Постанова № 62352447, 18.10.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/7679/16-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2016 року м.Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області,

в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Абашиній О.В.,

з участю представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до Рівненського міського суду з позовом до Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, в якому просить суд визнати протиправними дії Рівненського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Рівненської області, які полягають у призупиненні виплати йому пенсії по інвалідності у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»; зобовязати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити та виплачувати йому пенсію по інвалідності у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», починаючи із 01.04.2015 року у попередньому розмірі із наступними перерахунками, визначеними Законом.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не зявився, в адміністративному позові вказав, що просить розгляд справи провести за його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_2 не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, в яких просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

Суд, заслухавши представника відповідача ОСОБА_1, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступного:

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 перебуває на обліку в Рівненському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Рівненської області і йому з 13 січня 2015 року призначено пенсію як інваліду ІІІ групи загального захворювання за нормамиЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

01 квітня 2015 року набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 № 213-VІІІ.

До абзацу другого частини 1статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»були внесені зміни, якими з 01 квітня 2015 року встановлено, що «тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи(крімінвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбаченихзаконами України «Про статус народного депутата України», «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», пенсії, призначені відповідно до цьогоЗакону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цьогоЗаконупоновлюється».

На цій підставі Рівненським обєднаним управлінням Пенсійного фонду України Рівненської області з 01 квітня 2015 року тимчасово припинено виплату пенсії позивачу, як інваліду III групи загального захворювання, призначену за нормамиЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із тим, що він працює на посаді, яка передбаченаЗаконом України «Про державну службу».

Поряд із зазначеним, відповідно до пункту 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня2015 року № 213-VIII (далі - Закон № 213) у разі неприйняття до 1 червня 2015року законущодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно дозаконів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового таМитного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Вказаний в пункті 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону № 213законщодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 1 червня 2015 року не прийнятий, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, нормиЗакону України «Про державну службу»таЗакону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо пенсійного забезпечення і відповідно пенсії/щомісячне довічне грошове утримання за цимиЗаконамине призначаються.

На теперішній час особам, які підпадають під діюЗакону України «Про державну службу»пенсія призначається відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Таким чином, з 1 червня 2015 року посада, на якій працює позивач, не дає права на призначення пенсії та щомісячного довічного грошового утримання в порядку та на умовах, передбаченихЗаконом України «Про державну службу», у зв'язку з чим, передбачені частиною першою статті тастаттею 54 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»підстави для невиплати ОСОБА_2 пенсії, призначеної відповідно до цьогоЗакону, відпали.

Відтак, з 1 червня 2015 року перешкоди для виплати ОСОБА_2 вказаної пенсії були відсутні і починаючи з вказаного періоду право позивача на отримання пенсії було порушено.

01 січня 2016 року набув чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911-VIII від 24 грудня 2015 року.

До абзацу другого частини першоїстатті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»були внесені зміни, якими з 01 січня 2016 року встановлено, що тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються.

У зв'язку з зазначеними змінами відповідач припинив виплату призначеної позивачу пенсії і з 1 січня 2016 року.

Однак,статтею 22 Конституції Українипередбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно достатті 58 Конституції Українизакони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Стаття 46 Конституції Українизакріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»закріплено основоположні принципи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування серед яких є рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат.

Відповідно достатті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватисяКонституції Українита законів України, не посягати на права і свободи інших людей.

Суд визнає, що позивача позбавлено пенсії у порушення вимог та положеньстатті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Рим. 4.ХІ.1950 (Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини) (далі - Конвенція) в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу, з огляду на наступне.

Відповідно до Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожній людині, яка знаходиться під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі 1 цієї Конвенції.

Стаття 14 Конвенції передбачає, що здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин майнового стану, народження або інших обставин.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, спрямовані на обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, сімейного та майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (далі - певні ознаки), якщо вони унеможливлюють визнання і реалізацію на рівних підставах прав і свобод людини та громадянина; непряма дискримінація - рішення, дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика, які формально є однаковими, але під час здійснення чи застосування яких виникають чи можуть виникнути обмеження або привілеї стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками, крім випадків, якщо такі дії або бездіяльність, правові норми або критерії оцінки, умови чи практика об'єктивно виправдані метою забезпечення рівних можливостей для окремих осіб чи груп осіб реалізовувати рівні права і свободи, надані їмКонституцієюі законами України.

Дискримінація - це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов'язкових для виконання документів в області прав людини. Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини - незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, роз'яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод».

Водночас, всупереч статті 14 Конвенції, яка гарантує рівність у здійсненні основних свобод, позивачу з огляду на його рід занять припинено виплату пенсії в той час як без будь-якого об'єктивного і розумного обґрунтування виплата такої ж пенсії проводиться іншим особам, які перебувають в однаковому із позивачем положенні, однак мають інший рід занять. Виплата такої пенсії не зупинена іншим особам, які працюють в інших сферах та секторах державного впливу та економіки.

