Рішення № 62364420, 19.10.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.10.16р. Справа № 904/682/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" (м. Харків)

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (м. Павлоград, Дніпропетровська область)

про стягнення заборгованості за поставлений відповідно до договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014 товар у загальному розмірі 106 705 грн. 45 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29.09.2016)

та

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (м.Павлоград, Дніпропетровської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" (м. Харків)

про стягнення неустойки у загальному розмірі 4 303 грн. 68 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_1 - представник (довіреність

№ 421 від 17.06.2016)

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

У лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" (далі - позивач) звернулося до господарського суду із позовною заявою, в якій на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений відповідно до договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014 товар у загальному розмірі 115 484 грн. 74 коп.

Ціна позову на момент звернення з ним до суду складалася з наступних сум:

- 61 992 грн. 00 коп. - основний борг;

- 13 835 грн. 41 коп. пеня;

- 37 190 грн. 35 коп. - інфляційні втрати;

- 2 466 грн. 98 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 14-16/207-КП від 31.01.2014 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем в період з 04.07.2014 по 22.07.2014 товару та, відповідно, наявністю боргу у сумі 61 992 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 6.6. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 03.10.2014 по 18.04.2015 в сумі 13 835 грн. 41 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 03.10.2014 по 30.11.2015 у сумі 37 190 грн. 35 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 03.10.2014 по 30.11.2015 у сумі 2 466 грн. 98 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) порушено провадження у справі та призначено її розгляд в засіданні на 01.03.2016.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 12269/16 від 29.02.2016), в якому він просив суд витребувати у позивача документи, що стосуються спірних поставок.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 12268/16 від 29.02.2016), в якому він просив суд розгляд справи відкласти, у зв'язку із неможливістю явки у судове засідання його представника.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 12281/16 від 29.02.2016), в якому він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду документи.

У судове засідання 01.03.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засіданні 001.03.2016 не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, але судом було враховано наявність клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом.

Враховуючи викладене, ухвалою суду від 01.03.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 22.03.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволенням клопотання відповідача.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 17069/16 від 21.03.2016), в якому він просив суд зупинити провадження у справі до вирішення справи у господарському суді Харківської області стосовно тлумачення умов договору щодо встановлення дати поставки.

Від відповідача надійшла зустрічна позовна заява (вх.суду 1848/16 від 21.03.2016), в якій він просив суд стягнути з відповідача (позивача за первісним позовом) неустойку у розмірі 4 303 грн. 68 коп. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідачем (позивачем за первісним позовом) було допущено прострочку поставки товару на суму 86 073 грн. 60 коп. (відповідно до умов специфікації товар мав бути поставлений у строк до 30.06.2014, а фактично був поставлений 04.07.2014 та 09.07.2014), а отже на підставі пункту 6.2. договору ним був нарахований та заявлений до стягнення штраф у розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, у сумі 4 303 грн. 68 коп.

Вказана зустрічна позовна заява була прийнята судом до спільного розгляду з первісним позовом ухвалою суду від 22.03.2016.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх.суду 17251/16 від 22.03.2016), в яких він зазначав, що з урахуванням норм статті 666 Цивільного кодексу України, а також відсутності звернень відповідача щодо надання супровідних документів на поставлений товар та частковій його оплаті відповідачем, можна дійти висновку, що відповідач не мав заперечень щодо наявності вказаних документів.

У судове засідання 22.03.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 22.03.2016 представник позивача виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того, представник відповідача виклав та обґрунтував вимоги за зустрічним позовом та просив суд їх задовольнити, а також просив задовольнити його клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 22.03.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупинено до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили по справі № 922/714/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" про тлумачення пункту 4.4. договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014, яка перебуває в провадженні господарського суду Харківської області.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 28681/16 від 11.05.2016), яке в подальшому надійшло в оригіналі (вх.суду 29155/16 від 12.05.2016), в якому він просив суд поновити провадження у справі, посилаючись на те, що обставини, які зумовили його зупинення усунуті та рішення суду у справі № 922/714/16 набрало законної сили.

