Ухвала суду № 62340431, 31.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Москаленко К.О.

№22-ц/796/12131/2016 Доповідач Кравець В.А.

Справа №757/8110/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Слободянюк С.В.

за участю секретаря Гоін В.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року у справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження з виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та поновлення строку пред'явлення до виконання виконавчого листва №2-236/10,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2016 року ПАТ «Дельта Банк» звернувся до суду із заявою, в якій просив замінити сторону стягувача з виконання рішення Печерського районного суду Києва від 05.01.2010 року, ухваленим у справі № 2-236/10 за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ПАТ «Кредитпромбанк» на AT «Дельта Банк» та поновити AT «Дельта Банк» пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва 25.03.2010 року по справі № 2-236/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором, до виконання.

В мотивування вимог посилався на те, що 26 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір про відступлення права вимоги, а саме: договір купівлі-продажу за кредитами, за якими ПАТ «Дельта Банк» купив всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) до позичальників ПАТ «Кредитпромбанк» за кредитними договорами. Таким чином, на підставі вищевказаної угоди відбулась заміна кредитора у зобов'язанні, що є підставою для процесуального правонаступництва в ході виконавчого провадження. Крім того, у зв'язку з вищевказаними подіями та поверненням виконавчого листа про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором було пропущено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року - заяву задоволено частково.

Поновлено Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» пропущений строк для пред'явлення виконавчого листа, виданого Печерським районним судом м. Києва 25.03.2010 року по справі № 2-236/10 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором, до виконання.

У задоволенні заяви в частині заміни сторони виконавчого провадження - відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, боржник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та передати питання на новий розгляд. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що ухвала суду є незаконною, прийнятою з порушенням норм процесуального права.

Вказує на те, що згідно супровідного листа Відділу ДВС Краматорського МУЮ № 4-10 -26554 від 28.11.2014 року постанову державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачеві від 28.11.2014 року та виконавчий лист № 2-236/01 від 05.01.2010 року виданий Печерським районним судом м. Києва повернуто стягувачеві 28 листопада 2014 року та відправлено на адресу Донецького відділення ВАТ «Кредитпромбанку». Дата отримання виконавчого листа у Донецькому відділенні не відома. Згідно вхідного штампу на супровідному листі, на який посилається заявник, вбачається, що 09.04.2014 р. це дата отримання виконавчого документу ПАТ «Кредитпромбанк» у м. Києві. Тобто, про повернення виконавчого документу стягувачеві було відомо раніше, ніж про це зазначає заявник в своїй заяві.

Крім того, заявником не надано доказів отримання зазначених документів в грудні 2015 року.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи заяву в частині поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, суд першої інстанції виходив з того, що виконання судового рішення є обов'язком з часу набрання рішення законної сили

Відмовляючи у задоволенні заяви в частині заміни сторони виконавчого провадження, суд виходив з того, що заміна сторони виконавчого провадження можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження.

Проте, в повній мірі з таким висновком суду погодитися не можна з огляду на таке.

З матеріалів справи убачається, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05.01.2010р. по справі №2-236/10 задоволені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На підставі вищевказаного рішення Печерським районним судом м. Києва 25.03.2010р. видані виконавчі листи по справі № 2-236/10, які були передані на виконання у ВДВС Краматорського МУЮ.

26 червня 2013 p. між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта-Банк» укладений договір про відступлення права вимоги, а саме: договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26.06.2013 p., за яким ПАТ «Дельта Банк» купив всі права вимоги (як існуючі, так і майбутні, як наявні, так і умовні) до Позичальників ПАТ «Кредитпромбанк» за кредитними договорами.

В межах здійснення виконавчого провадження по виконанню вищезазначеного рішення суду щодо боржника ОСОБА_2, державним виконавцем була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.11.2014р. (ВП №42952410).

Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частина друга стаття 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 ЦК України, статті 378 ЦПК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктами 1, 2 частини першої статті 512 ЦК України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження», статті 378 ЦПК України за заявою заінтересованої сторони зобов'язання, якою є правонаступник, що отримав від попереднього кредитора всі права та обов'язки в зобов'язанні, у тому числі й право бути стороною виконавчого провадження.

За таких обставин звернення правонаступника кредитора із заявою про надання йому статусу сторони виконавчого провадження відповідає змісту статей 512, 514 ЦК України та статті 8 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 року у справі № 6-122цс13.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема и судові накази, що видаються судами.

Згідно із п. 1 ст. 19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Частиною 1 ст. 378 ЦПК України передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Разом з тим, суд першої інстанції, вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження, дійшов помилкового висновку про те, що заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником має відбуватись лише у відкритому виконавчому провадженні, та залишив поза увагою те, що процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні - це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв'язку з вибуттям попередника після ухвалення щодо нього судового рішення і заміни його правонаступником, тобто підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва, в тому числі й у виконавчому провадженні, є настання певних обставин, які мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов'язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

Доводи апелянта про безпідставність задоволення заяви в частині поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

У відповідності з нормами Конституції України та ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Окрім того, виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, боржниками не надано доказів добровільного погашення заборгованості перед банком, що свідчить про невиконання судового рішення.

В силу ч.5 ст.124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умовами ст.371 ЦК України передбачено, що стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Правосуддя здійснюється не лише в результаті розгляду і вирішення цивільної справи, а за умов реального захисту прав, свобод та інтересів учасників цивільного судочинства, що можливо при реалізації судових рішень і перш за все в порядку їх примусового виконання у процедурах виконавчого провадження, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У прецедентній практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на значенні своєчасного виконання рішень суду для захисту прав та свобод людини і громадянина, зауважуючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною цивільного процесу, a несвоєчасне виконання судових рішень є таким, що суперечить п. 1ст. 6 ЄКПЛ, і є порушенням права на суд. Так, у справі Хорнсбі проти Греції ЄСПЛ зауважив, що право на суд стало б ілюзорним, якщо б правова система держави дозволяла, щоб кінцеве та обов'язкове рішення суду залишалося невиконаним, що завдавало б шкоду одній зі сторін. Виконання рішень, ухвалених будь-яким судом, слід розглядати як невід'ємну частину «судового розгляду» для цілей ст. 6 ЄКПЛ. Така позиція ЄСПЛ підтримувалася судом також і у рішеннях Савіцький проти України, Кайсина та інші проти України заява №46144/99, Іммобільяре Саффі проти Італії заява №22774/93, Ромашов проти України, Дубенко проти України, Вассерман проти Росії, Малиновський проти Росії, Гіззатова проти Росії та ін.

Таким чином, посилання апелянта на порушення норм процесуального права при розгляді заяви в частині поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу для виконання не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до п.3 ч 1.ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду в частині відмови у задоволенні вимог про заміну сторони виконавчого провадження суперечить вимогам закону, а тому підлягає скасуванню в цій частині з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 303,304,307,311, 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року в частині вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження із виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 січня 2010 року скасувати та передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді