Рішення № 62350934, 11.10.2016, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/965/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Перемога» про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

21 березня 2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому збільшив та в остаточній редакції якого від 01.06.2016 р. просив суд, розірвати договір оренди землі № 306 від 29.09.2005 р. з додатковими угодами №№ 1,2 від 29.09.2005 р., укладені між ОСОБА_2 та ВАТ «Перемога», стягнути з відповідачів на свою користь боргу у розмірі 18356,47 грн., з яких : 9661,30 грн. заборгованість по орендній платі за землю в грошовій формі за 2010-2015 р.р. включно та 8695,17 грн. пені за прострочення внесення орендної плати в грошовій формі в період з грудня 2015 р. по травень 2016 р. включно, боргу по орендній платі за землю в натуральній формі за 2010-2015 р.р. 570 кг борошна та 378 л. соняшникової олії, в тому числі 300 кг. борошна та 120 кг соняшникової олії та боргу у натуральній формі з грудня 2015 р. по травень 2016 р. включно 270 кг борошна та 108 кг соняшникової олії, зобов'язати відповідача негайно повернути йому земельні ділянки площею 2,6366 га та 1,8829 га надані для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, Великодолинська с/р, масив № 31, ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_2 відповідно у попередньому стані та стягнути з відповідачів судові витрати, мотивуючи це порушенням з боку відповідачів умов оспорюваного договору оренди землі № 306 від 29.09.2005 р. з додатками до нього від цієї ж дати.

В судовому засіданні позивач та його представниця повністю підтримали свій збільшений позов в редакції від 01.06.2016 р.

Представник відповідачів приймаючи участь в судових засіданнях позов не визнав повністю, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність та з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов, однак в подальшому, в судові засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, заяви про слухання справи за його відсутності суду не надав.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що в задоволенні позову позові слід відмовити з наступних підстав.

За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах - є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Правова позиції Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 146цс12 від 12.12.2012 р. зазначає - згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір та умови орендної плати, що зазначені в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції (ВССУ) залишив поза увагою положення п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та дійшов помилкового висновку про те, що положення закону, які регулюють спірні правовідносини не вимагають систематичної несплати орендної плати як підстави для розірвання договору оренди.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності - є непорушним.

Статтею 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 96 ЗК України, землекористувачі зобов'язані : забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

Згідно із ст. 152 ч. 2 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Стаття 391 ЦК України передбачає - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 525 ЦК України - одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві у користування за плату на певний строк (стаття 759 ЦК України).

Стаття 760 ЦК України прямо вказує - предметом договору найму (оренди) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ).

Крім цього, статтями 761,762 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, які належать права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (стаття 763 ЦК України).

Стаття 764 ЦК України зазначає - якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 785 ЦК України - у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 31 цього Закону визначено перелік підстав припинення договору оренди земельної ділянки, зокрема : закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно статтям 13,34 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. У разі припинення або розірвання договору оренди землі - орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України передбачено - держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Суд встановив, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № НОМЕР_5 від 15.03.2005 р., виданого згідно розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації від 01.12.2004 р. № 772 на ім`я ОСОБА_2, останній був власником земельної ділянки площею 4,5195 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастрові номери : НОМЕР_3 та НОМЕР_4), розташовану на території Великодолинської с/р, масив № 31, ділянка НОМЕР_1 (а.с. 21).

29.09.2005 р. між ВАТ «Перемога», правонаступниками яких є ПрАТ «Перемога» та ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі № 306, згідно п. 1 якого останній передав в строкове платне користування вищевказану ділянку строком на 5 років. При чому, згідно додаткових угод № 1 та № 2 від 29.09.2005 р. до договору, сторони домовились про номенклатуру та кількість продукції, що поставляється орендарем в рахунок орендної плати, яка виплачується орендарем в натуральній формі з липня по листопад поточного сільськогосподарського року та становить : у грошовій формі орендна плата дорівнює 500 кг. пшениці та 500 кг. ячменю, в натуральній формі 50 кг. борошна та 20 кг. олії соняшникової (п.8). Договір укладено на 5 років і вважається пролонгованим на новий термін, якщо жодна із сторін не заявила про припинення з поважних причин договірних відносин або не запропонувала внесення змін та доповнень до даного договору, якщо це зумовлює укладення нової угоди (суттєві умови), не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку його дії. Після закінчення строку договору - орендар має переважне право поновлення його на новий строк. На підтвердження вищевикладеного, сторони підписали між собою Акт приймання-передачі вищевказаної земельної ділянки (а.с. 16-20).

ІНФОРМАЦІЯ_1 р. ОСОБА_2 помер та його спадкоємцем за законом став позивач, який в нотаріальному порядку оформив спадщину на отримав на своє ім`я свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.07.2015 р. на вищевказану земельну ділянку, яка складається з двох ділянок під №№ 5, площею 1,8829 га та 5/1, площею 2,6366 га на масиві № 31 за вищевказаною адресою та вказаним цільовим призначенням, зареєструвавши на вказані спадкові ділянки своє право власності, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 10-15).

