Рішення № 62350970, 17.10.2016, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3942/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ :

2 вересня 2015 року, представник позивачів ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій, посилаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору № 1501/0708/71-137 від 03.07.2008 р., просив суд, в рахунок виконання основного зобов'язання у розмірі 1080993,38 грн., з яких : 993541,38 грн. заборгованість за кредитом, 87452 грн. заборгованість за відсотками - звернути стягнення на предмети іпотеки : житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А-2,а-2», загальною площею 205,3 кв.м, житловою 77,2 кв.м, № 1-3 споруди та земельну ділянку площею 0,060 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), які знаходяться за адресою : АДРЕСА_2» шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за ПАТ «Дельта Банк» та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Вказавши при цьому, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», якою призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно. Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 08.04.2015 р. № 71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», яким тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р. включно.

Представниця позивачів приймаючи участь в судових засіданнях повністю підтримала позов та просила його задовольнити, однак в подальшому в судові засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток, причини неявки суду не повідомила, надіславши до суду письмову заяву, в якій просила суд повністю задовольнити позов та слухати справу за її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення по справі (а.с. 198,202,205-206).

Відповідач ОСОБА_1 та його представниця за нотаріально посвідченою довіреністю приймаючи участь в судових засіданнях позов не визнали повністю з підстав його необґрунтованості, однак в подальшому, після скасування ухвали Овідіопольського райсуду Одеської області від 19.05.2016 р. про залишення позову без розгляду ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.07.2016 р. з поверненням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду - в судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ч. 5 ст. 74, ч. 1 ст. 77 ЦПК України, за останньою відомою судові адресою його зареєстрованого місця проживання, вказаної у нотаріально посвідченій довіреності йог представниці, і повістка вважається доставленою, навіть якщо особа за цією адресою більше не проживає або не знаходиться, що підтверджується поштовими повідомленнями з відмітками листоноші «за закінченням терміну зберігання», і його інше місцезнаходження чи місце перебування суду невідоме, причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 124,199,200,203,204).

Заслухавши думку сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах - є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 9 вересня 2015 року № 6-483цс15) - суд зробив правовий висновок про те, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що : таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Таким чином, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Отже, в справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про те, що з набуттям чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» неможливо звернути стягнення на предмет іпотеки. Чинність цього Закону на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Згідно із ст.ст. 512-516 ЦК України - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, до якого переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ - і за її межами. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя - покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов'язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні - але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, банк, як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст. 19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення НБУ відповідних ліцензій на виконання вимог п. 1 розділу ІІ Закону України від 15.02.2011 р. № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій - має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (п. 2 ст. 5 Декрету про валютне регулювання).

У відповідності до п.п. 11,21 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів та таким кредитом - не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодній зі сторін кредитного договору.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено - у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержаталь має право вимагати дострокового виконання осиного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтями 33,35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору - іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж 30-ти денний строк, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги і якщо протягом встановленого строку - вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Разом з тим, п. 37 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання - не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України.

Крім цього, п. 9 вказаної Постанови вказує право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3,4 ЦПК України).

Відповідно до ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» - іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюються до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У судовому засіданні встановлено, що 03.07.2008 р. між ВАТ «Сведбанк» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1501/0708/71-137, відповідно до умов якого банк надав, а відповідач отримав кредитні кошти в сумі 120000 дол. США під 11,9% річних строком до 03.07.2030 р. (а.с. 7-14).

В забезпечення виконання грошових зобов'язань відповідача за вказаним кредитним договором, між останнім та ВАТ «Сведбанк» був укладений нотаріально-посвідчений іпотечний договір № 1501/0708/71-137-Z-1 від 03.07.2008 р. (реєстр. № 10210), відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно у вигляді житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А-2,а-2», загальною площею 205,3 кв.м, житловою 77,2 кв.м, № 1-3 споруди, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_2», який належить йому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 03.07.2008 р. (реєстр. № 10202) та земельної ділянки площею 0,060 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходяться за адресою : АДРЕСА_3, яка стане власністю ОСОБА_1 після укладення цього договору іпотеки, з моменту одержання ним державного акту на земельну ділянку та його державної реєстрації, про що буде вказано у додатковому договорі до цього договору іпотеки, яким вносяться зміни до опису предмету іпотеки (а.с. 15-18).

25.05.2012 р. між ВАТ «Сведбанк» та позивачами був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за вищевказаним кредитним договором, відповідно до якого, до позивачів перейшли права вимоги за вказаним кредитом, тобто позивачі набули статус нового кредитора по кредитним зобов'язанням відповідача ОСОБА_1 (а.с. 28-38).

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», згідно з яким з 03.03.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», якою призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. Тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на три місяці з 03.03.2015 р. по 02.06.2015 р. включно. Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 08.04.2015 р. № 71 «Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 р. № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк»», яким тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк» запроваджено строком з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р. включно (а.с. 39-45).

