Постанова № 62349382, 24.10.2016, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

24 жовтня 2016 року Справа № 814/1844/16

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Лебедєвої Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Миколаєві справу за адміністративним позов ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Миколаївській області про стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 79 969,79 грн. за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р.,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Миколаївській області про стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 211 703 грн. за час вимушеного прогулу за період з 06.06.2012 р. по 13.07.2016 р.

Ухвалою суду від 21.09.2016 р. було відкрито провадження у справі.

24.10.2016 р. від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, згідно якої позивач просить стягненути з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 79 969,79 грн. за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 13.07.2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року - скасував та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Миколаївській області задовольнив, скасувавши наказ Головного управління юстиції в Миколаївській області "Про звільнення ОСОБА_1." № 1499-л від 06 листопада 2012 року та поновивши ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області. Відтак, у відповідності до ст. 235 КЗпП позивач має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, позивач зазначив, що на час розгляду справи постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 р. відповідачем не виконано, будь-яких заходів щодо поновлення її на посаді не здійснено.

Представник відповідача надав заперечення проти позову, у відповідності до яких відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що відповідачем подана касаційна скарга на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.07.2016 р., якою було скасовано наказ Головного управління юстиції в Миколаївській області "Про звільнення ОСОБА_1." № 1499-л від 06 листопада 2012 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області. Позивач в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Представник відповідача не заперечував проти подальшого розгляду справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

На підставі пункту 10 частини 1 статті 3, частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути адміністративний позов в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач працювала на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області.

З 05.09.2006 по 06.09.2012 року позивач перебувала у відпустці для догляду за дитиною.

На виконання Наказу Міністра юстиції України від 7 вересня 2011 р. № 2074/5 наказом від 26 вересня 2011 р. № 911-к відповідач затвердив штатний розпис Головного управління юстиції у Миколаївській області, а також організаційно-штатну структуру, які погоджені і затверджені головою Державної реєстраційної служби України та Міністром юстиції України відповідно, згідно яких ліквідовано сектор забезпечення представництва держави в судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції (4 штатні одиниці), завідувачем якого працювала позивач, та відділ організаційного забезпечення, документування та контролю ( 6 штатних одиниць).

Замість ліквідованих були створені нові структурні підрозділи, до яких перейшли їх функції: відділ документування, організаційного забезпечення, представництва держави в судах, керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції та контролю (7 штатних одиниць), сектор виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах (2 штатні одиниці).

06.09.2012 року позивач приступила до роботи після виходу з відпустки для догляду за дитиною (наказ № 1131-в від 06.09.2012) та попереджена наказом від 06.09.2012 № 1167-л про заплановане вивільнення із скороченням штату працівників.

06.09.2012 року позивач ознайомлена з попередженням від 05.09.2012 року, в якому відповідно до ст.184 КЗпП з метою працевлаштування позивача запропоновано 20 посад державного службовця в органах юстиції Миколаївської області.

Наказом Головного управління юстиції в Миколаївській області № 1499-л від 06.11.2012 ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області, у зв'язку із скороченням штату працівників, відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України, на підставі наказа від 06.09.2012 року про попередження про заплановане вивільнення, протоколу засідання профспілкового комітету Головного управління юстиції від 20.09.2012, акта про відмову від запропонованих посад ОСОБА_1 від 06.11.2012 року.

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління юстиції в Миколаївській області про скасування наказу Головного управління юстиції в Миколаївській област "Про звільнення ОСОБА_1." №1499-л від 06 листопада 2012 року та поновлення її на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області.

04 лютого 2013 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою в задоволені позову відмовлено, в зв'язку з чим зазначена постанова була оскаржена позивачем в апеляційному порядку.

28 травня 2013 року Одеським апеляційним адміністративним судом прийнято ухвалу, якою в задоволенні апеляційної скарги відмовлено та рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вищезазначені рішення судів були оскаржені позивачем до Вищого адміністративного суду України в порядку касаційного провадження. 03 лютого 2016 року Вищим адміністративним судом України винесено ухвалу, якою скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.02.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.05.2013 року, а справу направлено на новий розгляд.