Позивач наполягає на тому, що в порушення умов оспорюваного договору оренди землі № 306 від 29.09.2005 р. відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою за 2010-2015 р.р. включно, тобто 6 років поспіль, у зв'язку з чим, позивачем та його представницею було розраховано суму боргу відповідачів за вищевказані періоди несплати орендної плати, яка на їхню думку є систематичною несплатою орендної плати (а.с. 53-54).

Однак, як встановив суд, між спадкодавцем ОСОБА_2 та відповідачами - не було узгоджено порядок внесення орендної плати, який згідно із ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є істотними умовами подібних договорів. Не зважаючи на це, на протязі багатьох років між відповідачами, як орендарями та іншими орендодавцями, серед яких був спадкодавець ОСОБА_2 - склався діловий оборот, передбачений ст. 7 ЦК України, а саме виплата орендної плати за місцем зберігання сільськогосподарської продукції, яка є орендною платою за користування землею, а саме : місцезнаходження орендаря за розташуванням багатьох орендних земельних ділянок, що відповідає приписам ст.532 ЦК України (місце виконання зобов'язання).

Як з`ясував суд і це підтверджено п. 7 додаткової угоди № 2 від 29.09.2005 р. до договору оренди землі № 306 від 29.09.2005 р. сторони домовились про те, що при виконанні умов цього договору вони користуються поняттям «сільськогосподарський рік», а тому, з липня по листопад кожного поточного року, після завершення збору врожаю відповідної культури, на дошці об`яв ПрАТ «Перемога» було наявне оголошення про запрошення до отримання орендної плати за договорами оренди землі, яке безпосередньо стосувалося й спадкодавця ОСОБА_2, що підтверджується відомостями на видачу пшениці пайщикам, які склали угоду оренди землі терміном на 5 років по ВАТ «Перемога», в яких мається прізвище ОСОБА_2 з його особистими підписами, і який належним чином постійно отримував орендну плату в натуральній формі за 2008,2009 роки. Однак, починаючи з 2010 року, тобто за 2 роки до своєї смерті - ОСОБА_2 за отриманням орендної плати в натуральній формі до відповідачів не з`являвся і не звертався, на відміну інших орендодавців, прізвища яких маються у вказаних відомостях, і які отримували орендну плату в натуральній формі за всі ці роки, а також до 2015 року включно (а.с. 61-127).

Позивач в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 не зміг пояснити суду, у зв'язку з чим, спадкодавець ОСОБА_2 не отримував орендну плату за вищевказаним договором оренди землі починаючи з 2010 р., а саме за 2 роки до своєї смерті, про яку відповідачам не було відомо з огляду на те, що спадкодавець ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., свідоцтва про право на спадщину за законом позивач ОСОБА_1 (спадкоємець) отримав 03.07.2015 р., а поставив до відома відповідачів ПрАТ «Перемога» про смерть ОСОБА_2 і про своє спадкоємство за законом - лише 14.01.2016 р., вказавши про це у своєму листі від 29.12.2015 р., в якому повідомив про відмову від оспорюваного договору оренди землі № 306 від 29.09.2005 р., на що отримав обґрунтовану відповідь відповідачів (а.с. 25-28).

Таким чином, суд дійшов висновку, що будь-яка вина з боку відповідачів щодо несплати орендної плати - відсутня з підстав, описаних вище, а неотримання орендної плати утворилось з вини ОСОБА_2, який з 2010 р. не з`являвся до відповідачів для отримання орендної плати в натуральній формі, а розшук орендодавця для отримання ним орендної плати не передбачений ні вищевказаним оспорюваним договором оренди, ні діючим цивільним законодавством України.

Суд вважає, що відповідачами ВАТ «Перемога», правонаступниками яких є ПрАТ «Перемога» - жодним чином не порушувались умови договору оренди з огляду на вимоги ст. 614 ЦК України, і в судових засіданнях не було встановлено будь-яких підстав, які б підтверджували обставини, викладені позивачем та його представницею, будь-які права, інтереси та свободи позивача ОСОБА_1 порушені не були, а тому в задоволенні позову слід відмовити через його безпідставність і необґрунтованість, а не через пропуск позивачем строків позовної давності з зверненням до суду, як того просив представника відповідачів.

Керуючись ст. ст. 10,11,57-60,88,209,212-215,218,360-7 ЦПК України, ст. ст. 96,152,212 Земельного Кодексу України, ст.ст. 321,386,391,517,525,526,530,532,614,629,759-768,778,785,1218 ЦК України, ст.ст. 13,21,24,25,32,34 Закону України «Про оренду землі», суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Перемога» про стягнення заборгованості, розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Гандзій Д.М.