Ухвалою суду від 12.05.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) провадження у справі поновлено та призначено її розгляд в засіданні на 09.06.2016.

Від відповідача надійшло повідомлення (вх.суду 31981/16 від 24.05.2016), в якому він вказав, що на рішення суду по справі № 922/714/16 ним подано апеляційну скаргу.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 236244/16 від 08.06.2016), в якому він просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності щодо вимог відповідача (позивача за зустрічним позовом) про стягнення неустойки в сумі 4 303 грн. 68 коп.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 36304/16 від 09.06.2016), в якому він просив суд зупинити провадження у справі до вирішення справи у Харківському апеляційному господарському суді стосовно тлумачення умов договору щодо встановлення дати поставки.

У судове засідання 09.06.2016 з'явився представник відповідача.

У судовому засіданні 09.06.2016 представник відповідача виклав, а також просив задовольнити його клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 09.06.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) на підставі статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі було зупинено до вирішення спору по суті та набрання рішенням законної сили по справі № 922/714/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" про тлумачення пункту 4.4. договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014, яка перебуває в провадженні господарського суду Харківської області.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання (вх.суду 44690/16 від 18.07.2016), яке в подальшому надійшло в оригіналі (вх.суду 45100/16 від 19.07.2016), в якому він просив суд поновити провадження у справі, посилаючись на те, що обставини, які зумовили його зупинення усунуті та рішення суду у справі № 922/714/16 набрало законної сили.

Ухвалою суду від 17.08.2016 (суддя Дубінін І.Ю.) провадження у справі поновлено та призначено її розгляд в засіданні на 13.09.2016.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.суду 55970/16 від 12.09.2016), в якому він проти задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом заперечує у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт передачі відповідачу документів, визначених пунктом 4.3. договору, крім того, а отже, вимоги про стягнення заборгованості за вказаною поставкою, є передчасними. Крім того, відповідач зауважив, що розрахунки позивача виконані із порушенням, що не дозволяє їх перевірити.

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 55972/16 від 12.09.2016), в якому він просить суд відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців з моменту набрання ним законної сили, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

Від відповідача надійшли письмові пояснення (вх.суду 56413/16 від 13.09.2016), в яких він вказує про поважність причин пропуску строку позовної давності по вимогам про стягнення неустойки в сумі 4 303 грн. 68 коп.

У судове засідання 13.09.2016 з'явилися представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні 13.09.2016 у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 03.10.2016.

У зв'язку із поданням заяви про відставку, суддю Дубініна І.Ю. постановою Верховної Ради України від 22.09.2016 "Про звільнення суддів" звільнено з посади судді, отже, на підставі пункту 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду розпорядженням керівника апарату № 7494 від 29.09.2016 призначено повторний автоматичний розподіл справи № 904/682/16.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.09.2016 вказану справу передано на розгляд судді Фещенко Ю.В.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2016 вказану справу прийнято до провадження та призначено її розгляду в засіданні на 19.10.2016.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.суду 60051/16 від 29.09.2016), в якій він просить суд стягнути з відповідача заборгованість за поставлений відповідно до договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014 товар у загальному розмірі 106 705 грн. 43 коп., яка складається з наступних сум:

- 61 992 грн. 00 коп. - основний борг;

- 5 056 грн. 10 коп. пеня;

- 37 190 грн. 35 коп. - інфляційні втрати;

- 2 466 грн. 98 коп. - 3% річних.

Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд відзначив, що, фактично, позивач зменшив заявлену до стягнення пеню, у зв'язку із здійсненням нового розрахунку та визначенням періодів прострочення, з урахуванням строку позовною давності для звернення із вимогами про стягнення неустойки (1 рік).

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення пені, внаслідок чого ціна позову фактично зменшилась.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та, враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 106 705 грн. 45 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог, з урахуванням зазначеної заяви, складає 106 705 грн. 45 коп., що є ціною позову.

У судове засідання 19.10.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 19.10.2016 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 29.09.2016, було вручено відповідачу 05.10.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930003953019 (№ 5140010049797), при цьому, протягом двох тижнів з моменту отримання ухвали суду відповідач будь-яких додаткових заперечень чи клопотань не надав.

