Ухвала суду № 62361202, 31.10.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 338/789/16-ц

Провадження № 22-ц/779/2218/2016

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Битківський Л.М. Л. М.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.,

суддів: Матківського Р.Й., Фединяка В.Д.

секретаря Капущак С.В.

з участю позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Богородчанського районного суду від 07 вересня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

липні 2016 року позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 30.06.2016 р. між ним та відповідачем укладено договір фінансового лізингу № 004699, згідно п.1.1 якого відповідач, як лізингодавець, зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач, як лізингоодержувач, зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі, згідно з умовами цього договору. Предметом договору згідно п.3.1 є міні трактор MAHINDRA-334. Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 300000 грн., авансовий платіж 150000 грн., щомісячний платіж 12500 грн., комісія за організацію (10%) 30000 грн., комісія за передачу (3%) 9000 грн. Того ж дня 30.06.2016 р. він здійснив платіж на розрахунковий рахунок відповідача в сумі 30000 грн., що підтверджується квитанцією № 3953020023 від 30.06.2016 р.

Вважає оспорюваний договір недійсним, оскільки його умови є несправедливими і не добросовісними та ставлять у дисбаланс договірні права і обов'язки на шкоду йому як споживачеві, обмежуючи його права як споживача. Просив визнати оспорюваний договір фінансового лізингу з додатками недійсним та стягнути з відповідача на свою користь сплачену комісію за організацію договору в сумі 30000 грн.

Рішенням Богородчанського районного суду від 07 вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004699 від 30 червня 2016 року з додатками, укладений між ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_2

Стягнуто з ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 30000 грн. сплачених за договором коштів та судовий збір у дохід державного бюджету у розмірі 551,20 грн.

На зазначене рішення представник ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» подав апеляційну скаргу, вважаючи його незаконним та постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що висновки суду про введення позивача відповідачем в оману є помилковими. Вважає посилання позивача на те, що TзOB "Лізингова компанія «Еталон» своїми діями ввела його, як споживача, в оману не відповідає дійсності, оскільки він погодився з умовами та самостійно підписав договір, обрав на власний розсуд предмет лізингу по договору і ознайомився з його умовами, про що відповідно і зазначено у письмовій заяві.

Апелянт також вказує, що позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує факт вчинення відповідачем дій, під час укладення оскаржуваного договору та при подальшому його виконанні, щодо введення позивача в оману, оскільки договір укладався сторонами вільно, умови договору визначалися на їх розсуд та ними погоджені, а відтак умови договору є погодженими сторонами та обов'язковими для виконання.

Не відповідають дійсності твердження суду першої інстанції про те, що умова договору про сплату комісії за організацію є несправедливою, оскільки її розмір є неспівмірний виконаній послузі лізингодавця при укладенні договору. Такі твердження суду є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки відповідно до п. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Комісія за організацію договору відноситься саме до інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Безпідставними є висновки суду про те, що умови договору порушують права ОСОБА_2, як споживача, оскільки не передбачають право позивача на його розірвання. Такі висновки суду є помилковими, оскільки відповідно до п. 12.11 ст. 12 договору, у випадку його розірвання лізингоодержувачем до підписання акту приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. Як вбачається зі змісту вказаного пункту договору позивач має право не лише розірвати договір зі своєї ініціативи, а й отримати компенсацію у зв'язку з його розірванням, а саме - відповідач повертає сплачені позивачем кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. Апелянт вважає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції апелянт просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи апеляційної скарги заперечив.

Сторона апелянта в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином повідомлена про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, пояснення позивача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені у пунктах 2-4, 11, 13 ч. З ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", які встановлюють жорсткі обов'язки споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, зокрема: надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Проаналізувавши зміст договору лізингу, суд першої інстанції правильно вважав доведеним включення відповідачем у договір несправедливих умов (пункт 3.5 та стаття 12). Крім того, укладений сторонами договір фінансового лізингу транспортного засобу нотаріально посвідчено не було.

З огляду на положення ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", ст. ст. З, 13, 203, 215-216, 220, 227. 799. 806, 808 ЦК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про визнання недійсним укладеного сторонами договору фінансового лізингу.

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, які правильно встановлені, та узгоджуються з нормами матеріального права, що застосовані до цих правовідносин, а також з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року (справа № 6-330цс16).

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону).

Умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше. порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. З, ч. З ст. 509 ЦК України): по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Судом встановлено, що 30.06.2016 року між позивачем та ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон», в особі представника Покори Тетяни Степанівни, що діяла на підставі довіреності № 87 від 04.01.2016 року було укладено договір фінансового лізингу №004699 з додатками. Предметом договору виступив транспортний засіб, зокрема, міні-трактор марки «MAHINDRA 354». Після підписання договору, позивач оплатив на поточний рахунок лізингодавця кошти в сумі 30000 грн., в якості платежу за договором № 004699 від 30.06.2016 року, як було домовлено під час попередніх переговорів. Вказані обставини підтверджуються копією зазначеного договору, копією квитанції від 30.06.2016 року, копією заяви (а.с.6-14).

Позивач у своїх поясненнях апеляційному суду зазначив, що під час попередніх переговорів при укладенні договору, представник апелянта запевнила, що міні-трактор буде отриманий нею на протязі трьох робочих днів після укладення договору та оплати коштів в сумі 30000 грн. на відповідний банківський рахунок відповідача. В подальшому, апелянт відмовився передавати міні-трактор з посиланням на те, що договором передбачено сплату 50% від вартості предмету лізингу, а сплачена позивачем сума є комісією за організацію та оформлення договору.

В укладеному сторонами договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Разом з тим, згідно п. 3.5 оспорюваного договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності. справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець, а договором стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмета лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості й призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

За положеннями ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Отже, складова першого лізингового платежу «адміністративний платіж» виходить за межі вичерпного переліку платежів, передбачених цією правовою нормою.

Оскільки договір лізингу містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, а згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню, то вірним є висновок суду щодо недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення оспорюваного договору.

Наведене узгоджується з правовою позицією, висловленою в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1. 2 частини першої статті 355 цього Кодексу (ч. 2 ст. 214 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 370-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Матеріали справи не містять таких фактичних даних, які б давали право суду відступити від правових позицій, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, повно і всебічно встановивши обставини справи та визначивши правовідносини, зумовлені встановленими фактами, правильно застосував правові норми і ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Богородчанського районного суду від 07 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Р.Й. Матківський В.Д. Фединяк