Постанова № 62351780, 31.10.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4438/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року м.Одеса

09год.00хв.

Зала судових засідань №19

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого - судді Аракелян М.М.

Розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Порто-Франківський” про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла адміністративна позовна заява Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, в якій позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Порто-Франківський” (вул.. Льва Толстого, буд. 5, м. Одеса, 65020, код ЄДРПОУ 35303262, р/р 26002311497701, МФО 35303262, АБ “Південний”, м. Одеса) на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рахунок управління Державної казначейської служби України в Одеській області / Банк ГУ ДКСУ в Одеській області, Одержувач – УК в Приморському районі, МФО – 828011, р/р – 31214230700008, код ЄДРПОУ – 38016923 суму адміністративно-господарський санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 34 956, 73 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2 167, 52 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що у відповідача станом на 17.08.2016 року наявна непогашена заборгованість зі сплати адміністративно-господарських санкцій за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році у розмірі 34 956, 73 грн., та пені за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 2 167, 52 грн.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на доводи, викладені у письмових запереченнях, зокрема на те, що підприємством виконані вимоги ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки норматив робочих місць для інвалідів підприємством був виконаний, звіти про наявність вакансій у 2015 році своєчасно подавались до центру зайнятості. Таким чином, відповідач вважає, що ним виконано обов’язок з повідомлення органів працевлаштування про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, що надавало можливість направлення відповідними органами до підприємства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді на виконання приписів закону України №875-ХП. Крім того, на думку відповідача, доказів того, що КП «ЖКС «Порто-Франківський» не створило робочі місця для інвалідів або відмовило особам з обмеженими фізичними можливостями у прийнятті на роботу, не звітувало або несвоєчасно звітувало Державній службі зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів та Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, передбаченому Кабінетом Міністрів України, позивачем до суду надано не було, а тому в задоволенні позову, відповідача вважає, слід відмовити.

26.10.2016 року за вх..№28221/16 від представника позивача до суду надійшло письмове клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином та завчасно.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991р. №875-XI, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Мінітрів України від 31.01.2007 року № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомедованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою № 10-ПІ (річна) “Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів”.

Судом встановлено, що 03 лютого 2016 року відповідачем до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було надано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ (аркуш справи 6), в якому було зазначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників КП «ЖКС «Порто-Франківський» у 2015 році склала 624 осіб.

Кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях повинна складати 25 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 24.

Згідно з вимогами статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, —у кількості одного робочого місця.

Суд встановив, що на підставі вказаного звіту Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було складено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2015 звітний рік (аркуш справи 9) відносно відповідача, у якому встановлено, що відповідно до фактичної кількості робочих місць у 2015 році норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 25 осіб. Згідно п. 2, середньооблікова кількість штатних працівників за звітній рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає – 24. З цих підстав у пункті 3 розрахунку позивач дійшов висновку, що кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами становить – 1 місце. Сума адміністративно-господарських санкцій складає 34956, 73 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до вимог ч. ч. 2, 3 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону, яка передбачає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців на балансовий рахунок 3510 в установах Національного банку, відкритий в органах Державного казначейства, або на балансовий рахунок 2510 в установах комерційних банків до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлашутвання.

Таким чином, на підприємства покладається обов'язок щодо створення за власні кошти, у межах доведеного нормативу, робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання щорічно до відділень Фонду соціального захисту інвалідів відомостей про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів та інформування державної служби зайнятості та місцевих органів соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів. Відповідно до ч.4 ст.20 Закону України “Про зайнятість населення” в редакції від 01.03.1991р., що діяла на час виникнення спірних правовідносин, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Отже, виконанню відповідними органами обов'язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів, що випливає з аналізу ст.ст. 18 та 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Судом встановлено, що відповідачем у 2015 році були створені робочі місця для працевлаштування інвалідів, які на протязі року були вакантними.

Так, на підприємстві працювало у 2015 року 624 особи. З них протягом року працювало 24 інвалідів. Про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів КП «ЖКС «Порто-Франківський» щомісяця інформував центр зайнятості, що підтверджується інформацією про попит на робочу силу (вакансії) станом на 30.01.2015 року підприємство просило 3 двірників, у станом на 27.02.2016 року - 4 двірників, станом на 31.03.2016 року - 5 двірників, станом на 30.04.2015 року - 3 двірників, станом на 29.03.2015 року - 3 двірників, станом на 30.06.2015 року - 1 двірник, станом на 31.07.2015 року - 5 двірників, станом на 31.08.2015 року - 4 двірників, станом на 30.09.2015 року - 4 двірників, станом на 30.10.2015 - 3 двірників, станом на 30.11.2015 - 3 двірників та станом на 30.12.2015 року- 3 двірників.

Тобто, відповідач у 2015 році щомісячно інформував державну службу зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів, що підтверджується наявними в матеріалах справи звітами, які здавалися відповідачем до центру зайнятості, та в яких були зазначені вакансії, на яких може використовуватися праця інвалідів.

Таким чином, суд встановив, що органам державної служби зайнятості було відомо про наявність у відповідача у 2015 році вакантних посад для працевлаштування інвалідів, тобто відповідач надав можливість направлення відповідними органами до підприємства інвалідів для працевлаштування у звітному періоді.

При цьому посилання представника позивача на те, що відповідач зобов’язаний самостійно працевлаштовувати інвалідів, із посиланням на приписи ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” є безпідставними, оскільки, ч. 3 ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативі робочих місць, але надалі в цій статті зазначено, що виходячи з вимог статті 18 цього Закону, які, як зазначалось вище передбачають наступні обов’язки: підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Крім того, частиною 3 ст. 18 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Пунктом 11, 12 Положення передбачено, що місцеві органи соціального захисту населення виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати.

Державна служба зайнятості веде облік інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні; веде облік робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди; сприяє працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК; щоквартально подає місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів.

Отже, на думку суду, обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком шукати інвалідів для їх працевлаштування на створені робочі місця. Такий обов’язок покладено на органи працевлаштування, зазначені в частині 1 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що у 2015 році відповідачем було вжито усіх залежних від нього заходів, виходячи з вимог статті 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для недопущення правопорушення у вигляді недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, отже, відповідачем виконані обов’язки, покладені на нього ст. 18 вказаного Закону, і відповідно відсутні законні підстави для нарахування адміністративно-господарської санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно з ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

З огляду на те, що відповідач вживав необхідних заходів для працевлаштування інвалідів, а саме, надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, відсутність вини ним доведена, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць є необґрунтованим.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства “Житлово-комунальний сервіс “Порто-Франківський” про стягнення коштів відмовити.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя М.М. Аракелян