У зв'язку з систематичним невиконанням умов договору про надання відповідачу кредиту за вищевказаним кредитним договором № 1501/0708/71-137 від 03.07.2008 р. що сплати ОСОБА_1 суми кредиту та відсотків за його користування у останнього утворилася заборгованість, яка станом на 28.07.2015 р. не погашена і 1080993,38 грн., з яких : 993541,38 грн. заборгованість за кредитом, 87452 грн. заборгованість за відсотками, обґрунтований розрахунок якої був наданий позивачами і перевірений судом і про що відповідач письмово попереджалася листом-вимогою ПАТ «Дельта Банк» № 31.4-08/11011/15 від 27.08.2015 р., який отримав відповідач і в якому зокрема йшлося посилання на ст.ст. 33,35,36,37 Закону України «Про іпотеку» та на умови іпотечного договору, якими передбачено передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у випадку порушення (невиконання) відповідачем умов повернення кредиту і попередженням у 30-ти денний строк виконати кредитні зобов'язання відповідачем, який був залишений відповідачем ОСОБА_1 поза увагою без належного реагування та відповіді (а.с. 19-25,81).

Відповідно до умов іпотечного договору - іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником зобов'язань за цим договором та/або за кредитним договором, звернути стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання у наступних випадках : якщо у момент настання строку виконання зобов'язання за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме : при повному,або частковому неповерненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту, та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів, та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій) та у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредитних коштів.

Таким чином, судом було встановлено факт тривалого невиконання відповідачем кредитних зобов'язань, а тому у суду є всі законні підстави звернути стягнення на предмет іпотеки.

На момент розгляду справи, доказів погашення кредиту, відсотків, відповідачем суду не надано, та відповідно у суду вони відсутні. За таких обставин суд вважає вимоги позивачів про стягнення з відповідача суми заборгованості зі всіма складовими такими, що відповідають умовам договору та ст. 1050 ЦК України.

Згідно звіту про оцінку іпотечного нерухомого майна, складеного ТОВ «Експертна компанія «Профксіонал», станом на 09.12.2015 р. становить : 1301469 грн., з яких вартість будинку 1162409 грн., вартість земельної ділянки 139060 грн. (а.с. 82-121).

На думку суду, позов підлягає задоволенню у повному обсязі та зважаючи на умови ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» та умови нотаріально-посвідченого іпотечного договору з іпотекодавцем ОСОБА_1 та звернення стягнення на предмети іпотеки слід здійснити шляхом визнання на них права власності за позивачами.

Крім суми заборгованості за невиконання умов кредитного договору, з відповідача, враховуючи вимоги п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно якої уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку звільнена від плати судового збору та вимог ч. 3 ст. 88 ЦПК України - в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи у сумі 6890 грн., враховуючи суму позову та вимоги ст. 4 Закону України «Про судовий збір» щодо розміру ставок судового збору.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку щодо необхідності задоволення позовних вимог.

При цьому, суд звертає особливу увагу на той факт, що 7 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що : таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку, а поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України), таким чином, установлений вказаним Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Однак, зважаючи на те, що місце реєстрації та проживання відповідача ОСОБА_1 згідно із штампу у його паспорту громадянина України є АДРЕСА_1, яка вказана у нотаріально посвідченій довіреності від імені ОСОБА_1 на ім`я його представниці ОСОБА_3 від 28.10.2015 р. (реєстр. № 1516), в якому зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою : АДРЕСА_1 - суд вважає, що іпотекодавець (відповідач) ОСОБА_1 має інше місце проживання, ніж адреса іпотечного будинку АДРЕСА_2» і вказаний будинок не використовується як основне місце проживання відповідача, а в нього є інше місце проживання, і доказів зворотного відповідачем суду не надано і не спростовано останнім, а тому вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» в даному випадку судом не застосовуються, і звернення стягнення на іпотечне майно шляхом визнання на нього права власності за позивачами в даному випадку можливе (а.с. 27,124).

Враховуючи вимоги п. 42 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно з яким резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України "Про іпотеку", так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій), а також з огляду на те, що позивачами була визначена вартість іпотечного майна, на яке вони просять суд звернути стягнення шляхом визнання на нього права власності за ПАТ «Дельта Банк», яка згідно звіту про оцінку іпотечного майна (житловий будинок та земельна ділянка) складає - 2597295 грн. (а.с. 77-127).

Таким чином, суд вважає необхідним, з урахуванням вищевикладеного задовольнити позов повністю.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,169,208-209,213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 263,360-7,512-516, 524,525,526,530,533,549,625,651,1054,1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Правовою позицією Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 9 вересня 2015 року № 6-483цс15), Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити;

2. В рахунок погашення загальної заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором № 1501/0708/71-137 від 03.07.2008 р. у розмірі 1080993,38 грн., з яких : 993541,38 грн. заборгованість за кредитом, 87452 грн. заборгованість за відсотками - звернути стягнення на предмети іпотеки за нотаріально-посвідченим договором іпотеки № 1501/0708/71-137-Z-1 від 03.07.2008 р. (реєстр. № 10210), шляхом визнання права власності за ПАТ «Дельта Банк» на : житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами під літ. «А-2,а-2», загальною площею 205,3 кв.м, житловою 77,2 кв.м, № 1-3 споруди, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2», вартістю 1162409 грн. та земельної ділянки площею 0,060 га призначену для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), яка знаходяться за адресою : АДРЕСА_3, вартістю 139060 грн., загальною вартістю предметів іпотеки 1301469 грн.;

3. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 6890 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя Д.М. Гандзій