Таким чином, має місце вочевидь наявне запровадження дискримінації відносно позивача при здійсненні останнім права на мирне володіння майном та отримання призначеної пенсії.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Пічкур проти України» № 10441/06 від 7 лютого 2014 року (пункти 48-49) зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення від 21 лютого 1997 року у справі «ОСОБА_4 проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), n. 39, Reports 1997-1).

Також Європейський суд з прав людини в даному рішенні зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції (Париж, 20.ІІІ.1952) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономабо загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 18 Конвенції обмеження, які дозволяються нею щодо згаданих прав та свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, з якою вони передбачені.

Надбавки, доплати та пенсії є майном в контексті тлумачення Європейським Судом з прав людини статті 1 Протоколу 1 доЄвропейської конвенції з прав людинипоняття майно, оскільки існує у вигляді вимог, стосовно яких позивач наводить доводи, що він має принаймні законні сподівання (яке ґрунтується на законодавчій нормі) на набуття права володіння. Таке сподівання виникло у позивача з моменту призначення пенсії по інвалідності та на підставіЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та набуття права на її виплату із зазначеного часу.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим статтею 1 Першого протоколуКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08, пункт 72, від 19 червня 2012 року). Бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших, актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine), № 68385/10 та 71378/10), від 26 вересня 2014 pоку).

Таким чином, запровадженіЗаконом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 911 -VIII від 24 грудня 2015 року тимчасові обмеження щодо виплати пенсії особам, що працюють на посадах та на умовах, передбаченихзаконами України «Про судоустрій і статус суддів»суперечать:

- статті 14, статті 1 Першого протоколуКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»щодо дискримінації при виплаті пенсії в залежності від роду занять та позбавленні права на належне майно у формі призначених пенсійних виплат;

- статтям22,46,58 Конституції Українищодо недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод в тому числі і в сфері соціального захисту та пенсійних виплат;

- основоположним принципам, закріпленим уЗаконі України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»щодо рівноправності застрахованих осіб при отриманні пенсійних виплат.

Відповідно до роз'яснень, наведених уПостанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскількиКонституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якогозаконучи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовуватиКонституціюяк акта прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися наКонституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовуєКонституціюу разі, коли зі змісту нормКонституціїне випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституціята закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22Конституції Українине допускається (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99, від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004).

Згідностатті 8 КАС Українисуд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідностатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через принцип юридичної визначеності, згідно якого остаточне рішення суду у справі не може піддаватися сумніву, навіть у разі зміни законодавства (п. 51, 52 рішення у справі «Рябих проти Росії» від 24 липня 2003 pоку). Крім цього, відповідно до роз'яснення Верховного Суду України № 1-5/400 від 14 липня 2006 року, наданого на підставі листа Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у справі «Качко проти України», реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена в залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як причину невиконання своїх зобов'язань, судами не повинні прийматися до уваги.

Враховуючи викладене, суд визнає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтями22,46,58 Конституції України, статтею 14, статтею 1 Першого протоколуКонвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»обмеження якого неможливе, враховуючи положення норм вище проаналізованого чинного законодавства.

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що виплата пенсії, призначеної ОСОБА_2, як інваліду III групи відповідно доЗакону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», підлягає відновленню у зв'язку з відсутністю підстав для її невиплати.

Доводи управління Пенсійного фонду України у місті Рівне, наведені у запереченнях на адміністративний позов, спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними судом у даній постанові нормами права.

Позивач також просить суд поновити йому строк звернення до адміністративного суду та провести виплату пенсії саме з 01 квітня 2016 року.

Враховуючи ту обставину, що про припинення виплати пенсії відповідач повідомив позивача офіційно лише 09 червня 2016 року, про що свідчить лист Рівненського обєднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області № 421/10 від 09 червня 2016 року, суд визнає поважними причини пропуску ним строку звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 102 КАС України, пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом, - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 17, 69-71, 86, 138, 158-160, 162-163, 167, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Поновити ОСОБА_2 строк звернення до адміністративного суду.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Рівненського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Рівненської області про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії - задоволити повністю.

Визнати протиправними дії Рівненського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Рівненської області, які полягають у призупиненні виплати ОСОБА_2 пенсії по інвалідності у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування».

Зобовязати Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області поновити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію по інвалідності у відповідності до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», починаючи із 01.04.2015 року у попередньому розмірі із наступними перерахунками, визначеними Законом.

Стягнути з Рівненського обєднаного управління Пенсійного Фонду України Рівненської області за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 551,20 грн.

Допустити до негайного виконання постанову в межах суми стягнення за один місяць.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Особи, які брали участь у справі, не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_5