Суд наголошує на тому, що, зокрема, ухвала суду від 29.09.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Крім того, суд враховує, що провадження у даній справі було порушено 12.02.2016 та протягом всього часу розгляду справи судами здійснювалось належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи, крім того, відповідачем були долучені до матеріалів справи відзив на позовну заяву, подано зустрічну позовну заяву та низка клопотань

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а також завчасно. Крім того, судами була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки впродовж періоду з 12.02.2016 по 19.10.2016 відбулося п'ять судових засідань у даній справі.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 19.10.2016 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням їх зменшення, з підстав, що були ним викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях. Також, представник позивача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом, посилаючись на пропуск відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) строку позовної давності.

Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 31.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Павлоградвугілля", яке в подальшому змінило назву на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля" (далі - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" (далі - постачальник, позивач) було укладено договір № 14-16/207-КП (далі - договір, а.с.12-18), відповідно до умов якого в порядку та на умовах передбачених договором, постачальник зобов'язався поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі - продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору. Покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлену в його власність продукцію згідно з умовами даного договору (пункти 1.1. та 1.2. договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами. Сторони дійшли згоди, що у випадку належного виконання обома сторонами своїх зобов'язань, строк договору встановлюється до 31.12.2014 включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов'язань за договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 8.1. договору).

Доказів визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Крім того, в силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що поставка продукції проводиться партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в специфікаціях до договору.

Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними показниками, яка супроводжується одним документом про якість, та/або одним товаросупровідним документом.

Відповідно до пункту 4.2. договору, умови поставки продукції DDP, згідно "Інкотермс -2000". Місце пункту призначення вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору. У випадку, коли сторонами в специфікаціях обумовлюються інші умови поставки, взаємовідносини сторін будуть регулюватися положеннями, затвердженими в міжнародних торгівельних термінах "Інкотермс-2000", з урахуванням погоджених сторонами застережень та умов поставок у відповідних специфікаціях.

Згідно з умовами пункту 5.1. договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій до договору, але не повинна перевищувати 999 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ.

Ціна на поставлену постачальником продукцію встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до договору (пункт 5.2. договору).

Так, сторонами було підписано специфікацію від 23.06.2014 до договору, в якій вони узгодили найменування продукції, її кількість, ціну та строк поставки (а.с.22), а також специфікацію від 07.07.2014 (а.с.23).

Пунктом 4.3. договору передбачено, що постачальник зобов'язується надати покупцю наступні документи:

- рахунок-фактуру;

- податкову накладну;

- відповідні товаросупроводжувальні накладні: видаткову накладну, товарно-транспортну накладну;

- сертифікат якості;

- сертифікат відповідності (у випадку, якщо продукція підлягає обов'язковій сертифікації);

- інструкцію по експлуатації (у випадку, якщо даний документ передбачений);

- технічна документація, визначену пунктом 2.3. договору.

У випадку поставки продукції без товаросупровідної документації, що призведе до неможливості здійснити приймання продукції по кількості та/або якості, та/або комплектності, покупець має право відмовитися від приймання надісланої продукції та, за своїм розсудом, повернути продукцію постачальнику або прийняти її на зберігання.

У розділі 4 договору сторони погодили також і інші умови поставки, а саме:

- датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупроводжувальних документах, наданих постачальником о прийманні продукції (пункт 4.4. договору);

- обов'язки постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції в розпорядженні покупця у вище обговореному пункті призначення поставки. Обов'язки покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції (пункт 4.5. договору);

- право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця після виконання покупцем всіх необхідних процедур по прийманні продукції по кількості, якості та комплектності та підписання покупцем видаткової накладної (пункт 4.11. договору).

Згідно з пунктом 2.5. договору продукція є переданою постачальником та прийнятою покупцем:

- по фактичній кількості продукції, поставленої у відповідне місце призначення поставки, відповідно даним, вказаними в залізничних (автомобільних) накладних, пакувальних листах;

- по якості - у відповідності з якісними показниками, вказаними в сертифікаті якості завода-виробника, технічними характеристиками та іншими вимогами до даної продукції.

