Рішення № 62340310, 26.10.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680,м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Соколов О.М.

№22-ц/796/12941/2016 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №757/22798/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого Українець Л.Д.

суддів Оніщука М.І.,

ШебуєвоїВ.А.,

за участю секретаря Майданець К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И Л А

У жовтні 2013 року позивач звернувся в суд із позовом до відповідача про стягнення заборгованості.

У мотивування вимог посилався на те, що 17 січня 2012 року між ним та ОСОБА_2 складено розписку, відповідно до якої остання отримала від нього 81 753,53 грн у борг, які зобов'язувалася повернути до 17.07.2012 року.

На день написання позовної заяви відповідач кошти не повернула.

У відповідності до ст. 625 ЦК України він має право на 3% річних, які станом на 01.10.2013 року складають 2889,37 грн.

Крім того, у зв'язку з тим, що відповідач кошти не повернула, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 5000 грн.

З урахуванням наведеного просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 89 642,90 грн боргу та 896,43 грн судового збору.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 89642 грн 90 коп. заборгованості за договором позики.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 896 грн 43 коп. витрат з оплати судового збору.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити у позові повністю.

Зазначає, що позивач ніяких договорів з позивачем щодо позики не укладала та грошей від нього не отримувала.

Дані грошові кошти вона отримувала від позивача на розвиток спільного з ним підприємства, оренду приміщення, господарські потреби офісу, тощо. Тобто, зазначені кошти були використані на спільні потреби двох засновників юридичних осіб.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача боргу за договором позики та 3% річних, суд першої інстанції підставно виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що 17 січня 2012 року ОСОБА_2, надала ОСОБА_4 розписку, згідно якої вона отримала борг у сумі 81 753 грн 53 коп. від ОСОБА_4; зобов'язується повернути борг в сумі 81 753 грн 53 коп. до 17.07.2012 року; суму 81 753 грн 53 коп. отримала 17.01.2012 року готівкою. Розписка написана і гроші передані в присутності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 6)

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч. 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі №6-1967цс15.

Аналогічний висновок міститься й у постанові Верховного суду України від 08 червня 2016 року в справі №6-1103цс16.

Як вбачається з матеріалів справи, розписка містить умови про отримання грошових коштів у сумі 81 753 грн 53 коп. у борг, дату отримання коштів - 17.07.2012 року, а також зобов'язання відповідача повернути позичену суму до 17.07.2012 року.

Зазначеним вище спростовуються доводи апелянта, що ОСОБА_2 договорів з позивачем щодо позики не укладала, грошей від нього не отримувала, а дані грошові кошти були використані на спільні потреби двох засновників юридичних осіб.

Відповідачем не надано доказів, що вона виконала взяті на себе зобов'язання за розпискою від 17.01.2012 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 3% річних станом на 01.10.2013 року становлять 2889,37 грн (81 753,53 грн * 430 днів * 3% / 365 днів / 100%), оскільки такі вимоги ОСОБА_4 відповідають положенням ст. 625 ЦК України.

Апелянт просить скасувати рішення суду в повному обсязі, проте не посилається на безпідставність стягнення з неї моральної шкоди за договором позики.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду щодо стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 5000 грн з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

У п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31.03.1995 року роз'яснено, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Правовідносини за договором позики регулюються нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України, аналіз яких свідчить, що ними не передбачено відшкодування моральної шкоди, як один з видів відповідальності за порушення умов договору позики.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування моральної шкоди.

Наслідки порушення договору встановлені ст.625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди.

Не передбачає наслідків порушення договору відповідачем і складена ОСОБА_2 розписка від 17.01.2012 року.

Отже, правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, на що суд першої інстанції не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

Як вбачається з оскаржуваного рішення суду, судом стягнута загальна сума заборгованості за договором позики в розмірі 89 642,90 грн, яка включає в себе безпосередньо самий борг за договором позики в розмірі 81 753,53 грн, 3% річних у розмірі 2889,37 грн та моральну шкоду в розмірі 5000 грн, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та відмови в задоволені позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.

Відповідно частин 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню, тому рішення суду в частині стягнення судового збору підлягає зміні шляхом зменшення суми з 896,43 грн до 846,52 грн (84 642,90 грн / 89642,90 грн * 896,53 грн).

ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 986,08 грн, а тому, враховуючи, що апеляційна скарга останньої підлягає частковому задоволенню, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 55 грн (84 642,90 грн / 89 642,90 грн * 986,07 грн) - 986,07 грн).

Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 89642 грн 90 коп. заборгованості за договором позики скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в розмірі 81 753 грн 53 коп., 3% річних у розмірі 2889 грн 37 коп., а всього - 84 642 грн 90 коп.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди відмовити.

Заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 січня 2014 року в частині стягнення судового збору за подання позовної заяви змінити, зменшивши суму з 896,43 грн до 846,52 грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 55 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий Л.Д. Українець

Судді М.І. Оніщук

В.А. Шебуєва