12 травня 2016 року Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою в задоволені позову ОСОБА_1 було відмовлено. В подальшому постанова була оскаржена в апеляційному порядку.

Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 13.07.2016 р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 травня 2016 року - скасував та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління юстиції в Миколаївській області - задовольнив, скасувавши наказ Головного управління юстиції в Миколаївській області "Про звільнення ОСОБА_1." № 1499-л від 06 листопада 2012 року та поновивши ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, протиправність наказу № 1499-л від 06.11.2012 р. "Про звільнення ОСОБА_1" та наявність правових підстав для поновлення позивача на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області, не потребує доказування.

Відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При винесенні постанови 13.07.2016 р. Одеський апеляційний адміністративний суд не вирішив питання виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Водночас, чинне законодавство України не забороняє вирішення питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу як самостійну позовну вимогу, заявлену окремо від вимоги про поновлення на роботі.

Позивач у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 24.10.2016 р.) просить стягнути на її користь саме середній заробіток за час вимушеного прогулу, у зв'язку із незаконним звільненням, за період з 07.11.2012 р. по 13.07.2016 року та з 14.07.2016 року по 07.10.2016 р., у звязку з затримкою виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги те, що розгляд судом справи тривав більше одного року не з вини позивача, він має право на оплату періоду вимушеного прогулу, що перевищує один рік, за правилами ч.2 ст.235 КЗпП України.

Отже, позивач має право на оплату періоду вимушеного прогулу, тобто з дня незаконного звільнення зі служби (07 листопада 2012 року) по день постановлення рішення суду про поновлення його на службі (13 липня 2016 року).

В свою чергу, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (частина п'ята статті 235 КЗпП України).

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обов'язковості з моменту проголошення.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (частина п'ята статті 124 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом статей 14, 256 КАС України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Судом встановлено, що після ухвалення судом 13 липня 2016 року рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору забезпечення представництва держави у судах, виконання міжнародних договорів України з питань правової допомоги в цивільних, сімейних, кримінальних справах та керівництва діяльністю територіальних управлінь юстиції Головного управління юстиції у Миколаївській області, відповідач не видав наказ про її поновлення на роботі, у звязку з чим суд дійшов висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні статті 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Суд також враховує, що право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу є невід'ємним правом позивача, захист якого гарантований ч.1 ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною його національного законодавства. Неправомірна бездіяльність щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушує право позивача на законне сподівання мати можливість користуватися своєю власністю, своєчасно і в повному обсязі і в порядку, визначеному законом, отримати належні йому кошти із бюджету при відсутності з його боку порушення закону.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) і практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є джерелом права. Відтак, відповідно до висновків рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявник маючи на руках виконавчий лист, виданий на виконання остаточного рішення суду, винесеного проти державного органу, мав би бути звільнений від обов'язку ініціювати якусь процедуру щодо інших адміністративних органів з метою виконання рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Нефедов проти України»). Також, у справі «Півень проти України», ЄСПЛ констатував порушення ст.6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Враховуючи наведене та те, що позивач не був поновлений на роботі, суд приходить до висновку про те, що позивачем правомірно заявлено вимоги щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.

Згідно з пунктом 32 Постанови № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, визначеними Порядком обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 вказаного Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. (абз. 2 п. 8 Порядку).

Згідно з абз. 3 п. 8 Порядку, середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки Головного управління юстиції у Миколаївській області №703 від 17.10.206р. розмір середньоденного заробітку позивача складає - 76,17 грн.

Враховуючи середньоденне грошове забезпечення позивача - 76,17 грн, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 76 969,79 грн.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проте адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 256 КАС України суд допускає негайне виконання постанови в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 1637,65 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159,164, 256 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління юстиції у Миколаївській області про стягнення з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 79 969,79 грн. за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р. - задовольнити.

Стягнути з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.11.2012 р. по 07.10.2016 р. року у сумі 79 969,79 грн.

Стягнути з Головного управління юстиції у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за один місяць в розмірі 1637,65 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць у розмірі 1637,65 грн.

Постанову може бути оскаржено до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання постанови у порядку ст.160,167,185, 187 КАС України.

Суддя Г.В. Лебедєва