Так, на виконання умов договору, позивач здійснив поставку узгодженої в специфікаціях продукції відповідачу на загальну суму 89 913 грн. 60 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № ЕМ-0000136 від 04.07.2014 на суму 36 237 грн. 60 коп. (а.с.24);

- видаткова накладна № ЕМ-0000139 від 09.07.2014 на суму 49 836 грн. 00 коп. (а.с.25);

- видаткова накладна № ЕМ-0000147 від 22.07.2014 на суму 3 840 грн. 00 коп. (а.с.26).

Вказаний товар було отримано відповідачем на підставі довіреностей, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.27-28).

Суд зауважує, що товар, визначений у специфікації у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаних накладних за кількістю, ціною та загальною вартістю, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Судом також було враховано, що у пункті 4.4. договору сторони визначили, що датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником про приймання продукції.

Відповідач у відзиві на позов посилався на те, що спірні накладні не містять дати отримання продукції, зазначеної покупцем, як це передбачено умовами пункту 4.4. договору, що також свідчить про відсутність порушення грошового зобов'язання по оплаті за поставлену продукцію.

З цього приводу суд зазначає таке.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представниками позивача та відповідача. Будь-яких відомостей щодо фактичного здійснення господарської операції за ними накладні не містять. Отже, у суду відсутні підстави вважати, що передача товару відбулася не в момент їх складання, як це підтверджено обома сторонами у первинних облікових документах, якими є видаткові накладні від 04.07.2014, 09.07.2014 та від 22.07.2014.

Отже, вказані заперечення відповідача не приймаються до уваги судом.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості товару, а також сторонами не повідомлялось та не надавались докази складання актів в порядку, передбаченому пунктами 2.6., 2.7., 2.8., 2.9., 2.10., 2.11 договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

Щодо заперечень відповідача у відзиві на позов щодо ненадання позивачем повного пакету товаросупровідних документів разом із товаром суд зазначає наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

При цьому, позивач у судових засіданнях пояснював, що разом із товаром ним надавався відповідачу повний пакет документів, як це передбачено умовами договору.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені договором документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014;

- доказів повного повернення отриманого в період з 04.07.2014 по 22.07.2014 товару на загальну суму 89 913 грн. 60 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, відповідач у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.

Крім того, ненадання зазначеного відповідачем пакету документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обовязку оплатити товар.

Слід також відзначити, що умови пункту 4.3. договору передбачають, що у випадку поставки продукції без товаросупровідної документації, що призведе до неможливості здійснити приймання продукції по кількості та/або якості, та/або комплектності, покупець має право відмовитися від приймання надісланої продукції та, за своїм розсудом, повернути продукцію постачальнику або прийняти її на зберігання. В той же час, доказів неможливості приймання продукції по кількості та/або якості, та/або комплектності, доказів відмови відповідача від приймання надісланої продукції, повернення її постачальнику або прийняття її на зберігання відповідач не надав.

Отже, заперечення відповідача в цій частині не приймаються до уваги судом, з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість.

Крім того, позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

При цьому, у пункті 5.3. договору сторони погодили, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію по договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60 календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції. У випадку якщо строк оплати припадає на вихідний/неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду від 23.06.2014 до договору, в якій сторони дійшли згоди змінити та викласти пункт 5.3. договору в новій редакції, а саме:

- розрахунки за поставлену постачальником продукцію по договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на 60 календарних днів з моменту поставки відповідної партії продукції, якщо інше, відстрочка більше або менше 60 календарних днів не обумовлена у відповідних специфікаціях до договору. У випадку якщо строк оплати припадає на неплатіжний день, оплата здійснюється на наступний банківський день.

В той же час, у специфікаціях від 23.06.2016 та від 07.07.2014 сторони обумовили інші умови оплати, а саме: на 90 календарний день з моменту поставки відповідної партії продукції.

