Ухвала суду № 62362077, 31.10.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

31 жовтня 2016 р. справа 804/7137/16

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету до Реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції, третя особа: Фонд державного майна України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

26 жовтня 2016 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету до Реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції, третя особа: Фонд державного майна України, в якій позивач просив:

- скасувати рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції Тарасової Людмили Вікторівни про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна від 12.12.2014р. індексний номер 17948912;

- зобов'язати державного реєстратора Реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції Збаранську Наталію Юріївну здійснити державну реєстрацію права державної власності на їдальню площею 208,7кв.м, розташована за адресою: Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3, яка знаходиться на балансі Верхньодніпровського коледжу Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету та перебуває в оперативному управлінні Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету.

Перевіривши матеріали вказаної позовної заяви відповідно до вимог частини1 статті 107 КАС України, суд приходить до висновку, що її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

Як слідує з адміністративного позову, його вимоги обґрунтовані тим, що державний реєстратор, приймаючи оскаржуване рішення, не встановив факт відсутності перебування їдальні коледжу у державній власності. Натомість, на думку позивача, надані ним докази підтверджують перебування цього нерухомого майна саме у державній власності та безпідставність його віднесення до безхазяйного нерухомого майна.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03.10.2013р. у справі №22-ц/774/9020/13, копію якого додано до позову, з якого слідує, що Верхньодніпровській районній раді відмовлено у передачі виявленої нею безхазяйної нерухомої речі, а саме: приміщення їдальні, яке знаходиться за адресою: вул. Дедишко, 3 у м. Верхньодніпровську Дніпропетровскої області у комунальну власність Верхньодніпровської районної ради.

При цьому у вказаному судовому рішенні також зазначено, що відповідно до листа Комунального підприємства «Верхньодніпровське бюро технічної інвентаризації» від 19.05.2010р. №827 право власності на приміщення цієї їдальні не оформлювалося.

Позивач на підтримання своєї позиціє надає документи, які вважає такими, що підтверджують факт перебування спірного нерухомого майна у державній власності, яку і просить зобов'язати зареєструвати відповідача.

Таким чином, в рамках цієї справи фактично ставиться питання про визнання права власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно зі ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У даній справі спір стосується не стільки правомірності рішень державних реєстраторів Верхньодніпровського районного управління юстиції щодо нерухомого майна, а саме: їдальні площею 208,7кв.м, розташованою за адресою: Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, вул. Дидишка, 3, скільки фактичного визнання права власності на вищевказане нерухоме майно.

З наведеного слідує, що спір, предмет якого охоплює перегляд рішення суб'єкта владних повноважень, якими у цій справі є державні реєстратори, стосується відносин щодо встановлення права власності на нерухоме майно і з посиланням на певні конкретні обставини вказує на його належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами цивільного, а не адміністративного судочинства.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 14.06.2016р. у справі №21-41а16 та від 31.05.2016р. у справі №21-678а16.

Враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, суд приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства і має бути розглянутий в порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на наведене та керуючись ст. ст. 107, 109, 160, 165, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом Дніпропетровського державного аграрно-економічного університету до Реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції, третя особа: Фонд державного майна України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Роз'яснити позивачу, що з означеними позовними вимогами він може звернутися в порядку цивільного судочинства.

Повторне звернення цих ж осіб до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, згідно ч.5 ст.109 КАС України, не допускається.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та у строки, визначені ст. 186 КАС України, та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Суддя: О.М.Турова