Ухвала суду № 62355951, 27.10.2016, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/2845/14-ц

Провадження № 2/663/473/16

УХВАЛА

27 жовтня 2016 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Кустова О.Ю.

з участю секретаря Кліщ Л.П.

прокурора Пуляєва І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Скадовського районного суду Херсонської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області та Херсонського державного університету, третя особа: Міністерство освіти і науки України про скасування рішення селищної ради та визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Скадовського районного суду Херсонської області перебуває вищевказана цивільна справа. Позивачка з посиланням на порушення передбаченої законом процедури та її майнових прав просить визнати недійним рішення Лазурненської селищної ради №106 від 24.10.2006, яким затверджено технічну документацію та надано ХДУ у постійне користування земельну ділянку площею 5,1188 га. по вул. Курортна, 5 в смт. Лазурне під розміщення СОТ «Буревісник», а також визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ №322884 виданий ХДУ.

В судовому засіданні прокурор заявив клопотання про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що позовні вимоги в частині визнання недійсним рішення ради мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства тому, що є владними розпорядчими функціями органу місцевого самоврядування. На підтвердження своїх доводів навів постанову судової палати в адміністративних справах ВСУ від 07.06.2016 у справі 820/3507/15.

Представники ХДУ підтримали клопотання прокурора. Також зазначили, що спочатку ОСОБА_1 зверталася до суду в порядку адміністративного судочинства, а коли їй було відмовлено звернулася в порядку цивільного судочинства. Вважають клопотання таким, що підлягає задоволенню, просили провадження у праві закрити.

Представники позивачки ОСОБА_1 проти задоволення клопотання заперечували. Вважають, що надана прокурорм постанова стосується інших правовідносин, крім того, вказаний спір виник з приводу захисту майнових прав позивачки та між рівними субєктами. Не вбачають підстав для закриття провадження у справі в частині вимог про оскарження рішення селищної ради.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Таким чином для визначення підсудності справи суд має виходити з субєктного складу сторін, характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач.

Як розяснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 6-7 постанови № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», від 01.03.2013 року при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин. Земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування. Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи невирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші).

Відповідно до ст. 9 Конституції України (яка є нормою прямої дії), чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Таким чином положення вищевказаної конвенції в частині «суду, встановленого законом» є нормами які мають вищу юридичну силу порівняно з нормами КАС України, рішенням Конституційного Суду України та розясненнями Пленумів вищих судів, підлягають застосуванню до спірних правовідносин і гарантують справедливий розгляд окремих категорій справ з дотриманням прав учасників судового розгляду.

Крім того, на таку позицію вказують правові висновки у справах № 21-544а14 від 16.12.2014, № 21-308а14 від 09.12.2014, № 21-493а14 від 11.11.2014, № 21-345а13 від 01.10.2013); № 21-291а11 від 09.04.2012; № 21-1041во10 від 14.02.2012; № 21-1042во10 від 14.02.2012 підтверджують висновок суду про те, що даний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Зокрема, у правовому висновку Верховного Суду України у справі № 21-308а14 від 09.12.2014 суд зазначив, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

У правовому висновку Верховного Суду України у справі № 21-544а14 від 16.12.2014 суд зазначив, що спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний, а приватно-правовий характер, а тому вирішення таких спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів. Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного зясування всіх обставин у справі і обовязок субєкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що даний спір не є адміністративним, оскільки вимоги позивача не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу місцевого самоврядування.

Процедура надання земельної ділянки від її початку (погодження місця розташування обєкта та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою) і до завершення (укладення договору оренди) за своєю суттю є формою розпорядження власником належною йому земельною ділянкою, а отже вказані правовідносини на будь-якій їх стадії є цивільно-правовими і будь-які спори щодо них мають розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд не може погодитися з доводами прокурора виходячи з вищевикладеного. При цьому суд враховує також те, що на вказані обставини ХДУ посилався у касаційній скарзі поданій до ВССУ, однак суд касаційної інстанції з такими доводами не погодився.

Виходячи з вищевикладеного, керуючись п. 1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області та Херсонського державного університету, третя особа: Міністерство освіти і науки України про скасування рішення селищної ради та визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою відмовити за безпідставністю.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. Ю. Кустов