Судом встановлено, що з урахуванням положень пункту 5.3. договору та специфікацій, товар мав бути оплачений у такі строки:

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000136 від 04.07.2014 на суму 36 237 грн. 60 коп. підлягав оплаті у строк по 02.10.2014 включно;

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000139 від 09.07.2014 на суму 49 836 грн. 00 коп. підлягав оплаті у строк по 07.10.2014 включно;

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000147 від 22.07.2014 на суму 3 840 грн. 00 коп. підлягав оплаті у строк по 20.10.2014 включно.

При цьому, відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за поставлений в період з 04.07.2014 по 22.07.2014 товар не виконав, оплату товару в установлені в специфікації та договорі строки, у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 61 992 грн. 00 коп.

Так, відповідач здійснив часткову оплату в сумі 27 921 грн. 60 коп. поставленого 04.07.2014, що підтверджується платіжним дорученням № 336856 від 24.02.2015.

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений в період з 04.07.2014 по 22.07.2014 товар в сумі 61 992 грн. 00 коп. (89 913,60 - 27 921,60).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав 02.10.2014, 07.10.2014 та 20.10.2014, відповідно, у зв'язку з чим наявність заборгованості відповідача за отриманий за спірними накладними товар є доведеною та підтвердженою належними доказами.

Крім того, під час розгляду справи відповідач підтверджував, що неоплаченим залишився товар на суму 61 992 грн. 00 коп., але посилався на відсутність порушення грошового зобов'язання, оскільки позивачем не були у повному обсязі виконані умови пункту 4.3. договору. Також відповідач посилався на те, що у пункті 4.4. договору сторони погодили, що датою поставки продукції вважається дата вказана представником покупця (відповідача) на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, а зі спірних накладних вказана дата не вбачається.

При цьому, суд враховує той факт, що поставлений в період з 04.07.2014 по 22.07.2014 товар був частково оплачений відповідачем, а отже відповідач своїми діями підтвердив визнання заборгованості перед позивачем за поставлений товар.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги за первісним позовом про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 61 992 грн. 00 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.6. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості, неоплаченої продукції.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що постачальником за вказаним договором його зобовязання були виконані у повному обсязі, а відповідачем, в свою чергу, - порушені, була нарахована пеня за прострочення виконання грошового зобовязання за загальний період з 06.02.2015 по 18.04.2015 в загальній сумі 5 056 грн. 10 коп., яку позивач просить стягнути з відповідача відповідно до наведеного у заяві про зменшення розміру позовних вимог розрахунку.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем вірно визначені періоди прострочення (період не виходить за межі визначеного судом), пеня заявлена позивачем в межах строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого просив відповідач, оскільки до зменшення розміру позовних вимог, позивачем було заявлено до стягнення пеню за загальний період простроченя з 03.10.2014 по 14.04.2016, а отже пеня, нарахована в період з 03.10.2014 по 03.02.2015 була заявлена після спливу строку позовної давності для вказаних вимог. В той же час, арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок пені, наведений в заяві про зменшення розміру позовних вимог, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено, що пеня за загальний період прострочення з 06.02.2015 по 18.04.2015 складає 5 181 грн. 11 коп.

Отже, судом визначена сума пені, яка є більшою ніж заявлена позивачем.

При цьому, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 5 056 грн. 10 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 5 056 грн. 10 коп. визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати боргу за поставлений товар у строк, визначений умовами договору поставки, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були розраховані інфляційні втрати за період з 03.10.2014 по 30.11.2015 у сумі 37 190 грн. 35 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 03.10.2014 по 30.11.2015 у сумі 2 466 грн. 98 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наведеного розрахунку.

За змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Отже, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2015 по справі № 917/1667/14.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано вищевказаних вимог, а саме: до періоду нарахування включені неповні місяці та місяці, в якому мав бути здійснений розрахунок, а також заборгованість визначалась не на останнє число місяця.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000136 від 04.07.2014 на суму 36 237 грн. 60 коп. підлягав оплаті у строк по 02.10.2014 включно; інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по січень 2015 року (за прострочення в сумі 36 237 грн. 60 коп.) склали 2 975 грн. 35 коп., а в період з лютого 2015 року по листопад 2015 року (за прострочення в сумі 8 316 грн. 00 коп.) інфляційні втрати склали 3 163 грн. 21 коп.;

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000139 від 09.07.2014 на суму 49 836 грн. 00 коп. підлягав оплаті у строк по 07.10.2014 включно; інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по січень 2015 року склали 24 604 грн. 74 коп.;

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000147 від 22.07.2014 на суму 3 840 грн. 00 коп. підлягав оплаті у строк по 20.10.2014 включно; інфляційні втрати за період з листопада 2014 року по січень 2015 року склали 1 895 грн. 86 коп., а всього 32 639 грн. 16 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 32 639 грн. 16 коп.

Крім того, господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що він також здійснений арифметично невірно, а отже визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000136 від 04.07.2014 на суму 36 237 грн. 60 коп. підлягав оплаті у строк по 02.10.2014 включно; в період з 03.10.2014 по 23.02.2015 (за прострочення в сумі 36 237 грн. 60 коп.) 3% річних складають 428 грн. 89 коп., а в період з 24.02.2015 по 30.11.2015 (за прострочення в сумі 8 316 грн. 00 коп.) 3% річних складають 191 грн. 38 коп.;

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000139 від 09.07.2014 на суму 49 836 грн. 00 коп. підлягав оплаті у строк по 07.10.2014 включно; в період прострочення з 08.10.2014 по 30.11.2015 3% річних складають 1 716 грн. 27 коп.;

- товар за видатковою накладною № ЕМ-0000147 від 22.07.2014 на суму 3 840 грн. 00 коп. підлягав оплаті у строк по 20.10.2014 включно; в період прострочення з 21.10.2014 по 30.11.2015 3% річних складають 128 грн. 14 коп., а всього 2 464 грн. 68 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2 464 грн. 68 коп.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню в наступних сумах: 61 992 грн. 00 коп. - основного боргу, 5 056 грн. 10 коп. - пені, 32 639 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 2 464 грн. 68 коп. - 3% річних.

Слід зазначити, що згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до специфікації від 23.06.2014 (а.с.22) позивач (відповідач за зустрічним позовом) повинен був поставити обумовлену в ній продукцію на загальну суму 86 073 грн. 60 коп. в строк до 30.06.2014.

При цьому, фактично, продукція була поставлена наступним чином:

- за видатковою накладною № ЕМ-0000136 від 04.07.2014 на суму 36 237 грн. 60 коп. (а.с.24);

- за видатковою накладною № ЕМ-0000139 від 09.07.2014 на суму 49 836 грн. 00 коп. (а.с.25).

Отже, вказаний у даних видаткових накладних товар на загальну суму 86 073 грн. 60 коп. був поставлений позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) із прострочення.

В той же час, відповідно до пункту 6.2. договору у випадку непоставки (недопоставки) продукції в строки, визначені договором або відповідною специфікацією, постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді штрафу в розмірі 5% від вартості продукції, поставленої по відповідній специфікації.

Крім того, у додатковій угоді від 23.06.2014 до договору сторони дійшли згоди доповнити договір пунктами 5.6. та 5.7. наступного змісту:

- у випадку порушення постачальником строків поставки продукції за договором покупець вправі направити постачальнику розрахунок штрафних санкцій та/або збитків, та до їх оплати постачальником затримати оплату за поставлену продукцію на суму штрафних санкцій та/або збитків. Постачальник зобов'язується провести оплату штрафних санкцій та/або збитків на протязі 5-ти календарних днів з моменту направлення розрахунку штрафних санкцій та/або збитків постачальнику. При цьому покупець на свій розсуд має право оплатити постачальнику вартість поставленої продукції до оплати останнім покупцю штрафних санкцій та/або відшкодування збитків. Перерахування покупцем грошових коштів за поставлену продукцію до оплати постачальником штрафних санкцій та/або відшкодування збитків не звільняє постачальника від зобов'язань по оплаті штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань, прийнятих на себе за договором. При несплаті постачальником штрафних санкцій та збитків, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарські санкції, відповідно до пункту 5.7. договору (пункт 5.6.);

