. визначені наступні умови оплати: 50% передоплата 30.06.2015 р. (5000,00 грн. для розміщення замовлення у виробництво), 50% відстрочка платежу на 30 календарних днів після відвантаження.

19.06.2015р. на виконання вимог специфікації №2 від 01.04.2015р. відповідачем здійснено оплату в розмірі 5000,00 грн. за розміщення замовлення у виробництво.

30.06.2015р. на виконання вимог специфікації №2 від 01.04.2015р. відповідачем здійснена попередня оплата замовлення в розмірі 50% вартості замовлення на суму 919000,00 грн. (за виключенням сплачених 5000,00 грн.).

Оплата другої частини поставки продукції в розмірі 924000,00 грн. за Специфікацією №2 від 01.04.2015р. відповідачем здійснена частково на суму 587309,00грн., що підтверджено матеріалами справи і відповідачем не спростовано.

Таким чином, на час подачі позовної заяви до суду, відповідачем не сплачено суму заборгованості у розмірі 336 691,00грн. за спірним договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За умовами Специфікації оплата вартості товару, поставленого 16.03.2016р. на суму 924000,00 грн. мала бути здійснена з відстрочкою платежу на 30 календарних днів після відвантаження, тобто до 15.04.2016 р. Отже, прострочення оплати настало з 16.04.2016 р.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення суми боргу у розмірі 336 691,00грн. підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача на те, що момент оплати за Договором №906/ДПС від 01.04.2015р. не настав, оскільки позивач не надав суду доказів отримання відповідачем видаткових накладних на підставі п. 4.3. Договору, колегія суддів зазначає наступне.

Сторони в п.п. 6.1, 6.2 Договору погодили, приймання-передача продукції здійснюється в порядку, встановленому діючим законодавством, а також Інструкцією П.6 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку за кількістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при ОСОБА_6 СРСР від 15.06.1965 р. зі змінами та доповненнями та Інструкцією П.7 Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку за якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при ОСОБА_6 СРСР від 25.04.1966 р. зі змінами та доповненнями.

За вимогами пункту 14 Інструкції П-7 приймання продукції по якості та комплектності проводиться у точній відповідності із стандартами, технічними умовами, основними та особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також супроводжувальним документам, які підтверджують якість та комплектність поставленої продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення щодо якості, рахунок-фактура, специфікація та інше). Відсутність зазначених супроводжувальних документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну якість та комплектність поставленої продукції та в акті зазначається які документи відсутні.

За вимогами пункту 12 Інструкції П-6 приймання продукції по кількості проводиться по транспортним та супровідним документам відправника, і в разі відсутності товаросупровідних документів складається акт, в якому вказується які документи відсутні.

Отже, нескладання відповідачем за відповідними поставками згідно вимог Інструкцій П-6 та П-7 акту про відсутність будь-яких документів в пакеті товаросупроводжувальних документів є підтвердженням надання позивачем всіх необхідних документів.

Крім того, колегія суддів зазначає, що видаткові накладні містять відмітку про їх отримання складом №1 відповідача та підпис водія автотранспортних засобів ОСОБА_7 на підставі довіреностей №211208 від 21.12.2015 р. та №160313 від 16.03.2016 р., а факт отримання продукції за цими накладними відповідач визнає.

Також, п. 4.5. Договору визначено, що датою поставки продукції за кількістю/асортименту вважається дата, яка вказана у видатковій накладній постачальника.

Відповідач, ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не надав доказів на підтвердження обставин, про які зазначає та не довів факту порушення постачальником (позивачем по справі) строків передачі товаросупроводжувальних документів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Статтею 666 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Проте, відповідач не надав доказів скоєння дій, передбачених зазначеною нормою права або умовами договору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач не довів прострочку кредитора, яка перешкоджає здійсненню оплати за фактично отриманий товар. Крім того, сторони не передбачили повязаності обовязку оплатити з наявністю накладної у покупця.

Оскільки, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого товару належним чином не виконав, за поставлений товар вчасно не розраховувався, позивачем нараховано 3% річних у розмірі 4 142,68грн. за період з 16.04.2016р. по 02.08.2016р та інфляційних витрат у розмірі 15 850,19грн. за період з 16.04.2016р. по 02.08.2016р.

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши повний розрахунок 3% річних колегія суддів зазначає, що оскільки дійсний розмір цих витрат є більшим ніж заявлений, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, тому вимога щодо стягнення з відповідача 4 142,68грн. 3% річних за період з 16.04.2016р. по 02.08.2016р. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат колегія суддів зазначає наступне. Згідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, оскільки прострочення оплати настало з 16.04.2016р., а враховуючи вищезазначене, період нарахування інфляційних витрат починається з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тому датою початку такого нарахування вважається 01.05.2016р.

Крім того, оскільки найменший період визначення складає місяць, тому кінцевою датою нарахування інфляційних витрат є 31.07.2016р.

Водночас, відповідно до відомостей, які містяться на офіційному веб-сайті Державної служби статистики України індекс інфляції за період з 01.05.2016р. по 31.07.2016р. становив менше одиниці, тобто мала місце дефляція.

При таких обставинах, вимога щодо стягнення 15 850,19грн. інфляційних витрат задоволенню не підлягає.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання грошового зобовязання в сумі 48 375,99грн. за період з 16.04.2016р. по 02.08.2016р. та 46 669,10грн. неустойки.

За приписами статей 611, 612 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Зобов'язання можуть забезпечуватись неустойкою, якою є відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу країни, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами в пункті 9.2 Договору передбачено, що у разі невиконання (прострочення) строків оплати партії продукції, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,1% від суми прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ за кожний календарний місяць прострочення. У випадку порушення строку оплати партії продукції понад 30 днів, покупець додатково до інших санкцій на вимогу постачальника зобовязується сплатити неустойку (штраф) в розмірі 10% від суми прострочення оплати партії продукції.

Здійснивши повний розрахунок 10% неустойки (штрафу) колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, щодо задоволення даної вимоги повністю та стягнення з відповідача 46 669,10 грн.

У звязку з вищевикладеним та здійснивши розрахунок пені колегія суддів зазначає, що оскільки дійсний розмір останньої є більшим ніж заявлений, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог, тому вимога щодо стягнення з відповідача 48 375,99грн. пені за період з 16.04.2016р. по 02.08.2016р. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2016р. по справі №908/2066/16 підлягає скасуванню в частині нарахування інфляційних витрат, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» м. Запоріжжя частковому задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер Електрик» м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2016р. по справі №908/2066/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Запорізької області від 16.09.2016р. по справі №908/2066/16 скасувати в частині нарахування інфляційних витрат шляхом виключення з абзацу другого резолютивної частини рішення словосполучення «інфляційні в сумі 15 367,65грн. (п'ятнадцять тисяч триста шістдесят сім грн. 65 коп.)», а словосполучення «витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 768,69грн. (шість тисяч сімсот шістдесят вісім грн. 69 коп.)» замінити на словосполучення «витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в розмірі 6 538,18грн. (шість тисяч пятсот тридцять вісім грн. 18 коп.)».

Доповнити резолютивну частину рішення новим пунктом такого змісту «Відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Приватного підприємства «Елтіз» (70410, Запорізька обл., Запорізький район, с. Лукашеве, вул. Перспективна, 4-А, ідентифікаційний код 31624085) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Завод низьковольтної апаратури «Лідер електрик» (69041, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 35036863) 261,53грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Т.М. Колядко

ОСОБА_3

Надруковано 5 прим.:

1прим.-Позивачу;

1прим.-Відповідачу;

1прим.-У справу;

1прим.-ДАГС;

1прим.-ГСЗО.