Ухвала суду № 62349587, 25.10.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 р. Справа № 876/4532/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Гулида Р.М.,

суддів - Кузьмича С.М., Улицького В.З.,

за участю:

секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

представника третьої особи - Блажевського П.І..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися з позовом до приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 2 жовтня 2015 року №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, за ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс".

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Кобелєвою А.М. протиправно було проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, оскільки іпотекодержатель вже використав один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, що підтверджується рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11, тому він не має законних підстав задоволити свої вимоги в позасудовому порядку. Крім того, позивачі посилаються на те, що у квартирі зареєстровані та проживають неповнолітні діти, проте відповідач зазначені факти не перевірила та дозволу органу опіки та піклування на відповідний правочин не отримувала. Також, відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни від 2 жовтня 2015 року №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартири АДРЕСА_1, за Товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс".

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а допущена упереджена оцінка зібраних доказів та довільне трактування законодавства за текстом постанови, не відповідає фактичним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог.

Заслухавши доповідача - суддю Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що постанову суду першої інстанції слід скасувати, а провадження у справі закрити, мотивуючи це наступним.

Судом першої інстанції встановлено, що 1 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_3, як позичальником, було укладено кредитний договір №0201/0708/88-079, згідно якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 15 500 доларів США на строк з 1 липня 2008 року по 1 липня 2018 року та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені цим договором.

Також, 1 липня 2008 року між ВАТ "Сведбанк", як іпотекодержателем, та ОСОБА_3, як іпотекодавцем, та ОСОБА_4, яка є майновим поручителем ОСОБА_3 по зобов'язаннях, передбачених кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079, укладено іпотечний договір за №3217, згідно із яким на забезпечення виконання основного зобов'язання за кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079 іпотекодавець передає в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 жовтня 2000 року відділом по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради на підставі її розпорядження від 19 жовтня 2000 року №435-р.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079 в розмірі 17 926 доларів США 89 центів та 21 386 грн. 30 коп., що становить в національній валюті згідно курсу НБУ 164 294 грн. 09 коп. - звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 жовтня 2000 року відділом по приватизації житлового фонду виконавчого комітету Луцької міської ради на підставі її розпорядження від 19 жовтня 2000 року №435-р. Дане рішення набрало законної сили 9 лютого 2012 року.

По примусовому виконанню виконавчого листа №2-6917, виданого 29 лютого 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2011 року по справі №2-6917/11, у виконавчому провадженні №32308305 винесено постанови від 20 квітня 2012 року про відкриття виконавчого провадження та від 15 вересня 2014 року про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (наявна встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно згідно із Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті").

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк", яке є правонаступником ВАТ "Сведбанк" та ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" укладено договір факторингу №15, згідно умов якого ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс", в тому числі отримало право вимоги ПАТ "Сведбанк" за кредитним договором від 1 липня 2008 року №0201/0708/88-079.

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 11 квітня 2016 року №57077344, приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Кобелєвою А.М. 2 жовтня 2015 року прийнято рішення №24993677 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, за ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс". Номер запису про право власності 11445521.

Суд першої інстанції задовольняючи даний позов виходив з того, що приватний нотаріус Київського нотаріального округу Кобелєва А.М. приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 2 жовтня 2015 року №24993677 щодо реєстрації за ТзОВ "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" права власності на квартиру АДРЕСА_1, порушив вимоги Закону України "Про іпотеку" та Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, в частині не виконання обов'язку щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Колегія суддів додатково проаналізувавши матеріали справи вважає, що спір у цій справі не є публічно-правовим і він не належить до юрисдикції адміністративних судів, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не враховано природу спірних правовідносин, які виникли з укладених договорів.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.

Таким чином, не обговорюючи питання правильності застосування судами статей 36, 37 Закону України "Про іпотеку", колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно "суду, встановленого законом".

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 14 червня 2016 року №21-41а16, яка відповідно до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою при вирішенні подібних справ судами нижчих інстанцій.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, так як справу належить розглядати в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Таким чином, що суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, неправильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив незаконне і необґрунтоване рішення з порушенням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду, а тому таку слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати і провадження у справі закрити.

Керуючись ст. 157, ст. 195, ст. 196, п.4 ч.1 ст. 198, ч.1 ст. 203, п.4 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор-Плюс" - задоволити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 20 травня 2016 року у справі №803/548/16 - скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Р.М. Гулид

Судді: С.М. Кузьмич

В.З. Улицький

Повний текст ухвали виготовлено 31.10.2016 року