- зобов'язання постачальника здійснити поставки у відповідності до вимог договору, специфікацій до договору забезпечується оперативно-господарською санкцією. Під оперативно-господарською санкцією розуміється право покупця отримати суму нарахованих штрафних санкцій, завданих невиконанням договору та збитків з сум, які підлягають виплаті постачальнику. Оперативно-господарська санкція застосовується до постачальника після того, як він не сплатив строк, направлений в його адрес розрахунок штрафних санкцій та збитків, відповідно до умов договору. Про застосування оперативно-господарських санкцій покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника (пункт 5.6.).

Враховуючи викладені обставини, відповідач (позивач за зустрічним позовом) у зустрічній позовній заяві просить суд стягнути з позивача (відповідача за зустрічним позовом) неустойку у розмірі 4 303 грн. 68 коп.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що відповідачем (позивачем за первісним позовом) було допущено прострочку поставки товару на суму 86 073 грн. 60 коп. (відповідно до умов специфікації товар мав бути поставлений у строк до 30.06.2014, а фактично був поставлений 04.07.2014 та 09.07.2014), а отже на підставі пункту 6.2. договору ним був нарахований та заявлений до стягнення штраф у розмірі 5% від вартості продукції, що постачається по відповідній специфікації, у сумі 4 303 грн. 68 коп.

Як підтверджується матеріалами справи, позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) було допущено прострочення поставки продукції на загальну суму 86 073 грн. 60 коп., визначеної специфікацією від 23.06.2014, а отже нарахування штрафу, передбаченого пунктом 6.2. договору, є правомірним.

Внаслідок перевірки розрахунку вказаного штрафу, порушено судом не виявлено, отже розмір штрафу в сумі 4 303 грн. 68 коп. визначено правильно.

В той же час, позивачем (відповідачем за зустрічних позовом) було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки в сумі 4 303 грн. 68 коп. (а.с.159), про застосування вказаних наслідків представник позивача також просив суд у судовому засіданні 19.10.2016.

З приводу клопотання позивача (відповідача за зустрічних позовом) про застосування позовної давності до спірних правовідносин, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10 суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Як зазначено у пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) надійшли письмові пояснення (вх.суду 56413/16 від 13.09.2016), в яких він вказує про поважність причин пропуску строку позовної давності по вимогам про стягнення неустойки в сумі 4 303 грн. 68 коп. У вказаних поясненнях відповідач зауважує, що позовна давність щодо стягнення неустойки збільшена за домовленістю сторін, наводячи зміст пунктів 5.6. та 5.7. договору.

При цьому, здійснивши системний аналіз змісту вказаних та інших умов договору № 14-16/207-КП від 31.01.2014, суд прийшов до висновку про помилкове тлумачення його змісту відповідачем (позивачем за зустрічним позовом).

Так, відповідно до частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Крім того, позивачем за зустрічним позовом у відповідному клопотанні не вказано жодної причини, з яких він пропустив цей строк, а вказане клопотання обґрунтоване невірним тлумаченням змісту спірного договору.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Отже, судом встановлено, що правові підстави задоволення позовних вимог за зустрічним позовом відсутні, оскільки вимоги про стягнення неустойки в сумі 4 303 грн. 68 коп. заявлені після спливу строку позовної давності, яка встановлена частиною 2 статті 258 Цивільного кодексу України для вказаних вимог, та позивачем за зустрічним позовом не доведено факт поважності причин пропуску вказаного строку.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за зустрічною позовною заявою щодо стягнення неустойки у розмірі 4 303 грн. 68 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати за зустрічною позовною заявою відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача (позивача за зустрічним позовом).

Пунктом 10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" визначено, що результати розгляду господарським судом заяв (клопотань) учасників судового процесу повинні зазначатися в мотивувальній, а не в резолютивній частині рішення суду, прийнятого по суті справи, за винятком тих випадків, коли суд вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову (статті 67, 68 Господарського процесуального кодексу України), відстрочку або розстрочку виконання рішення (стаття 121 Господарського процесуального кодексу України).

Від відповідача надійшло клопотання (вх.суду 55972/16 від 12.09.2016), в якому він просив суд відстрочити виконання рішення суду на 6 місяців з моменту набрання ним законної сили, посилаючись на скрутне матеріальне становище.

З приводу вказаного клопотання суд зазначає таке.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі статтею 115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У Пленумі Верховного Суду України постановою від 26.12.2003 № 14 "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" наголошено що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до статті 351 Цивільного процесуального кодексу України і статті 121 Господарського процесуального кодексу України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункту 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо

У даному випадку, посилання відповідача на відсутність грошових коштів, не є винятковими обставинами в розумінні статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності яких можливе надання розстрочки виконання рішення.

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає підприємництво як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Підставою для проведення розрахунків між сторонами є договір № 14-16/207-КП від 31.01.2014, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Викладені в заяві обставини не є винятковими та такими, що роблять неможливим виконання рішення суду, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів неможливості виконання рішення суду, не враховані матеріальні інтереси позивача, його фінансовий стан, наявність інфляційних процесів у економіці держави, а також те, що прострочення відповідача на день винесення рішення складає 2 роки.

При цьому, належних та допустимих доказів на підтвердження фінансового стану на час вирішення спору із розгорнутим аналізом активів за всіма видами майна та наявності грошових коштів на усіх банківських рахунках відповідачем не надано.

Доказів на підтвердження того, що скрутне фінансове становище підприємства відповідача утворилося внаслідок об'єктивних підстав, а не внаслідок його власної підприємницької діяльності, яка здійснюється на його власний ризик, суду не надано.

Що ж до загального економічного та політичного стану країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності..

Також відповідачем не надані докази на підтвердження можливості виконати боргові зобов'язання на умовах відстрочки.

За таких обставин заперечення позивача проти відстрочки виконання судового рішення заслуговують на увагу і враховуються судом при прийнятті рішення з цього питання.

Крім того, слід наголосити, що відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю, у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

На підставі вищевикладеного, суд не приймає до уваги обставини, на які посилається відповідач в якості виняткових та таких, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, тому у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відстрочку виконання судового рішення у справі № 904/682/16 суд відмовляє за необґрунтованістю.

При цьому, суд роз'яснює відповідачу його право, відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, на повторне звернення до суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення на етапі виконавчого провадження, у випадку наявності відповідних обставин.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд також зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1 378 грн. 00 коп.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати (1 378 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат (206 700 грн. 00 коп.).

Ціна первісного позову на момент звернення з ним до суду становила 115 484 грн. 74 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 732 грн. 27 коп. (1,5 відсотка ціни позову). Після прийняття заяви про зменшення розміру позовних вимог від 29.09.2016 ціна позову стала складати 106 705 грн. 43 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 600 грн. 58 коп. (1,5 відсотка ціни позову).

В той же час, відповідно до платіжного доручення № 47 від 03.02.2016 позивачем було сплачено 1 732 грн. 27 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 131 грн. 69 коп. (1 732,27 - 1 600,58).

Враховуючи вищевикладене, керуючись нормами статей 1, 2, 4-5, 32, 33, 34, 36, 49, 82 - 85, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відстрочку виконання судового рішення у справі № 904/682/16 відмовити.

Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вулиця Соборна, будинок 76; ідентифікаційний код 00178353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" (61082, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 30141755) - 61 992 грн. 00 коп. - основного боргу, 5 056 грн. 10 коп. - пені, 32 639 грн. 16 коп. - інфляційних втрат, 2 464 грн. 68 коп. - 3% річних, 1 532 грн. 28 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовити.

У задоволенні вимог за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" про стягнення неустойки у розмірі 4 303 грн. 68 коп. відмовити у повному обсязі.

Судові витрати за зустрічним позовом покласти на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Павлоградвугілля"

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "Енергомашкомплект" (61082, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 30141755) надмірно сплачений судовий збір у сумі 131 грн. 69 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 47 від 03.02.2016, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_2